Журналістика та філософія, їх співвідношення

У кінці 19 ст суспільство усвідомлювало дедалі глибшу кризу самодержавства, у стані кризи перебувала і церква, про що свідчить поширення атеїзму і поява багатьох сект протестантизму, які складали конкуренцію офіційній Російській православній релігії. Церква потебувала оновлення, посилення роз’яснювальної діяльності. Сприяти цьому повинна була журналістика. Розв’язати це завдання – обґрунтувати засади православного світогляду на сучасному рівні прагнув журнал «Вера і Разум», що апелював до релігійно-філософських учень Античності, Середніх віків, новоєвропейської і вітчизняної філософії. Журнал приділяв значну увагу проблемам культури, науки, політики, моралі, аналізуючи і коментуючи їх з позицій православ’я.

Це був перший філософський журнал у Росії, який мав теоретичну богословську орієнтацію.

Організатором журналу виступив єпископ Харківський і Охтирський Амвросій. За його ж запрошенням участь у журналі брали відомі учені-богослови – професори духовних академій і університетів: Кудрявцев, Ліницький, Корсунський, Надлер, Остроумов, Лебедєв.

Видавцем його виступала Харківська духовна семінарія.

Головними відділами журналу церковний і філософський, хоча розрізнення між ними було чисто умовне. Церковний насправді писав не про церкву, а про релігію, висвітлюючи її філософські аспекти. Філософський містив праці з філософії, особливий наголос ставлячи на процесах духовності. «Листок для харківської єпархії» видавався як інформаційний додаток, проте у загальній концепції журналу зайвим він не був.

Друкував промови, переклади найкращих праць зарубіжних авторів. Порівнювався католицизм і православ’я.

Філософський відділ складався зі статей професора В. Кудрявцева «Що таке філософія». Вони повинні були послужити читачеві підручник до вступу по філософії, надати їм початкові філософські знання, необхідні для наступного сприйняття складної філософської проблематики.

Друкувалися в журналі і уривки з першоджерел та їх коментарі.

Спершу поодинокими і не такими капітальними були праці знової філософії. До них слід віднести дослідження П. Свєтлова «Ученіє Фейєрбаха про походження релігії», Буткевича «Житєйська мудрість в афоризмах Шопенгауера». Але надалі журнал нагромаджував потенціал у висвітленні новітніх філософських тем.

Великий інтерес виявив журнал «Вєра і Разум» до Ф. Ніцше, сприймаючи її негативно і піддаючи нещадній критиці Як приклад можна навести статтю Стругве «Сучасна анархія духу і її філософ Фрідріх Ніцше», але у статті докладно розглянуті положення його філософії, критикував його як натураліста (прибічника Дарвінізму), натураліста (за його проголошенні гасла волі до влади)

Багато праць, опублікованих у цьому журналі, зберегли значення і до сучасності.

Полеміка з Соловйовим почалася зі статті К. Істоміна «Наші нові філософи і богослови». Соловйов запропонував на основі компромісу об’єднати православну і католицьку церкву. Т. Стоянов розглянув історичні, гносеологічні, теологічні аспекти питання і прийшов до висновку, що об’єднання можливе не шляхом компромісу, а лише на ґрунті православної церкви. У процесі дискусії опоненти залишилися на своїх позиціях.

Матеріали проти толстовства, критика «Сповіді2 Льва Миколайовича, сам твір у Росії не був опублікований, він містив тези, що церква сама блукає у пітьмі.

Східна тема А. Барановський написав «Будда і Христос», «Буддистська мораль», критикував, що найвищим подвигом вважається те, що свою жінку і дітей віддають першому зустрічному.

Журнал «Вера і Разум» стояв на ортодоксальних позиціях, захищаючи непорушність підвалин православної церкви.

Але Часопис проігнорував появу Біблії українською мовою в перекладі П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та І. Пулюя. У цілому ж розгляд літературної і культурної проблематики відзначався нехтуванням потребами населення Харківської єпархії і жорстокою нетерпимістю у витлумаченні святої віри, неприйняття будь-яких інтерпретацій святого Письма.

«Єпархіальні повідомлення» подавали інформацію про нагородження священнослужителів, призначення на посади в приходи єпархії священиків, дияконів, псаломщиків і затвердження церковних старост, списки учнів духовних училищ. Огляд церковно-релігійної проблематики російських газет (боротьба з сектантським рухом, місіонерська діяльність). Представлена інформація про урочисті події в університеті. У другому періоді свого існування листок більше писав про місцеві справи.

У матеріалах академічних відділів журналу почали домінувати політичні аспекти. Головним адресатом полеміки ставала марксистська соціалістична теорія (стаття Я. Галахова «Соціалістичні утопії …»: соціалізм хоче обєднати людей не на засадах любові і доброти, а на засадах економічних. Потім «Листок по Харківській єпархії ще змінився»: тепер його складали два розділи «Листок для Харківської єпархії» - знайомив зі світовими подіями, «Известия по Харківській єпархії» - місцевою хронікою. Церковний відділ друкував проповіді Арсенія, хоча як проповідник він був значно слабкішим за Амвросія. Загальний зміст журналу також втратив свою глибину, тепер у ньому розміщувалося чимало реферативних матеріалів припинилося співробітництво з журналом професури духовних академій і університетів. Натомість багато статей були написані звичайними священиками.

На сторінках журналу почала представлятися чорносотенна організація.

Від читачів були приховані такі важливі події, як заворушення студентів, замах на життя ректора семінарії.

Бурхливі дискусії розгорнулися з приводу ставлення церкви до смертної кари – провідні церковні діячі виправдали жорстокість, з якою царський уряд придушував революцію.

Друга важлива дискусія була присвячена темі нового становища духівництва – проголошена свобода совісті, церква позбавлялася економічної підтримки з боку держави: економічна незалежність священика, вибірність духовенства.

У 1907 р. журнал вийшов без філософського відділу.

Пропаганда російського месіанізму, надмір уваги звертали на постать Арсенія.

Але співвідношення журналістики і філософії простежується не лише у тому, що існують філософськи журнали. А й у тому, що журналістика опирається на загально філософські методологічні принципи, серед яких найважливішими є:

- принципи правдивості та

- інтелектуально чесності.

Високим загальнолюдським обов’язком журналістики є пошук істини і приведення до неї читачів. При цьому слід розуміти, що істина – це процес все більш глибокого розуміння світу, рух від незнання до знання.

Пошук істини, однак, ніколи не буває прямолінійним процесом, а передбачає боротьбу у рішенні протиріч. І обов’язок журналістики –допомогти істині перемогти лжеідеї. Внаслідок цього важливою основою філософського пізнання є діалог, стан суперечки, обговорення важливих проблем.

Діалог у журналістиці

1. Виступає як обов’язків в силу множинності підходів до способів пошуку істини
2. Є найважливішим засобом руху до неї, породженим діалогічністю лядського розуму
3. Гарантує найбільше наближення до істини у процесі її пошуку.

Загальна риса філософської методології, що використовується у журналістиці – критика як засіб судження про предмети і явища, з допомогою якого переборюються протиріччя.

Загальна риса філософської і журналістської методології – проб лематизація предмету вивчення . Явище втрачає мисленнєву однозначність, піддається відкиданню, але не повному, а частковому, проблемному. Суб’єкт знаходиться у стані іронії, здивування, сумніву. А потім у нього виникає нове сприйняття явища чи процеса.

Внаслідок застосування цих принципів народжується журналістський текст, який, особливо на вищих щаблях його існування: аналітичних чи художньо-публіцистичних жанрах, - не зводиться лише до логічно упорядкованої схеми, пасивної передачі отриманої інформації, а отримує форму розгорнутого судження про дійсність, свідомого ви членування парадоксів із труднощів підняття проблеми, діалогічного зіставлення поглядів на неї та шляхи її вирішення.