Література. Бебик В. М. Основи теоретичної та практичної політології

Конституція України. – К., 1996. – Ст. 36, 38, 39, 40, 70.

Бебик В. М. Основи теоретичної та практичної політології. Підручник. – К., 1994.

Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і доп. – Львів, 2001. – Розд. 15.

Основи політології. Курс лекцій / За ред. М. Сазонова. – Харків, 1993. – Лек. 3–4.

Полiтологiя / За ред. О. I. Семкiва. – Львiв, 1994. – Гл. 7.

Політологічний енциклопедичний словник. Навч. посібник / Відп. ред. Ю. С. Шемшученко, В. Д. Бабкін. – К., 1997.

Політологія / За ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківского. – К., 1998. – Розд. 2, § 2, 3, 4.

Політологія / За ред. проф. В. Г. Кременя, проф. М. І. Горлача. – К. – Харків, 2001. – С. 189–213, 584–604.

Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 2-ге вид., перероб і доп. – К., 2001. – С. 391–415, 477–497.

Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К., 2002. – С. 209–220, 413–423.

Готуючи відповідь на перше питання, слід чітко з’ясувати, що політична діяльність – це сукупність дій суб’єктів політики, спрямованих на реалізацію їх цілей, ідеалів та інтересів політичними засобами. Треба дослідити її форми, методи, засоби, види. Певну увагу треба зосередити на екстремізмі як методі вирішення політичних проблем. Екстремізм – це схильність до крайніх заходів та дій, нетерпимість. Яскравим прикладом екстремізму є тероризм, тобто здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політичними противниками, дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і налякування, політичних вбивств, провокацій. Терор може бути державний і недержавний. Державний терор є особливо репресивною жорстокою діяльністю державної влади стосовно політичних противників у середині країни і за її межами. Державний терор поділяють на внутрішній та зовнішній. Зовнішній терор – це агресивна політика держави, спрямована на загарбання чужих територій, пограбування національних багатств, поневолення народів, нехтування елементарних прав людини.

Внутрішній державний терор поділяється на судовий і позасудовий. Судовий терор проявляється переважно в кримінальному переслідуванні політичних противників і масштабних застосуваннях смертної кари. У тоталітарних державах поліцейський терор здійснюється в поєднанні з ідеологічним терором, опираючись на який владні структури намагаються викрити будь-яке інакомислення. Характерні риси терору – масовість насилля, поширення різноманітних форм тортур, знущання над людьми. Політичними терористичні акти стають через мотиви і спрямованість. Відмітною рисою політичного тероризму є публічність його дій. Терористичні дії завжди здійснюються для самореклами, з намірами викликати шок, страх у населення і влади. Розрізняють два типи внутрішньої терористичної діяльності: державна і опозиційна. Державний терор здійснюється органами державної влади, опозиційний – антирежимними угрупуваннями. Репресії і переслідування є основним знаряддям тероризму. Терористичні акти – знаряддя опозиційного терору. Чисельність жертв в умовах державного внутрішнього терору буває значно більшою, аніж за умов опозиційного. У Німеччині під час перебування нацистів при владі, а також у колишньому СРСР у середині 30–50-х рр. в умовах сталінізму, а потім у 60–70-х роках і пізніше тривали репресії проти інакомислячих. Репресії мали різноманітний характер, але за змістом – це звичайний державний терор. Державний терор стимулює появу опозиційного. За метою і спрямованістю тероризм поділяється на соціальний (або внутрішній), що переслідує мету докорінної або часткової зміни економічного ладу в країні; націоналістичний, що практикується сепаратистськими організаціями, рухами і спілками, які борються проти диктату інонаціональних держав і монополій; релігійний, пов’язаний або з боротьбою прихильників однієї релігії (або секти) у межах спільної держави з прихильниками іншої або ж зі спробою звалити світську владу, утвердити владу релігійну. Та в чистому вигляді ці різновиди сучасного тероризму не існують.

Підготовка другого питання повинна ґрунтуватись на вивченні суті політичного маркетингу і політичного менеджменту, їх функцій та мети. Маркетинг у політичній сфері – діяльність, спрямована на створення, підтримку чи зміну поведінки людей щодо нових політичних ідей, явищ, подій, організацій, лідерів. Вдале застосування прийомів маркетингу в політиці є передумовою досягнення популярності, перемоги на виборах, утримання міцних позицій на вершині політичного олімпу. Політичний менеджмент як наука і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку відіграє надзвичайно важливу роль, сприяючи виробленню рекомендацій для політичного керівництва, реалізації управлінських рішень, проектуванню нових типів мислення, життєдіяльності соціальної організації. У своїх ціннісних установках політичний менеджмент спирається на конструктивність, компетентність, професіоналізм, гуманізм і здоровий прагматизм.

Вивчаючи третє питання, слід пам’ятати, що політичний розвиток відображає об’єктивні зміни у політичному житті та характеристики цього процесу. Політична стабільність визначається як стан у суспільстві, при якому жодна політична сила не може істотно змінити політичну систему у своїх інтересах. Стан цілісності забезпечується рівновагою в суспільстві. Залежно від політичної сили, що стоїть при владі, можна говорити про динамічну і стагнаційну політичну стабільність, яка відповідає демократичному і тоталітарному устрою. Слід дати характеристику цим типам стабільності.

Для соціального і політичного конфлікту необхідні певні фактори і конфліктуючі сторони. Особливу увагу слід приділити питанню виникнення причин переростання політичного конфлікту в політичну кризу – вищу стадію розвитку конфлікту. Треба звернути увагу на її характерні риси та методи боротьби з нею (насильницькі і ненасильницькі). Потребує уваги вивчення механізму управління конфліктами.