Виникнення парламенту в Англії. Велика Хартія вольностей 1215 року.

У 13ст. в Англії утворюється станово-представницька монархія. Ще за короля Генріха 1 (1100-1135) королівська влада була послаблена. Змушений піти на компроміс із феодалами і дарувати їм «хартію вольностей», де зобов’язувався не зловживати стосовно церкви, лицарів та іншого вільного населення.

За Іоанна Безземельного (1199-1216) боротьба феодалів проти королівської влади загострилась через невдалу зовнішню та внутрішню політику та поборів. До великих феодалів приєднувались дрібні земле володільці і міщани, також церква. Король змушений прийняти їх умови і видає «Велику Хартію вільностей»1215р. Хартія підтверджувала права феодалів і захищала від високих поборів. У хартії підтверджується право купців вільно виїздити і в’їздити в Англію, вести торгівлю без обмежень. Встановилась єдина міра і вага. Вільним селянам обіцяно не обтяжувати непосильними поборами.

Особливої уваги заслуговує ст.. 39:«Жодна вільна людина не буде затримана або ув’язнена або позбавлена майна або вигнана….».

У випадку порушення королем хартії, баронам було надано право вдаватись до силового примусу.

Союз баронів, лицарів, міщан і селян незабаром розпався, але непомірні податки короля Генріха4 (1216-1272), його зловживання і утиски викликали нові зіткнення королівської влади з баронами. У 1258р. барони скликали парламент, який прийняв проект перебудови державного управління. Ці«Оксфордські провізії» передавали управління особам, що обирались баронами. Коли барони почали діяти виключно в своїх інтересах, то лицарі заявили протест у «Вестмінстерських провізіях». До лицарів приєднались міщани та селяни. Під тиском цих виступів парламент поповнився представниками різних верств населення.

Отже, під кінець 13ст. в Англії виникала монархія, яка обмежується становим представництвом. З середини 14ст. 1343р. стани засідали окремо – виникала палата лордів (верхня) і палата громад (нижня).

Спочатку парламент порушував питання про видання королівською владою законів, бажаних для нього, у подальшому клопотання парламенту набули форми готових законопроектів, які король міг затвердити або відхилити. Так виникло право законотворчої ініціативи парламенту.

Королівська влада прагнула до відновлення попереднього становища, відбувалась боротьба, у 1539р. виданий статут: «Віднині укази, видані королем за участю його ради, будуть мати таку ж обов’язкову силу, як і закони». Але у 1547 парламент відмінив цей статут. У подальшому конфлікти загострювались.

Уже з 13ст. парламент встановлював розмір податей - 20% доходів, а з сер. 14ст. вони становили більше половини усіх надходжень. Парламент став також вищою судовою установою з політичних справ, зокрема злочини, що чинились королівськими міністрами.

ВЕЛИКА ХАРТІЯ ВОЛЬНОСТЕЙ 1215 р.— документ англійського феодального права. Є важливою складовою так званої "Біблії ангчійсь-коі конституції". Хартія була підписана королем Іоанном Безземельним у 1215 р. внаслідок повстання баронів, незадоволених посиленням коро­лівської влади, лицарів та міщан, які виступали проти податкового тиску й зловживань королівських службовців. Укладена латинською мовою. Містить 63 статті. Більшість статей В.х.в. відображали інтереси фео­дальної верхівки. В.х.в. гарантувала дотримання королем феодальних звичаїв щодо своїх васалів, забороняла стягувати з них субсидії, судити баронів інакше як судом рівних, створювала особливий Комітет баронів, які в разі порушення статей В.х.в. могли оголосити королю війну. Хартія передбачала створення Загальної ради королівства, до складу якої вхо­дили архієпископи, єпископи, абати, графи, старші барони та інші зем­левласники для визначення порядку стягнення та розмірів податків. На думку деяких дослідників, Загапьна рада королівства може вважатися "парапарламентом". Велике значення для розвитку принципу недотор­канності особи та її майна мала 39 ст., в якій зазначалося, що "жодна ві­льна людина не може бути заарештована або кинута до в'язниці, чи по­збавлена володіння, чи оголошена поза законом, чи вигнана, чи будь-яким іншим способом знедолена... інакше як за законним присудом рів­них їй та за законом країни". Частина статей унормовувала судову вла­ду, відокремлювала її від адміністрації та корони. Окремі статті В.х.в. захищали права церкви та духовенства, лицарів, міщан, купецтва та ві­льних селян. Король Іоанн Безземельний невдовзі скасував В.х.в. Однак королі Генріх III, Едуард І та Едуард II підтверджували дієвість В.х.в.. за винятком статей, шо обмежували повновладдя корони. У XV ст. В.х.в. була забута. У XVII ст. хартія була використана парламентською опози­цією у боротьбі з абсолютизмом.