Загальна характеристика та види речових прав. 5 страница

Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства.

115. суміжні права. Поняття і види.

Смежные права - это права исполнителей на результаты творческой деятельности, а также права производителей фонограмм и вещательных по использованию произведений науки, литературы и искусства, охраняемых авторским правом. Объектом смежных прав являются:
• - любые способы исполнения произведений литературы и искусства,. включая произведения фольклора;
• - запись любого исполнения или другие звуки на фонограмме;
• - оповещение программ путем трансляции в эфир и по проводам.
• Законом предусмотрены определенные критерии для предоставления охраны смежных прав, а именно:
• Права исполнителей охраняются в соответствии с этим законом, если:
• - выполнение впервые состоялось на территории Украины;
• - выполнение зафиксировано на фонограмме, охраняемой законом об авторском праве;
• - выполнение не зафиксировано на фонограмме, включено в передачу организации вещания, охраняемую указанным законом.
• Права производителей фонограмм охраняются в соответствии с этим законом, если:
• - производитель является гражданином Украины или юридическим лицом с официальным местонахождением на территории Украины;
• - фонограмму впервые опубликовано на территории Украины или опубликовано на территории Украины в течение ЗО дней со дня ее первой публикации в другом государстве;
• - первая фиксация фонограммы имела место в Украине.
• Права организаций вещания охраняются этому закону, если они имеют официальное местонахождение на территории 'Украины и ведут передачи с передатчиков, расположенных на территории Украины.

116. Поняття і джерела промислової власності. Обєкти правової охорони.

Право промислової власності належить до прав інтелектуальної власності об'єктами якого є винахід, корисна модель, промисловий зразок, рац. пропозиція. Право промислової власності - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості. Правову базу права промислової власності, разом з положеннями ЦК, становлять: Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883), Закон Укр. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки" та ін. Право промислової власності включає: Право інтелект. власності на винахід - право, яке виникає у автора у зв‘язку з технічним рішенням в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, є новим, має винахідницькій рівень і придатний для промислового використання.

Право на корисну модель - право, яке виникає у автора в зв‘язку з новим конструктивним виконанням пристрою, який є промислово придатним. Об'єктом винаходу та корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина) або процес у будь-якій сфері технології. Право на промисловий зразок - це право, яке виникає у автора у галузі художнього конструктуювання. Об‘єктом цього права можуть бути можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Раціоналізаторською пропозицією є визнана юр. особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Об'єктом рац. пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

Це право регулюється Указом Президента “Про тимчасове положення про правову охорону об‘єктів промислової власності та рац. пропозицій в Укр.”. На підтвердження цього права видається свідоцтво. ЦК визначає строк чинності виключних ПІВ: на винахід - 20 •років від дати подання заявки• на винахід, залишаючи за винахідниками право продовжити цій строк; на корисну модель - 10 •…•; на промисловий зразок - 15 •…•. ПІВ на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути визнано недійсними у судовому порядку у разі: невідповідності запатентованого *винаходу, корисної моделі, промислового зразка* умовам патентоспроможності; наявність у формулі *…* істотних ознак, про які не було зазначено в заявці; порушення вимог щодо закордонного патентування

117. Субєкти права промислової власності. Оформлення прав на об’єкти промислової власності.

Автором будь-якого результату творчої праці може бути громадянин України, громадянин будь-якої іншої держави або особа без громадянства, тобто це завжди буде фізична особа, незалежно від віку.
Суб'єктом права на винахід, корисну модель чи промисловий зразок можуть бути як автори результату, так і його правонаступники - - будь-які фізичні і юридичні особи, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результати творчої праці. Правонаступниками можуть бути спадкоємці або інші особи, держава. Наприклад, власником патенту може стати Фонд винахідників України.
Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, до яких суб'єктивне право авторів переходить за договором або за заповітом. Але слід пам'ятати, що при переході суб'єктивних прав автора до інших осіб в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права.
Винахід, корисна модель чи промисловий зразок можуть бути створені не одним автором, а спільною творчою працею кількох співавторів. У цьому разі складаються відносини, які називають співавторством. Відносини між співавторами визначаються угодою між ними.
Чинне законодавство про винаходи, корисні моделі та промислові зразки містить норми, відповідно до яких право на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід, корисну модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше. Роботодавець повинен укласти письмовий договір з автором і за його умовами видати винагороду автору відповідно до економічної цінності винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та інші вигоди, одержані роботодавцем від використання зазначених об'єктів промислової власності. У свою чергу винахідник корисної моделі або винаходу чи автор промислового зразка повинен подати роботодавцеві письмове повідомлення про досягнутий ним результат творчої праці з описом, що розкриває сутність винаходу, корисної моделі чи промислового зразка настільки повно і ясно, що робить можливим його використання.

Об'єктом промислового зразка мають бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок відповідає патентоспроможності, якщо він новий і промислове придатний. Цей зразок визнають новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до подання заявки до Держпатенту України. Промисловий зразок визнають промислово придатним, якщо його може бути використано в промисловості або в будь-якій іншій галузі діяльності. Законодавство про промислові зразки не поширюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друковану продукцію як таку, об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних речовин тощо.

118. Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації субєтів цивільного обігу. Та ознаки товарів та послуг.

Найпоширенішими об'єктами права промислової власності є винаходи (В.), корисні моделі (КМ), промислові зразки (ПЗ), та рац. пропозиції (РП). Право інтелект. власності (ПІВ) на В. - право, яке виникає у автора у зв‘язку з технічним рішенням в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, є новим, має винахідницькій рівень і придатний для промислового використання. ПІВ на КМ - право, яке виникає у автора в зв‘язку з новим конструктивним виконанням пристрою, який є промислово придатним. Об'єктом В. та КМ може бути продукт (пристрій, речовина) або процес у будь-якій сфері технології. ПІВ на ПЗ - це право, яке виникає у автора у галузі художнього конструктуювання. Об‘єктом цього права можуть бути можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

Набуття ПІВ на В., КМ, ПЗ засвідчується патентом. Патент - техніко-юридичний документ, який засвідчує, що заявлена пропозиція дійсно є об'єктом права інтелект. власності, авторство її творця, національний пріоритет на інтелект. власність. Відповідно до чинного законодавства видають такі види патентів: патент (видають за результатами кваліфікаційної експертизи); декларативний патент (видають за результатами формальної експертизи). Патент видає Держ. департамент інтелект. власності Мін-ва освіти і науки Укр. Винахідники В. та КМ та автори ПЗ є первинними суб'єктами ПІВ. Ними можуть бути будь-які фіз. особи: громадяни Укр., іноземні громадяни та особи без громадянства. Похідними суб'єктами ПІВ на В., КМ, ПЗ є фіз. та юр. особи, які набули відповідних прав на підставі договору чи закону (спадкоємці). РП є визнана юр. особою пропозиція, яка містить технологічне або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Об'єктом РП може бути матеріальний об'єкт або процес. Це право регулюється Указом Президента “Про тимчасове положення про правову охорону об‘єктів промислової власності та рац. пропозицій в Укр.” На підтвердження цього права видається свідоцтво. Для визнання РП об'єктом інтелект. власності необхідно, щоб вона відповідала таким вимогам: вона має стосуватись профілю підприємства, якому її подано, бути новою та корисною. Суб'єктом ПІВ на РП є її автор та юр. особа, якій РП подано. Права суб'єктів ПІВ на РП можна поділити на: права автора, який, окрім особистих немайнових, володіє правами на добросовісне заохочення від юр. особи; права юр. особи на використання РП у будь-якому обсязі.

Комерційне найменування (КН) належить до об'єктів інтелектуальної власності, завдяки яким індивідуалізуються учасники цивільного обороту. Правова охорона надається КН, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право інтелектуальної власності (ПІВ) на КН є чинним із моменту його першого використання та охороняється без обов'язкового подання заявки чи реєстрації, й незалежно від того, чи є КН частиною торговельної марки. Закон дозволяє особам мати однакові КН, за умови, що це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та/або реалізують, та послуг, які вони надають. До майнових ПІВ на КН належать: см.108. Майнові ПІВ на КН може бути передано іншій особі лише разом із цілісним майновим комплексом чи його частиною володільцем ПІВ на КН. У разі ліквідації юр. особи чинність майнових ПІВ на КН припиняється. Цивільне законодавство Укр. надає правову охорону такому об'єкту інтелект. власності, як торговельна марка (ТМ). Відповідні правові норми містяться у нормативно-правових актах: ЦК, ЗУ "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"; міжнародних договорах: Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891), Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (1957), Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків для товарів (1973). ТМ - це будь-яке позначення або будь-яка, комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляє (надає) одна особа, від товарів (послуг), що виробляють (надають) інші особи. Такими позначеннями можуть бути: слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Суб'єктами ПІВ на ТМ є фіз. та юр. особи (або одночасно кілька фіз. та/або юр. особ). ПІВ на ТМ засвідчується свідоцтвом. Відповідна заявка подається до патентного відомства і має: заяву, зображення ТМ, перелік товарів, робіт і послуг, для яких реєструється знак. До майнових ПІВ на ТМ належать: см.108. Майнові права належать володільцеві відповідного свідоцтва, володільцеві міжнародної реєстрації, особі, ТМ якої визнано в установленому порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором. Строк чинності майнових ПІВ на ТМ - 10 років з дати, наступної за датою подання заявки, якщо ін. встановлено законом. Цій строк може бути продовженим щоразу на 10 років.

119. Поняття цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридич­ної відповідальності. На неї поширюються загальні положення про юридичну відповідальність, але вона має й такі особливості, що змушують розглядати її як самостійну правову категорію.

Спільним для всіх видів юридичної відповідальності є те, що до порушника чужих прав застосовуються санкції. Але зміст санкцій, порядок і мета їх застосування мають свою специфіку для кожного виду юридичної відповідальності.

Під санкцією розуміється передбачений нормами права пере­лік заходів впливу, що можуть бути застосовані компетентними державними органами до правопорушника.

Класифікація санкцій у правовій науці відбувається за різни­ми ознаками. На нашу думку, найдоцільнішим є поділ санкцій на види за галузевими ознаками. А саме, необхідно виділити санкції, що застосовуються галузями приватного і публічного права.

Характерними для більшості санкцій приватного права є їх правопоновлюючий, компенсаційний характер. Публічно-пра­вові санкції, як правило, виконують штрафні, каральні фун­кції. Хоча це дещо умовний поділ, але він відповідає системі й особливостям правового регулювання суспільних відносин галу­зями приватного і публічного права.

Цивільно-правова санкція може застосовуватись як до поруш­ників зобов´язань, так і до порушників інших прав. Наприклад, у разі виконання сторонами правочину, укладеного в результаті насильства, сторона, що вдалася до насильства, зобов´язана від­шкодувати потерпілому збитки у подвійному розмірі та мораль­ну шкоду, що завдані у зв´язку з вчиненням цього правочину (ч. 2 ст. 231 ЦК).

У цивільному праві мають місце також санкції, застосуван­ня яких можливе і без правопорушення з боку особи, до якої вони можуть бути застосовані. Так, у випадках стихійного лиха, аварії, епідемії та інших надзвичайних обставин, з метою сус­пільної необхідності майно може бути примусово викуплено у власника (реквізиція) (ст. 55 Закону «Про власність»).

Більшість правопоновлюючих санкцій законодавець відно­сить до способів захисту прав та інтересів особи. Згідно зі ст. 16 ЦК такими способами можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; від­новлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов´язку особи в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи залагодження матеріальної шкоди; відшкодування мо­ральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Ав­тономної Республіки Крим та органу місцевого самоврядування. Закон не дає повного переліку таких заходів. Суд може захисти­ти права чи інтереси також іншим способом.

Як видно, зазначені в законі способи захисту прав та інтересів особи є неоднорідними. Вони можуть бути поділені на дві групи: способи захисту і способи відповідальності.

До способів захисту слід віднести такі засоби, застосування яких, як правило, не тягне для боржника додаткових негатив­них наслідків майнового характеру, а лише поновлює поруше­ний майновий стан кредитора. Такими способами є: визнання права; визнання правочину недійсним при застосуванні двосто­ронньої реституції; припинення дії, що порушує право; віднов­лення становища, яке існувало до порушення - зміна чи припи­нення правовідношення та деякі інші.

Засоби відповідальності мають за мету не тільки поновити порушений стан кредитора, а й покласти на боржника додаткові обтяження. Серед перелічених у ст. 16 ЦК способів захисту до засобів відповідальності належать відшкодування збитків та від­шкодування моральної шкоди.

Спірним є питання - до якого виду санкцій слід віднести при­мусове виконання обов´язку - до способів захисту чи до засобів відповідальності? Адже без примусового впливу на боржника може стати неможливим не тільки захист порушеного права (повернути майно, припинити правопорушення), а й стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди тощо). До примусово­го виконання необхідно також віднести такі засоби, як знесення за свій рахунок житлового приміщення, побудованого без вста­новленого дозволу або з істотним відхиленням від проекту чи з грубим порушення основних будівельних норм і правил, при­мусове виселення та ін. Отже, примусове виконання обов´язку можна віднести до засобів відповідальності.

Додаткові цивільно-правові обов´язки можуть мати різний характер: а) порушник чужого права повинен компенсувати за­подіяну потерпілому шкоду і таким чином поновити порушене право; б) незалежно від відшкодування шкоди порушник може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності у виг­ляді неустойки (штрафу або пені); в) порушник може втратити право на проживання у спірній квартирі, на конфісковане чи реквізоване майно, на одержання спадщини після смерті дітей, відносно яких особа позбавлена батьківських прав тощо.

Отже, цивільно-правова відповідальність - це санкції, що за­стосовуються до правопорушника у вигляді покладання на нього додаткових цивільно-правових обов´язків або позбавлення на­лежного йому цивільного права.

120. Умови цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність може мати місце за наяв­ності складу правопорушення. Саме склад цивільного правопору­шення є тим юридичним фактом, який породжує правовідноси­ни між правопорушником і потерпілим, створює певні претензії потерпілого та обов´язки порушника відшкодувати шкоду, за­подіяну протиправними діями.

Окремі частини цивільно-правового порушення називають умовами цивільно-правової відповідальності. За різних умов настають різні форми цивільно-правової відповідальності. Як зазначалось, загальною формою такої відповідальності є відш­кодування збитків. Сукупність умов, за яких може наставати відповідальність у вигляді відшкодування збитків, називають загальним складом цивільно-правової відповідальності. До та­ких умов належать: а) наявність шкоди; б) протиправність по­ведінки боржника; в) причинний зв´язок між протиправною по­ведінкою і шкодою; г) вина боржника.

Шкода в цивільному праві - це зменшення або знищення суб´єктивного цивільно-правового блага, що охороняється зако­нодавством. Шкода може бути завдана особистим немайновим правам особи, а також її майну. В юридичній літературі, судовій практиці, законодавстві використовуються поняття «шкода» і «збитки». Це різні поняття. Шкода за своїм змістом ширше по­няття, складовими частинами якого є майнова і немайнова шко­да. Майнова шкода проявляється у вигляді збитків, а немайнову називають моральною шкодою.

Протиправною поведінкою боржника визнається така по­ведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про протиправність своєї поведінки. З порушенням норми цивільного права завжди порушуються суб´єктивні права потерпілої особи. Як уже зазначалося, правомірними діями особа здійснює своє право, протиправними - по­рушує право інших осіб.

Роль критеріїв визначення протиправності можуть виконува­ти підстави виникнення зобов´язань. Так, протиправними є за­подіяна шкода, порушення договору або умов адміністративного акта чи одностороннього правочину.

Протиправна поведінка виражається у вигляді протиправ­ної активної або пасивної дії. Активна дія боржника буде про­типравною, якщо вона або заборонена законодавчим актом, або суперечить певному правовому актові, договору або умовам од­ностороннього правочину. Наприклад, ст. 615 ЦК України не до­пускає односторонньої відмови від виконання зобов´язання без порушення зобов´язання другою стороною, ст. 12 Закону «Про захист прав споживачів» зобов´язує продавця після оплати пере­дати споживачеві товар належної якості.

Пасивна дія буде протиправною лише за умови, коли на особу покладено обов´язок діяти за певних обставин. Так, ст. 10 Зако­ну «Про міліцію» встановила основні обов´язки міліції, невико­нання хоча б одного з цих обов´язків, що призведе до порушення прав особи, треба розцінювати як протиправну дію (бездіяль­ність). Протиправною пасивною дією буде поведінка громадяни­на, який знайшов загублену річ і не повідомив про це особу, яка її загубила (ст. 337 ЦК України).

Причинний зв´язок між протиправною поведінкою і шкодою. На причинний зв´язок як на одну з умов відповідальності звер­тається увага в багатьох статтях ЦК України. Так, в п. 2 ст. 528 ЦК зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконан­ня обов´язку боржника іншою особою, цей обов´язок боржник повинен виконати сам. Наприклад, зобов´язання гаранта перед кредитором припиняється в разі закінчення строку дії гаран­тії (ст. 568 ЦК України). Якщо буде встановлений причинний зв´язок між несплатою боргу гарантом з закінченням строку дії гарантії, сплату боргу буде покладено на боржника.

Причинний зв´язок у цивільно-правовій відповідальності можна визначити як об´єктивно існуючий зв´язок між ви­никненням обов´язку боржника щодо сплати боргу чи притяг­ненням його до іншої форми цивільно-правової відповідальності з наявністю конкретно встановлених підстав такого притягнення.

У. тих випадках, коли наслідок є виявом випадкового, незако­номірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржни­ка не є істотною, причинний зв´язок, в розумінні законодавця, відсутній.

Вина - це певне психічне ставлення особи до своєї неправомір­ної поведінки та її наслідків. Вина боржника є суб´єктивною умо­вою відповідальності. Застосовування цього поняття в цивільно­му праві має свої особливості.

У кримінальному праві діє презумпція невинності, а у цивільному - презумпція винності боржника. Відсутність влас­ної вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов´язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність.

Кримінальне право надає великого значення розрізненню форм вини - з умислу чи необережності. У цивільному праві фор­ма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності. Іс­тотного значення встановлення форми вини набуває лише у разі невиконання зобов´язання обома сторонами. Згідно зі ст. 616 ЦК України суд вправі зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисне або з необережності сприяв збільшенню своїх збитків, завданих невиконанням або неналежним виконан­ням зобов´язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Кримінальна відповідальність не може настати у разі від­сутності вини особи, яка притягується до відповідальності. У цивільному праві мають місце випадки, коли відповідальність боржника настає за відсутністю з його боку вини (ст. 1176, 1187 ЦК України). Це можна пояснити специфікою деяких договорів та особливостями недоговірних відносин.

Цивільно-правова відповідальність не настає за відсутності складу правопорушення, крім випадків, коли боржник не звіль­няється від відповідальності за відсутності вини.

Загальними підставами звільнення від цивільно-правової від­повідальності є випадок і непереборна сила.

Випадок - це те, чого заздалегідь не можна передбачити і від­вернути настання. Він характеризується суб´єктивною невідворотністю. Тому, якщо буде доведено, що шкода заподіяна випад­ково, то тим самим буде спростовано наявність вини заподіювача шкоди.

Непереборна сила (форс-мажорні обставини) - характери­зується об´єктивною невідворотністю. Інколи дії непереборної сили можна передбачити, але відвернути їх з допомогою відомих засобів неможливо.

До дії непереборної сили належать як природні явища (зем­летруси, повені, урагани та ін.), так і явища суспільного харак­теру (військові дії, забастовки, заколоти, революції тощо). При цьому необхідно мати на увазі, що ці явища повинні відповіда­ти ознакам надзвичайності й непереборності. Відсутність хоча б однієї з цих ознак буде доказом відсутності явища непереборної сили.