Література. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч

Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і доп. – Львів, 2001. – Розд. 3.

Основи полiтологiї: Навч. посiбник / Кер. авт. кол. Ф. М. Кирилюк. – К.,1995. – Розд. 3–5.

Полiтологiя / За ред. О. I. Семкiва. – Львiв, 1994. – Гл. 3.

Політологія / За ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківского. – К., 1998. – Розд. 1, § 3.

Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 2-ге вид., перероб і доп. – К., 2001. – С. 70–88, 103–122.

Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К., 2002. – Гл. 3.

Підготовка першого питання має ґрунтуватися на вивченні витоків вітчизняної політичної думки, біля яких стоїть світосприйняття Київської Русі. Тут можна виокремити дві лінії:

1) ідея державного централізму, єдності руських земель та єдиновладдя князя;

2) монастирська традиція, яка виходила з ідеї династичного, удільного князювання благочестивих князів при політичному домінуванні централізованої церковної влади.

Далі слід визначити особливості української політичної думки:

– ідея незалежності України посідає центральне місце в ідейній боротьбі;

– знаходження українських земель у складі Польщі сприяло тому, що Україна встановила міцні стосунки з Європою і сприймала звідти передові як на той час ідеї, у тому числі й політичні концепції;

– відсутність власної абсолютистської держави сприяла формуванню більш демократичної свідомості як риси народного менталітету та ін.

При вивченні другого питання слід виходити з того, що політична думка польсько-козацької доби знайшла найповніше висвітлення в полемічній літературі критично-теологічного напряму (Ст. Оріховський, І. Вишенський, Х. Філалет). Важливу роль у розвитку політичної думки відіграло створення Києво-Могилянської академії. Основну увагу слід звернути також на політичний зміст конституції П. Орлика, її демократичний характер.

У XVIII ст. з’явилась низка праць українських мислителів, які захищали імперську політичну доктрину, були на службі у російського імператора. Пристосовницькі тенденції в повному сенсі відповідали політичним поглядам С. Яворського і Ф. Прокоповича. У висновку може прозвучати думка, що до кінця XVIII ст. українська політична думка пройшла різні етапи, проте можна відзначити її основні ідеї: єдність, сильна монарша влада, збудована на власних традиціях і духовній міцності.

Засвоюючи третє питання, важливо помітити, що українська політична думка ХІХ ст. пов’язана з пробудженням національної свідомості, що пов’язано з впливом національних народницьких течій, західноєвропейської політичної думки, ідей французької революції. У цьому зв’язку слід охарактеризувати ідеї Кирило-Мефодіївського товариства, перш за все ідею слов’янської єдності та федерації слов’янських республік на ґрунті повної свободи та автономії (М. Костомаров, Т. Шевченко).

Представником української політичної думки ХІХ ст. був М. Драгома­нов. Основними темами його розмислів були держава, право, політична влада. Він підтримував ідею федерації слов’янських народів, вважав, що поступово ця федерація втрачала б свої державницькі функції і перетворювалась на чисту державну автономію. Погляди Драгоманова на права і свободи громадян базувались на засадах лібералізму. Натомість М. Міхновський закликав до боротьби за відновлення втраченої української державності та розірвання союзної угоди з Росією.

При вивченнічетвертого питання увагу привертають погляди вченого-історика, державного діяча М. Грушевського, який мав значний вплив на формування української політичної думки на зламі століть. Він розробляв:

– власне бачення історії розвитку суспільства;

– проблеми виникнення і функціонування влади;

– схему розвитку українського суспільства, яка базувалась на ідеї української державності.

На особливу увагу заслуговує його еволюція – від ідеї федерації до ідеї національної незалежності та суверенітету, самостійності України.

Представником радикально-демократичної течії був І. Франко.

На початку ХХ ст. в українській політичній думці сформувався так званий консервативний напрям в особі В. Липинського, С. Томашевського. Національно-державницький напрям представляли С. Дністрянський, Д. Донцов. Студенти повинні вивчити та проаналізувати їх основні ідеї.