Дайте оцінку технологій соціальної роботи в пенітенціарній системі.

У нашій країні виконання покарання у вигляді позбавлен­ня волі здійснюється у виправних закладах, до яких відносять­ся виправні колонії, виховні колонії, тюрми і лікувальні вип­равні заклади, що складають пенітенціарну систему (від лат. poenitentia - каяття). Основним видом виправних закладів є виправні колонії, в яких відбувають покарання понад 90% від загального числа засуджених до позбавлення волі.

Виховна робота із засудженими — це діяльність адміністрації виправного закладу, освітніх, культурних й інших організацій, громадян, самодіяльних організацій засуджених, що формують правослухняну поведінку шляхом морального, трудового, фізичного та інших напрямів виховного впливу, підвищенням освітнього і культурного рівня засуджених.

До засуджених, які є об'єктом виховного процесу, можуть застосовуватися стимулюючі технології. Їхня сутність полягає в тому, що вони повинні встановлювати чітку залежність реал­ізації потреб і бажань засуджених від їхньої правослухняної поведінки. Стимулювання правослухняної поведінки — це реа­гування адміністрацією виправного закладу негативними і по­зитивними стимулами на поведінку засуджених адекватно до цілей їх виправлення. Позитивний стимул — це реальне чи можливе реагування адміністрацією пенітенціарного закладу на поведінку засудженого у формі заохочення, що приносить для засудженого бажані наслідки. Негативний стимул — це реальне чи можливе реагування у формі покарання, що дає негативні наслідки для засудженого. Негативні стимули є негативними лише умовно, тому що поряд з позитивними стимулами вони використовуються з метою розвитку особистості.

Система стимулювання діє найбільш ефективно через рац­іональну диференціацію засуджених залежно від ступеня їх спротиву виховному процесу. За цим критерієм можна виділити такі категорії засуджених:

а) легко піддаються виховному впливу, усвідомлено виконують вимоги режиму;

б) піддаються виховному впливу за певних умов: наявності системи заохочень і покарань, використанні методів психологічного впливу і т. ін.;

в) важко піддаються виховному впливу, мають стійкі антисоціальні звички, що вимагають посиленого контролю зі сторони адміністрації виправного закладу.

Крім стимулюючих технологій виправлення засуджених як перспективний напрям можна назвати розробку демократич­них технологій, чи технологій співробітництва працівників вип­равних закладів із засудженими. Співробітництво повинно відбуватися при вирішенні різноманітних завдань, що стоять перед закладом, — управлінських, господарських, виховних.

Досить перспективним напрямом є технології безперервної освіти у виправному закладі, що передбачають організацію ос­вітнього процесу не лише в обсягах середньої школи чи ПТУ, а й і в обсягах вищого навчального закладу.

Одним із найбільш ефективних методів роботи із засудже­ними є арттерапія, особливо такі її розділи: бібліотерапія, музи­котерапія, казкотерапія, кінотерапія.

Надзвичайно важливою є організація психологічної допо­моги ув'язненим. При цьому слід мати на увазі такий аспект становища засуджених, як їхня постійна публічність. У зв'язку з цим звичні групові форми роботи виявляються малоефектив­ними.

Завдання соціального працівника (психолога) у пенітенці­арних закладах суперечливі: адаптувавши людину до умов соціальної ізоляції, підготувати її до життя на свободі.

Соціальна робота з колишніми засудженими на сучас­ному етапі нерозвинена. Це, зокрема, пояснюється тим, що більшість населення виявляє стійке негативне ставлення до цієї категорії громадян.

Соціальна робота з колишніми засудженими повинна вклю­чати в себе заходи, спрямовані на їх соціальну реабілітацію і постпенітенціарну соціальну адаптацію.

Процес соціальної реабілітації має починатися з першого дня перебування засудженого у виправному закладі і продовжува­тися після його звільнення до вирішення основних питань соц­іального облаштування, тобто включати два взаємопов'язані періоди - пенітенціарний і постпенітенціарний.

Соціальна адаптація здійснюється в постпенітенціарний період і передбачає комплекс заходів, що допомагають звільне­ному засудженому включитися в реальні соціальні процеси і відносини, закріпити вироблені впродовж соціальної реабілітації установки і норми.

Практично кожний звільнений потребує кваліфікова­ної допомоги у вирішенні своїх соціальних проблем, яка є різною для різних категорій колишніх засуджених. При розробці технологій роботи з ними слід враховувати:

· ступінь деформації особистості під впливом кримінальної субкультури;

· тривалість часу ізоляції від суспільства;

· кількість кримінальних покарань, пов'язаних із позбав­ленням волі;

· наявність негативних якостей особистості (утриманство, несамостійність, втрата почуття відповідальності й т.ін.), сформованих у результаті детальної регламентації режи­му утримання засудженого в колонії;

· рівень соціально-правової занедбаності;

· соціальну спрямованість найближчого мікрооточення, на­самперед сім'ї.

Слід наголосити, що в основу будь-якої технології роботи з цією категорією осіб повинно бути покладене переборення не­гативного ставлення суспільства до колишніх засуджених і зу­мовленої цим їх підвищеної збудженості, що є однією з пере­думов рецидивних злочинів.

У зв'язку з низькою ефективністю реалізації реабілітац­ійних програм у місцях позбавлення волі, в сучасний період ідея реабілітації поступово відроджується в іншій іпостасі, що передбачає не соціальну ізоляцію правопорушника, а його пе­ребування в суспільстві. Останнім часом почали з'являтися досить обгрунтовані до­кази на користь так званого просоціального моделювання, суть якого полягає у свідомому застосуванні спеціально розробле­ної стратегії для розвитку моральності підопічного. Подібні програми намагаються підсилити шляхом впровад­ження пробаційних (випробувальних) технік, спрямованих на активне заохочення просоціальної поведінки.