Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Загальна характеристика та види речових прав. 3 страница




Читайте также:
  1. CASE-средства. Общая характеристика и классификация
  2. F(x1, x2,...xm) const 1 страница
  3. F(x1, x2,...xm) const 10 страница
  4. F(x1, x2,...xm) const 11 страница
  5. F(x1, x2,...xm) const 12 страница
  6. F(x1, x2,...xm) const 2 страница
  7. F(x1, x2,...xm) const 3 страница
  8. F(x1, x2,...xm) const 4 страница
  9. F(x1, x2,...xm) const 5 страница
  10. F(x1, x2,...xm) const 6 страница

 

100. Володіння та право володіння

Владение - это возможность владельца удерживать вещь, которая на законных основаниях ему принадлежит. Одна из правопидстав права собственности.

Право владения. Это право фактического обладания вещью, фактического содержания. Это право могло возникать как у собственника, так и у не владельца. Например владелец мог передать вещь в залог. В этом случае право владения переходило к залогодержателя. Владелец при этом оставался собственником, но был лишен права владения.

 

101. Поняття іпотекі як права на чужі речі.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому земля і (чи) майно, що складають предмет застави, залишаються в заставника чи третьої особи.

Предметом іпотеки може бути майно, зв'язане з землею, — будівля, спорудження, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого.

Відповідно до законодавства України предметом іпотеки можуть бути також приналежним громадянам на праві приватної власності земельні ділянки і багаторічні насадження.

Договір про іпотеку повинний бути нотаріально засвідчений.

Іпотечний заставоутримувач, якщо інше не передбачено законом чи договором, вправі:

-перевіряти документально і фактично наявність, розмір, стан і умови збереження предмета застави;

-жадати від заставника вживання заходів, необхідних для збереження предмета застави;

-жадати від будь-якої особи припинення зазіхання на предмет застави, що загрожує втратою чи ушкодженням його. Якщо предмет застави втрачений не з вини заставоутримувача і заставник його не відновив за згодою заставоутримувача не замінив іншим майном такої ж вартості, заставоутримувач має право вимагати дострокового виконання забезпеченого заставою зобов'язання.

Іпотечний заставник, якщо інше не передбачено договором чи законом, вправі:

· володіти і користуватися предметом застави відповідно до його призначення;

· достроково виконати основне зобов'язання, якщо це не суперечить змісту зобов'язання;

· реалізувати з письмової згоди заставоутримувача предмет застави з перекладомна набувача основного боргу, забезпеченого заставою;

· передавати з письмової згоди заставоутримувача предмет застави в оренду.



Іпотечний заставник, якщо інше не передбачено договором чи законом, зобов'язаний:

· уживати заходів, передбачені договором іпотеки чи необхідні для збереження предмета іпотеки, включаючи проведення капітального і поточного ремонту;

· на період фактичної дії договору іпотеки страхувати за свій рахунок предмет іпотеки в повному обсязі на користь заставоутримувача;

· у випадку загибелі предмета іпотеки надати аналогічне по вартості нерухоме майно, незалежно від настання терміну, виконати зобов'язання в повному обсязі або у відповідній частині;

· дістати згоду заставоутримувача на здійснення дій, зв'язаних зі зміною прав власності на предмет застави.

Права владника повинні захищатися так само, як і права власника. Відповідно до статті 48 Закону «Про власність» особа, що хоча і не є власником, але володіє майном на законних підставах, має право на захист свого володіння також і від власника. Отже, власник не повинний втручатися в те, як, яким образом використовує майно владник, якому він надав право володіння, якщо цей владник не порушує закону чи договору. Володіння — речеве право, а використання землі, що належить іншій особі, з метою володіння будинками і насадженнями на ній, теж речеве право, тобто суперфіційей. Таким чином, своє речеве право, придбане на законній підставі, особа, власник будинку може передати іншій особі так, як передається будь-яка інша річ.



З цього приводу варто вказати на невідповідності і протиріччя, що існують у законодавстві України. Якщо Відповідно до Закону «Про заставу» (статті 3, 4, 30) нерухоме майно може бути закладене і на нього може бути звернене стягнення, то, зрозуміло, будинок, що був предметом іпотеки, може бути проданий, якщо борг по основному зобов'язанню не сплачений. Потрібно відзначити, що в Земельному кодексі є норма, що покликана цьому сприяти. У відповідності зі статтею 30 Земельного кодексу при переході права власності на будівлю чи спорудження разом з цими об'єктами переходить і право власності чи право користування земельною ділянкою без зміни його цільового призначення.

Здавалося б, питання розв¢язується дуже просто. Однак варто враховувати, що існує ще стаття 114 Земельного кодексу, де застава земельних ділянок землекористувачами забороняється (приватні власники землі це робити можуть — див. статті 39 Земельного кодексу). Отже, виходить, будинок закладати можна, а прилягаючу до нього землю, якщо на нее існує право землекористування, — неможна. З огляду на те, що існує ще стаття 23 Земельного кодексу, що передбачає, що право власності чи право постійного користування землею засвідчується державними актами, що видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими районними Радами народних депутатів, то, зрозуміло, ніщо не заважає місцевим Радам втручатися і толкувати законодавство не на користь заставоутримувача, що прагне задовольняти свої вимоги.



Тим часом, земельні ділянки надаються для будівництва й обслуговування житлового будинку, у цьому складається їхнє цільове призначення. Отже, якщо була дозволена застава будинку, повинна бути дозволена разом з нею застава земельної ділянки, на якому він розміщений, неважливо, на якій підставі їм користується власник будинку — на підставі права власності чи на підставі права землекористування. І те, і інше є речевими правами. Право користування землею не стає від цього правом власника, але на тих же підставах, що і будинок, воно може бути передано іншій особі.

102. Похідні речові права (право господарського відання, право оперативного управління).

Право господарського віданняправова форма, що згідно з ч. 1 ст. 136 ГК застосовується для встановлення правового режиму майна, закріпленого лише за суб'єктом підприємництва. При цьому, як випливає зі змісту ч. 2 зазначеної статті, такий суб'єкт підприємництва має бути заснований в організаційно-правовій формі підприємства.
За суб'єктами господарювання, які не відносяться до суб'єктів підприємництва, майно не може закріплюватися на праві господарського відання. Щодо них застосовуються інші форми правового режиму (право оперативного управління, право користування тощо). Для порівняння варто відзначити, що за законодавством Російської Федерації майно на праві господарського відання належить лише державному або муніципальному унітарному підприємству (ст. 294 ЦК РФ), а за законодавством Республіки Казахстан — державному підприємству (ст. 196 ЦК РК), яке може бути республіканським або комунальним.
Право господарського відання — це речове право суб'єкта підприємництва, який, так само як і власник, володіє користується і розпоряджається закріпленим за ним майном. Проте, якщо зазначені повноваження власника носять абсолютний характер, то суб'єкт підприємництва, за яким майно закріплене власником (уповноваженим власником органом) на праві господарського відання, обмежений у здійсненні повноваження розпоряджатися окремими видами майна, яке (повноваження) він може реалізувати лише за згодою власника. Випадки одержання такої згоди передбачені ГК та іншими законами.
Право господарського відання, крім обмеження суб'єкта підприємництва у розпорядженні окремими видами майна згодою власника (уповноваженого органу), характеризується і тим, що власник майна, закріпленого за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна. Такий контроль може здійснюватись власником як безпосередньо, так і через уповноважений ним орган. Проте в будь-якому випадку такий контроль не повинен призводити до втручання в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Згідно з ч. З ст. 136 ГК право господарського відання захищається за допомогою тих же положень закону, що і право власності. Важливе значення для захисту права господарського відання має вказівка закону (ч. 2 ст. 136 ГК) на те, що суб'єкт підприємництва, який здійснює господарювання на основі права господарського відання, є підприємством. Статус юридичної особи, яким наділене підприємство, дозволяє такому суб'єкту підприємництва не лише закріпити за ним майно засобами бухгалтерського обліку і тим самим відокремити його від майна інших суб'єктів господарювання, власника тощо, але і нести відповідальність за своїми зобов'язаннями закріпленим за ним майном, звертатися до суду за захистом порушених майнових прав в тому числі і в тому випадку, коли таке порушення мало місце з боку власника.
Таким чином, підбиваючи підсумок, право господарського відання можна визначити як право юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку господарську діяльність, тобто є суб'єктами підприємництва, похідне від права власності, з обмеженням повноваження розпорядження окремими видами майна згодою власника (уповноваженого органу).

Право оперативного управління, як правовий інститут, вперше було запроваджено в законодавство Основами цивільного за конодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р. спочатку лише для позначення майнових прав державних організацій, а згодом (1981 р.) було поширене і на кооперативні, державно-кооперативні, міжколгоспні підприємства-юридичні особи.
Право оперативного управління — це речове право суб'єкта господарювання, який здійснює некомерційну діяльність, тобто самостійну систематичну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГК). Змістом права оперативного управління є повноваження володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за суб'єктом господарювання власником (уповноваженим ним органом). Проте реалізація зазначених повноважень здійснюється у межах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Так, відповідно до ч. З ст. 76 ГК майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить (ч. 4 ст. 77 ГК).
На прикладі казенного підприємства можна бачити, що право оперативного управління відрізняється від права господарського відання за такими ознаками:
а) казенне підприємство або інший суб'єкт господарюван ня, який здійснює некомерційну господарську діяльність, по стійно фінансується власником. Як зазначено в ч. З ст. 76 ГК, фінанси казенних підприємств є єдиними з фінансами дер жавної казни. Суб'єкт господарювання на праві господарсько го відання здійснює підприємницьку діяльність за рахунок отриманих від неї доходів, тобто на основі самофінансування;
б) казенне підприємство, як суб'єкт права оперативного управління, розпоряджається своїми коштами відповідно до фінансового плану і плану розвитку казенного підприємства. Розподіл та використання прибутку (доходу) казенного підприєм ства визначаються фінансовим планом, який затверджується у порядку, встановленому для державних комерційних під приємств.
Як і при праві господарського відання, власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збере-
- 184 -
женням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган. Проте межі управління зазначеним майном з боку власника ширші, ніж при праві господарського відання. Власник має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, майно, що ним не використовується, а також майно, що використовується суб'єктом господарювання не за призначенням.
Так, згідно з ч. З ст. 77 ГК орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.
Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Новим для правового інституту майнової основи господарювання є встановлення титулу стосовно майна відокремленого підрозділу (структурної одиниці) господарської організації. Оскільки Господарський кодекс визнав відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій суб'єктами господарювання (ст. 55 ГК) і встановив особливості їх правового статусу (ст. 132 ГК), необхідно було визначити і правовий титул, на якому господарська організація надає майно такому суб'єкту.
Таким титулом ст. 138 ГК визначає оперативне використання майна. На нашу думку, оперативне використання майна може бути похідним титулом від права власності, права господарського відання або права оперативного управління тощо, залежно від того, на якому з цих речових прав майно належить (закріплене) суб'єкту господарювання — господарській організації.
Особливість реалізації права оперативного використання майна обумовлена тим, що відокремлений підрозділ здійснює господарську діяльність у складі господарської організації і від її імені, оскільки не має статусу юридичної особи.
Виходячи з цього, закон визначає, що обсяг майнових пра-вомочностей суб'єкта господарювання (тобто володіння, користування і розпорядження майном) у межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт, відповідно до закону.

 

103. Захист прав на чужі речі

Защита права собственности и иных вещных прав является разновидностью защиты гражданских прав. Поэтому их защита осуществляется с помощью как общегражданскому, так и специальных способов, характерных для института права собственности.

В гражданском праве также принято различать понятия «охрана отношений собственности» с помощью всех гражданско-правовых норм, обеспечивающих нормальное развитие отношений собственности, и «защита права собственности» как более Узкое, специальное понятие, применяемой только к случаям нарушения указанного права, т.е . как совокупность тех гражданско-правовых способов, применяемых в связи с нарушением права собственности.

В зависимости от характера нарушений права собственности и Иных вещных прав и содержания предоставленно защиты в гражданском праве применяются различные способы, обеспечивающие соблюдение интересов собственника.

Следует различать общие и специальные способы защиты права собственности и Иных вещных прав. К числу общих способов защиты относятся: 1) истребованиы имущества из чужого незаконного владения (виндикацийны иски);

2) или требования собственника иного законного владельца об устранении всяких препятствий в осуществления его права, хотя бы Эти нарушения и не Были соединены с лишением владения (негаторный иск);

3) иски о признании права собственности.

Специальные способы защиты права собственности и Иных вещных прав подразделяются на:

1) способы защиты от правомерном или неправомерно вмешательства государственных органов и друг организаций;

2) способы защиты прав в случаях неблагоприятных Стечение объективных обстоятельств;

3) обязательственно-правовые способы;

4) защита права пожизненно наследуемого владения земельным участком.

В п.5 ст.48 Закона Украины «О собственности» содержится принципиальная указание о том, что положения о защите права собственности распространяются также на лицо, хотя и не является владельцу, но владеющему имуществом на праве хозяйственного ведения, оперативного управления, или пожизненно наследуемого владения на ином основании, предусмотренным законом или договором. Это лицо имеет право на защиту своего владения также от собственника.

 

104. Поняття, юридичний статус права спільної власності

 

Інститут права спільної власності або право спільної власності в об'єктивному сенсі є сукупність правових норм, що регулюють відносини декількох осіб (власників) щодо володіння, користування і розпорядження належним їм майном, що є єдиним об'єктом.
Таке єдине майно необов'язково складається з неподільного предмета, будь то однокімнатна квартира, старовинний рояль або технологічний комплекс. Це може бути антикварний сервіз або колекція картин відомого художника, отримана, наприклад, у спадок громадянином і державним музеєм спільно. Раніше спільне здійснення права спільної власності громадян, соціалістичних організацій і держав було заборонено і протягом одного року припинялося шляхом відчуження державою (соціалістичною організацією) своєї частки або громадянином - своєї, а також іншими способами, передбаченими ст. 123 ГК 1964 р .

 

 

105. Види права спільної властності

1. Имущество, находящееся в собственности двух или более лиц (совладельцев), принадлежит им на праве общей собственности (общее имущество).
2. Имущество может принадлежать лицам на праве общей долевой или на праве общей совместной собственности.
3. Право общей собственности возникает по основаниям, не запрещенным законом.
4. Общая собственность считается долевой, если договором или законом не установлена ​​общая совместная собственность на имущество.

 

106. Право спільної часткової власності

1. Собственность двух или более лиц с определением долей каждого из них в праве собственности является общей долевой собственностью.

2. Субъектами права общей долевой собственности могут быть физические лица, юридические лица, государство, территориальные общины.

Статья 357. Определение долей в праве общей долевой
собственности

1. Доли в праве общей долевой собственности считаются равными, если иное не установлено по договоренности совладельцев или законом.

2. Если размер долей в праве общей долевой собственности не установлен по договоренности совладельцев или законом, он определяется с учетом вклада каждого из совладельцев в приобретение (изготовление, сооружение) имущества.

3. Совладелец имеет право на соответствующее увеличение своей доли в праве общей долевой собственности, если улучшения общего имущества, которые нельзя отделить, сделанные им за свой счет с согласия всех совладельцев, с соблюдением установленного порядка использования общего имущества.

4. Совладелец жилого дома, другого здания, сооружения может сделать в установленном законом порядке за свой счет достройку (пристройку) без согласия других сособственников, если это не нарушает их прав. Такая достройка (пристройка) является собственностью совладельца, который ее сделал, и не изменяет размера долей совладельцев в праве общей долевой собственности.

5. Улучшение общего имущества, которые можно отделить, является собственностью того из совладельцев, который их сделал, если иное не установлено договоренностью совладельцев.

107. Право спільної сумісної власності.

1. Имущество, находящееся в собственности двух или более лиц (совладельцев), принадлежит им на праве общей собственности (общее имущество).

2. Имущество может принадлежать лицам на праве общей долевой или на праве общей совместной собственности.

3. Право общей собственности возникает по основаниям, не запрещенным законом.

4. Общая собственность считается долевой, если договором или законом не установлена ​​общая совместная собственность на имущество.
Право общей собственности - это право двух и более человек на один и тот же объект, который может состоять из одной вещи или их совокупности. Эти вещи могут быть делимыми или неделимыми, однако как объект права собственности они создают единое целое. Поэтому право собственности каждого участника общей собственности распространяется на весь объект, а не на его часть.
С понятием права общей собственности связанные категории "идеальная доля" и "реальная доля".
Идеальная доля - это доля в праве на вещь. Например, если два человека имеют в равных долях праве общей собственности на вещь, то каждой из них принадлежит не половина вещи, а половина права на эту вещь.
Реальная доля определяется при прекращении права общей собственности и разделении вещи. В этом случае речь идет именно о праве на часть вещи.
Следует иметь в виду, что совладельцы могут определить порядок пользования общей вещью без определения реальных частиц. В этом случае право общей собственности не прекращается, каждый сохраняет свою долю в праве на вещь.
При общей совместной собственности размеры долей заранее не предназначены, хотя и предполагается, что они равны. Общая совместная собственность возникает в случаях, непосредственно предусмотренных в законом (например, общая совместная собственность супругов), а также на основании соглашения участников общей долевой собственности.

 

108. Порядок володіння, користування та розпорядження спільним майном.

Стаття 355. Поняття і види права спільної власності

1. Майно, що є у власності двох або більше осіб
(співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне
майно).

2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або
на праві спільної сумісної власності.

3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених
законом.

4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або
законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Стаття 356. Право спільної часткової власності

1. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток
кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

2. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути
фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Стаття 357. Визначення часток у праві спільної часткової
власності

1. Частки у праві спільної часткової власності вважаються
рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників
або законом.

2. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не
встановлений за домовленістю співвласників або законом, він
визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у
придбання (виготовлення, спорудження) майна.

3. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї
частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення
спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм
коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого
порядку використання спільного майна.

4. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може
зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову
(прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує
їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника,
який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві
спільної часткової власності.

5. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є
власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не
встановлено домовленістю співвласників.

Стаття 358. Здійснення права спільної часткової власності

1. Право спільної часткової власності здійснюється
співвласниками за їхньою згодою.

2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та
користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

3. Кожен із співвласників має право на надання йому у
володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі,
яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У
разі неможливості цього він має право вимагати від інших
співвласників, які володіють і користуються спільним майном,
відповідної матеріальної компенсації.

4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та
користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві
спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є
обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві
спільної часткової власності на це майно.

Стаття 359. Плоди, продукція та доходи від використання
майна, що є у спільній частковій власності

1. Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у
спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна
і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у
праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено
домовленістю між ними.

Стаття 360. Утримання майна, що є у спільній частковій
власності

1. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної
часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на
управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті
податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести
відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями,
пов'язаними із спільним майном.

Стаття 361. Право співвласника розпорядитися своєю часткою у
праві спільної часткової власності

1. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю
часткою у праві спільної часткової власності.

Стаття 362. Переважне право купівлі частки у праві спільної
часткової власності

1. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності
співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю
за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім
випадку продажу з публічних торгів.

2. Продавець частки у праві спільної часткової власності
зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір
продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її
продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного
права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна
протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти
днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право
продати свою частку іншій особі.

3. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової
власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору
покупця.

4. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності
з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити
до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.
Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду
грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

5. Передача співвласником свого переважного права купівлі
частки у праві спільної часткової власності іншій особі не
допускається.

Стаття 363. Момент переходу частки у праві спільної часткової
власності до набувача за договором

1. Частка у праві спільної часткової власності переходить до
набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не
встановлено домовленістю сторін.

2. Частка у праві спільної часткової власності за договором,
який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній
реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього
Кодексу.

109. Виділ долі зі спільної власності та її відчудження. Особливості захисту права спільної власності.

Стаття 364. Виділ частки із майна, що є у спільній частковій
власності

1. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна,
що є у спільній частковій власності.

2. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не
допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга
статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має
право на одержання від інших співвласників грошової або іншої
матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його
згодою.

3. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного
майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному
посвідченню.

Стаття 365. Припинення права на частку у спільному майні за
вимогою інших співвласників


Дата добавления: 2015-04-21; просмотров: 12; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.022 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты