Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Види програм




Загалом програми поділяються на:

• національні;

• державні (міждержавні)

• галузеві (міжгалузеві);

• регіональні

• цільові комплексні програми;

• надзвичайні

За характером дії програми поділяються на:

• спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів або районів

• програми, що стосуються загальнонаціональних проблем

• програми діяльності державних економічних органів

• програми досягнення економічної рівноваги – програми стабілізації

• фінансові програми

• регіональні програми, що передбачають освоєння нових районів, природних багатств, перетворення економіки вже сформованих районів

За рівнем проблем, що порушуються:

1) Широкомасштабні комплексні програми

2) Програми з конкретним спрямуванням

3) Вузькоспеціалізовані програми

28. Цільові комплексні програми розвитку НЕ

Комплексні цільові народногосподарські програми - це директивний, адресний плановий документ, в якому передбачений комплекс економічних, техніко-виробничих, організаційних, науково-дослідницьких та інших заходів, ресурси, терміни і виконавці, об´єднані метою розв´язання глобальної народногосподарської проблеми. В реалізації таких програм беруть участь декілька галузей, регіонів, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій. Координаторами комплексних цільових народногосподарських програм виступають органи державної влади.

 

За змістом комплексні цільові програми поділяються на: соціально-економічні (спрямовані на підвищення добробуту населення, поліпшення умов праці та відпочинку тощо); виробничі (спрямовані на збільшення обсягів виробництва певних видів продукції, розвиток нових виробництв, підвищення конкурентоспроможності продукції, поліпшення ресурсовикористання тощо); науково-технічні (спрямовані на розвиток наукових досліджень, впровадження у виробництво нових видів техніки і технології); екологічні (спрямовані на здійснення природоохоронних проектів); регіональні (спрямовані на формування територіально-виробничих комплексів, удосконалення господарювання в окремих регіонах тощо); інституційні (орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами).

 

 

Цільова комплексна програма, як правило, включає такі основні елементи:

 

1. Цільовий (формуються головні і часткові завдання і програми, послідовність їх реалізації).

 

2. Структурний (передбачає перелік об´єктів народного господарства, об´єднаних за ознакою їх цільового призначення.

 

3. Техніко-економічний (містить комплекс заходів, які перебувають у компетенції відповідних державних відомств).

 

4. Ресурсний (характеризує обсяг і склад ресурсів, необхідних для реалізації намічених заходів).

 

5. Організаційний (в усіх елементах програми передбачаються джерела і терміни виділення ресурсів, відповідальні за виконання намічених заходів).

 

Показники цільових комплексних програм входять до складу індикативного плану. До таких показників належать: виробництво найважливіших видів продукції для потреб програм; державні замовлення (контракти) на виробництво (постачання) продукції для потреб виконання програм; перелік найважливіших об´єктів державного будівництва; витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм; витрати валютних ресурсів тощо. Цільові комплексні програми фінансуються за рахунок коштів бюджету України. Однак у зв´язку з напруженістю бюджету можуть залучатися кошти державного кредиту, кошти підприємств. Механізм формування і реалізації коштів для фінансування цільових комплексних програм перебуває на особливому контролі.

29. Програми економічного і соціального розвитку.

Програма економічного й соціального розвитку – це адресний документ, у якому передбачається комплекс взаємопов’язаних з ресурсами, виконавцями й термінами здійснення заходів щодо найефективнішого вирішення найважливіших завдань розвитку науки і техніки, впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво за пріоритетними напрямами.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на довгострокову перспективу розробляється на період, який дорівнює 10-15 рокам, з коригуваннями, а також продовженнями горизонту її дії її кожні п’ять років. У такій програмі визначаються можливі цілі економічного й соціального розвитку національної економіки, шляхи та засоби їх досягнення, встановлюються державні пріоритети.

Програми економічного й соціального розвитку України на довгострокову перспективу є базою для розробки програм на середньострокову перспективу.

Державна програма економічного й соціального розвитку України на середньострокову перспективу розробляється на період від 3 до 5 років і щороку коригується. Вона містить визначення й обґрунтування стратегічних цілей і пріоритетів соціально-економічної політики держави, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які мають бути вирішені на державному рівні.

30. Міжнародні програми.

Програма охорони навколишнього середовища ООН – ЮНЕП (United Nations Environment Programme) – міжнародна міжурядова програма, мета якої розв’язання найгостріших проблем сучасної планетарної екологічної кризи та її регіональних проявів. Завдання ЮНЕП – ініціювання та координація діяльності зацікавлених міжнародних організацій в охороні навколишнього середовища під егідою ООН. Програма започаткована за ініціативою Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 р.), що стала етапною в розвитку міжнародних програм за участю майже всіх держав світу.

За результатами конференції у грудні 1972 р. Генеральна асамблея ООН заснувала Програму охорони навколишнього середовища та розвитку (ЮНЕП) зі штаб-квартирою у столиці Кенії Найробі. Значним внеском в охорону довкілля стала XIV сесія Ради керуючих ЮНЕП (Найробі, 1987 р.), у якій взяли участь делегації 54 країн-членів Ради керуючих ЮНЕП, а також спостерігачі від 43 країн, представники організацій і спеціалізованих закладів ООН. На сесії було підведені підсумки 15-річного періоду реалізації Програми ООН з навколишнього середовища, наголошено, що у результаті плідної діяльності ЮНЕП за цей період було створено ефективний механізм глобального співробітництва країн і народів для розв’язання назрілих екологічних проблем.

Учасники кенійського форуму представили Генеральній Асамблеї ООН програмний документ «Перспективи у галузі навколишнього середовища до 2000 року і на наступний період», в якому було визначено основні цілі, завдання і напрями спільної діяльності держав, національних і міжнародних організацій в інтересах збереження довкілля.

ЮНЕП взяла активну участь у всесвітній конференції з охорони довкілля у 1992 р в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), на якій цій організації було рекомендовано залучити щонайбільше країн до інформаційних систем і баз даних Міжнародного центру обміну інформацією з питань екологічно чистого виробництва.

Програма ТАСІS – програма, розроблена Європейським Союзом для колишніх пострадянських держав, за винятком країн Балтії і Монголії, з метою сприяння гармонійного і сталому розвитку економічного й політичного співробітництва з ЄС. Реалізується з 1991 р. Досягнення цієї мети здійснюється наданням субсидій для передання ноу-хау, підтримання процесу переходу до соціальної ринкової економіки і демократичного суспільства.

Ноу-хау представляються у вигляді консультативного сприяння в питаннях відповідного управління, направлення груп експертів, проведення експертних досліджень і професійної підготовки через формування і реформування правової та нормативної бази, створення інститутів та організацій, встановлення партнерських відносин, розвиток міжнародних мережевих структур.

Основними пріоритетними сферами, які фінансуються ТАСІS, є: реорганізація державних підприємств і розвиток приватного сектора; створення ефективної системи виробництва; розвиток інфраструктур енергетики, транспорту та зв’язку; забезпечення ядерної безпеки; охорона довкілля; реформа державного управління.

Програмою ТАСІS керує Європейська комісія від імені ЄС. Вона має своїх представників в Україні, Росії, Казахстані та Грузії.

ТАСІS фінансується з бюджету ЄС і здійснюється за його правилами, її щорічний бюджет затверджується Європейським Парламентом і Радою ЄС.

 

Розділ 7. Прогнозування НЕ

31. Прогноз НЕ і його формування

Прогноз (грец. prognosis – передбачення) – науково обґрунтоване судження, що дає випереджаючу інформацію про розвиток об’єкта у майбутньому.

Процес формування прогнозу охоплює наступні етапи:

• формування інформаційної бази прогнозу;

• аналіз об’єкта прогнозу;

• аналіз зовнішнього середовища і його впливу на об’єкт прогнозування;

• визначення прогнозної траєкторії об’єкта;

• прийняття рішень на підставі прогнозної інформації;

• оцінка якості прогнозу

Державний прогноз економічного і соціального розвитку національної економіки – це система кількісних показників та якісних характеристик розвитку макроекономічної ситуації в країні на визначений період, що охоплює формування структури економіки та соціальної інфраструктури, обсягів виробництва товарів і послуг та їх споживання, зовнішньоекономічної діяльності.

Довгостроковий державний прогноз економічного і соціального розвитку України розробляють на 10-15 років, однак уточнюють кожні п’ять років. У ньому повинні бути такі основні елементи:

• припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;

• аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулі роки, прогнозні макроекономічні показники (ВВП, рівень інфляції, реальна заробітна плата, рівень безробіття, дефіцит бюджету у відсотках до ВВП, зовнішньоторговельне сальдо, зовнішній борг);

• висновки щодо головних тенденцій розвитку економіки в довготерміновому періоді.

Цей прогноз після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для підготовки пропозицій щодо визначення економічної політики на середньостроковий період.

 

32. Класифікація прогнозів

  1. за масштабом: мікро прогноз, галузевий прогноз, макропрогноз, прогноз світової економіки
  2. за кількістю об’єктів : одиничний, множинний
  3. за об’єктами : природних ресурсів, трудових ресурсів, інвестиційний прогноз, науково-технічний прогноз, соц прогноз
  4. за часом : оперативний прогноз, короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий
  5. за варіантом прогнозу : оптимістичний прогноз, песимістичний, стриманий.
  6. за функціональною ознакою : пошуковий, нормативний.
  7. за ступенем контролю: контрольований, неконтрольований.

 

33. Державний прогноз економ. і соц. розвитку НЕ

Державне прогнозування прогнозування соц-економ розвитку нац економ – система кількісних показників та якісних характеристик розвитку макроеконом ситуації в країні на визначений період, що охоплює формування структури економ, соц інфра, обсягів виробництва товарі і послуг та їх споживання зовнішньоекономічної діяльності.

Прогноз передбачає :

  1. Припущення щодо зовнішньо-економічної ситуації та внутрішньої економічної політики (Довгостроковий – быльше 5 років, середньо – на строк до 5 років, коротко – до року )
  2. Аналіз економічного та соціального розвитку України за попередній період
  3. Прогнозні макроекономічні показники і пропорції

- номінальний і реальний ВВП

- структура його виробництва розподілу і використання

- індекс споживчих і оптових цін у відсотках до попереднього року

- реальна і номінальна зарплата

- рівень безробіття

- доходи, видатки та дефіцит бюджету у відсотках до ВВП

- найважливіші грошово-кредитні параметри

- зовнішньо-торгове сальдо

- іноземні інвестиції

  1. Висновки щодо головних тенденцій щодо розвитку економіки України на прогнозований період

+ 33.Дод. Принципи та методи прогнозування національної економіки

Прогнозування – це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Ведення економічного і соціального прогнозування передбачає вивчення потенціалу національної економіки України, зокрема:

• економічного і соціального

• науково-технічного

• промислово-виробничого

• сільськогосподарського

• потенціалу соціального розвитку

Джерелами інформації для прогнозування є:

• накопичені знання і досвід;

• фактична і статистична інформація про об’єкт прогнозування;

• економіко-математичні моделі.

Способи прогнозування:

• експертний – шляхом опитування спеціалістів стосовно об’єкта прогнозування;

• екстраполяції – збирання інформації про розвиток об’єкта у минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

• моделювання – дослідження, що базуються на побудові моделей відповідно до очікуваних змін у його стані.

Функції:

теоретико-пізнавальне – вивчення та аналіз розвитку національної економіки, передбачення змін у майбутньому;

• практичне (управлінське) – можливість прийняття на основі інформації про розвиток об’єкта рішень щодо вдосконалення управління і господарювання.

Можна визначити наступні основні функції процесу прогнозування:

1. Ретроспекція – дослідження історії розвитку об’єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису:

- визначення джерел прогнозної інформації;

- збирання, зберігання й обробка інформації;

- з’ясування й уточнення кількісних та якісних характеристик об’єкта прогнозування, методів виміру і представлення інформації.

2. Діагноз – визначення нинішнього стану об’єкта прогнозуванні (науковий опис основних характерних ознак):

- аналіз об’єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі;

- розробка моделі прогнозування;

- вибір адекватного методу прогнозування.

3. Проспекція – розробка самого прогнозу (за даними діагнозу складається прогноз розвитку національної економіки):

- верифікація (оцінка достовірності, точності та обґрунтованості прогнозу);

- синтез (систематизація окремих прогнозів);

- оцінка повноти інформації, уточнення;

- коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.

 

Способи прогнозування:

· експертний – шляхом опитування спеціалістів стосовно об’єкта прогнозування;

· екстраполяції – збирання інформації про розвиток об’єкта у минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

· моделювання – дослідження, що базуються на побудові моделей відповідно до очікуваних змін у його стані.

Роль прогнозування національної економіки виявляється через його функції. При цьому реалізуються такі завдання як:

• теоретико-пізнавальне – вивчення та аналіз розвитку національної економіки, передбачення змін у майбутньому;

• практичне (управлінське) – можливість прийняття на основі інформації про розвиток об’єкта рішень щодо вдосконалення управління і господарювання.

 

Розділ 8. Економічна безпека НЕ

34. Система нац. економічних інтересів

  1. За ступенем важливості:
    • Життєво важливі (продовольча безпека)
    • Стратегічні (стратегія розвитку енергоносіїв і енергопостачання)
    • Тактичні (приєднання до різних міжнародних організацій)
  2. За тривалістю:
    • Довгострокові
    • Середньострокові
    • Короткострокові
  3. За місцем дії:
    • Внутрішні
    • Зовнішні
  4. За характером зіткнення:
    • Паралельні
    • Конфронтаційні
    • Розбіжні
    • Спільні
  5. За сферами розповсюдження:
    • Виробничі
    • Фінансові
    • Експортно-імпортні
    • Військово-економічні
    • Інформаційні
    • Технологічні
  6. За ступенем реалізації:
    • Нереалізовані
    • Частково реалізовані
    • Реалізовані

 

35. Поняття економічної безпеки НЕ

Національна безпекабудь-якої держави – це здатність держави ефективно протидіяти впливу наявних чи потенційних загроз її існуванню і належному розвитку.

Економічна безпека – це спроможність нац. економіки забезпечити свій незалежний і вільний розвиток, стабільність громадського суспільства і його інститутів, достатній оборонний потенціал країни за всіляких несприятливих умов і варіантів розвитку подій, а також здатність держави до захисту нац. економічних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Економічна безпека держави – це стан рівноваги й соц. орієнтованого розвитку національної економічної безпеки, що досягається реалізацією сукупності форм і методів економічної політики.

Міжнародна економічна безпека – це комплекс міжнародних умов співіснування домовленостей та інституціональних структур, за яких кожній державі забезпечується можливість вільно обирати і здійснювати свою стратегію соц-екон розвитку, не зазнаючи зовнішнього тиску і розраховуючи на невтручання з боку інших держав.

 

 

36. Теорія потенціальних конфліктів

Сутність теорії потенційних конфліктів ґрунтується на ствердженні, що все існуюче у світі – це насамперед різні форми існування енергії, що знаходяться одна з одною та з усіма іншими формами в постійних конфліктах.

Людство створило державність з метою свого збереження через відповідну організацію її діяльності. Наявність декількох держав, згідно з теорією нац. конфліктів, неодмінно мало призвести до виникнення міжнародних конфліктів. Конфлікти – невід’ємна частина існування суспільства.

З метою зменшення збитків для всіх співучасників міждержавних відносин створюються світові угруповання, які зараз головним чином спрямовані на збереження людства через цивілізований шлях вирішення потенційних конфліктів.

 

37. Принципи забезпечення економічної безпеки (ЕБ) Укр.

При аналізі економічної безпеки виділяються передусім три основні складові:

  • Екон. незалежність – означає спроможність здійснення державного контролю над нац. ресурсами, спроможність використовувати нац. конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі держави у міжнародних відносинах
  • Стійкість і стабільність нац. економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи
  • Здатність до саморозвитку й прогресу – це спроможність самостійно реалізовувати і захищати нац. екон. інтереси, здійснювати ефективну інноваційну й інвестиційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.
  • Інші принципи забезпечення економічної безпеки України:
    • дотримання законності на всіх етапах забезпечення екон. безпеки
    • баланс екон. інтересів особи, сім’ї, суспільства, держави
    • взаємна відповідальність особи, сім’ї, суспільства, держави щодо забезпечення екон. безпеки
    • своєчасність і адекватність заходів, пов’язаних із відвертанням загроз
    • надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів
    • інтеграція нац. екон. безпеки з міжнародною екон. безпекою.

 

38. Загрози ЕБ України

Загрозами економічній безпеці України слід вважати фактори, що безпосередньо чи у перспективі унеможливлюють або ускладнюють реалізацію національних економічних інтересів, створюючи перешкоди на шляху нормального розвитку економіки і небезпеку незалежному державному існуванню та добробуту народу.

Виходячи з ситуації в українській економіці, а також з тенденцій, які спостерігаються в процесі її реформування, можливо виділити стрижньові внутрішні та зовнішні загрозиекономічній безпеці України.

Внутрішні загрози:

· відсутність на державному рівні розробленої концепції та сис­теми економічної безпеки;

· низький рівень науково-технічного потенціалу, втрата лідерства на важливих напрямах науково-технічного розвитку;

· високий рівень зношеності матеріально-технічної бази багатьох економічних галузей, передусім матеріального виробництва;

· усунення держави від монополії у виробництві й реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, необґрунтована лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;

· надто різка диференціація у дохідах та споживанні населення, зростання рівня бідності, високий рівень безробіття;

· негативна, антисоціальна політика у сфері приватизації, що призводить до значного заниження вартості об’єктів приватизації;

· криміналізація економіки, зростання її «тіньового» сектора, поширеність організованої злочинності на ключові галузі економіки України;

· високий рівень корупції у державно-управлінській сфері;

· недосконалість законодавства у сфері економічних відносин та механізмів формування економічної політики;

· низький рівень заробітної плати, відсутність мотивації до праці тощо.

Зовнішні загрози:

· зниження інвестиційних надходжень в економіку держави;

· значна частка сировинного експорту у зовнішньоекономічній діяльності та втрата традиційних ринків збуту;

· залежність забезпечення України від імпорту продовольчих товарів, товарів повсякденного попиту, технологічної продукції стратегічного значення;

· скуповування іноземними фірмами підприємств України з метою усунення їх як з зовнішніх, так і внутрішніх ринків збуту;

· негативний вплив на національну економіку світових фондових, фінансових та валютних ринків;

· високий рівень зовнішнього боргу тощо.

39. Складові ЕБ України

Розрізняють наступні складові екон. безпеки:

  1. макроекономічна безпека
  2. фінансова безпека:

· Бюджетна

· Валютна- це такий стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для розвитку вітчизняного експорту і безперешкодного приливу інвестицій у країну

· Грошово-кредитна

· Боргова

· Страхового ризику

· Фондового ринку

  1. зовнішньоекономічна
  2. інвестиційна
  3. науково-технологічна
  4. енергетична
  5. соціальна
  6. демографічна – це стан захищеності нац. економіки, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, за якого забезпечується розвиток держави з урахуванням збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості
  7. продовольча
  8. виробнича.

Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-21; просмотров: 70; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты