Історичний розвиток методики викладання природознавства.

1. Історичні та економічні умови, які сприяли введенню природознавства в початкову школу.

2. Етапи формування методики викладання природознавства, наступність у наукових розробках вчених - методистів.

3. Наукові праці В.Ф.Зуєва, О.Я. Герда та інших вчених - методистів.

Методичний орієнтир: Методика викладання природознавства в початковій школі – це сучасна наука, яка створювалась завдяки працям відомих учених-методистів. Студенти повинні знати не тільки характеристику методики як науки, але й історію становлення та наукову спадщину багатьох вчених.

Методика навчання природознавства належить до педагогічних наук. Предметом її вивчення є процес навчання природознавства у початкових класах. Зміст методики розроблявся, насамперед, на основі розуміння її як науки про організацію процесу навчання природознавства у початкових класах. Вона розробляє зміст компонентів методичної системи, умови їх реалізації з урахуванням специфіки навчального предмета та вікових особливостей молодших школярів, розробляє технологію управління процесом навчання, спрямовану на освіту, розвиток і виховання особистості.

Зміст курсу методики викладання природознавства визначається метою та розв’язанням основних завдань. До них належать: вивчення історичного досвіду методики навчання природознавства, визначення освітніх, розвивальних та виховних цілей природознавства та його місця в початковій школі, розробка змісту природознавства як навчального предмету, розробка методів, прийомів, засобів наочності та схема організації процесу навчання природознавства в початковій школі.

Методика викладання природознавства створювалася багатьма вченими-методистами. Її початком вважається введення в 1786 році курсу природничих предметів у навчальних закладах (училищах, семінаріях). Першим російським методистом та автором першого підручника того часу був В.Ф.Зуєв (1754-1794). Цей підручник одночасно використовувався як перша програма і як перший методичний посібник з природознавства для вчителів. Він став початком формування методики природознавства. В.Ф.Зуєв розробив основи таких теоретичних проблем методики як послідовність та система змісту шкільного предмету, доступність його викладання, активне та свідоме засвоєння знань, зв’язок шкільного природознавства з практичною діяльністю людей. Цей період розвитку методики природознавства має назву – практичний. Послідовник В.Ф.Зуєва – відомий методист початкового навчання К.Д.Ушинський (1824-1870) визнавав необхідність наочного навчання, надавав особливого значення словесним методам та спостереженням у природі, склав книги для дітей “Рідне слово“ та “Дитячий світ”. Засновником методики викладання природознавства вважається О.Я. Герд. Природознавство як навчальний предмет початкової освіти в дореволюційній школі неоднаково розвивався в різні періоди історії. Статутом 1786 року визначалось, що набуття знань з природознавства та географії має бути орієнтовано на використання природних багатств, тому підручник В.Ф.Зуєва містив значний обсяг матеріалу про корисні копалини, грунт, також вивчались рослини, тварини, людина. Він був основним підручником на протязі 25 років. За Уставом в 1804 році зміст викладання природознавства був поглиблений, особливого значення набувають екскурсії, складання колекцій. В 1828 році цей предмет вилучають із навчальних програм і поновлюють тільки в 1852 році. Статут нової шкільної реформи 1864 року вилучає його знову, та завдяки діям вчених - методистів, вимогам часу, реформі шкільної освіти в 1902, курс природознавства був введений у початкової школи. Він входив постійно в шкільні програми, а в 1920 році перейшов у програми радянської школи.

Засновником вітчизняної методики викладання природознавства був О.Я. Герд (1841-1888). За основу він взяв дидактичну систему К.Д.Ушинського. О.Я. Герд склав систему вивчення природи в початкових класах, яка і досі має велике методичне значення. Його розробки покладали новий напрям шкільному природознавству та методиці – біологічний. Методичний посібник О.Я. Герда для вчителів “Предметні уроки в початковій школі” надає рекомендації з навчання учнів природознавству, застосування наочності, використовування форм навчання. Особливе значення він надавав ролі вчителя в навчальному процесі та його методичній роботі. О.Я. Герд розробив основні проблеми методики викладання природознавства в школі, показав їх як педагогічну науку.

Послідовниками О.Я. Герда були методисти Д.М. Кайгородов, В.В. Половцов, Л.В. Севрук, І.І. Полянський та інші. Найбільш фундаментальними були наукові роботи К.П. Ягодовського (1877-1943), українця за походженням, який довгий час працював у Глухівському педінституті.

Вчений - методист В.В.Половцев (1862-1918) почав викладати курс методики природознавства студентам Петербурзького університету. Він видав книгу “Основи загальної методики природознавства”, де указав на необхідність показувати учням взаємовідношення, які існують у природі, тобто, сприяв зародженню екологічної освіти. В.В.Половцев вводить поняття “біологічного методу”. Л.Ф.Севрук (1867- 1918) розробив методику окремих уроків викладання природознавства. Вчений – методист І.І. Полянський створив підручник для школи “Про три царства природи” (1904) та “Методику початкового навчання” (1917). Він розробив форми організації навчального процесу, показав необхідність предметних уроків, вважав, що урок – є головною частиною навчання, домашні завдання лише доповнюють уроки. Завдяки вченим - методистам дореволюційного періоду була складена більшість тих методичних розробок, які використовували у наступні етапи розвитку науки. Зокрема, це принцип активного навчання, методика практичних занять, система екскурсій та інші.

Відомим після революції був К.П. Ягодовський (1877-1943). Перша книга “Практичні заняття з природознавства в початковій школі” (1916). Після революції вийшло декілька нових методичних книг. Основна його спадщина – це книга “Питання загальної методики викладання природознавства”, де показаний процес формування уявлень та понять про предмети та явища. К.П. Ягодовський надає вчителю методичні поради, яким чином це краще зробити. Вчений О.О. Половінкін (1877-1955) розробив першу методику викладання географії в початковій школі, показав необхідність проведення екскурсій з ознайомлення з рідною місцевістю. Методику проведення спостережень, дослідів та екскурсій, а також систему предметних уроків розробив П.А. Завітаєв (1890-1970). Він визначив значення навчально-дослідної ділянки для формування природничих знань. На протязі 20 років автором програм та підручників з природознавства був М.М.Скаткін, він розробив принципи активізації пізнавальної діяльності учнів, організації позакласної роботи та інші. М.М.Скаткін створив серію наочних посібників, таблиць, малюнків, колекцій, кінофільмів, а також методичних вказівок до їх використання на уроках. Разом з професором К.П.Ягодовським було розроблено календар природи, у якому фіксувалися всі спостереження учнів за змінами у природі.

Завдання до опанування теоретичним матеріалом:

Скласти таблицю наступності наукової спадщини методистів.

Вимоги до знань та умінь студентів:

Студенти повинні знати предмет та завдання методики викладання природознавства, її становлення, спадщину видатних вчених, вміти робити аналіз навчального матеріалу.

Питання до самоаналізу знань:

1. Які обставини сприяли введенню природознавства в школу в другій половині 18 ст.?

1. Яке значення мала педагогічна діяльність В.Ф.Зуєва, О.Я. Герда та інших вчених - методистів?

2. Як можна охарактеризувати основні етапи розвитку природознавства в школі та розвитку методики викладання природознавства?

Завдання до самоперевірки:

1. Яка мета та завдання методики викладання природознавства як педагогічної науки?

2. Що є предметом вивчення методики викладання природознавства?

3. Які рівні виділяються в змісті методики природознавства, в чому їх суть?

Література основна:

1. Пакулова В.М., Кузнецова В.И. Методика преподавания природоведения. – М.: Просвещение, 1990. – 192с.

2. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарова К.Д. Методика викладання природознавства. – К.: Вища школа, 1990. – 302с.

Додаткова

1. Аквилева Г.Н., Клепинина З.А. Методика преподавания естествознания в начальной школе: Учеб. пособие для студ. – М.: Гуманит, изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 240с.

2. Зуев В.Ф. Педагогические труды. – М.: Просвещение, 1956.

3. Герд А.М. Избранные педагогические труды. – М.: Просвещение, 1953.

4. Райков Б.Е. Общая методика естествознания. – М.-Л.: Гос. учеб. пед. изд-во Министерство просвещения РСФСР, 1947. – 300с.

5. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения. - М.: Педагогика, 1980.

6. Ягодовский К.П. Вопросы общей методики естествознания. – М.: Гос. учеб. пед. изд-во Министерства просвещения РСФСР, 1951. – 234с.

РЕАЛІЗАЦІЯ КРАЄЗНАВЧОГО КОМПОНЕНТА В КУРСІ ПРИРОДОЗНАВСТВА. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ КРАЄЗНАВЧИХ ПОНЯТЬ. РОЗРОБКА ТЕМАТИЧНОЇ КРАЄЗНАВЧОЇ ЕКСКУРСІЇ “МОЄ МІСТО - ХЕРСОН”

Методичний орієнтир: Проблема формування та розвитку понять, в тому числі і краєзнавчих, як в теорії методики викладання, так і в практиці навчання – одна з найбільш актуальних та складних. Разом з тим, вона дозволяє розв’язувати складне питання методики – взаємовідносини між змістом та методом. Проблема формування та розвитку понять привертала увагу багатьох вчених-методистів, серед них – К.Д. Ушинський, К.П.Ягодовський, М.М.Скаткін, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов та інші. Зміст природознавства початкової школи базується на основних принципах притаманних природознавству в цілому: фенологічному, краєзнавчому, батьківщинознавчому. Світоглядний принцип, сформульований видатним українським філософом просвітителем Г. Сковородою „Пізнай природу, пізнай свій народ, пізнай себе” якнайкраще відображає зміст краєзнавства, визначає його особливе місце в сучасному навчально-виховному процесі. З теорії та історії педагогіки відомо, що краєзнавча діяльність виникає, розглядається і розвивається як форма педагогічного впливу на людину ще з середньовіччя – у працях Ф. Рабле, М. Монтеня, Т. Мора, Т. Кампанелли, Я.А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, Р. Оуена і А. Дістервега та інших відомих педагогів.

Краєзнавча діяльність, в процесі якої формуються краєзнавчі поняття, - це інтегративна форма навчально-виховного процесу, що сприяє вибору оптимального комплексу психолого-педагогічних умов і засобів всестороннього впливу на особистість учнів. Сутність поняття “краєзнавство” визначається як сукупність трьох складових: природознавчої, історичної та соціальної. Сукупність відомостей про кожну з цих складових входить у сутність поняття “краєзнавчий матеріал”. Саме через краєзнавство формуються системні уявлення про природу рідного краю, історико-культурне середовище, відновлюються зв’язки між ландшафтом, рослинним і тваринним світом та людиною, яка, спілкуючись із цим світом, інтегрується в нього, уособлює себе як його невід’ємна частина. Сукупність відомостей про кожне з цих складових входить у сутність поняття “краєзнавчий матеріал». Успішність краєзнавчої роботи визначається сукупністю дидактичних умов. Краєзнавчий матеріал повинен бути науково достовірним, перевіреним за кількома джерелами, доступним для розуміння та емоційним. У початковій школі закладаються основи світогляду дитини, виховується любов до рідного краю, повага до свого народу, формується відповідальне, гуманне ставлення до природи. Одним із засобів, що допомагають успішному вирішенню цих завдань і сприятиме формуванню краєзнавчих понять є поєднання вивчення природи і історії краю та історії родини. Саме такий підхід дає можливість школярам одержати відповіді на питання: хто ми? чиї діти? яких батьків? Тому зрозумілим стає вибір учнями такого краєзнавчого об’єкта, як історія свого роду.

Змістові лінії Державних стандартів чітко визначають напрями залучення краєзнавчого матеріалу в контекст природознавства початкової школи. Так змістова лінія „Наша Батьківщина – Україна” забезпечує втілення у програму знань про розташування України на фізичній карті світу і глобусі, різноманітність її природи; природоохоронну і господарську діяльність, традиційні заняття населення України.

Один з напрямів— формування уявлень про залежність побуту людей минулого від природи місцевості, на якій вони жили.

Другий напрям формування краєзнавчих понять – зміст теми „Твій рідний край”. Тема передбачає знайомство з географічним положенням рідного краю на мапі України, вивчення погоди та клімату , корисних копалин та грунтів, природних угруповань, розвиток промисловості, тваринництва, рослинництва та охорона природи рідного краю.

Третій напрям –тема „Людина — частина природи”, і як все живе на землі, вона живе у згоді з біоритмом землі, на якій народилася, пізнає природу, досліджує умови свого життя. Вивчення народних свят, скарбів України, славетних українців, державних та історичних символів та пам’яток є важливою умовою формування краєзнавчих понять. Виходячи з умов середовища, людина створює традиції в харчуванні, в побудові житла, в одязі; відповідно до умов середовища життя формується і духовна культура людей, відбита в народному календарі, в піснях, приказках, казках тощо. .Під час вивчення теми доцільно створити умови для максимального переживання дітьми того, що вони вивчають. Теоретичний матеріал бажано доповнювати системою бесід в умовах екскурсії, значною кількістю різноманітних завдань (вікторин, конкурсів, загадок, вікторинами “Відгадай зашифровані рослини і тварини”, вікторинами на краще знання водних та наземних представників тваринного світу, конкурс на краще знання пісень про рослини (квіти) і тварини), які забезпечували формування краєзнавчих понять, виробленню умінь і навичок учнів. Важливою педагогічною умовою формування краєзнавчих уявлень є стимулювання природоохоронної діяльності: відзначення учнів-переможців, учнів, які проявили повніші краєзнавчі знання, грамотами, сувенірами тощо.

Поняття мають певні характеристики - зміст, об’єм, динамічність. За змістом природничі поняття класифікуються на геологічні, фізичні, географічні, біологічні, сільськогосподарські, екологічні.

Розвиток понять – це довготривалий процес набуття знань, в якому важливе значення мають питання та завдання, які передбачають установлення логічних зв’язків між окремими поняттями, які необхідно засвоїти.

Процес пізнавальної діяльності починається із сприймання окремих явищ, предметів, подій, які відбуваються через відчуття окремих ознак або властивостей, що діють на аналізатори суб’єкта. Всі відчуття синтезуються в цілісний образ, який має свою структуру. Такий образ виникає та існує тільки при наявності об’єкта. Однак він може згадуватися і відтворюватися в пам’яті, якщо буде сформоване уявлення про нього. Уявлення – це чуттєво-наочний, узагальнений образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, зв’язки раніше сприйнятого об’єкта чи групи об’єктів. Уявлення виникає на основі відчуттів і сприймання як результат усвідомлення, запам’ятовування і відтворення. Уявлення бувають одиничними і загальними. Уявлення служать перехідною ланкою до вищої форми пізнання – абстрактного мислення, яка оперує системою понять, що є його результатом. Поняття – це узагальнена форма відображення у свідомості людини навколишньої дійсності. В цьому розкривається сутність речей, істотні ознаки, властивості предметів і явищ, внутрішні зв’язки і відношення між ними та їхні внутрішні протиріччя. Особливість поняття як форми відображення полягає насамперед у його загальності. У понятті як логічній категорії виділяють дві його взаємопов’язані і взаємопротилежні сторони: зміст і обсяг. За змістом – прості і складні, за обсягом – одиничні і загальні.

Курс природознавства передбачає формування первісних понять, які вперше вводять учнів до розуміння закономірностей навколишнього світу. При цьому використовується чуттєвий досвід школярів. Спостереження та практична робота дозволяють сформувати уявлення, які стають основою формування первісних наукових понять, простих за змістом, які потім об’єднуються в складні та більш змістовні за обсягом.

Умови формування природознавчих уявлень в учнів початкових класів:

1. Організація цілеспрямованого відчуття і сприймання ознак властивостей природничих об’єктів, їх зовнішніх взаємозв’язків.

2. Поєднання чуттєвої суті сприйнятого із словесним позначенням.

3. Організація усвідомлення змісту уявлення.

4. Організація запам’ятовування чуттєво-наочного образу об’єкта чи групи об’єктів.

5. Організація закріплення сформованого уявлення шляхом репродуктивного відтворення його змісту без наявності об’єкта.

6. Організація застосування сформованого уявлення про розв’язання задач за зразком, у подібній і новій ситуаціях.

Умови формування природознавчих понять:

1. Організація чуттєвого сприймання ознак, властивостей предметів або явищ, формування уявлень про них або актуалізація раніше сформованих уявлень.

2. Організація розумової діяльності, спрямованої на виділення істотних ознак.

3. Забезпечення узагальнення і словесного визначення суті поняття, позначення його відповідним терміном.

4. Організація закріплення сформованого поняття шляхом репродуктивного відтворення його змісту.

5. Організація застосування засвоєного поняття у подібних і нових ситуаціях.

Вимоги до знань та умінь студентів:

Студенти повинні знати завдання програми щодо формування та розвитку природознавчих уявлень та понять, володіти методикою їх формування на уроках.

Питання до самоаналізу знань:

1. Які природознавчі поняття та уявлення формуються в початковій школі ?

2. Охарактеризуйте суть поняття як форми знань.

3. Що таке система понять у природознавстві?

4. Назвіть умови формування природознавчих понять у процесі навчання в початковій школі.

Завдання до самоперевірки:

1. Визначить форму елементів знань в окремих темах, їх зміст та обсяг.

2. Наведіть приклади простих, складних, одиничних та загальних понять, які формуються на уроках природознавства.

3. На прикладі окремих тем та розділів покажіть, як йде розвиток окремих понять, їх розширення та поглиблення.

4. Покажіть, як уявлення перетворюються в поняття.

Завдання до теоретичного курсу:

1. Покажіть етапи формування найбільш поширених природничих понять відповідно до програми “Я і Україна”.

2. Доведіть, що для формування природничих понять можна використовувати різні предмети початкової школи.

Література основна.

1. Байбара Т.М. Методика навчання в початкових класах. Навчальний посібник. – К.: Веселка, 1998. – 334 с.

2. Байбара Т.М. Природознавство в 3(2) класі. Посіб. для вчителя. – К.: Освіта, 2001. – 224 с.

3. Гнатюк О.В. Ознайомлення з навколишнім світом. Розробки уроків для 1 класу трирічної і чотирирічної початкової школи. – Харків: ТО “Гімназія”, 1999. – 192 с.

4. Мечник Л.А., Мечник І.І. Уроки з природознавства. 2 (3) клас. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – 128 с.

5. Майхрук М.І., Будна Н.О. Уроки природознавства. 4(3) клас. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан. 1998. – 120 с.

6. Пакулова В.М., Кузнецова В.Л. Методика преподавания природоведения. - М.: Просвещение, 1990. - 192 с.

7. Тетьоркіна В.А., Погорєлова С.М. Я і Україна. Навколишній світ: Матеріали до уроків у 2 класі. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2002. - 328 с.

Додаткова:

1. Аквилева Г.Н., Клепинина З.А. Методика преподавания естествознания в начальной школе: Учебн. пособие для студ. – М.: Гуманиздат. Изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 240 с.

2. Бровкина Е.Г. и др. Ознакомление с окружающим миром. Природоведение: Методика преподавания в начальной школе: Учебное пособие для студ. – М.: Изд. центр «Академия», 2000. - 240 с.

3. Виноградова Н.Ф. «Окружающий мир» в начальной школе, беседы с будущим учителем: Учебн. пособие для студ. - М.: Изд. центр «Академия», 1999, 144 с.

4. Губанова Т.М. Опыты мыследеятельной педагогики: Методическое пособие. – М.: Институт учебника «Пайдейя», 1998. - 296 с.

К.Д. УШИНСЬКИЙ ПРО ВИВЧЕННЯ ПРИРОДИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ.

В.О. СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ЗНАЧЕННЯ ПРИРОДНИЧОГО НАВЧАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ.

КОРОТКИЙ ЗМІСТОВНИЙ АНАЛІЗ ПІДРУЧНИКІВ К.Д.УШИНСЬКОГО “ДИТЯЧИЙ СВІТ” ТА “РІДНЕ СЛОВО”

Методичний орієнтир: В педагогічній спадщині С.Ф. Русової висвітлюється значення народної педагогіки, виховний ідеал, цілі, завдання, зміст, принципи і засоби якої знайшли своє відображення і втілення в рідній мові, фольклорі, національних звичаях, святах, обрядах, символах і різних видах народного мистецтва, у дитячих народних іграх та іграшках, у живій практиці трудового і сімейного виховання, у народних ремеслах і промислах, у родинно-побутовій культурі.

К.Д.Ушинський відносно педагогічного впливу народної педагогіки на формування особистості зазначив, що “виховання”, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу”.

В наш час особливого значення набувають надбання народної педагогіки для морально-естетичного виховання дітей. Протягом століть формувався світогляд людей і, насамперед, – любов та повага до природи. Українська народна педагогіка створила значну кількість народних ігор, які мають всебічне значення і можуть успішно використовуватись у сучасному педагогічному процесі. У цих іграх діти виявляють свою фантазію. Здавна батьки учили своїх дітей жити у праці, у злагоді з природою, з усім рідним довкіллям. Родина дбала також про формування у дітей оптимістичних рис характеру, впевненості та наполегливості. З цією метою організовувались різноманітна продуктивна діяльність дітей з глиною, пряжею, іншими природними матеріалами. Важливе значення має народний календар. В ньому кожний сезонний період базується на народних традиціях і обрядах рідного довкілля, його природі, життєдіяльності людей регіону. Зміст народного календаря відповідає традиційному народному способу життя, яке характерне і для нашого сьогодення. Народні традиції, звичаї і обряди – це своєрідні практичні надбання народу. Ці традиції допомагають зберегти єдність та зв’язок попередніх і наступних поколінь. Кожна пора року мала свої свята та обряди. Вони були безпосередньо пов’язані з природою, хліборобськими заняттями, сподіванками на щедрий урожай і статки, родинну злагоду. Новорічні колядки та щедрівки, посівання зерном оспівують щасливий рік, що минув, і вшановують новий з усякими гараздами. Веснянки та гаївки – це пробудження природи, благословення весни, свято Івана Купала – символ молодості та краси, а зажинки та обжинки ущедряють землю на багатий врожай і возвеличують працьовиті руки, що виростили його. Діти повинні знати і пам’ятати свій родовід, розумно користуватися тією мудрістю, яка жила в народі з давніх-давен. Для морального та естетичного виховання дітей велике значення має сімейно-побутова культура, бо вона базується на глибокій повазі до особистості дитини, природи рідного довкілля відповідно до моралі українського народу.

Українська народна педагогіка надихала на думку і працю В.О. Сухомлинського, орієнтувала його на вивчення і пропаганду мудрих заповідей народної моралі. Він писав: “Я певний, що народна педагогіка – це зосередження духовного життя народу. У народній педагогіці розкриваються особливості національного характеру, обличчя народу. Він мудро використовував можливості народних виховних засобів у практиці виховання дітей, про що свідчить його педагогічна спадщина. Народна педагогіка, її наступна розробка в працях видатних вчених - педагогів у наш час є основою, на який базується морально-естетичне виховання дітей.

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ «ПРИРОДОЗНАВСТВО СИСТЕМА ЗНАНЬ ПРО ДОВКІЛЛЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ НАУКОВО-ПРИРОДНИЧОЇ КАРТИНИ СВІТУ».

Методичний орієнтир: Зміст сучасного навчальний курсу «Я і Україна» втілено галузі Державного стандарту початкової освіти «Людина і світ» і реалізується варіативно: наскрізним інтегрованим курсом або окремими предметами. Незалежно від варіативності початкова природничонаукова освіта повинна відповідати загальним принципам визначення змісту з урахуванням соціального замовлення суспільства школі, рівня розвитку базової науки та інше. До них належать принцип інтеграції, принцип науковості, застосування дидактичних принципів, принцип практичного спрямування, краєзнавчий та екологічний.

Зміст початкової природничо-наукової освіти повинен відповідати суспільним вимогам до виховання та розвитку молодших школярів.

Основна мета курсу – формування особистості майбутнього громадянина України – людини, здатної брати на себе відповідальність за своє майбутнє і майбутнє рідної землі (природне довкілля) та свого народу (суспільне довкілля).

Розв’язання поставлених у програмі завдань здійснюється через такі змістові лінії:

Людина як особистість

Розкриття цієї лінії у програмі забезпечується через втілення у ній змісту знань, методів і форм навчання, що дають учням змогу скласти про себе уявлення як складно-організовану і самоцінну істоту, свою неповторність, цінність свого життя і здоров’я; набути знання щодо будови свого організму, функціонування його органів, уміння зберігати і зміцнювати своє фізичне і психічне здоров’я, розуміти необхідність самоповаги і любові до себе.

Людина, природа і суспільство

Протягом 1 – 4 класів учні вивчають, спостерігають, досліджують довкілля суспільне та природне в їх єдності. Суспільне довкілля постає перед учнем в образі сім’ї, роду, шкільного оточення: у процесі ознайомлення з історією рідного краю свого народу, національними рисами українців, їхніми звичаями.

Природне довкілля учень пізнає як через засвоєння знань про природу, так і через багаторазові спостереження і дослідження довкілля та живих істот, що оточують його, набуває переконань у необхідності збереження стабільності довкілля, дізнається про несприятливі наслідки господарської діяльності людини, шкідливі техногенні впливи, вчиться їм запобігати.