Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Загальна характеристика та види речових прав. 2 страница




Читайте также:
  1. CASE-средства. Общая характеристика и классификация
  2. F(x1, x2,...xm) const 1 страница
  3. F(x1, x2,...xm) const 10 страница
  4. F(x1, x2,...xm) const 11 страница
  5. F(x1, x2,...xm) const 12 страница
  6. F(x1, x2,...xm) const 2 страница
  7. F(x1, x2,...xm) const 3 страница
  8. F(x1, x2,...xm) const 4 страница
  9. F(x1, x2,...xm) const 5 страница
  10. F(x1, x2,...xm) const 6 страница

·

90. Право приватної власності

1. Субъектами права частной собственности являются физические и юридические лица.
2. Физические и юридические лица могут быть собственниками любого имущества, за исключением отдельных видов имущества, которые согласно закону не могут им принадлежать.
3. Состав, количество и стоимость имущества, которое может быть в собственности физических и юридических лиц, не являются ограниченными.
Законом может быть установлено ограничение размера земельного участка, который может быть в собственности физического и юридического лица.

Согласно ст. 13 Закона Украины "О собственности" объектами "права частной собственности (в первоначальной редакции - индивидуальной собственности) являются жилые дома, квартиры, предметы личного пользования, дачи, садовые дома, предметы домашнего хозяйства, продуктивный и рабочий скот, насаждения на земельном участке , средства производства, произведенная продукция, транспортные средства, денежные средства, акции, другие ценные бумаги, а также иное имущество потребительского и производственного назначения (п. 1) Кроме того, объектами права собственности граждан являются произведения науки, литературы, искусства, открытия, изобретения, промышленные образцы и другие результаты интеллектуального труда (п. 2).

В проекте ГК Украины в редакции от 25 августа 1996 p. предложена такая норма: "В собственности физических лиц - субъектов права частной собственности - может находиться любое имущество, за исключением отдельных видов имущества, которые согласно закону не могут принадлежать физическим лицам" (ст. 321). Этот подход к определению объектного состава частной собственности граждан, хотя и отличается от его определения в Законе Украины "О собственности", но имеет свои уязвимые места, поскольку слишком абстрактным, что является нежелательным явлением для конструирования правовых норм, а также может создавать определенные трудности при применении правовой нормы на практике.

 

91. Право державної власності

Право государственной собственности может быть определено как власти (полномочия) государства использовать (владеть, пользоваться, распоряжаться, управлять и т.п.) имущество, которое ей принадлежит.
Субъектом права государственной собственности является государство Украина, которое выступает представителем общих интересов народа.
Круг объектов права государственной собственности не ограничено. Государство может быть собственником любых вещей, в том числе, изъятые из гражданского оборота и ограниченные в обороте. Следовательно, в государственной собственности находится имущество, в том числе денежные средства, принадлежащего дер жави Украины. Изъятыми из гражданского оборота считаются объекты, которые не могут быть предметом пра-вочинив. Виды объектов гражданских прав, нахождение которых в гражданском обороте не допуска ется, должны быть прямо установлены в законе. Например, Закон Украины «Об охране окружающей природной среды» к объектам, изъятых из оборота, относит государств ни природные заповедники, государственные природные заказники, национальные природные парки и т.д. Следует отметить, что вещи, изъятые из оборота, фактически не являются объектами гражданских право отношений, вследствие чего осуществление права государства по использованию таких вещей, распорок ния у них т.п. не является сферой действия частного (гражданского) права. Осуществляя такие действия, государство выступает как субъект властных отношений, ее власть над вещами в данном случае вы явом свойств публичной власти. В связи с этим данные отношения являются сферой действия публично го права со всеми вытекающими отсюда (метод воздействия на участников, принципы, средства защиты и т.д.).



Право государственной собственности осуществляет также Кабинет Министров, который руководит государственной собственностью (ст. 116 Конституции Украины). Однако деятельность его в этой сфере ограничена пев ми рамками. Так, для представительства интересов государства при заключении международных экономических договоров Премьер-министр, министры Украины должны иметь доверенность, под писаную Президентом Украины.
Право государственной собственности может также осуществлять Фонд государственного имущества Украины и другие уполномоченные органы, в том числе государственные предприятия и учреждения (статьи 33, 37, 39 Закона «О собственности»).



92. Поняття права державної ті комунальної власності.

Державна власність, як і раніше, є основою економіки України. Навіть після проведення приватизації її питома вага буде досить значною. До державної власності в Україні належать загальнодержавна, республіканська власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, республіканської - Автономна Республіка Крим, а суб'єктами права комунальної власності - адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад (зазначимо, що відповідно до ст. 142 Конституції України суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст).
Згідно з чинним законодавством (п. 5 ст. 116 Конституції України) управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснює Кабінет Міністрів України. Декретом "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15 грудня 1992 р. Кабінет Міністрів України поклав здійснення функцій з управління зазначеним майном на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади. Як виняток, функції з управління майном, що є у державній власності, було делеговано ряду корпорацій - "Укрбуд", "Украгропромбуд", "Укрмонтажспецбуд", "Укрбудматеріали" та ін.



Виходячи з різного ступеня усуспільнення державного майна, його значення для народу, держави, законодавство відносить до об'єктів права державної власності:

- землю; майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;

- оборонні об'єкти; єдину енергетичну систему; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення;

- кошти державного бюджету; національний банк та його установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди;

- майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У державній власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами. Певні особливості встановлені законодавством щодо управління державним майном, закріпленим за казенним підприємством. Більш жорсткий характер управління майном цих підприємств з боку органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, дає підстави (з урахуванням змісту ст. 38 Закону України "Про підприємства в Україні") говорити про управління казенним підприємством.

До об'єктів права комунальної входить майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність відповідної територіальної громади іншими суб'єктами права власності.

У зв'язку з поділом державної власності на загальнодержавну та комунальну Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 5 листопада 1991 р., якою затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць. Постановою також встановлено порядок розмежування майна між власністю областей, міст, районів та інших адміністративно-територіальних одиниць.

Слід зазначити, що процес розмежування майна не завершено. Він проходить і сьогодні шляхом передачі окремих об'єктів із загальнодержавної власності у комунальну власність і навпаки (наприклад, постанови Кабінету Міністрів України "Про передачу майна, що перебуває у комунальній власності, до загальнодержавної власності" від 9 січня 1996 р. № 23, "Про передачу загальнодержавного майна у власність Автономної Республіки Крим та областей" від 9 січня 1996 р. № 26).
Передача майна у зазначених випадках здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 р., який регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Детально порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності врегульовано Положенням про порядок передачі об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482.

93. Підстави виникнення ті припинення окремих видів права власності.

Для виникнення суб´єктивного права власності потрібна на­явність відповідного юридичного факту або сукупності певних фактів. Саме такі юридичні факти називаються підставами ви­никнення права власності.

В науці цивільного права підстави (способи) виникнення права власності прийнято поділяти на первинні та похідні. При розмежуванні первинних і похідних підстав виникнення права власності в одних випадках перевагу надають критерію волі, в інших - правонаступництву.

Прихильники критерію волі до первинних відносять такі під­стави, за яких право власності виникає незалежно від волі попе­редніх власників, а до похідних - за яких воно виникає внаслі­док волевиявлення попереднього власника.

Якщо за основу розмежування беруть критерій правонаступництва, первинними вважають підстави, за яких правонаступництво відсутнє, а похідними - способи, засновані на правонас­тупникові.

За різних підходів можливі різні тлумачення певних право­вих явищ. Так, прихильники критерію волі націоналізацію вва­жають первинним способом виникнення права власності, пояс­нюючи це тим, що право власності держави на націоналізоване майно виникає незалежно від волі колишнього власника. Ті, хто перевагу віддає правонаступництву, мають націоналізацію за похідний спосіб набуття права власності.

Якому критерію слід віддати перевагу? Розглядаючи окремо кожен з цих способів набуття права власності, можна зробити висновок, що такий поділ не має практичного значення. Законо­давство України з поділом на первинні та похідні способи виник­нення права власності не пов´язує будь-яких правових наслідків. Крім того, сама позиція, яку відстоюють автори такого поділу, викликає багато непорозумінь. Адже важко знайти річ, яка ні­кому не належить. Якщо держава дозволяє збирати гриби чи ягоди в лісі, ловити рибу в річках, полювати на диких звірів, то це не означає, що ці об´єкти нікому не належать. У законодавчо­му дозволі саме і виявляється воля власника. Це підтверджуєть­ся п. 4 ст. 10 Закону України «Про власність», у якому зазначе­но, що кожен громадянин має право відповідно до законодавства України користуватися природними об´єктами для задоволення власних потреб. Подібне можна сказати й про знахідку. Той, хто знайшов річ, стає її власником не тому, що вона нікому не на­лежить, а тому, що власник не може її відшукати або не шукав її взагалі. Іншими словами, відмовився від неї, що рівнозначно волевиявленню.

До первинних способів відносять також набуття права влас­ності на створену нову річ, перероблену чужу та створену нову річ з чужих матеріалів (специфікація). У цьому разі, хоча і йдеться про створення нового об´єкта, але стверджувати, що він виник з нічого, не можна. Адже річ створюється з певної сировини. Цю сировину потрібно придбати, що пов´язано з волевиявленням як тієї особи, якій вона належала, так і тієї, яка її придбала.

Підстави набуття права власності, що залежать від волевияв­лення попередніх власників, не є суто специфічними для виникнення права власності. Таким способом можуть виникати й інші права. Адже за заповітом до спадкоємця переходять не лише права власника, а й інші майнові права. Крім того, у багатьох випадках однієї лише волі зацікавлених осіб для передачі права власності недостатньо. Потрібно виконати умови, передбачені в законі або іншому законодавчому акті. Так, для передачі речі, обмеженої в обігу, потрібна не лише воля її власника, а й дозвіл компетентного органу держави.

Як бачимо, питання щодо класифікації способів набуття права власності на практиці не має такого великого значення, яке йому відводять в науці цивільного права. Значення має конкретне виз­начення специфіки кожного способу набуття права власності.

ЦК України виділяє такі окремі підстави виникнення права власності: створення майна для своїх потреб; привласнення пере­робленої речі; привласнення загальнодоступних дарів природи; договір; привласнення безхазяйної речі, знахідки, бездоглядної тварини; скарб; приватизація; за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припи­няється у разі: відчуження власником свого майна; відмови влас­ника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам´яток історії та культури; викупу земельної ділянки у зв´язку із суспільною необхідністю; викупу нерухомого майна у зв´язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ді­лянки, на якій воно розташоване; звернення стягнення на майно за зобов´язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинен­ня юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом.

94. Обєкти та суб’єкти окремих видів права власності.

Правомочності власника містяться у визначенні права власності як суб’єктивного цивільного права.
Цими правомочностями звичайно називаються володіння, користування і розпоряджання. Право володіння— право фактичного, фізичного та господарського панування особи над річчю, воно полягає у можливості особи безпосередньо тримати належну їй річ у себе. Право користування — це право на ви- добуття з речі її корисних властивостей, привласнення плодів і прибутків, що приносяться річчю. Право розпоряджання — право власника визначити юридичну частку майна — встановити різні конкретні правовідносини з третіми особами з приводу майна, що йому належить, припинити чи обмежити своє право власності.
Суб’єктами права власності є суб’єкти приватного права (приватні фізичні та юридичні особи) і суб’єкти публічного права, які поділяються на публічно-правові утворення (держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави) та юридичні особи публічного права (державні підприємства, казенні підприємства, державні установи, комунальні підприємства, комунальні установи). Крім того, таким суб’єктом є Український народ. Суб’єктами права приватної власності — фізичних осіб є: громадяни України, інших республік, іноземні громадяни, особи без громадянства. Як суб’єкти права власності, юридичні особи недержавної та не- комунальної форми власності, незалежно від їх організаційно- правової форми. мають певні права щодо формування, володіння, користування, розпорядження майном.
Об’єкти права власності. Поняття майна не ототожнюється з товаром, хоча до об’єктів права власності, за загальним правилом, відносять все, що є товаром. Взагалі майно розглядається як ширше за речі поняття, до складу якого входять як речі, так і права, а також акції й інші цінні папери.
Об’єктами права приватної власності ЦК визнає власниками всіх приватних осіб — як фізичних, так і юридичних. Об’єктом права власності є майно, склад якого гл. 23 ЦК не деталізується, тобто у власності може бути будь-яке майно. Для суб’єктів права приватної власності ст. 325 ЦК передбачає можливість встановлення законом окремих видів майна, які не можуть їм належати. Обмеження містяться в постанові Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про право власності на окремі види майна». ЦК України у ст. 324 зазначає об’єкти права власності Українського народу.
Об’єктами права державної власності є майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток, а також підприємства та інше майно, яке використовується як для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Особливістю об’єктів права державної власності є те, що державне майно за своїм правовим режимом поділяється на два різновиди, а саме: закріплене за державними юридичними особами на особливих майнових правах, які регулюються ГК; незакріпленим за державними юридичними особами. Це земля, надра, інші природні ресурси (оскільки власність на них є матеріальною основою суверенітету України), а також кошти державного і місцевих бюджетів, золотий запас, алмазний і валютний фонди.
% Об’єкти права комунальної власності. Територіальна громада має у власності певні об’єкти, які, як правило, закріплюються за комунальними юридичними особами публічного права. Здійснення права комунальної власності відбувається на підставі ст. 143 Конституції України безпосередньо або через утворені територіальними громадами органи місцевого самоврядування, які управляють майном, що є в комунальній власності.

95. Право власності на землю

 

В ст. 14 Конституции Украины указано: земля является основным национальным богатством, находящимся под особой охраной государства. Право собственности на землю гарантируется. Это право приобретается и реализуется физическими и юридическими лицами, государством и территориальными общинами соответствии с законом.
Земля как объект права собственности - это площадь земли, а включает почву, замкнутые водоемы, многолетние насаждения, находящиеся на ней. Размер и территориальные границы участка, находящегося в собственности соответствующего физического или юридического лица, а также порядок ее предоставления устанавливаются Земельным кодексом Украины. Право собственности на землю подлежит государственной регистрации и возникает с момента такой регистрации.
Право иметь землю в собственности принадлежит физическим лицам, которые являются гражданами Украины. Граждане Украины приобретают право собственности на земельные участки на основании:
• приобретение по договору купли-продажи, дарения, мены, других сделок;
• безвозмездной передачи из земель государственной и коммунальной собственности;
• приватизации земельных участков, которые предоставлялись ранее им в пользование;
• принятия наследства;
• выделение в натуре (на местности) причитающейся доли (пая).
Кроме того, согласно ст. 119 Земельного кодекса Украины, гражданин, добросовестно, открыто и непрерывно пользуется земельным участком в течение 15 лет, но не имеет документов, удостоверяющих право на этот земельный участок, могут обратиться в орган государственной власти или местного самоуправления с ходатайством о передаче его в собственность или предоставление в пользование. Размер этого земельного участка определяется в пределах норм, определенных Земельным кодексом. В этом случае право собственности на земельный участок приобретается по приобретательной давности. За иностранными физическими лицами, а также лицами без гражданства и иностранными юридическими лицами право собственности на землю признается лишь в случаях, предусмотренных законом.
Собственник земельного участка имеет право использовать его по своему усмотрению, согласно целевому назначению, без всяких ограничений закладывать на ней сады, виноградники, пасеки. Он имеет право свободно пользоваться общераспространенными полезными ископаемыми, торфом, лесными угодьями, водными объектами, пресными подземными водами, а также сооружать межевые знаки, ограждения (но по согласованию с владельцами соседнего земельного участка).
Одновременно владелец обязан осуществлять комплекс мероприятий по охране земли, использовать земельный участок в соответствии с его целевым назначением, повышать ее плодородие, применять природоохранные технологии производства, не ухудшать экологической ситуации, а также соблюдать правила добрососедства с собственниками и пользователями совместимых земельных участков.

 

96. Речові права на чуже майно. Загальна характеристика прав на чужі речі.

Важливим речовим правом є право на чужі речі. У цьому випадку право власності належить одній особі, в той час як інша особа має на те саме майно таке ж (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом.
Отже, права на чужі речі — це самостійні (але похідні від права власності) речові права, які надають особі, котра їх має, можливість безпосереднього користування певним майном для певної мети та у встановлених межах.
Для прав на чужі речі характерні такі ознаки:
1) похідний від права власності характер;
2) абсолютний характер таких прав;
3) слідування "права за речами" (тобто, право на чужу річ пов'язане з певною річчю і без неї не існує. Зміна власника не є підставою для припинення суміжних речових прав);
4) надання суб'єкту суміжного речового права переваги шодо суб'єктів зобов'язального права у реалізації права користування майном;
5) абсолютний захист прав на чужі речі. Права та інтереси особи, яка має речове право на чуже майно, захищаються в тому ж порядку (в тому числі й від власника майна), що й права власника цієї речі (ст. 396 ЦК).
Права на чужі речі із деякими застереженнями можна розділи ти на 2 групи:
1) права користування чужими речами. Це, в основному, се?вщти, які можуть бути особистими (персональними) і майновими (предіальними).

З урахуванням можливості існування начебто подвійного права володіння і користування речами (різними особами, але щодо однієї і тієї ж речі) свого часу виникла теорія "розділеної власності";
2) права розпорядження чужими речами. До них належить^астава, зокрема, іпотека. Суть цього права в тому, що кредитор у випадку невиконання зобов'язання має право реалізації заставленого майна (чужої речі) для задоволення своїх майнових інтересів. Наприклад, іпотека — застава нерухомості — є правом на чуже майно, оскільки, хоча воно і залишається у власності боржника, кредитор-заставо- держатель може витребувати його від будь-якої особи для того, щоб продати та захистити свої інтереси.
Досить детально права на чужі речі врегульовані у ЦК. Зокрема, з прав на чужі речі передбачаються такі інститути, як право користування чужим майном (сервітути), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфі- тевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), а також право володіння.

97. Сервітут поняття та види

Сервитут - это право на чужую телесную вещь, согласно которому дело, кроме своего, служит еще и другому лицу в каком-то одном или нескольких отношениях. Если субьек-сервитута в определенной мере пользуется чужой вещью, то такой сервитут называется положительным. Когда же субъект сервитута некоторой степени устранял от пользования вещью других и даже собственника, то это - отрицательное сервитут. Например, если владелец предоставил соседу сервитутное право пасти на своем пастбище стадо до 20 голов, а это пастбище более 20 голов не могло прокормить, то преимущественное право пользоваться пастбищем принадлежит субъекту сервитутного права. Из категории личных сервитутов римскому праву известны четыре вида. Важнейший из них - узуфруктус (usufructus), т.е. право пожизненного пользования вещью и ее плодами, причем пожизненный владелец - узуфрук-таре - может пользоваться ею не только лично, но и сдавая в аренду,
продавая плоды и др. Второй, более ограниченный вид, так называемый usus - это право только личного пользования вещью, без права на плоды. Третий вид - habitatio - право жить в чужом доме и четвертый - право личного пользования трудом чужого раба или животного. Юридическая специфика этих личных сервитутов заключалась в том, что когда в обычных случаях в результате длительного неиспользования сервитут прекращался, то в данном случае это обстоятельство совсем не принимали во внимание.
Нормы относительно личных сервитутов вырабатывались римскими юристами основном в связи с толкованием заветных распоряжений и носили на себе следы так называемой свободы завещания.
Вместе с разделением сервитутив.на две группы - вещественные и личные и дифференциацией отдельных их разновидностей внутри каждой из названных групп римляне установили также для сервитутов в целом некоторые правила общего порядка. Во-первых, не могло быть сервитута на собственную вещь, вследствие чего при изменении участка господствующей и участки, служит, в одних руках, хотя бы на короткое время, сервитут погашается. Во-вторых, учитывая самой природы сервитута как ограниченного права на чужую вещь он в свою очередь не мог быть обременен собственным сервитутом. Иначе говоря, не могло быть сервитута на сервитут, например, пожизненного пользования правом. В-третьих, не могло быть сервитута, который обязывал бы собственника к любым позитвних действий суть сервитута заключается только в обязанности терпеть любыми способами (в частности, проезд) или в обязанности не делать что { например, не заслонять возведением сооружения света и пейзажа). Таковы были общие правила, которым подчинялись в своем действии сервитуты. Вместе с тем существовал определенный порядок их установления, прекращения и защиты.

 

98. Суперфіцій

Суперфиций - это долгосрочное, отчуждаемое и наследуемое право пользования чужой землей для застройки.
Субъектами суперфиция могут быть любые физические и юридические лица, нуждающиеся в земельном участке для застройки.
Объектом суперфиция является земля, которая может использоваться для застройки.
Собственник земельного участка может разрешить строительство на своем участке другим лицам. Права этих лиц (суперфициариев) возникают при условии получения необходимых разрешений, соблюдения градостроительных и строительных норм и правил, а также требований о назначении земельного участка. Суперфициарий может возводить на земельном участке сооружение, предусмотренную соглашением сторон. Это сооружение должно соответствовать требованиям действующего законодательства (нельзя получить по суперфицийю земельный участок под застройку в центре населенного пункта для строительства там экологически вредного производства).
Суперфициарий обязан пользоваться земельным участком добросовестно, не ухудшая ее. Основной обязанностью суперфициария плата за пользование землей, а также уплата налогов, установленных действующим законодательством за пользование землей. Суперфициарий обязан содержать земельный участок в надлежащем состоянии, выполнять все обязанности и нести все повинности, возложенные действующим законодательством на собственника земли. После прекращения суперфиция Суперфициарий имеет право на сводную им сооружение. Он может ее снести и забрать себе, либо требовать от собственника земли надлежащей денежной компенсации. Однако он обязан возвратить собственнику землю в таком состоянии, в котором он получил ее по суперфицию.Права суперфициария защищаются в судебном порядке таковыми же речевому исками, которыми защищается право собственности.
Суперфиций может быть отчужден любым методом, предусмотренным ГК.
Однако следует иметь в виду, что отчуждается не сама земля, а право пользования ею. Если Суперфициарий пожелает продать право пользования землей, он обязан уведомить об этом собственника земли, поскольку последний имеет преимущественное право на выкуп этого права. Если же владелец откажется от выкупа права пользования землей, Суперфициарий может продать указанное право любому третьему лицу.
В случае смерти суперфициария суперфиций переходит по наследству.

 

99. Емфітевзіз.


Эмфитевсис - это долгосрочная аренда невозделываемой земли. Как отметил исследователь римского права П.Н.
Галанза, «эмфитевсис по собственной юридической природе совсем близок к сдаче земли в вечную аренду, но различался от нее тем, что на арендатора возлагалась обязанность подвергнуть землю обработке. ... Арендатор обязан Был платит собственнику земли ежегодный оброк ».
Права собственника при этом выражались в обязанности эмфитевты раз в год вносит тот самый оброк, преимущественно правое на покупку участка вот эмфитевты, а также в правое на
2% от суммы сделки при отчуждения участка третьему лицу. Пренебрежение Этими обязанностями (к примеру, неуплата оброка более трех лет) оставляло эмфитевту прав на участок. Значение эмфитевсиса в основном усилилось только в средние века, когда его конструкция Была взята за базу феодальной принадлежности (права сеньора описаны как явная собственность, а права вассала уподоблены принадлежности).


Дата добавления: 2015-04-21; просмотров: 24; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.021 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты