Література. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч

Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і доп. – Львів, 2001. – Розд. 2.

Основи полiтологiї: Навч. посiбник / Кер. авт. кол. Ф. М. Кирилюк. – К.,1995. – Розд. 2.

Полiтологiя / За ред. О. I. Семкiва. – Львiв, 1994. – Гл. 2.

Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 2-ге вид., перероб і доп. – К., 2001. – С. 38–69.

Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К., 2002. – Гл. 2.

Сучасна політична наука має довгу і багату передісторію, знання якої є необхідною передумовою вивчення сучасного стану цієї науки. Історія політичних теорій охоплює величезний матеріал і є, зрештою, окремою науковою дисципліною. Тому знайомство з нею протягом 2-х занять буде неповним і потребує самостійної роботи студентів: написання рефератів, а також підготовки фіксованих виступів про погляди окремих мислителів.

У першому питанні розпочинається огляд політичної думки з політичних учень Стародавнього світу. Перші уявлення про державну та політичну владу знаходимо в літературних пам’ятках Єгипту («Повчання геракліопільського царя своєму сину Мерикару», поч. 2 тис. до н.е.); Палестини (Біблія); Персії; Індії. У стародавньому Китаї найвпливовішими стають чотири течії суспільно-політичної думки, пов’язані з іменами Лао Цзи (даосизм), Конфуція (конфуціанство), Мо-Цзи (моїзм), а також школа легістів. Основними напрямками їх розвитку були: абсолютизація природних законів, відновлення вічного миру, авторитарність влади, принцип рівних можливостей у системі влади. Політично-правова думка Стародавнього Сходу в цілому мала теократичний характер, її спільними рисами були фаталізм і деспотизм.

У другому питанні, розглядаючи політико-правову думку Стародавньої Греції, необхідно розкрити зміст спільних ідей, що були характерні для неї: ідей свободи, справедливості, демократії. Важливо показати політико-правові погляди Сократа, Демокрита. Окремо слід виділити погляди Платона і Арістотеля. Політичну думку Платона розкривати на основі його державницької ідеї справедливості. Аналізуючи політико-правову доктрину Арістотеля, особливу увагу слід звернути на визначення ним зразкової держави, демократії і охлократії, а також обґрунтування триступеневої форми влади.

Римська політико-правова думка знала три періоди: царський, республіканський, імператорський. Кожен період римської політики був певним розвитком римських інститутів, римського права. Далі можна розглянути погляди Цицерона, Плутарха, Плінія Молодшого. Закінчити вивчення античної політичної думки слід виокремленням її головних особливостей: уявлення про єдність суспільства і держави, єдність етики і політики, вивчення та класифікація конкретних політичних устроїв, ідея кругообігу форм правління та змішаної форми правління як найкращої, ідея панування закону в державі.

Починаючи вивчення третього питання, необхідно виходити з того, що доба Середньовіччя вирішувала проблему розподілу впливу церкви і держави, а також світської і церковної влади. Найвідомішим теологом ХІІІ ст. був Фома Аквінський. Основні теологічні погляди Аквінського полягали у розв’язанні проблеми держави і церкви на користь останньої. Державу він вважав виявом Божої волі. Найкращою формою державного правління вважав монархію. Владу розглядав як інструмент охорони законного порядку і її природу виводив від Бога.

Студентам пропонується розпочинати розгляд четвертого питання про політичні доктрини Нового часу з поглядів італійського мислителя Н. Макіавеллі. Він уперше виділив політику як самостійну галузь людської діяльності. Він не обминув проблеми моралі і політики. Аморальність доктрини Макіавеллі полягає у визначенні методів боротьби за владу (відтоді нерозбірлива у засобах політика отримала назву «маківеаллізм»).

Певну складність для студентів може становити вивчення поглядів Т. Гоббса, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Б. Спінози, суть яких зводиться до проблеми природного права та суспільного договору. Теорію правової держави і взаємовідносин держави з громадянським суспільством розробляли німецькі філософи кінця XVIII – початку XIX ст. І. Кант і Г. Гегель. Отже, перед студентами постає завдання проаналізувати суть та принципи правової держави, структуру громадянського суспільства.