Загальна характеристика та види речових прав. 1 страница

Речовими визнаються права, які забезпечують можливість задоволення потреб та інтересів уповноваженої особи за допомогою її безпосереднього впливу на річ без звернення за сприянням у цьому до інших осіб. Характерними ознаками речових прав є: специфічний об’єкт: речі (майно); абсолютний характер прав: праву однієї особи протистоїть обов’язок усіх інших осіб не порушувати це право; специфічний спосіб реалізації: передусім, своїми власними силами; особливий характер захисту: захист від порушень «з боку всіх і кожного». Речове право Як інститут цивільного права являє собою сукупність принципів і норм, що визначають стосунки приватних осіб щодо майна, узяті в їх статиці. Речове право Як вид цивільних прав— це право, що дає уповноваженій особі можливість забезпечити задоволення її потреб та інтересів за допомогою безпосереднього впливу на річ, яка знаходиться у сфері її господарського панування.
Еластичність — право власності легко пристосовується. Так, обсяг правомочностей власника може видозмінюватися у зв’язку з різними обставинами — з встановленням певних обмежень законодавчими актами або за домовленістю між власником і суб’єктом зобов’язальних правовідносин (наприклад, при придбанні майна, зданого в оренду, відповідний договір оренди, що зберігає силу для нового власника). При відпаданні цих обмежень, право власності поновлюється у повному обсязі. Речові права належать до числа абсолютних — коли певна річ належить даній особі, усі інші суб’єкти права зобов’язані визнавати належність цієї речі й не порушувати права на неї уповноваженої особи. Суть протиставлення речових і зобов’язальних прав полягає в тому, що в першому разі вирішальне значення для задоволення потреб уповноваженої особи мають її власні дії, у той час як у сфері зобов’язань задоволення потреб уповноваженої особи відбувається, передусім, у результаті дій зобов’язаної особи.
Залежно від значущості та характеру виникнення ^^^ речові права можуть бути поділені на основні й вторинні (похідні). До основних речових прав належать: а) право власності; б) права на чужі речі. Права на чужі речі можна, з деякими застереженнями, поділити на дві групи:
1) права користування чужими речами (це головним чином сервітути, які можуть бути особистими і майновими. З урахуванням можливості існування начебто подвійного права володіння і користування різними особами, але щодо однієї і тієї самої речі свого часу виникла теорія «поділеної власності»);
2) права розпорядження чужими речами (до них, зокрема, належать заставні права, суть яких полягає в тому, що кредитор у разі невиконання зобов’язання має право реалізації заставленого майна для задоволення своїх майнових інтересів).
До вторинних речових прав належать: а) право повного господарського відання — можливість володіння, користування і розпорядження майном у своїх інтересах, але на підставі надання цих правомочностей власником; б) право оперативного управління — право володіння, яке ґрунтується на праві власності іншої особи, що надала це повноваження, а також обмежені право користування і розпорядження майном з метою і в межах, які встановлює власник.
Право власності в об’єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність матеріальних благ конкретним суб’єктам — власникам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них цього права щодо цих благ. Право власності в суб’єктивному значенні — це передбачене і гарантоване законом право власника (фізичної чи юридичної особи, держави, територіальної громади) здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом.

81. Поняття власності та права власності

Собственность - владение и распоряжение вещами; вещи, движимые и недвижимые, что кому принадлежат. Различают собственность частную, коммунальную и государственную в зависимости от того, вещи (имущество) принадлежат частному лицу, обществу (сообществе) или государству.
Право собственности - это совокупность правовых норм, регулирующих отношения, связанные с владением, пользованием и распоряжением владельцем принадлежащим ему имуществом по своему усмотрению и в своих интересах, устранением всех третьих лиц от противоправного вмешательства в сферу его владения этим имуществом, а также обязанности 'связки владельца не нарушать прав и законных интересов других лиц.
Право собственности включает правовые нормы, которые закрепляют и охраняют состояние принадлежности материальных благ конкретным лицам. Собственность характеризуется наличием такой власти лица над вещью, которая признана обществом и регламентирована социальными нормы. Поскольку власть над вещью невозможна без того, чтобы другие лица, собственнику вещи, относились к ней как к чужой, собственность означает отношение между людьми по поводу вещей. Все остальные лица, собственнику, обязаны воздерживаться от любых посягательств на чужую вещь и на волю собственника иметь эту вещь. Таким образом, собственность это общественные отношения, которые характеризуются двумя основными признаками: они возникают по поводу вещей, имеют волевое содержание.

· 82. Субєкти та обєкти права власності

Субъектами собственности выступают носители отношений собственности, то есть те, кто находится в указанных отношениях, те - кого касаются отношения владения, пользования и распоряжения имуществом и другими благами. Основными субъектами отношений собственности являются домохозяйства, предприятия, государство и зарубежные субъекты (иностранные граждане, фирма, государство). Кроме того, субъектов собственности подразделяют на: физические (частные) лица, юридические лица, резиденты и нерезиденты т.д.

Социально - экономические преобразования, связанные с современной научно - технической революции, вносят существенные изменения в объекты и субъекты собственности.

В условиях информационной экономики к объектам собственности, кроме традиционных (средств и предметов труда, рабочей силы и др.), относят достижения науки и информации. Те, которые в наибольшей мере стали владельцами этих объектов, усилили свою экономическую мощь, конкурентоспособность.

Одной из принципиально новых важных черт науки и информации как объектов присвоения является то, что они, в отличие от традиционных, не могут длительное время находиться в собственности отдельной фирмы, компании. Кроме того, их носителями не только с технико-экономической, но и с социально-экономической стороны определенной степени становятся лица наемного труда. Так, в условиях развертывания информационной революции растет информатизация труда, а ее участниками становится широкий круг наиболее высококвалифицированных работников, которые вследствие этого являются носителями нового объекта присвоения.

Информацию, благодаря ее специфике, невозможно отделить от наемных рабочих и служащих, в отличие от средств производства. Поэтому даже после работы они в значительной мере остаются носителями информации, знают, как использовать ее в другой компании и т. п. Вследствие этого рабочие и служащие определенной степени становятся совладельцами данного объекта присвоения, что является одним из весомых факторов роста стоимости их рабочей силы , а следовательно, и размера заработной платы, а также участия в процессе приобретения акций и присвоения дивидендов.

83. Зміст права власності

Законом Украины "О собственности" (ст. 4) установлено, что собственник по своему усмотрению владеет, пользуется и распоряжается принадлежащим ему имуществом, осуществляет свою власть управления им и имеет право совершать любые действия, не противоречащие закону.

Таким образом, субъективное право собственности формируется как совокупность трех главных правомочий: права владения, права пользования, права распоряжения. О праве собственника управлять имуществом и совершать с ним действия, то, по нашему мнению, это не новая, самостоятельная от названной "триады" правомочие собственника, а лишь уточнение (разъяснение) права пользования и распоряжения имуществом.

Правомочия по эксплуатации, владения и распоряжения возникают у собственника одновременно с возникновением права собственности. Характерно, что вместе, в совокупности "триада" правомочий, характеризующая право собственности в полном объеме и раскрывает его содержание, может принадлежать только собственнику и никому больше.

Отдельно право владения, право пользования, право распоряжения может принадлежать также другим лицам - арендатору, нанимателю, другим, которые осуществляют эти права только при согласовании с владельцем. Правомочия собственника в отношении принадлежащего ему имущества осуществляет он сам независимо от воли и желания всех других лиц и ограничиваются только законом. Однако и собственник не может осуществлять свое субъективное право в ущерб другим лицам.

Владение означает фактическое пребывание вещи в хозяйствовании владельца, возможность влиять на дело. Право владения в субъективном смысле является закрепленная в соответствующих нормах права возможность фактического обладания вещью: физического или хозяйственного, поскольку одинаково владеет вещью тот, кто удерживает ее физически (например, имеет книгу в портфеле), а также тот, кто имеет возможность влиять на эту вещь (например, собственник жилого дома не может владеть им в физическом смысле, но он осуществляет правомочия владения вследствие того, что имеет возможность влиять на эту вещь за своим интересом.

Гражданское законодательство предусматривает владение законное и незаконное. Если лицо осуществляет владение на законных основаниях, такое владение признается законным, либо титульным. Титульное владение прежде принадлежит самому собственнику имущества. Однако как элемент других имущественных прав оно может принадлежать также другим лицам, в частности нанимателю, арендатору при найме или аренде имущества, комиссионеру при осуществлении договора комиссии или охраннику на основании договора хранения. Такое право может предоставляться не только на основании договорных отношений (найма, комиссии, подряда, хранения и т.п.), но и в результате административного акта (например, согласно распоряжению органов опеки и попечительства), оно может возникнуть и на основании прямого указания закона (например , если речь идет о находке, бесхозное имущество, безнадзорный скот).

Вместе с тем право владения собственника отличается от права владения других лиц - титульных владельцев, поскольку владелец осуществляет эту правомочность, как правило, в совокупности с другими - правом пользования и распоряжения. Кроме того, владелец делает это независимо от других лиц. По титульных владельцев, то они должны согласовывать свои действия с собственником или осуществлять владение на основании договора, административного акта, закона.

В некоторых случаях титульный владелец может иметь не только право владения, но и другие правомочия, в частности владение и пользование при найме и аренде, владения и распоряжения при комиссии т.д.

84. Способи виникнення права власності.

Способы возникновения права собственности делятся на первоначальные и производные. Первоначальные способы - это способы, когда право собственности на вещь возникает впервые или против воли предыдущего собственника. Впервые право собственности возникает при производстве вещей, при возникновении права собственности на бесхозное, ничье имущество. Против воли предыдущего собственника право собственности на вещь возникает (у нового владельца) конфискации, национализации, реквизиции имущества. Конфискация - принудительное безвозмездное изъятие имущества, которое применяется судом как санкция против правонарушителя. Национализация - принудительное безвозмездное изъятие имущества в пользу государства как исключение в ряде случаев, может быть возмездной или частичной оплаты. Как правило, это результат смены правительства, правительственной политики. Процесс, противоположный приватизации. Реквизиция - это принудительное возмездное изъятие государством имущества в случае военных действий, стихийных бедствий, крупных аварий, эпидемий и т.п.
Производные способы - это способы возникновения права собственности, когда оно возникает на основании соглашения между предыдущим и новым собственником, по воле предыдущего владельца. Прекращается право собственности на тех же основаниях, что и возникает (кроме выработки вещи), а также в случае гибели вещи, в случае смерти (ликвидации) владельца. Право собственности приобретателя имущества по договору возникает с момента передачи вещи, если иное не предусмотрено законом или договором. Передачей имущества собственнику считается передача имущества транспортной организации или почтовой службе. Риск случайной гибели вещи всегда несет собственник. С момента передачи приобретатель становится собственником вещи. Видами имущественных прав государственных предприятий, учреждений и организаций есть право полного хозяйственного ведения и право оперативного управления. Право - полного хозяйственного ведения принадлежит государственным предприятиям, организациям, уставной целью которых является получение прибыли. Право оперативного управления принадлежит государственным учреждениям и организациям, которые функционируют исключительно на бюджетные средства, оно несколько уже чем право полного ведения (ЗУ "О собственности").

85. Припинення права власності

Право собственности прекращается также на основании определенных юридических фактов (отчуждение собственником своего имущества, отказ собственника от своего имущества, обращение взыскания на имущество по обязательствам собственника, уничтожение имущества, реквизиция, конфискация, ликвидация юридического лица или смерти владельца, выкуп памятников истории и культуры или выкуп имущества в целях общественной необходимости. Право собственности может прекращаться также физическим или юридическим гибелью вещи или имущества. Физическая гибель вещи наступает при потреблении (продуктов питания, сырья, материала), выбрасывании. Юридическая гибель имеет место тогда, когда вещь изымается из гражданского обращение.

• Основания прекращения права собственности зависят от воли собственника (соглашения об отчуждении имущества, полное потребление имущества вследствие его использования).
В ст. 346 ГК Украины установлены следующие основания прекращения права Масности:
• • отчуждение собственником своего имущества;
• • отказ собственника от права собственности;
• • прекращение у лица права собственности на имущество, которое по закону не может принадлежать данному лицу;
• • уничтожение имущества;
• • выкуп памятников истории и культуры;
• • выкупе земельного участка в связи с общественной необходимостью;
• • выкуп недвижимого имущества в связи с выкупом в целях общественной необходимости земельного участка, на котором оно размещено;
• • обращение взыскания на имущество по обязательствам собственника;
• • реквизиция;
• • конфискация.
• Право собственности может быть прекращено и в других установленных законом случаях.
• Субъектами права частной собственности являются физические и юридические лица (ст. 325 ГК Украины). Физические и юридические лица могут быть собственниками любого имущества, за исключением отдельных его видов, которые согласно закону не могут им принадлежать. Состав, количество и стоимость имущества, которое может находиться в собственности физических и юри дичннх лиц, не ограничиваются.
Законом может быть установлено ограничение размера земельного участка, который может быть в собственности физического и юридического лица.

86. Поняття захисту права власності

Кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами певні права та обов'язки і намагається створити найсприятливіші умови для їх реалізації. Тому одним з найголовніших завдань держави є захист законних прав громадян.

У ЦК України, хоч і немає визначення поняття захисту права власності, але визначаються порядок та засоби (способи) захисту або охорони порушеного права. Так, у ст. 6 ЦК України зазначається, що "захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом" переліченими в статті засобами. А відповідно до ст. 86 ЦК "право власності в Україні охороняється законом". У Законі України "Про власність" відтворені і розвинуті основні положення щодо захисту права власності, викладені в ЦК України.

Цивільно-правовому захистові притаманні свої специфічні методи та засоби, які істотно різняться від існуючих в інших галузях права. Безперечно, цивільне право, як і інші галузі права, має на меті виховання громадян і юридичних осіб у дусі поваги до власності інших осіб, утримання від порушень прав власників. Ця мета досягається за допомогою спеціальних цивільно-правових методів та засобів.

Цивільно-правовий захист права власності — це система активних заходів, що їх застосовують власник, компетентні державні чи інші органи, спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку з відновлення порушеного права на порушника. Така система захисних заходів водночас є складовою частиною загальноправового механізму захисту права власності.

87. Загальна характеристика речових позовів для захисту права власності.

Приступаючи до розгляду питань захисту права власності, насамперед слід звернути увагу, що у літературі йдеться як про захист права власності1, так і про його охорону2.

При визначенні співвідношення цих понять, очевидно, доцільно виходити з того, що "охорона права власності" є поняттям ширшим і охоплює всю сукупність норм права, які передбачають підстави набуття права власності та його припинення, обсяг правомочностей власника, порядок та межі здійснення права, правовий режим окремих видів об'єктів права власності, а також сукупність організаційних і правових заходів, спрямованих на забезпечення реалізації і поновлення порушеного права власності. Загалом цілком припустимим є позначення охорони права власності як захист права власності у широкому розумінні.

З урахуванням значення права власності воно охороняється нормами цивільного, кримінального, адміністративного, державного та інших галузей законодавства. При цьому норми права, спрямовані на охорону права власності, створюють передумови для забезпечення захисту права власності у спеціальному (вузькому) значенні цього поняття.

Поняття "захист права власності" у спеціальному сенсі охоплює комплекс правових засобів, які застосовуються судом, уповноваженими органами держави або самим власником для забезпечення реалізації і поновлення порушеного суб'єктивного права власності. За своєю сутністю захист права власності забезпечується нормами саме цивільного права і саме тими, які спеціально призначені для його захисту.

У зв'язку з цим слід зазначити, що чільне місце серед інших актів законодавства, які визначають засади, підстави та порядок захисту права власності, належить Конституції. Відповідно до її ст.13 Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, І ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст.41 Конституції).

Однак з точки зору практичного забезпечення здійснення права власності та його захисту головна роль відводиться цивільному праву та цивільно-правовим засобам захисту права власності. Це пов'язано з тим, що вони спрямовані насамперед на поновлення того становища, яке існувало до порушення, а також на припинення дій, якими порушується право власності. Тим самим вказані норми покликані поновити порушене право власності, а також ліквідувати наслідки такого порушення та відшкодувати збитки, зав дані інтересам власника.

Засади цивільно-правового захисту права власності визначені ст.386 ЦК, яка на розвиток положень ст.13 Конституції встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Отже, характерними рисами цивільно-правового захисту права власності є:

1) його гарантованість державою;

2) його загальність (можливість отримати такий захист існує для усіх суб'єктів права власності (на це вказує також ст.13 Конституції);

3) його рівність для усіх суб'єктів;

4) повнота захисту (власник, права якого порушені, має не тільки право вимагати відновлення стану, який існував до порушення, та припинення порушення, а й право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди на підставах, встановлених ст.ст.22, 23 ЦК).

Цивільно-правові засоби захисту права власності можуть бути поділені на легітимовані (публічні) і самоврядні (приватні). Легітимовані (публічні) — ті, що здійснюються на підставі припису закону за допомогою суду та інших державних органів, а самоврядні (приватні) - - ті, що здійснюються власниками самостійно, без звернення до суду та Інших державних органів (самозахист; захист на підставі норм, встановлених договором, тощо).

У свою чергу легітимовані (публічні) засоби захисту права власності поділяються на судові та адміністративні

Найбільше практичне значення мають легітимовані судові засоби захисту права власності.

Цивільно-правові легітимовані судові засоби захисту права власності у вітчизняній цивілістиці зазвичай поділяють на дві групи: речово-правові та зобов'язально-правові.

Речово-правові засоби захисту права власності спрямовані безпосередньо на захист права власності як абсолютного суб'єктивного права, забезпечення реалізації правомочностей власника (володіння, користування, розпорядження тощо) стосовно речі, що йому належить.

Такими засобами є:

1) позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов);

2) позов власника про усунення перешкод, що заважають нормальному здійсненню права власності (негаторний та похідні від нього позови: про визнання незаконним правового акта, який порушує право власності, тощо);

3) позов про визнання права власності. Деякі цивілісти відносять такі позови до негаторних або віндиканійних, але більшість вважає, що це самостійні речово-правові позови (В.А Рясенцев, Ю К Толстой). Остання позиція знайшла підтримку і в новому ЦК (ст.392).

Зобов'язально-правові засоби захисту права власності характеризуються тим, що вони спрямовані проти порушення прав власника певною особою. При цьому самої речі у натурі вже не існує або вона пошкоджена, й існує потреба у поновленні її якості. До таких засобів захисту належать, наприклад, вимоги із відшкодування заподіяної майнової шкоди; вимоги про виконання договору І передання боржником кредитору (власнику) речі, що йому належить; вимоги про повернення безпідставно одержаного за рахунок власника майна тощо.

Оскільки цивільне законодавство передбачає можливість захисту від дій, що порушують право власності, з боку суб'єктів не тільки цивільного, а й публічного права (наприклад, при визнанні недійсним правового акта органу державної влади), очевидно, логічним буде вести мову не тільки про зобов'язально-правові, а взагалі про "інші" засоби захисту права власності. Останні застосовуються як при порушеннях зобов'язань, так і в усіх інших випадках порушення права власності

Недоліком терміна "інші засоби захисту права власності" є те, що він не має змістовного навантаження, характеризуючи лише засоби захисту, що належать до цієї групи, як такі, що не є речовими. У зв'язку з цим доцільним є використання ідеї римського права про поділ позовів на actio in ren (позови щодо речі або ж речові позови) та асtіо іn personam (позови щодо персони або ж персональні позови).

Поділ засобів захисту права власності на речові та персональні є виправданим з тих міркувань, що, по-перше, відбиває провідне Значення наявності речі, яка є предметом позову, або особи, до якої можна подати позов, а по-друге, дозволяє об'єднати у цих категоріях усі можливі варіанти цивільно-правового захисту права власності

Крім того, постає питання про доцільність виокремлення цивільно-правових засобів захисту права власності, що як такі не належать ні до речово-правових, ні до персональних (зобов'язально-правових) позовів і випливають з різних інститутів цивільного права. Такими, наприклад, є правила про захист майнових прав власника, визнаного у встановленому порядку безвісно відсутнім або померлим, у разі його явки, про захист інтересів сторін у випадку визнання правочину недійсним тощо.

Зазначені відносини на перший погляд дійсно не пов'язані безпосередньо з жодним із вказаних вище випадків. Проте у виокремленні цих ситуацій необхідності немає, оскільки залежно від виду і джерела порушення права власності можуть бути застосовані речові або персональні засоби його захисту. Наприклад, якщо порушено право розпорядження майном особи, яка визнана померлою, застосовується речово-правовий засіб захисту (подається негаторний позов). Якщо неналежним чином здійснюється опіка над таким майном і воно внаслідок цього пошкоджене, до порушника подається персональний позов про відшкодування завданої шкоди.

88. Захист прав титульних посесорів (володільців).

Відповідно до ст. 56 закону не допускається втручання державних органів у здійснення власниками чи титульними володільцями їх правомочнестей щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном або встановлення непередбачених законодавством додаткових обов'язків чи обмежень. За шкоду, заподіяну неправомірним втручанням державних органів, на них покладається відповідальність в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 закону.

За ст. 57 Закону України "Про власність" у разі порушення прав власника чи титульного володільця щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, заподіяного в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади такий акт визнається недійсним за позовом власника чи особи, права якої порушено. Заподіяні цими діями збитки відшкодовуються за рахунок коштів, які є у розпорядженні відповідного органу влади або управління у розмірі, передбаченому п. 4 ст. 48 закону. Проект ЦК України (ч. 2 ст. 394) передбачає також можливість власника вимагати відновлення становища, в якому він перебував до прийняття цього акта, а вже в разі неможливості відновлення попереднього становища власнику відшкодовуються збитки.

Захист інтересів власників у надзвичайних ситуаціях. Власник жилого будинку має право на компенсацію, пов'язану зі зниженням цінності будинку, спричиненим діяльністю підприємств, установ, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території. У цьому випадку власник майна має право на компенсацію зниження цінності будинку (ст. 53 закону).

Відповідно до ст. 54 закону у разі технологічних та екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, що виключають можливість здійснення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження майном, йому відшкодовується у порядку, встановленому законодавством України, вартість майна в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.

Конституція України і Закон України "Про власність" встановлюють гарантії від примусового вилучення майна у власників, зокрема громадян. Конфіскація може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Водночас Конституція України допускає можливість примусового сплатного вилучення майна. Це можливо щодо об'єктів права приватної власності лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, а також в умовах воєнного чи надзвичайного стану з наступним повним відшкодуванням вартості примусово відчужених об'єктів (ст. 41 Конституції України).

У ст. 55 Закону України "Про власність" конкретизовано випадки позбавлення права власності і закріплюється загальний принцип оплатності вилучення майна. Так, за обставин надзвичайного характеру (стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій та ін.) майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реалізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України, з виплатою його вартості. Допускається оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи) в інших випадках, передбачених законом, що не узгоджується з Конституцією України.

Не можна заперечувати допустимість вилучення майна власника при зверненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і порядку, встановлених законодавством (ст. 55 закону).

Захист права власності за позовами про визнання угод недійсними. Переважна частина цивільно-правових угод опосередковує обіг майна (товарів), яке належить стороні (сторонам) на праві власності. Однак не можуть забезпечити правомірний перехід майна від однієї особи до іншої ті угоди, які визнаються недійсними. Так, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі обмежує особисті або майнові права неповнолітніх дітей (ч. 1 ст. 48 ЦК).

· 89. Поняття і система цивільно-правових способів захисту права власності й інших речових прав.

·

· • Защита права собственности и иных вещных прав является разновидностью защиты гражданских прав. Поэтому их защита осуществляется с помощью как общегражданскому, так и специальных способов, характерных для института права собственности.
• В гражданском праве также принято различать понятия «охрана отношений собственности» с помощью всех гражданско-правовых норм, обеспечивающих нормальное развитие отношений собственности, и «защита права собственности» как более узкое, специальное понятие, применяемое только к случаям нарушения указанного права, то есть как совокупность тех гражданско-правовых способов, применяемых в связи с нарушением права собственности.
• В зависимости от характера нарушений права собственности и иных вещных прав и содержания предоставленного защиты в гражданском праве применяются различные способы, обеспечивающие соблюдение интересов собственника.
• Следует различать общие и специальные способы защиты права собственности и иных вещных прав. К числу общих способов защиты относятся:
•
1) истребовании имущества из чужого незаконного владения (виндикацийни иски);
•
2) или требования собственника иного законного владельца об устранении всяких препятствий в осуществлении его права, хотя бы эти нарушения и не были соединены с лишением владения (негаторный иск);
•
3) иски о признании права собственности.
• Специальные способы защиты права собственности и иных вещных прав подразделяются на:
•
1) способы защиты от правомерного или неправомерного вмешательства государственных органов и других организаций;
•
2) способы защиты прав в случаях неблагоприятного стечения объективных обстоятельств;
•
3) обязательственно-правовые способы;
•
4) защита права пожизненно наследуемого владения земельным участком.
• В п.5 ст.48 Закона Украины «О собственности» содержится принципиальная указание о том, что положения о защите права собственности распространяются также на лицо, хотя и не является владельцу, но владеющему имуществом на праве хозяйственного ведения, оперативного управления, или пожизненно наследуемого владения на ином основании, предусмотренным законом или контрактом. Это лицо имеет право на защиту своего владения также от собственника.