Моральна шкода

Нарушения личных и имущественных прав может повлечь возникновение у потерпевшего морального (неимущественного) вреда.
Под моральным вредом следует понимать потери неимущественного характера вследствие моральных и физических страданий или других негативных явлений, причиненных физическому или юридическому лицу незаконными действиями или бездеятельностью других лиц.
Моральный вред может заключаться в нравственных переживаниях, связанных со следующими обстоятельствами: потерей родных, получением травм, заболеваний; нарушением права собственности (в том числе и интеллектуальной), прав потребителей; невозможностью продолжения активного делового или общественной жизни; разглашением личной или семейной тайны ; незаконным пребыванием под следствием или судом и другими обстоятельствами, которые негативно влияют на потерпевшего.
Гражданский кодекс Украины определяет, что моральный вред, причиненный физическому или юридическому лицу неправомерными решениями, действиями или бездействием, компенсируется причинителем при наличии его вины. В частности, моральный вред возмещается независимо от вины органа государственной власти, органа власти Автономной Республики Крым, органа местного самоуправления физического или юридического лица, его лицом, если:
• вред причинен увечьем, другим повреждением здоровья или смертью физического лица вследствие действия источника повышенной опасности;
• вред причинен физическому лицу вследствие его незаконного осуждения, незаконного привлечения к уголовной ответственности, незаконного применения в качестве меры пресечения заключения под стражу или подписки о невыезде, незаконного задержания, незаконного наложения административного взыскания в виде ареста или исправительных работ.
Кроме того, ряд специальных нормативных актов прямо предусматривает право гражданина на возмещение морального вреда: ст. 49 Закона Украины "Об информации", ст. 24 Закона Украины "О защите прав потребителей", ст. 44 Закона Украины "Об авторских и смежных правах", ст. Сто восемьдесят третьей Трудового кодекса Украины, ст. 17 Закона Украины "О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей", ст. 21 Закона Украины "О туризме" и др.
В частности, ст. 4 Закона Украины "О порядке возмещения вреда, причиненного гражданину незаконными действиями органов дознания, досудебного следствия, прокуратуры и суда" предусматривает, что моральный вред возмещается в тех случаях, когда незаконными действиями органов дознания, досудебного следствия, прокуратуры и суда гражданину причинен моральный вред, которая привела к нарушению его нормальных жизненных связей, побудила его к дополнительных усилий для организации своей жизни.

122. Збитки та їх відшкодування. Принцип повного відшкодування

1. Лицо, которому нанесен ущерб в результате нарушения его гражданского права, имеет право на их возмещение.
2. Убытками являются:
1) потери, которые лицо понесло в связи с уничтожением или повреждением вещи, а также расходы, которые лицо совершило или должно произвести для восстановления своего нарушенного права (реальные убытки);
2) доходы, которые лицо могло бы реально получить при обычных обстоятельствах, если бы его право не было нарушено (упущенная выгода).
3. Убытки возмещаются в полном объеме, если договором или законом не предусмотрено возмещение в меньшем или большем размере.
Если лицо, нарушившее право, получило в связи с этим доходы, то размер упущенной выгоды, должен возмещаться лицу, право которого нарушено, не может быть меньше доходов, полученных лицом, нарушившим право.
4. По требованию лица, которому причинен ущерб, и по обстоятельствам дела имущественный вред может быть возмещен и другим способом, в частности, ущерб, причиненный имуществу, может возмещаться в натуре (передача вещи того же рода и того же качества, починку поврежденной вещи и т.п.) .

Гражданское законодательство закрепляет принцип полного возмещения убытков. Согласно п. 1 ст. 15 ГК, лицо, право которого нарушено, может требовать полного возмещения причиненных ему убытков, если законом или договором не предусмотрено возмещение убытков в меньшем размере. Это означает, что, по общему правилу, возмещению подлежат обе части убытков - как реальный ущерб, так и упущенная выгода. Так, в приведенном примере арендатор должен возместить арендодателю и стоимость восстановительного ремонта, и неполученную им за время ремонта арендную плату, если в самом договоре аренды не предусмотрено возмещение убытков в меньшем объеме (например, только реальный ущерб).

123. Випадки обмеженої відповідальності.

У відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники — за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, — у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому самому розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники — у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей.
(Стаття 133 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1616-09 від 24.12.76, № 6237-10 від 21.12.83, № 2444-11 від 27.06.86; Законами № 2134-12 від 18.02.92, № 263/95-ВР від 05.07.95)
1. Коментована стаття містить спеціальні норми застосування заходів матеріальної відповідальності.
2. На підставі п. 1 коментованої статті матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку несуть працівники, які допустили зіпсуття або знищення зазначених цінностей у ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (майстра, технолога), якщо шкоду від зіпсуття або знищення через недбалість цих цінностей заподіяно внаслідок їх неправильних службових дій (бездіяльності), матеріальна відповідальність покладається у відповідності зі ст. 132 КЗпП також у межах середнього місячного заробітку. Відповідальність у тому самому розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. Пленум Верховного Суду України підкреслив, що на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП несуть відповідальність працівники, які допустили шкоду лише в ході трудового процесу. Передача цінностей повинна бути оформлена документально та засвідчена підписом працівника. Працівник несе відповідальність за необережне пошкодження матеріалів та напівфабрикатів з моменту видачі їх йому для виготовлення продукції.
3. Трудові правопорушення як підстава застосування заходів матеріальної відповідальності за п. 1 ст. 133 та п. 5 ст. 134 КЗпП є тотожніми за характером (полягають у знищенні, пошкодженні та втраті майна власника), проте відрізняються за формою вини працівника, а тому і за видом та обсягом матеріальної відповідальності. За умови необережної вини працівника покладається обмежена матеріальна відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше середнього заробітку працівника (на підставі ст. 133 КЗпП); при умисній формі вини — застосовуються заходи повної матеріальної відповідальності (відповідно до ст. 134 КЗпП).
4. На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність у межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники структурних підрозділів підприємства, установи, організації та їх заступники.
До зайвих грошових виплат належать, зокрема, суми стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення тощо. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати її в ме-
жах, встановлених законодавством. У такому випадку службові особи (керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники структурних підрозділів та їх заступники) несуть матеріальну відповідальність у межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми її заподіювачами. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяної шкоди. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів щодо стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку можливість підприємство втратило (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 p.).
5. Працівники, які не є керівниками підприємства, установи, організації і структурних підрозділів на підприємстві або їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, спричиненими неналежним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матеріальну відповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім тих випадків, коли відповідно до ст. 134 КЗпП покладається повна матеріальна відповідальність.
У такому самому порядку визначається матеріальна відповідальність працівників, з якими укладено договір про повну матеріальну відповідальність (статті 135і, 1352 КЗпП), якщо шкоду заподіяно не незабезпеченням цілості прийнятого під звіт майна, а іншими порушеннями трудових обов'язків (неналежним оформленням документів про виявлену при прийнятті матеріальних цінностей недостачу, що потягло її оплату тощо).

124. Відповідальність за дії третіх осіб. Випадки відповідальності незалежно від вини. Підстави звільнення від відповідальності.

Відповідно до статті 1179 Цивільного кодексу України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов’язок за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди. Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відповідно до статті 1180 Цивільного кодексу України, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.

Батьків (усиновлювачів), піклувальника, Однак у деяких випадках законом передбачена цивіль­но­правова відповідальність без вини. Наприклад, юри­дичні та фізичні особи, діяльність яких зв'язана з підвище­ною небезпекою для оточення (транспортні та будівельні організації, промислові підприємства, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виник­ла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто вони фактично несуть відповідальність без вини.

Під здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність щодо використання, транспортування, зберігання предметів, речовин та інших об'єктів виробничого, господар­ського чи іншого призначення, які мають такі само властивості. До таких об'єктів належать насамперед автомобілі, інші транспортні засоби, Джерелом підвищеної небезпеки небезпечні тварини тощо. Наголосимо, що до цивільно­правової відповідальності притягається не водій (оператор) відповідного об'єкта, а його володар, тобто юридична особа або громадянин, які в силу права власності чи на інших законних підставах (право господарського відання, договору оренди, довіреності тощо) володіють об'єктом.

Законодавством передбачено деякі випадки, коли особа, яка завдала шкоди, звіль­няється від відповідальності. По­перше, слід наголосити, що той, хто діяв правомірно, не відповідає за завдану ним шкоду за винятком випадків,

передбачених законом. Зокре­ма, не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони. По­друге, той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що вона заподіяна не з його вини. Особа, яка не виконала зобов'язання відповідальність лише за наявності вини (умислу чи необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Тут слід зазначити, що випадкові дії, які на відміну від необе­режних або навмисних мають зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлені елемента вини, визнаються казусом і здебільшого не тягнуть за собою цивільно­правової відпові­дальності. Крім цього, у випадку, якщо виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність самого потерпілого, то залежно від ступеня його вини (а за вини заподіювача шкоди — і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування має бути зменшений або у відшкоду­ванні шкоди повинно бути відмовлено. Або виконала його неналежним чином.