Салічна правда» - пам’ятка ранньофеодального права франків.

Джерелом права франків були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру (капітуляції).Завойоване населення Галії жило за римським правом.

Збірником звичаєвого права є Салічна правда, яка очевидно, виникла у кінці V ст. Салічна правда- це не звід законів і не кодекс, а фіксований перелік правових звичаїв. САЛІЧНА ПРАВДА - запис звичаєвого права салічних франків. Одна з ранніх варварських правд. Записана на початку VI ст. за наказом короля Хлодвіга. В подальшому доповнювалася та перероблялася. Нара­зі існує декілька редакцій цієї пам'ятки права. Для С.п. характерна від­сутність абстрактних понять, казуїстичність. Правові дії та акти відзна­чаються формалізмом. Структурно С.п. поділяється на титули (розділи). більшість норм присвячені судовому процесу та визначенню штрафів за різноманітні правопорушення. Норм, присвячених майновим відноси нам, небагато. С.п. яскраво ілюструє розклад та занепад родового підсилення феодальних відносин. Зберігалася общинна власність в землю лю. Відсутність норм щодо купівлі-продажу землі свідчить, що в м зем-укладення С.п. у франків ще не існувало приватної власності на момент Ліси, водоймища, луки, шляхи були у спільному володінні общини. Од нак в С.п. передбачено наявність приватних присадибних ділянок, які передаються у спадщину. Рухоме майно могло перебувати як в індивідуальній, так і в сімейній власності.

В С.п. згадується успадкування за законом та за заповітом.

Юридичні звичаї, що зафіксовані і Салічній правді, стосуються головним чином способу життя і побуту франкського села. Земля належить сільській громаді і поселитися чужій людині на цій землі було неможливо, якщо проти цього виступав навіть один член громади. Проте коли особа прожила рік, то її не можна було вже зігнати.

У подальшому право власності стає особистим. Проте деякі пережитки минулого зберігались. Головним з них був поділ земель на родові і благо набуті. Перші не могли відчужуватись без згоди членів сім`ї, а благо набутими власник міг розпоряджатись на свій розсуд. Під кінець франкського періоду право на землю набуло двох форм: алода, яким можна було вільно розпоряджатися і володіння з умовою несення служби і повинностей.

Зобов`язальне право у франків було найменш розвиненим. Для дійсності договору, окрім згоди сторін, необхідно було дотримуватись різного роду формул урочистого змісту, а в інших випадках, наприклад, під час продажу землі- передавати шматок дерну, при продажу лісу-гілку дерева, при продажу будинку- двері.

Давні звичаї франків дозволяли одруження через укладання договору про купівлю дружини. Залишки цих звичаїв простежуються у Салічній правді у вигляді внутрішнього дарування речей, яка в свою чергу, мала принести посаг.

Салічна правда свідчить про існування у франків пережитків кривавої помсти. Так, зокрема, коли злодій вчинив опір, то потерпілий мав право його вбити. Замість кривавої помсти було введено викуп. Розміри викупу детально регламентувала Салічна правда. Штрафи за вчинене вбивство були великими.

Якщо злочинець не може сплатити викуп за вчинене вбивство, то «він має заплатити своїм життям».