Етапи Ст. Р.

Перший етап має вирішити завдання виявлення всієї су­купності законів природи. На другому необхідно сформувати цілісне уявлення про життєдіяльність людини. Третій етап пов’язаний з перевіркою відповідності конкретних результатів діяльності системі законів природи і суспільства та проведенням відповідних коригуючих впливів.

По конспекту: 1. Підготовчий: постановка цілей, розробка стратегії розвитку.

2. Початковий: оцінка стартових можливостей, визначення проблем в реалізації стратегії розвитку.

3. Введення нових принципів еколого-економічного господарювання.

4. Заключний етап: перехід до нового стилю господарювання, що забезпечує стабільний розвиток на основі відновлюваний ресурсів економіки.

48. Особливості реалізації Ст.Р. в Україні (48=42?)

Розділ 10. НЕ і світове господарство (СГ)

49. СГ і його риси

Світове господарство – сукупність національних економік, взаємозв’язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Відкрита економіка – це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто, яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка – це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Характерними рисами світового господарства є:

• активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивозу – ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;

• розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;

• перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об’єднань;

• формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

• розвиток всесвітньої інфраструктури;

• створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Розрізняють наступні ознаки відкритості економіки:

• відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, це приблизно:

- у маленьких країнах 55-70% (Голландія, Бельгія, Австрія);

- у середніх країнах 40-45% (Франція, Англія);

- у великих 20-25 % (США, Китай, Індія, Росія).

• доля зовнішнього торговельного обороту у загальному обсязі виробництва;

• доля експорту в загальному обсязі виробництва;

• доля імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

• доля закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій.

50. Глобалізація світового простору

Глобалізація (фр. global – загальний, всесвітній) – категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр. ХХ ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

Тенденції глобалізації економіки:

• зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами;

• формування світового економічного простору у зв’язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;

• розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;

• створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, сітка інформаційних комунікацій).

У світове господарство входить понад 230 національних господарств націй і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, в обігу налічується біля 300 найменувань національних грошей. Ці господарства перебувають на різних шаблях суспільного розвитку.

51. Класифікація країн СГ

1. У залежності від рівня економічного розвитку (головний критерій ВВП на душу населення):

• високорозвинені (понад 10 держав);

• розвинені (приблизно 25 держав);

• середньоразвинені;

• слаборозвинуті (приблизно 150 країни, у них ВВП на душу населення в 11-15 разів менше ніж у розвинутих);

• нерозвинені (Ангола, Шрі-Ланка).

2. За галузевою структурою:

• індустріальні;

• індустріально-аграрні;

• аграрно-індустріальні;

• аграрні.

3. За ступенем інтеграції у світове господарство:

• інтегровані;

• слабо інтегровані.

У світовому господарстві виникають протиріччя між розвиненими і слаборозвиненими країнами: близько 40% населення світу бідні.

У кожній із країн, що входять у світове господарство, сформувався певний тип технологічного способу виробництва, відносин економічної власності та господарський механізм, науковий, промисловий, фінансовий, ресурсний, трудовий потенціал та інше.

52. Організація зв’язків НЕ і СГ

Зв’язки національної економіки зі світовим господарством здійснюються через:

• торгівлю

• ціни на світовому ринку;

• фінанси – великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнаціональному масштабі;

• міжнародні валютні відносини;

• обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

• переміщення робочої сили.

До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтеграційні угруповання, що виникли й розвиваються на різних континентах:

• міжнародні фінансово-кредитні інститути (міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та ін.;

• Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова організація торгівлі (СОТ) та ін.

53. Міжнародний поділ праці

Міжнародний поділ праці – спеціалізація та кооперація країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн:

• географічне положення та природно-кліматичні умови;

• ресурсні можливості;

• досягнутий рівень розвитку продуктивних сил;

• історико-культурні особливості (особливо для туризму);

• історичні традиції та досвід.

Міжнародний поділ праці поглиблюється завдяки:

• дефіциту ресурсів

• загостренню конкурентної боротьби

• появі можливості знизити витрати виробництва

• організації виробництва товарів за кордоном

Інтернаціоналізація – процес створення і поглиблення стійких зв’язків між

підприємствами різних країн або окремими країнами.

У системi мiжнародного подiлу працi Україна спецiалiзується на виробництвi машин (лiтаки, судна, ракетно-космiчна тexнiкa, танкобудування), продукцiї чорної металургiї (залiзна і марганцева руди, прокат), продукцій АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олiя, м'ясо, молоко, овочевi консерви, кондитерськi вироби), виробництвi xiмiкaтів, цементу.

54. Україна і СГ.

Об’єктивними причинами, що перешкоджають входженню України як рівноправного партнера до світового господарства на початку ХХІ ст., є:

• низька конкурентоспроможність її продукції на світовому ринку

• переважання в експорті України паливно-сировинної групи

• низька частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності в експорті

• відсутність стабільного законодавства, науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

Оскільки за межі України вивозиться основна частина продукції чорної металургії (яка дорівнювала майже 30% загального обсягу виробництва і забезпечила 40% валют­них надходжень), для поліпшення зовнішньоторговельної діяльності країні необхідно:

1) обмежити ввезення продукції чорної металургії, поліпшити якість металу, зменшити масу готових виро­бів, значно збільшити обсяг номенклатури відливок, до­могтися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо;

2) визначити пріоритетні напрями розвитку експорт­ної спеціалізації, орієнтуватися на виробництво науко-місткої продукції та ресурсозаощаджуючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, в ракетно-ко­смічній техніці, створенні надтвердих матеріалів. Ці на­прями повинна всебічно підтримувати держава. Необхід­но скасувати податок на додану вартість на продукцію, що вивозиться з України (оскільки це спричиняє необ­грунтоване зростання цін і штучно знижує її конкуренто­спроможність), та імпортне (ввізне мито) на такі страте­гічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольо­рові метали, целюлоза. Водночас доцільно обмежити ім­порт алкогольних напоїв, цигарок тощо;

3) налагодити виробництво імпортозамінної продук­ції, такої, як зернові, кормо- і картоплезбиральні ком­байни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі

та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливно-енергетичної групи, треба значно поліпшити обробку си­ровини (титану, рідкоземельних елементів, будівельних матеріалів, граніту, урану), сільськогосподарської про­дукції- Так, рівень переробки сільськогосподарської си­ровини в Україні становить лише майже 50% від її рів­ня в розвинутих країнах;

4) враховуючи низьку конкурентоспроможність про­дукції в Україні, не варто поспішати з лібералізацією експортно-імпортних відносин, на яку нашу державу ак­тивно підштовхують Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Йти таким шляхом можна лише із змі-ненням конкурентоспроможності товарів. Навіть у США понад 35% товарів захищені нетарифними бар'єрами;

5) заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зов­нішньоекономічній діяльності. На жаль, в Україні у 90-х роках так часто переглядалися закони, що стабільною можна вважати лише постійну їх зміну. Тому наша дер­жава, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за ство­ренням надійного інвестиційного клімату посідає 139-те місце у світі;

6) налагодити надійний митний контроль. Так, у роз­винутих країнах світу держава бере на себе облік і все­бічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зо­крема, їй відомі адреси кожного постачальника, ціни йо­го товарів, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес кон­тролюють податкові та банківські установи. В Україні недосконалим є сам Митний кодекс: у ньому налічується лише 164 статті, тоді як у Митному кодексі Росії — по­над 400 статей;

7) заохочення іноземних інвесторів і формування міжнародних економічних відносин через створення спільних підприємств (СП). Наприкінці вересня 1992 р. в Україні було зареєстровано понад 500 СП з кількістю працюючих 20 тис. осіб. На початку 2001 р. їх налічува­лося до 4500. Проте істотним недоліком їх розвитку є значна диспропорція між часткою іноземних інвесторів у привласнюваних ними прибутках.

Нині прилавки українських магазинів (як і в інших країнах СНД) переповнені імпортними товарами. Знач­ною мірою це результат непродуманої зовнішньоеконо­мічної політики держави, внаслідок якої утискається ві­тчизняний виробник.

З проблемою міжнародних економічних відносин тіс­но пов'язана проблема зовнішнього боргу України. Вона має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України

після розпаду СРСР. Величина цього боргу була постав­лена в залежність від частки України у ВНП колишньо­го СРСР і встановлена на рівні 16,37%. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл акти­вів колишнього Союзу — алмазного, валютного, золотого фондів, зарубіжних активів за кордоном (майно по­сольств, консульств та ін.), які становили приблизно 33 млрд. дол. Згідно з підписаною з Росією угодою прийнято «нульовий варіант» щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним держа­вам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претен­дує на свою частку майна, активів. Щорічно за зовніш­нім боргом України Росія виплачує майже 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на ко­ристь України, оскільки на її частку припадало приблиз­но вдвічі більше активів.

По-друге, це борги, причиною яких є нераціональні за­позичення у міжнародних фінансово-кредитних організа­цій та їх непродуктивне використання, а також борги, по­в'язані з оплатою енергоносіїв. На початок 2001 р. сума зовнішнього боргу України становила майже 10,2 млрд. дол. ( у 2000 p. внаслідок реструктуризації їх обсяг знизи­вся бульш ніж на 2 млрд.), а виплати відсотків на обслуго­вування боргу — до 1,5 млрд. дол. на рік. Негативно впли­вають на цей процес диктат МВФ та Світового банку що­до умов отримання кредитів та інші фактори.

Перспективними напрямами інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських ТНК, банків, торгівля об'єктами інтелектуальної власності — патентами, ліцен­зіями, «ноу-хау» та ін.

То, что есть у УЕ, но не было у нас: