Висновки

План

1. Предмет і основні макроекономічні проблеми.

2. Основні макроекономічні параметри. Система національних рахунків. Вплив тіньової економіки на макроекономічні показники.

3. Макроекономічна політика.

Одночасно макроекономіка вивчає і аналізує середні по державі економічні показники, такі як середні доходи, середня заробітна плата, рівень інфляції, безробіття, зайнятість, продуктивність праці.

Предметом макроекономікиє економіка в цілому, аналіз визначників сукупної пропозиції (сумарних виробничих можливостей економічної системи) і сукупного попиту (сумарних видатків економічних одиниць на вироблені товари і послуги).

В той же час предметом макроекономіки є узагальнюючі показники росту, темпи зростання і зменшення величин, які характеризують економіку держави, процеси, які в ній відбуваються, структурні пропорції.

Головні макроекономічні школи:

- кейнсіанство;

- монетаризм;

- теорія «економіки пропозиції»;

- теорія «раціональних сподівань»;

- теорія «довгострокового економічного зростання».

Об’єкт вивчення всіх шкіл - основні макроекономічні проблеми: економічне зростання, зайнятість, інфляція, рівень життя і т.ін.

Макроекономічному аналізу підлягають наступні проблеми:

- фактори зростання валового національного продукту, нагромадження та заощадження;

- оптимальний рівень зайнятості населення;

- методи протидії інфляції та досягнення рівноваги цін;

- коливання споживацьких витрат та доходів.

В світовій практиці існує загальна методологія відображення основних економічних показників - система національних розрахунків(СНР), яка містить сукупність макроекономічних показників, що представляють обсяг сукупного продукту, витрат і доходів у межах країни за певний час.

Макроекономічні показники взаємопов’язані.

У першу чергу, виділяютьваловий внутрішній продукт (ВВП)- сума доданої вартості всіх фірм + споживання + інвестиції.

Додана вартість - грошовий результат діяльності підприємства, який включає амортизацію і вартість необхідного і додаткового продуктів.

Інвестиції включають:

а) інвестиції на відшкодування вибування основного капіталу;

б) інвестиції на його приріст;

в) інвестиції на змінювання запасів і резервів.

Валовий національний продукт= ВВП - експортно-імпортне сальдо (ВНП).

ВНП - це сукупний доход, і тому він дорівнює загальній сумі доходів. Існує два підходи до вимірювання ВНП:

1) витратний, згідно з яким

ВНП = особисте споживання товарів та послуг + валові приватні інвестиції + державні закупки товарів та послуг;

2) доходний, згідно з яким

ВНП = заробітна плата та гонорари + проценти + рентні доходи + прибуток корпорацій (до сплати податків) + прибуток некорпоративного бізнесу + амортизація + поправки.

ВВП і ВНП обчислюються в цінах виробництва.

Чистий національний продукт- це суспільний продукт, який обчищено від усіх витрат раніше уречевленої праці, тобто це витрати за певний період живої праці.

ВНП - Амортизація = ЧНП.

ЧНП - непрямих податків = Національний доход (НД).

НД = заробітної плати, прибутків, ренти та проценту.

НД- + трансфертні платежі = особистий доход

Особистий доход - податки на особистий доход = особистий доход після сплати податків (використовуваний доход).

Макроекономічні показники в цінах цього року носять назву номінальних, а в постійних цінах цього року - реальних.

Реальний ВНП = .

Важливу роль у макроекономічному аналізі відіграють показники національного багатства.

Національне багатство - сукупність матеріальних благ, які накопичила держава на певний час.

До складу національного багатства входять:

1) матеріальні цінності:

- національне майно - основний виробничий і невиробничий капітал, матеріальний обіговий капітал, резерви засобів виробництва, запаси і резерви предметів споживання, предмети довгострокового використання в домашніх господарствах;

- природні ресурси, які залучено в економічний обіг (земля, ліси, надра тощо);

2) нематеріальні цінності (духовні цінності, якими розпоряджається суспільство):

- нагромаджений виробничий досвід людей;

- освітній потенціал суспільства;

- досягнення науково-технічної думки;

- інформаційні ресурси;

- культурні цінності.

З кінця 50-х років у США формується трактовка найбільш широкого значення національного багатства, до складу якого включається «людський капітал».

Зміст складових частин національного багатства і їх вага можуть змінюватися, наприклад, під дією наслідків НТР, що виявляється в прискоренні темпів залучення природних ресурсів, у збільшенні і якісному обновленні виробничих фондів і т.ін.

У складі населення виділяють працездатну його частину, трудові ресурси, економічно активне населення (з розподілом за сферами пристосування праці), чисельність безробітних.

Тіньова та кримінальна економіка, як уже було підкреслено в інших темах посібника, чинить суперечливий, а частіше прямо шкідливий вплив на економічний розвиток різних галузей, ланок та окремих господарських одиниць. Ще більше це стосується національного господарства в цілому.

По-перше, частина національного багатства, особливо її матеріальні цінності, перерозподіляються за допомогою сектора тіньової економіки на користь невеликої купи ділків організованого злочинного світу, які використовують їх з метою особистого збагачення та відмивання «брудних» грошей.

По-друге, духовні цінності, накопичені суспільством, теж служать сектору тіньової економіки на користь останньому (досягнення науково-технічної революції, інтелектуальний потенціал людей використовуються з суспільно шкідливою метою - скоєння злочинів).

Все це в результаті веде до зниження загальних обсягів реального ВНП, сприяє підвищенню цін, збільшенню темпів інфляції. Тому дуже важливо, щоб у здійсненні різних видів макроекономічної політики існування тіньової економіки було завжди враховано, а шкідливі наслідки її розгортання були максимально нейтралізовані державою.

Макроекономічна політика спрямована на забезпечення економічного зростання, що передбачає досягнення високого рівня реального ВВП, максимальної зайнятості населення, орієнтованої на підтримку «природного рівня безробіття»; урівноваження рівня цін із зарплатою та цінами, які визначаються попитом та пропозицією на вільних ринках.

Існує три основні напрямки макроекономічної політики:

1) грошово-кредитна (монетарна) політика;

2 ) фіскальна політика;

3) зовнішньоекономічна політика.

Монетарна політика базується на теорії монетаризму, згідно з якою в центрі макроекономічної політики знаходяться гроші, а рівень цін пов’язується з коливанням грошей в народному господарстві.

Монетарна політика - інструмент, за допомогою якого уряд діє на макроекономічні умови, збільшуючи або зменшуючи грошову масу. Монетарна політика базується на втручанні національного банку в забезпечення економіки грошовою масою.

Її мета:

1) забезпечення обігу коштів за рахунок:

- стабілізації рівня цін (внутрішня вартість коштів);

- стабілізації покупної можливості на зовнішньому ринку (вартість (курс) грошей на зовнішньому ринку);

2) регулювання грошової маси за допомогою проведення:

- відсоткової політики;

- засобів по забезпеченню ліквідності.

При цьому використовуються три основні варіанти:

1) друк нових грошей;

2) прямий контроль над масою грошей в грошовому секторі;

3) операції на відкритому ринку, скупка або продаж урядом облігацій (особливо надійних цінних паперів) за кошти з метою зростання або зменшення ставок відсотка.

Фіскальна політика - використання державних витрат з метою дії на макроекономічні умови. Вона визначає процес установлення державного оподаткування і державних витрат, розрахованих на те, щоб:

1) допомогти загасити коливання економічного циклу;

2) підтримати розвинуту економіку високої зайнятості, вільну від надмірних інфляції чи дефляції.

Фіскальна політика включає ряд «вмонтованих стабілізаторів»:

1) автоматична зміна податкових надходжень;

2) соціальні витрати, наприклад, допомога безробітним;

3) програми допомоги фермерам;

4) заощадження корпорацій і особисті заощадження.

Елементи автоматичної стабілізації не повністю досконалі і не здатні підтримувати повну стабільність. Тому поряд з ними застосовують наступні програми.

1. Суспільні роботи. Надається перевага не проектам громадських інвестицій, спрямованих на подолання безробіття, а тимчасовому зниженню податків.

2. Програми прямої матеріальної допомоги. Їх недолік полягає в тому, що їх нелегко скоротити, коли становище в економіці поліпшується.

3. Зміна ставок податків. Ця програма може бути корисною з метою впливу на ситуацію, яка характеризується наявністю інфляційного розриву.

Зовнішньоекономічна політика передбачає необхідність регулювання зовнішньоекономічних відносин. Її мета - збалансувати зовнішньоторговельні операції.

Інструменти обмеженої дії зовнішньоекономічної політики:

- цінові надбавки на експорт та скидки на імпорт;

- знімання імпортних обмежень;

- в галузі валютної готівки - введення обов’язкового депонування;

- девальвація - політика курсу обміну.

Інструменти поширеної дії зовнішньоекономічної політики:

- цінові скидки на експорт та надбавки на імпорт;

- знімання заборони на експорт;

- анулювання обов’язкового депонування;

- девальвація.

Висновки

Предметом макроекономіки є економіка в цілому, аналіз визначників сукупної пропозиції і сукупного попиту.

Головні макроекономічні проблеми: зайнятість, інфляція, економічне зростання, рівень життя.

Макроекономічним завданням є виявлення чинників економічного зростання виробничих можливостей економіки та середнього реального доходу на душу населення.

Національне багатство - сукупність накопичених державою за певний час матеріальних благ. У складі національного багатства виділяють як матеріальні, так і нематеріальні цінності.

Монетарна, фіскальна та зовнішньоекономічна - види макроекономічної політики.

Механізм монетарної політики визначає вплив на загальну кількість грошей в економіці та вартість їх надання в позику (процентну ставку).

Метою фіскальної політики є вплив на рівень сукупного попиту в економіці шляхом зміни податків, урядових видатків на товари і послуги та трансфертних платежів.

Мета зовнішньоекономічної політики - регулювання відносин окремої держави з іншими країнами світу.