Передумови формування НЕ

Для виникнення й розвитку національної економіки необхідні певні умови:

- поглиблення суспільного розподілу праці, який стимулює виникнення різних видів діяльності, спеціалізацію території;

- формування міцних централізованих держав, що з часом сприяє перетворенню народного господарства у національний комплекс, тобто на таке територіальне утворення, в якому всі компоненти економічного життя - галузі, окремі регіони, підприємства, заклади - функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні й духовні потреби суспільства.

Отже, єдність ще не є визначальною рисою господарської системи як національного господарства. Тут дуже важливим чинником є спільність духовного розвитку членів суспільства - спільність культур, звичаїв, традицій, моралі.

Спільні господарські й духовні риси суспільства набувають значення загальнонародних або національних рис, відмінних від таких же суспільно-господарських утворень на інших територіях. Первинним осередком національного господарського комплексу є підприємство, а духовного - людина, носій національної ідеології й член цього суспільства.

Оскільки національна економіка є дуже складною системою господарювання, то об'єктом її дослідження є різноманітні природно-господарські та соціально-економічні процеси і явища, що відбуваються в ній.

Суб'єктами національної економіки є домашні господарства, підприємства, фірми, підприємницька структура, держава. Всі вони вступають між собою в певні економічні відносини, що набувають форми вертикальних і горизонтальних зв'язків. Усі суб'єкти є економічно відособленими, зі своїми інтересами, однак їхня діяльність в національній економіці має підпорядковуватися загально- державним інтересам національної безпеки.

Будь-яку сучасну національну економіку характеризують такі ознаки, які об'єднують в чотири групи:

- національний суверенітет;

- ресурсно-виробничий потенціал;

- господарсько-організаційна структура;

- товарообмінні ознаки.

Національний суверенітет (тобто незалежність) означає:

- суверенітет і недоторканність територіального й державного устрою;

- суверенітет законодавства й дії правових органів на території держави;

- суверенітет національної внутрішньої й зовнішньої політики, суспільно-культурної ідеології;

- суверенітет господарської діяльності.

3. Основні економ. показники НЕ

Основні показники, що характеризують стан національної економіки, згідно з СНР можна поділити на кілька груп.

До першої групи показників що характеризують загальнонаціональний розвиток виробництва, відносять національне багатство, сукупний суспільний продукт (ССП), кінцевий суспільний продукт (КСП), національний дохід (НД), валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий національний продукт (ЧНП), особистий дохід (ОД).

Національне багатство - це все, що нагромаджено державою за всю історію її існування. Розрізняють потенційне національне багатство (всі природні ресурси) й реальне національне багатство (розвідані й освоєні ресурси, залучені до процесу виробництва).

Вперше національне багатство (суму нагромаджених матеріальних цінностей) було обчислено англійським економістом У. Петті у 1664 р. Англійський економіст Р. Гіффен розрахував національне багатство на основі відомостей про прибутковий податок, інші економісти визначали його виходячи з багаторічних даних про подароване майно й майно, отримане у спадщину.

ССП - це сума матеріальних благ, вироблених у суспільстві за певний проміжок часу (рік). Вартість ССП складається з матеріальних витрат (МВ), вартості необхідного продукту (НП) і прибуткового продукту (ПП):

ССП = МВ + НП + ПП.

За натурально-речовою формою ССП складається з виробництва засобів виробництва й предметів споживання.

Такий підхід був притаманним марксистській теорії.

У сучасних умовах у міжнародній практиці для підрахування суспільного продукту враховується як матеріальне, так і нематеріальне виробництво.

ВНП - ринкова вартість кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за рік, причому із всіх угод, що реалізуються у суспільстві за рік, потрібно вилучити:

- всі фінансові угоди (купівля-продаж цінних паперів, трансфертні платежі),

- угоди щодо перепродажу нових товарів і продажу старих; ВВП - все, що зроблено на території даної держави незалежно від

форм власності;

ЧНП = ВНП - А (амортизаційні відрахування);

НД = ЧНП - ОП (опосередковані податки на бізнес);

ОД (до сплати податків) = НД (внески на соціальне страхування, податки на прибуток підприємців, нерозподілений прибуток підприємців) + трансфертні платежі;

ОД* (після сплати податків) = ОД - особисті податки.

До другої групи показників, що характеризують використання виробничих фондів, а також матеріальних і сировинних ресурсів, відносять:

- виробничі фонди і їх структуру;

- коефіцієнти відновлення й вибуття виробничих фондів;

- фондовіддачу, фондомісткість.

Тут, з одного боку, наявність виробничих фондів і матеріальних ресурсів визначають економічний потенціал країни, її економічні можливості, а з іншого боку, рівень використання ресурсів свідчить про ступінь реалізації наявних можливостей.

Третя група показників відображає трудові витрати й рівень зайнятості робочої сили у сферах виробництва. На основі аналізу показників цієї групи держава має можливість стимулювати розвиток трудомістких галузей у тих районах, де є надлишок робочої сили, матеріаломістких - у районах з багатими матеріальними ресурсами, застосовувати при наявному дефіциті робочої сили відповідні заходи щодо зниження рівня безробіття.

Четверта група показників дозволяє визначати фінансові можливості країни, формувати й використовувати грошові доходи, аналізувати вплив інфляції на рівень зарплати, цін, процентних ставок.

Зростання або зниження цін обчислюють шляхом визначення їхнього загального рівня за допомогою індексу цін, що розраховують як відношення споживчого кошика поточного року до споживчого кошика базового року.

В Англії до споживчого кошика входить 600 найменувань товарів і послуг, у Нідерландах - понад 1000, а в Україні - 38.

Стан національної економіки аналізують за допомогою набору макроекономічних показників, які часто називають макроекономічними індикаторами. Більшість з них беруть із СНР.

Ці індикатори можна поділити на такі групи:

- перша група - це провідні індикатори:

а) динаміка ВВП, тобто агреговане зростання (скорочення) сфери матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво й сфера послуг (торгівля й транспорт)),

б) макроекономічні індикатори - безробіття, динаміка інвестицій, які тісно пов^язані з динамікою ВВП. Швидке або повільне збільшення ВВП супроводжується відповідним зміненням доходів населення;

- друга група - це фінансові індикатори, які відображають стан справ у фінансовому секторі, а саме: рівень інфляції, розміри дефіциту бюджету, розміри й динаміка грошової маси, індекси фондового ринку, дисконтна ставка;

- третя група - це зовнішньоекономічні індикатори: сальдо зовнішньої торгівлі, сальдо платіжного балансу, обмінний курс національної валюти.

Інші:

Індекс розвитку людського потенціалу, індекс вартості життя, індекс промислової конкурентоспроможності, індекс технічного розвитку, індекс людського капіталу і т.д.

4. Моделі НЕ

Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, задача якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи й методи ефективного використання обмежених виробничих ресурсів. Функціонує ця система за допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, податки, планування.

Виділяють три основні моделі економічних систем: традиційну; ринкову; центрально-керівну (її ще називають адміністративно-командною).

Особливості традиційної економічної системи:

- замкнуте натуральне господарство;

- безпосередній зв'язок виробництва й споживача, тому що при натуральному господарстві відсутня фаза обміну;

- залежність від природних факторів;

- ручна праця;

- нерозвинена система поділу праці.

Центрально-керівна система характеризується:

- монополією державної власності, розпорядником якої є державний апарат;

- відсутністю вільних товарно-грошових відносин;

- обмеженням самостійності господарюючих суб'єктів;

- машинною й ручною працею.

Центрально-керована система завдяки централізації політичної і економічної влади є ефективною в екстремальних умовах громадського життя (війни, епідемії, природні катаклізми величезної руйнівної сили).

Ринкова система відзначається:

- свободою вибору;

- наявністю приватної власності;

- вільним ціноутворенням.

Ринкова система передбачає наявність самостійних економічних одиниць, незалежних у разі прийняття відповідальних економічних рішень, взаємодію рівноправних партнерів на основі контракту (договору), й тому її називають договірною системою. Формою економічних зв'язків у такій системі є координація, тобто узгодження дії рівноправних партнерів одного рівня. Головним мотивом економічної діяльності тут є особистий інтерес, який потребує пошуку оптимального рішення, тому ринкова система є найменш затратною.

5. Особливості формування та розвиток НЕ в Україні.

Конституція України - основний закон держави. Саме вона закладає основи для розвитку національної економіки. В Конституції підтверджується, що Україна є суверенною й незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1). Україна є унітарною державою, її територія в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2).

Фактори, що впливають на формування національної економіки України, поділяють на об'єктивні й суб'єктивні. До об'єктивних факторів відносять:

- розвал Радянського Союзу й розрив традиційних економічних зв'язків;

- значну сировинну й, у першу чергу, енергетичну залежність від інших країн;

- деформовану, нераціональну неефективну структуру національного господарства (високомонополізовану, мілітаризовану економіку з потужним індустріальним потенціалом, що важко піддається структурній перебудові);

- ресурсомістке витратне виробництво;

- значну залежність від іноземної допомоги;

- важкі наслідки Чорнобильської аварії;

- велику долю виробництва, що знаходиться в тіньовій сфері. На формування національної економіки України впливають такісуб'єктивні фактори:

- повільний хід ринкових перетворень;

- непідготовленість уряду й населення до реформування, важкий і хворобливий процес адаптації до нових економічних умов;

- непогодженість відносин між законодавчою та виконавчою владами;

- самоусунення держави від виконання регульованих функцій, помилки й прорахунки уряду;

- недостатня кількість кваліфікованих фахівців (тобто відсутність команди реформаторів);

- політична нестабільність;

- зростання соціальної напруженості, величезна диференціація доходів, зубожіння значної частини населення;

- український менталітет (соціально-психологічні особливості нації, які полягають в консерватизмі, обережності, надмірній терпимості, надії на чиюсь допомогу).

Незважаючи на все, зазначене вище, слід створити умови, які забезпечать успішне реформування національної економіки України. Для цього є необхідними:

- формування реальної ідеї національного розвитку;

- наявність єдиної програми перетворень, політичної волі й команди реформаторів;

- швидке (наскільки можливо) реформування;

- економічна лібералізація (від старої бюрократичної системи до прозорих ринкових відносин) і дієздатний уряд;

- єдність і консолідація всього суспільства;

- забезпечення еквівалентності української економіки із зовнішнім економічним середовищем;

- забезпечення високого соціального добробуту й соціального захисту населення;

- необхідність екологічної збалансованості національної економіки;

- якнайшвидше впровадження інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Розділ 2. Економічні теорії та базисні інститути НЕ

6. Сучасні економічні теорії, тенденції розвитку економічної думки.

1. Меркантилісти

2. Класична політ. Економія

3. Фізіократи

4. Марксизм

Сучасні:

5. Неокласичний напрям

6. Монетаризм

7. Кейнсіанство

8. Неокласичний синтез - cуть синтезу полягала в тім, що залежно від стану економіки пропонувалось використовувати або кейнсіанські методи регулювання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в економіку та вважали найліпшими регуляторами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного ринку, забезпечуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням

9. Інституціоналізм- напрям сучасної економічної думки, об'єктами дослідження якого є певні інститути (корпорація, держава, профспілки), а також правові, психологічні та морально-етичні аспекти. Ці інститути, на думку представників інституціоналізму, — рушійні сили розвитку суспільства. Теоретики інституціоналізму критикували вади традиційної економічної школи за відрив від соціальних проблем, виступали за соціологізацію економічної науки. Теоретики-інституціоналісти враховують такі нові явища сучасного суспільства, як планування і прогнозування, розширення внутрішнього ринку за допомогою орієнтації на масове споживання.