Варіативність тлумачення у вітчизняному і зарубіжному журналістикознавстві проблеми функцій журналістики

Питання про функції журналістики може здатися надуманим і штучним лише на перший погляд. Адже в залежності від функцій журналістики стає зрозумілим місце і призначенні органів масової інформації у суспільстві, характер діяльності спеціалістів мас-медіа.

У радянській теорії журналістики це питання розглядалося спрощено. Найважливішим методологічним орієнтиром тут було визначення газети як колективного агітатора і організатора, відповідно і функції журналістики зводилися до трьох: пропагандистській, агітаційній й організаторській. Сьогодні ж очевидно, що такий підхід обмежує дану проблему лише політичною сферою.

У світовій журналістиці питання про функції журналістики традиційно входить до числа найважливіших наукових проблем. Вальтер Хагеменн у роботі «Газета як організм» (1950) виділив 5 функцій журналістики:

· Інформувати

· Впливати на публіку

· Рекламувати товари

· Розважати читача

· Навчати його.

Автори знаменитого дослідження «Чотири теорії преси» (1956) американські науковці Фред Сиберт, Теодор Петерсен і Уїлбург Шрамм вважають, що у сучасному світі преса виконує сім функцій.

• Вона повинна слугувати політичній системі, забезпечуючи її інформацією;
• Обговорювати суспільні справи
• Навчати публіку, роблячи її здатною до самоуправління
• Захищати права особистості перед урядом
• Слугувати економічній системі, поєднуючи покупця і продавця через рекламу
• Забезпечувати розважання читачів
• Підтримувати свою власну фінансову незалежність, аби уникнути тиску на інформаційну діяльність будь-яких особистих інтересів.

Автор дослідження «Введення в журналістику. Дослідження четвертого стану в усіх його проявах» (1961) Фразер Бонд виділив чотири функції журналістики:

• Інформувати
• Об’єднувати і пояснювати події
• Керувати читачем
• Розважати публіку

Додатковою функцією учений вважає рекламу.

А. З. Москаленко у підручнику «Теорія журналістики» виділив 5 функцій:

· Організаторську

· Виховну

· Пропагандистську

· Контрпропагандистську

· Соціологічну

В. М. Владимиров, автор навчального посібника «Основи журналістики у поняттях та коментарях», категорично виводить із теоретичних напрацювань функцію пропаганди й агітації, зазначаючи при цьому: слово пропаганда протилежне слову «об’єктивність».

• Соціальні функції: пізнавальну, комунікативну і конструктивну функції
• Спеціальні функції: артикуляція, кореляція, соціалізація. Їх доповнюють функції соціально-педагогічна, соціального контролю, функція просування.
• Індивідуальні функції: виховна, популяризаторська, рекреативно-гедоністична, масово-емоціональна.

С. І. Горювало «Воєнна журналістика України: історія і сучасність» (1998):

· Соціальна група – комунікативна, інформаційна, консервативна, деструктивно-інтегративна, соціально-регуляторна, ктролююча, функція управління, реалізації соціальної активності, розповсюдження культури, рекреативна, ідеологічна, політична, науково-пізнавальна

· Економічна – регуляторно-економічна, економічно-контролююча, знову інформаційна, економічно-консервативна, функція економічного управління, рекламна функція

· Соціально-психологічна група – функція соціального орієнтування, участі у формуванні суспільного ставлення, афіліації, контакту, самоствердження, пара соціальна функція.

· Психологічна група – функція емоційної релаксації, утилітарна, самоізоляції, стимуляції

В. М. Владимиров «Журналістика, особистість, суспільство: проблема розуміння» - доповнив концепцію. Запропонував розділити головні і рядові функції. Для позначення функцій першого плану він запропонував вживати поняття «місія журналістики»: інформувати і забезпечувати розуміння інформації (аналіз, роз’яснення).

Необхідно виділяти основні функції, як такі, що виконує будь-яке ЗМІ без виключення, незалежно від тиражу, розміру, адресної направленості:

• Інформаційна - збір, обробка, розповсюдження інформації
• Формування суспільної свідомості

Спеціальні функції мають локальне призначення, їх виконання не є обов’язковим для кожного видання:

• Організаційна – журналістика структурує суспільство за інтересами, домагається розробки і прийняття певних рішень
• Сторожового собаки – социальной критики
• Ідеологічна – пропаганда певних життєвих цінностей
• Культурна
• Розважальна
• Рекламна.

7. Осмислення журналістикознавчих проблем у новітній філософії (Ф. Сіберт, Т. Петерсен, У. Шрамм, М. Маклюен, А. Моль та інші)

У новітній західній філософії вагоме місце займають дослідження проблем і створення загальних концепцій, пов’язаних з журналістикою. Цими питаннями цікавляться як професійні філософи, так і журналісти кологи. Особливо великою популярністю на заході користується робота західних учених Фреда Сіберта, Теодора Петерсена й Уілбура Шрамма «Чотири теорії преси», яка, вперше з’явившись у 1956 р., витримала с тих пір декілька перевидань і ввійшла до учбових програм університетів.

Автори цієї праці займали проаідне місце в американській журналістиці, усі вони були видатними науковцями і представляли найвідоміші центри по вивченню журналістики США.

У вступному розділі вчені виклали свій головний постулат: «Преса завжди приймає форму і окраску тієї соціально-політичної структури, у рамках якої вона функціонує. Перш за все. Овна відображає ту систему соціального контролю, з допомогою якої відбувається регулювання взаємовідносин індивіда й соціальних інститутів».

Чотири концепції преси, на думку авторів, склалися історично. Першим її типом була авторитарна модель журналістики, яка виникла у 16-17 сторіччі з появою цензури і намаганнями абсолютистської держави поставити під свій повний контроль всю систему масової інформації. Періодична преса дуже рано виявила свою здатність формувати г8ромадську свідомість. Історичні діячі зрозуміли, що з допомогою ЗМІ можна якщо не керувати державою, то, в усякому разі, сприяти проведенню певної політики. Саме це слугувало причиною того, що чимало державних діячів перетворилися на журналістів. (Петро Перший виступав на сторінках «Відомостей»)

Регламентація видавничої діяльності та наявність цензури накладали свій відбиток на вільну думку. Вона могла існувати лише у формі алегорій.

• Ця модель зберігається у багатьох країнах світу
• В її основі лежить абсолютна влада монарха чи назначеного ним уряду
• Головна мета журналістики – підтримувати і проводити політику уряду, який знаходиться при владі.
• Преса контролюється з допомогою урядових патентів, ліцензій
• Заборонена критика у пресі політичного управління та осіб, що його здійснюють

Преса розглядається як засіб проведення державної політики.

У процесі розвитку журналістики як альтернатива авторитарній моделі журналістики виросла ліберальна журналістика. Вона зародилася в епоху Просвітництва і раннього капіталізму (к. 17-п.18 ст.). Розвиток капіталізму призводить до того, що газети перетворюються на приватні підприємства, а їх читають не лише освічені дворяни, але й більшість третього стану. Під тиском боротьби за свободу преси зникає цензура чи її вплив стає несуттєвим для функціонування масової інформації. Але залишається економічна залежність від видавця.

Саме в цей час було висунуто три найважливіших постулати журналістики – відділення фактів від коментарів, відкриття для журналістів доступу до урядової інформації і звільнення від цензури.

· Вона сформувалася в Англії після 1688 року і експортована в США

· Її філософською основою є роботи Мільтона, Локка, Милля, теорія раціоналізму і вільних прав людини

· Основні цілі преси – інформувати, розважати, продавати, але головне – допомагати відкрити правду, контролювати діяльність влади

· Пресу може використовувати будь-який громадянин, якій має для цього економічні можливості і засоби

· Преса контролюється самовільним процесом встановлення правди на вільному ринку ідей

· Заборонені наклеп, непристойності, зрада у воєнний час

· Журналістика знаходиться переважно у власності приватних осіб

· Преса є інструментом контролю за урядом

Модель журналістики свободи займає центральне місце у сучасному світі, але вона вже віджила своє, оскільки внаслідок монополізму вона опинилася у руках декількох впливових магнатів, і тепер слугує не суспільству, а бізнесу, виступаючи проти суспільних змін. Перетворення преси на інструмент здобуття прибутку породило погоню за сенсація ми, винесення на публічне обговорення особистого життя відомих людей. Наступним етапом має стати соціально-відповідальна журналістика.

Вона склалася в країнах традиційно розвинутого народовладдя і парламенту і є надбанням 20 ст. Вперше її принципи були сформовані в Комісії з питань свободи преси, яка була створена у 1942 році, її запропонував власник великого американського журналістського концерну Г. Люса, який виділив на дослідження $200 тис. Комісія висунула тезу про відповідальність журналістики перед суспільством і зробила висновок про необхідність державного регулювання журналістики.

Журналістика нового типу має зберегти все найкраще від попередньої моделі, але вона повинна ще й відділяти новини від редакційних статей, повідомлення від думок, надавати можливість висловити різноманітні погляди на проблему, вона повинна давати повну картину різних соціальних груп у суспільстві, а також повинна роз’яснювати аудиторії загальнолюдські цінності.

• Концепція виникла у кінці 20 ст. в США
• Сформована на основі роботи Комісії з питань свободи преси
• Основні цілі журналістики – інформувати, розважати, продавати, а головне – переводити конфлікти у план дискусії
• Використовувати журналістику може кожен, хто має що сказати
• Вона контролюється думкою суспільства, діями споживачів, професійною етикою
• Заборонене втручання в особисте життя і життєво важливі суспільні цінності
• Преса перебуває у приватній власності, якщо тільки уряд не повинен взяти її під своє керівництво в інтересах суспільства
• ЗМІ беруть не себе соціальну відповідальність, а якщо вони цього не роблять, то привести їх до ладу має уряд.

В соціально відповідальній моделі журналістики ЗМІ перетворюються на органи масової інформації. Преса, ефірні та електронні ОМІ, завдяки наявності масового реципієнта, звільняються від тиску держави, засновників і власників. Власником ОМІ виступає сам редакційний колектив, який забезпечує себе усім необхідним за рахунок розкупаємості накладу. У цьому випадку газета залежить не від власника, а від аудиторії. Таке видання отримує надзвичайно високу свободу.

Четверта теорія преси – комуністична.Головна особливість такої журналістики – це повна відсутність приватних видань. Інформаційний потік повністю контролюється з допомогою цензури, репресивних державних заходів, відповідних структур в комітетах різного рівня. Категорії свободи слова розглядаються лише як право добровільно розповсюджувати погляди партії. Основні завдання преси – з допомогою тенденційно підібраних фактів і замовчування незручних явищ агітувати за програмні цілі партії.

• Використовувати пресу можуть лише лояльні й ортодоксальні члени партії
• Заборонена критика керівництва, висвітлення приватних сторін його життя, критика партійної програми й інших директивних документів
• Преса відкрито розглядається як засіб маніпулювання громадською думкою

Книжка «Чотири теорії преси» стала одним з найважливіших досягнень теоретичної журналістикології. Вона не лише узагальнила вже існуючий досвід, але й показала перспективу руху до журналістики більш високого рівня.

Широке розповсюдження у західному світі здобула і теорія масової комунікації, як популярна філософська концепція, яка пояснює сучасні процеси в суспільстві. Масова комунікація – це процес розповсюдження інформації (у тому числі знань, духовних цінностей, моральних і правових норм) з допомогою технічних засобів (преса, кінематограф, ТБ, Інтернет), на кількісно великі аудиторії.

Теорія масової комунікації як наукова проблема виникла у 20 ст. з розповсюдженням ефірної журналістики.

Сучасні філософські концепції розвитку суспільства в нових комунікативних умовах ведуть свою родословну від теорії масової комунікації М. Маклюєна, видатного канадського філософа і публіциста, професора філософії Торонтського університету.

Книжка «До розуміння ЗМК: продовження людини» (1964) складається з таких основних розділів:

· Розгляд типів розповсюдження інформації як рухових сил історії

· Аналіз процесу «технічного розширення свідомості» з допомогою ефірних (він їх називав електронними) ОМІ

· Вивчення телебачення як нового типу відео журналізму, який відкриває епоху майбутніх систем ЗМК.

У відповідності з поглядами Маклюєна, силами, що рухають суспільством, і змушують його розвиватися є різного роджу ЗМК. Способи функціонування інформації у суспільстві визначають характер і сутність тієї чи іншої епохи. ЗМК визначають процеси взаємодії особи і суспільства, виробляють стереотипи людської поведінки і реакції на навколишнє середовище.

Розвиток і зміни у техніці й технологіях ЗМК призводять до двух грандіозних наслідків:

1) зміна соціальних епох, які відмічені соціальним протиборством, стабільністю саме завдяки домінуючому в них способу передачі інформації

2) еволюція світоглядних систем людства, формування масової та індивідуальної свідомості і самосвідомості

ЗМК визначають всю структуру суспільства, формують економічні відносини, взаємовідносини між різними прошарками населення, забезпечують функціонування ідеологічних доктрин, консолідують націю і державу. Їх вплив універсальний і має вагомі наслідки в різноманітних сферах приватного і публічного життя.

Системі усної комунікації, до письмової культури відповідає первинно-общинний лад. Усний спосіб розповсюдження інформації обмежений незначними територіями і соціальними групами. Внаслідок чого окремою одиницею виступає людська родина чи плем’я. Засоби виробництва надзвичайно примітивні, новинки, технічні і технологічні знахідки внаслідок локального розповсюдження інформації не стають здобутком широкої громадськості, що й обумовлює надзвичайно низький рівень виробництва.

Виникнення письмової інформації дало змогу передавати її на великі відстані і зберігати у часі, тобто передавати наступним поколінням. Внаслідок цього народилися рабовласницькі держави. Разом з виникненням письма розповсюджуються технічні знахідки, система виробництва стає більш досконалою, з’являється мистецтво, формується клас людей представників розумової праці, покращується зброя, застосування якого призводить до виникнення нових імперій.

Найвищий рівень розвитку суспільства починається з виникненням друкованого станка. Виникає книгодрукування. Книга дозволяє довгий час зберігати фундаментальну інформацію. Продуктивність праці ще підвищується, зростає кількість освічених людей, інтелігенції, формується національний тип держави, новий тип комунікації консолідує великі людські спільноти. Наступає епоха феодалізму.

У її кінці виникає Реформація, з’являється поняття масового накладу, книги і листівки розходяться тисячними екземплярами, формується суспільна думка, яка перетворюється на величезн6у силу. Не лише священик, а й будь-яка людина, відповідно до Лютера, наділялася правом читати і розуміти без посередників Божественні істини. Кожна людина має право знати, бути проінформованою. До виникнення журналістики залишалося зовсім мало часу.

В епоху капіталізму з’являються перші газети, виникає журналістика, яка відкрила можливість для спеціалізації великої групи людей для збору, обробки і розповсюдження інформації.

Подальший розвиток суспільства призводить до виникнення електронних ЗМК. Людство консолідується в єдине суспільство, інтенсивність нарощування знання дає змогу говорити про науково-технічну революцію, інформація розповсюджується практично миттєво, проблему є не отримання, а аналіз інформації. Саме інформаційна ера цікавить Маклюєна найбільше.

Технічні винаходити виникають із необхідності людини посилити який-небудь із своїх органів. Але збільшуючи силу цього органу, технічний засіб призводить до його атрофування, а потім і смерті. Відбувається поступове відмирання людського організму. Сучасні СМК посилюють не окремі органи, а розширюють людські почуття думки, змінюють нервову систему. Це призводить до важливих соціальних і психологічних змін у бутті людини. Наступає ера технологічного розширення свідомості. Але великій об’єм різноречивої інформації не може переварити психіка, розум, свідомість. Потік інформації усе збільшується і людство втрачає здатність до вибірковості. Навколишнє середовище перетворюється у світ абсурду.

Наш час М. Маклюєн назвав «часом включеної свідомості». Людина весь час знаходить у полі тиску на неї ЗМК. Це спрощує політичним силам процес маніпуляції людською свідомістю. Розповсюджуються певні кліше, штампи, стереотипи. Їх виготовлення Маклюєн назвав архетипізацією свідомості

Теорія масових комунікацій Маклюєна наділена величезною силою перестороги. На думку вченого, новітня комунікативна ситуація обумовлює регрес людства.

Телебачення відкриває нову систему ЗМК в історії людства. Нова епоха буде побудована на принципах синтетичного впливу на людину за допомогою поєднання зорового образу, тексту і усного мовлення. У цьому сутність новітнього «нового журналізму». Електронні ЗМК відкидають друковану журналістику, замінюючи людству газету, журнал і кгижку. Саме ТБ стало головним поштовхом до створення мас-культури, низькопробних витворів літератури, естради і відео-мистецтва, які створювались спеціально для заповнення ефірного часу без особливих претензій на художню цінність.

• Телебачення забезпечує невідкладне і необмежене у просторі розповсюдження новин
• Завдяки відео ряду політики, актори, письменники стають всесвітньо відомими, в усьому світі усіх знають, як у селі
• Створюється масова культура, доступна для мільйонів і розрахована на їх рівень сприйняття
• У суспільстві відсутні соціально активні суб’єкти
• Місто як центр створення культури не зникає але отримує усі риси селища.