Висновки. AD - крива сукупного попиту AS - крива сукупної пропозиції і

Р

р AS

в

е

н

ь

ц

і

н AD

реальний обсяг виробництва Q

Рис. 43. Рівність сукупного попиту й сукупної пропозиції

Нецінові фактори сукупної пропозиції співпадають із факторами індивідуальної пропозиції. Це - рівень технології, податки та субсидії, ціни на виробничі ресурси тощо.

Макроекономічна рівновага характеризує такий стан народного господарства, при якому весь вироблений національний продукт повністю куплений споживачами. Тобто сукупна пропозиція рівна сукупному попиту (АS=AD). Коли вони різко дисбалансовані, частіше пропозиція перебільшує попит, тоді виникають кризи надвиробництва. За умов вільної конкуренції найважливіша функція кризи - це відновлення рівноваги.

На сучасному етапі збалансування сукупної пропозиції та сукупного попиту не може бути здійснено лише ринковими регуляторами автоматично. Їх треба доповнювати державним регулюванням економіки. У практиці регулювання держава використовує різноманітні інструменти: фінансову і кредитно-грошову політику, а також політику заробітної плати і цін тощо. У часи спаду держава знижує податки з прибутку фірм і доходів населення, що стимулює ділову активність і платоспроможний попит. У той же час у період буму діють навпаки, щоб знизити ділову активність. Державна політика провадиться також через трансфертні платежі (допомога по безробіттю тощо), які автоматично збільшуються у часи кризи, коли безробіття сягає максимуму, стимулюючи економічне зростання. У період же буму і повної зайнятості сума допомоги по безробіттю зводиться до мінімуму, тим самим зменшується сукупний попит, що стримує зростання виробництва. Таким чином трансферти відіграють роль вмонтованих стабілізаторів.

Якщо кейнсіанці перевагу віддають фінансово-податковим важелям регулювання економіки, то монетаристи головну увагу приділяють регулюванню за допомогою грошової політики. Їх основне правило полягає в тому, щоб центральний банк у країні щорічно забезпечував постійну норму зростання кількості грошей (у розмірі 3-5 відсотків) - відповідно збільшенню ВНП.

Але на сучасному етапі в теорії та у практиці державного регулювання економіки одночасно використовують як кейнсіанські, так і монетаристські методи і форми. Точніше буде сказати про домінування тієї чи іншої концепції в окремі періоди. Так, із середини 30-х років до кінця 70-х років панувало кейнсіанство. А в 80-х роках перевага належить монетаризму. Рейганоміка та тетчеризм базувались на концепції М.Фрідмена - голови монетаризму.

Об’єктивну основу загальної економічної нестабільності становить циклічний характер суспільного відтворення. Згідно з висунутою М.Д.Кондратьєвим теорією “довгих хвиль” циклічність зумовлена хвилеподібним розвитком науки і техніки. Науково-технічні досягнення поступово накопичуються, що періодично призводить до революційних стрибків у розвитку продуктивних сил. Реалізація цих досягнень у господарстві має відбуватися шляхом капіталовкладень і наступної експлуатації основних фондів, що спричиняє довгочасні відтворювальні цикли.

Макроекономічна нестабільність як порушення загальної рівноваги є відхиленням від оптимального використання виробничих ресурсів. Тому вона призводить до утрати частини потенційного обсягу ВНП. Безробіття означає пряме недовикористання робочої сили та її дискваліфікацію. Разом з тим ринкова економіка має в собі внутрішні саморегулятори (вільна конкуренція, взаємодія попиту і пропозиції, ринкова ціна), які здатні перебороти будь-які відхилення економічної системи від збалансованого стану і відновити рівновагу, оптимальне використання наявних факторів виробництва.

Кризи, безробіття, інфляція є внутрішньо притаманними ринковому господарству факторами загальної економічної нестабільності і підпадають під його самоврегулювання. Зовні на посилення цього впливаєтіньова економіка.

Важливим напрямком її впливу є утрата керованості народним господарством, коли тіньова економіка перевищує критичну межу - понад 40% ВНП. Між тим в Україні на тіньовий сектор, за виваженими оцінками фахівців, припадає понад 60 відсотків валового внутрішнього продукту. Тому і офіційна, і тіньова економіка стають некерованими з боку держави, що посилює загальну економічну нестабільність і являє собою загрозу економічній безпеці держави.

До напрямків впливу неофіційної економіки на загальну рівновагу належать також:

- зменшення надходжень податків та інших обов’язкових платежів до державного бюджету, що збільшує його дефіцит і ставить під загрозу фінансування соціальних програм;

- вилучення частини грошової маси із банківського обігу і контролю, що посилює кризу неплатежів і бартерні угоди, які, у свою чергу, загострюють економічну кризу.

Суттєвим результатом зростання тіньової економіки за критичну межу є загальна криміналізація суспільного життя, котра, як ракова пухлина, пронизує метастазою усі органи державного і суспільного організму. Автор книги «Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження" (К., 1995) О.Турчинов у своєму інтерв’ю наголосив, що головна проблема тіньовізації економіки - "це морально-етичний розклад нації, котра є носієм основних цінностей держави. Люди звикають обманювати, лицемірити, ігнорувати закон і владу. Вони звикають до злочину і з легкістю ідуть на нього. Це і є основне зло, що несе тіньова економіка... Люди звикають до всіх цих речей з дитинства... Маленькі хлопчики мріють стати рекетирами, а дівчатка - проститутками... Нація перетворюється в асоціацію злочинців. Великих і маленьких. Зовсім малюсіньких". Ще один наслідок - "презирство громадян до власної держави". Тут не допоможуть ніякі інвестиції та кредити.

Значне скорочення тіньової економіки - пріоритетне і нагальне завдання державної політики. Вона має містити комплекс економічних, законодавчо-юридичних, організаційних, правоохоронних і виховних заходів. Серед економічних треба зазначити зниження податкових ставок, легалізацію тіньового капіталу, окрім кримінального походження, подолання монополізму тощо.

Важлива роль належить правоохоронним органам у боротьбі з кримінальними економічними групами і окремими елементами: рекетирами, бандитами-грабіжниками, найманими вбивцями, організованою злочинністю.

та її використанням, постійне перебільшення сукупної пропозиції робочої сили над попитом.

Оскільки наймані працівники становлять переважну більшість економічно активного населення, то навіть незначна питома вага безробітних (разом із сім’ями) призводить до позбавлення значної частини людей основного джерела прибутків - заробітної плати.

Безробіття зумовлює нестабільність через недовироблення ВНП (ВВП) у порівнянні з його потенційним обсягом. За законом Оукена, кожний відсоток перевищення фактичного безробіття понад природний його рівень супроводжується недоодержанням 2,5 відсотка ВНП. І таким чином зменшується матеріально-фінансова база для прибутків населення, рівня життя. Хоча безробітні отримують допомогу із фонду зайнятості, безробіття завжди означає скорочення доходів населення, тому що допомога по безробіттю - лише частина заробітку, яку сплачують тільки обмежений час, наприклад, у США не більше 26 тижнів, в Україні усього 12 місяців протягом двох років.

Безробіття веде до дискваліфікації працівників, погіршення сімейних відносин і розпаду родин, зростання алкоголізму, наркоманії, злочинності та самогубства. Тому масове і тривале безробіття обумовлює соціальну напругу і конфлікти, здатне викликати соціальні вибухи.

Сучасною тенденцією є поступове і невпинне зростання відносного перенаселення. У країнах ОЕСР, за офіційними даними, чисельність повністю безробітних зросла у середньому з 9 млн. чол. у 1961 - 70 рр. до 28 млн. у 1981 - 90 рр. і 34 млн. у 1995р., а рівень (норма) безробіття відносно економічно активного населення становив відповідно 3,1%, 7,5 і 7,0%. Збільшується безробіття і в перехідній економіці України, Росії, інших країн СНД.

Це знецінення паперово-кредитних грошей, що виникає внаслідок дисбалансу товарної і грошової мас.

Безпосередніми причинами інфляції виступають дефіцит державного бюджету, надмірні витрати на воєнні та соціальні програми тощо. Кінцевою причиною є необгрунтована державна політика необмеженої грошово-кредитної емісії.

Інфляція буває подавленою (прихованою) і відкритою. Перша притаманна адміністративно-командній системі господарювання, в якій панують фіксовані ціни. Ця форма інфляції проявляється у дефіциті товарів, розгулі спекуляції на чорному ринку, довгих чергах покупців. Відкрита інфляція характерна для ринкової економіки, виражається в зростанні товарних цін.

За темпами інфляцію розрізняють помірну, або повзучу (зростання цін не більше 10% на рік), галопуючу (10-100%) і гіперінфляцію (понад 100%). До речі, повзуча інфляція має місце у розвинутих країнах Заходу, а гіперінфляція - в Україні, а також у більшості країн СНД. У нашій країні індекс інфляції становив у 1993 р. 10300%, у 1994 р. - 501%, у 1995 р. - 282%, у 1996 р. - 140%, у 1997 р. - 110%. Досягненням 1996 р. слід вважати грошову реформу, фінансову стабілізацію, яку, щоправда, одержано дорогою ціною.

Інфляція відіграє важливу роль у макроекономічній ситуації. Галопуюча і гіперінфляція спричиняє подальше розбалансування економічної рівноваги і підриває стимули до трудової та підприємницької діяльності. Вона призводить до перерозподілу національного доходу між різними соціальними верствами і групами населення, посилює соціальне розшарування і напругу. Обкладаючи загальним інфляційним податком усі верстви населення, галопуюча і гіперінфляція зменшує реальні прибутки громадян, призводить до зубожіння переважної їх більшості. Знецінюючи заощадження, вона підриває інвестиційний процес. Разом з тим політика помірної інфляції слугує економічному зростанню, стимулюючи платоспроможний попит і підтримуючи інвестиційну діяльність підприємців.

Оскільки інфляція притаманна ринковій економіці, держави на Заході постійно проводять антиінфляційну політику і накопичили багатий досвід у приборканні інфляції. Так, у США середньорічний приріст споживчих цін зменшився з 7,8% у 1971-1980 рр. до 4,7% у 1981-1990 рр. і 2,6% у 1994 р., у Японії - відповідно 9,0; 2,0 і 0,7%, у Канаді - 8,0; 6,2 і 0,2% (найнижчий серед країн великої "сімки"), в Італії - 14,0; 9,6; 5,0% (найвищий).

Щоб обгрунтовано визначити антиінфляційну політику, треба чітко розуміти причини, які породжують інфляцію в тій чи іншій країні. В узагальненій формі можна сказати, що за походженням буває інфляція попиту та інфляція пропозиції (витрат). Перша зумовлена дією монетарних факторів, перш за все, надлишковою емісією грошей, яка призводить до перевищення попиту над існуючою пропозицією товарів. Інфляція витрат також проявляється в зростанні цін, але спровокованому збільшенням витрат виробництва. Яскравий приклад - подорожчання продукції в Україні в результаті тисячократного підвищення цін на енергоресурси за останні роки. Інфляції попиту і витрат, як правило, не виявляються у чистому вигляді. В реальному житті вони переплітаються. В Україні сьогодні, на думку багатьох економістів і фінансистів, має місце інфляція і попиту, і пропозиції. Між тим урядова політика приборкування інфляцій в країні однобічно заснована на монетарній концепції, якої придержується Міжнародний валютний фонд. Причому Уряд у своєму намаганні знизити інфляцію звертається до штучних, соціально неприпустимих заходів: багатомісячні затримки зарплати, пенсій і стипендій, зупинення емісій грошей, незважаючи на кризу неплатежів, низький коефіцієнт відношення грошової маси до ВВП (0,1 замість 0,6-0,7). Тому треба коректувати економічну політику державної влади, щоб одержана у 1996 р. фінансова стабілізація поєднувалась із припиненням спаду виробництва і наступним його зростанням.

Філліпса. Це важлива емпірична закономірність ринкової економіки.

Крива Філліпса виражаєінверсійну (обернену) залежність між масштабами безробіття і рівнем інфляції. Чим вищий рівень інфляції, тим нижчий рівень безробіття, і навпаки.

P

Р

і

в

е

н

ь

ц

і

н Un

рівень безробіття

Рис. 44. Крива Філліпса

Криву Філліпса пояснюють тим, що інфляція (в межах помірної), створюючи додатковий попит, стимулює зростання виробництва і зайнятості. А безробіття обумовлює зменшення сукупного фонду заробітної плати і внаслідок цього - надходжень грошей в обіг.

Емпіричною перевіркою доведено, що крива Філліпса діє лише в короткостроковому періоді, а в довгостроковому має місце інша залежність між інфляцією і безробіттям, а саме стагфляція. Тобто зростання безробіття поєднується з галопуючою або гіперінфляцією. Практичне значення кривої Філліпса полягає в тому, що вона надає альтернативу між безробіттям та інфляцією в короткостроковому періоді в умовах повзучої інфляції. Держава у своїй політиці має можливість вибору пріоритету - збільшення зайнятості або приборкання інфляції. Остання розглядається як "плата" за високий рівень виробництва і зайнятості, а за стабілізацію цін треба платити підвищенням рівня безробіття. Крива Філліпса має практичне значення для розробки державної політики в Україні, Росії та інших країнах СНД, зрозуміло, із врахуванням особливостей і конкретних обставин кожної держави. Нам треба розробляти і реалізувати виважену державну політику зайнятості та приборкання інфляції. Вона має поєднувати антиінфляційну політику з політикою припинення спаду виробництва і стабілізації зайнятості. Безперечно, фінансова стабілізація і введення у 1996 р. в обіг гривні - значне досягнення України. Але ця стабілізація є несталою, бо триває спад виробництва. За 1996 рік скорочення валового внутрішнього продукту становило 10%, а у 1997 р. - 3%. Треба підтримати стабільність гривні припиненням економічної кризи, наступним пожвавленням виробництва, стимулюванням інвестицій, підприємницької та трудової діяльності.

Для цього необхідно:

- послабити податковий тягар із одночасним скасуванням численних (необгрунтованих) пільг у оподаткуванні;

- забезпечити належну оплату праці та своєчасну її виплату;

- здійснити легалізацію тіньового капіталу (за малим винятком), щоб запобігти його відпливу за кордон і забезпечити його вихід із "тіні";

- встановити реальний позичковий процент за депозити для мобілізації вільних коштів фізичних і юридичних осіб;

- створити привабливий інвестиційний клімат для залучення іноземного капіталу тощо.

Висновки

Макроекономічна рівновага - це стан національної економіки, який характеризується збалансованістю і пропорційністю сфер і галузей.

Концентрованою формою прояву загальної економічної рівноваги є збалансованість сукупного попиту і сукупної пропозиції за обсягом і структурою. Сукупний попит складається із суми попитів усіх споживачів: населення, фірм і держави. А сукупна пропозиція - сума пропозицій усіх виробників.

Ринковому господарству притаманна макроекономічна нестабільність: циклічні та структурні кризи, безробіття, інфляція. Нестабільність полягає у порушенні макроекономічної збалансованості. Але ринкова економічна система має в собі внутрішні фактори, які відновлюють рівновагу.

Значним зовнішнім фактором посилення макроекономічної нестабільності у перехідний період є тіньова економіка, яка на тотальному рівні діє через утрату керованості національним господарством, збільшення дефіциту державного бюджету, загальну криміналізацію суспільства, морально-етичний розклад нації.

Найважливішою формою прояву нестабільності є безробіття. Останнє означає незрівноваженість між трудовими ресурсами та їх використанням, їх неповну зайнятість, утрату частини потенційного обсягу ВНП, спричиняє соціальну напругу, може призвести до соціального вибуху.

Інфляція, тобто знецінення грошей, особливо галопуюча і гіперінфляція, посилює нестабільність шляхом розладнання господарського життя, обкладання усіх верств населення неузаконеним інфляційним податком, зростання соціального розшарування громадян і зубожіння переважної більшості народу.

Теоретичну основу подолання макроекономічної нестабільності у двох проявах - безробітті та інфляції - в короткостроковому періоді становить крива Філліпса. Остання виражає інверсійну (обернену) залежність між масштабами безробіття і рівнем інфляції. Україні потрібна розробка і реалізація виваженої економічної політики, яка поєднувала би фінансову стабілізацію і припинення спаду виробництва та зайнятості з наступним їх пожвавленням.