Ризики НЕ

Національні ризики – це імовірність втрати державою частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті здійснення певної діяльності в умовах невизначеності.

Національні ризики – це нестабільність внутрішнього стану країни, що впливає на результати діяльності підприємств.

До стандартних ризиків будь-якої країни відносять такі:

· природні;

· країновий;

· політичний;

· загально-економічні;

· фінансові.

У середині 1980-х рр. з’явилася нова соціологічна теорія сучасного суспільства, автором якої є німецький вчений У.Бек, згідно з якою в останню третину ХХ ст. людство увійшло до нової фази свого розвитку, яку він назвав суспільством ризику. Суспільство ризику – це постіндустріальна формація індустріального суспільства, що має низку особливостей. Якщо для індустріального суспільства характерний розподіл благ, то для суспільства ризику – розподіл загроз різного походження й зумовлених ними ризиків

Принциповими особливостями стратегічного ризику як категорії, які відрізняють її від традиційних понять, є:

· охоплення «стратегічним ризиком» у контексті загроз, які спричинюють його, ризиків суспільної, економічної, воєнної, політичної, інформаційної та природно-техногенної сфер, що призводять до проблем, без розв’язання яких країна не може забезпечити добробут та безпеку своїх громадян;

· домінування у найближчій перспективі загроз у природній, природно-техногенній сферах, які здатні створювати нові загрози, позначаються дуже високими градієнтами посилення чинників, що завдають шкоди населенню та навколишньому середовищу;

· наголошення на стохастичному характері загроз, комбінація яких є випадковою величиною. Самі загрози зумовлені не тільки існуючими та потенційними джерелами загроз, а й не досить ефективним захистом суспільства й навколишнього середовища та їх взаємодією;

· кількісною інтерпретацією загроз, які оцінюються та порівнюються між собою на основі використання кваліметричних і експертно-аналітичних методів;

· виокремлення зі всього різноманіття ризиків тих, які становлять загрозу національній безпеці та сталому розвиткові на середньо- та довготривалу перспективу;

· виокремлення стратегічних ризиків, пов’язаних з прийняттям кардинальних системних рішень в управлінні суспільством і державою.

Економічний механізм зниження стратегічних ризиків включає:

· пряме економічне регулювання (на основі цільових витрат державного бюджету на реалізацію заходів щодо забезпечення прийнятного рівня стратегічних ризиків);

· побічне економічне регулювання (на основі вдосконалення податкового й кредитного механізмів, особливо системи пільгових тарифів і ставок; розвитку системи страхування, що забезпечує обов’язкове державне страхування відповідальності господарських об’єктів – джерел стратегічних загроз, а також населення територій, що найуразливіші до впливу небезпечних природних і природно-техногенних явищ і процесів).

Cтратегічні ризики можна розглядати як наукову основу розробки критеріальної бази, побудови моделей і систем забезпечення національної безпеки. Вони можуть стати найважливішими показниками аналізу результатів реалізації стратегії

Розділ 9. Теоретичні основи сталого розвитку НЕ

41. Концепція сталого розвитку (КСтР)

Сталий ро́звиток (англ. Sustainable development) — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучаснихпотреб

Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості єсистемний підхід

Ідея сталого розвитку виникла з метою подолання труднощів, які почали ся в 70-80-х років XX ст. поряд із нарощуванням матеріального виробництва, а саме:

• обмеженістю природних ресурсів;

• несприятливою демографічною ситуацією;

• катастрофічно швидким руйнуванням природного довкілля;

• зростаючою загрозою здоров’ю та життю самої людини.

42. Необхідність реалізації КСтР в Україні

Причини:

1. Нераціональна структура природокористування

2. господарський комплекс Ураїни характеризуєть низкою екологічною та економічною ефективністю

3. Переважно сировинний розвиток промисловості, висока ресурсна і енергоємність, що призводить до надмірного забруднення території України

4. Україні властива недосконала модель розвитку СГ

5. Із нарощуванням виробництва збільшуються обсяги викидів шкідливих речовин

6. Несприятливе природне середовище негативно впливає на здоров’я людей і ситуація погіршується

7. Характерним для України є висока частка бідного населення

8. Перехід України до сталого розвитку є важливою умовою європейської і світової інтеграції України

43. Зміст поняття сталого розвитку: економічний, соціальний та економічний вимір.

Економічний вимір сталого розвитку передбачає, по-перше, зростання благополуччя членів суспільства, по-друге, ліквідацію бідності шляхом ефективного використання ресурсів, по-третє, збалансоване зростання країн з різними рівнями розвитку. Причому наголос робиться на другій частині завдання, чим підкреслюються гуманність цілей розвитку. Економічна складова характеризує економічні відносини відносини, їх ефективність та рівень.

Соціальний вимір передбачає забезпечення в кожній країні людських прав та свобод, плюралізму, демократії, побудови громадянського суспільства, створення можливостей та доступу до основних освітніх, медичних, культурних послуг тощо. Соціальна складова характеризує соціальні відносини членів сульства, держави та громадянина, можливості та рівень розвитку особистості.

Екологічний вимір передбачає захист навколишнього природного середовища, екосистеми, збереження флори та фауни, раціональне використання всіх мінеральних, біологічних, екологічних та інших видів ресурсів. Екологічна складова характеризує взаємовідносини людини та природи, систем господарювання та екобіологічних систем, їх відповідність один одному, перспективність та гармонійність подальшого розвитку.

Явище сталого розвитку включає в себе дві взаємопов’язані сторони – потреби та обмеження, що виникають під впливом соціальноекономічних факторів на екологічну здатність задовольняти потреби сьогодні та в майбутньому. При цьому надається перевага задоволенню потреб найбідніших людей. Сталий розвиток направлений на вдосконалення та гармонізацію суспільних відносин.