Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Джерела та основні риси права Риму класичного періоду.




Читайте также:
  1. Bлaснi iнвестицiйнi джерела пiдприємств та механiзми їx використання
  2. Communio. Право на долю вещи и доля права на вещь (реальная и идеальная доли). Правовой режим res communes.
  3. II.отношение объединения “Свидетели Иеговы” к правам и свободам человека и гражданина.
  4. III. Государство и муниципальные образования как субъект гражданского права
  5. III. Система гражданского права.
  6. Internet-джерела
  7. IV. Отграничение гражданского права от других отраслей права.
  8. Iноземнi джерела фiнансування iнвестицiйної дiяльностi
  9. Negotiorum gestio. Права и обязанности сторон.
  10. Quest14Функции международного права

класичний (17 р. до н. є. — 284 р. н. є.);

В основі класичного римського права лежать вчення про природне право та принципи справедливості і гума­нізму. До цього періоду відносять розквіт римської юридичної науки та судової юриспруденції. В кінці класичного періоду римсь­ке право досягає найвищого ступеня розробки та досконалості. Інститути права класичної епохи набули логічно та юридично закінченого вигляду і системи, стають зразком для приватного права взагалі. Джерела права в цей період — постанови сенату та діяльність юристів.

В класичний період глибоку й тонку розробку отримало римське приватне право. Воно досягло найвищого для свого часу рівня юридичної техніки, мало великий вплив на наступну історію права.

Центральне місце в римському приватному праві займало правове регулювання речових відносин. З практичною метою римські юристи використовували різні класифікації речей. Це був поділ речей на:

— манциповані й неманциповані;

— рухомі та нерухомі;

— вилучені з цивільного обігу й не вилучені;

— подільні та неподільні тощо.

Нові, більш складні умови життя, розширення території Римької держави викликали появу нових видів права власності. Квіритська власність, пов'язана з римським громадянством, мала багато незручностей і тому, в межах преторського права, було розроблено конструкцію так званої преторської, або боніторної власності. Для захисту прав бонітарного власника претори використовували й інститути давності набуття.

З розширенням кордонів Римської держави й зростанням чисельності іноземців отримали також визнання й правовий захист провінційна власність (для римських громадян) і власність перегрінів.

У класичний період право зобов'язань було найбільш розробленою частиною римського права. Воно виступало як юридична форма майнового обігу та як засіб покарання за порушення особистих і майнових прав. Отже право зобов'язань регулювало ту сферу цивільно-правового життя, яка охоплювала різноманітні конкретні потреби людей, встановлювало між ними такі юридичні зв'язки, за якими одна особа могла вимагати від іншої певної дії або утримування від дії.

Важливе значення мали розроблені юристами загальні положення про договір (контракт), серед яких: наявність обопільної згоди сторін, добровільність, відсутність обману або погрози. Договори розглядались як непорушні, їх необхідно було суворо дотримуватись.



Усі договори, за класифікацією римських юристів, розподілялись на 4 групи. Підставою для такого поділу була різниця в умовах і формі укладання угоди.

1. Вербальні — це ті договори, юридична сила яких виникала внаслідок певної словесної формули.

2. Літеральні — укладання яких вимагало письмової форми.

3. Реальними були договори, необхідною умовою виникнення яких виступала, крім простої угоди між сторонами, передача речі одним контрагентом іншому.

4. Консенсуальні — договори, засновані на простій неформальній угоді.

Подальшого розвитку у класичний період отримали й зобов'язання з деліктів. З одного боку, відбувався процес перетворення низки приватних деліктів у публічні (злочини), з іншого — з'являлися нові види приватних деліктів (обман, погроза тощо).

Давньоримське право закріпило патріархальну сім'ю, яка була пов'язана із суспільством і державою через її голову.

Характерною рисою класичного періоду є прогресування розкладу патріархальної сім'ї. Поширення шлюбу з необмеженою владою чоловіка вже до II ст. н. е. значно зменшилося, а проживання дружини в будинку чоловіка протягом року вже не спричиняло автоматичного виникнення влади чоловіка. Ставала поширеною нова форма шлюбу без чоловічої влади. Жінка, одружуючись так, не поривала зі своєю колишньою сім'єю, зберігала певну майнову самостійність, отримувала деякі права відносно дітей.



Шлюб без чоловічої влади міг бути легко розірваний за взаємною згодою сторін, а також на вимогу однієї з них. На загальному фоні кризи римського рабовласницького суспільства слабшали й сімейні зв'язки, розлучення стали звичайним явищем. Значного поширення набув так званий конкубінат — неоформлене постійне співжиття чоловіка й жінки. Прагнучи подолати негативні явища у сфері сімейних відносин, імператор Август видав закон, який передбачав санкції за безшлюбність і бездітність. Навіть із двох консулів перевагу по службі отримував той, у кого було більше дітей.

В класичний період пом'якшення суворої батьківської влади, що скріплювала раніше патріархальну сім'ю, визначило і основні напрямки розвитку спадкового права. Преторським едиктом значно розширювалося коло спадкоємців за законом. Крім підвладних членів сім'ї (агнатів) спадкоємцями ставали, зокрема, когнати аж до шостого коліна рідства, дружина, яка пережила чоловіка й ін. Ослаблення минулого значення агнатської системи родичання й визнання в спадковому праві когнатського, заснованого на кровному зв'язку, було поступово закріплено в імператорському законодавстві.

Преторський едикт змінював і форму заповіту, встановлення якого вже не вимагало використання складної процедури (за допомогою «міді й ваги»). Заповіт, як правило, став складатися не в усному, а в письмовому вигляді, але з дотриманням певної форми. Лише солдатські заповіти в період принципату не вимагали формальностей.



У республіканський період з'являються поняття провина, необережність і випадок. Такою, що каралася, була тільки умисна дія, що містила в собі склад злочину. Тому, наприклад, необережне вбивство не спричиняло покарання. У період монархії стали притягувати до кримінальної відповідальності й за необережні дії подібного роду.

Під час республіки замах не відокремлювався від здійснення злочинної дії й карався так само, як і злочин. В монархічний період проводилася різниця між цими діями, й юристи стали рекомендувати більш м'які заходи покарання при замаху на злочин, який не було доведено до кінця. Винятком з цього стала змова проти існуючого ладу, яка вважалася злочином навіть у тому випадку, коли було прийнято тільки рішення, а справу не здійснено.

Була караною і співучасть. Співучасник, який сприяв виконавцеві допомогою й радою, зазнавав однакової міри покарання з виконавцем. З'явилося поняття осудності. Встановлювалося точне поняття необхідної оборони, яка допускалася тільки в тому випадку, коли потерпілому загрожувало насильство.

Разом з цим треба відзначити існування такого пережитку самосуду, як убивство батьком заміжньої дочки і її коханця, застигнутих на місці «злочину». Чоловік, як правило, цим «правом» не користувався. Він міг убити коханця тільки в тому випадку, якщо останній був «низького» походження.

Досить характерним для цього періоду було розширення кола публічних злочинів унаслідок включення в нього цілої низки злочинів, що вважалися раніше приватними, а також зовсім нових. Публічні злочини розподілялися на чотири категорії:

1) злочини проти держави;

2) проти релігії;

3) проти моральності;

4) проти приватних осіб.

До першої групи, крім зради й озброєного опору владі, були додані злочини, передбачені низкою спеціальних законів «про образу величності», виданих в І ст. до н. е. За часів республіки за цими законами переслідувалися: замах на безпеку держави, образа величності римського народу, нанесення збитку державі, опір интерцессії трибунів або виконанню магістратами їх функцій і т. д. При розгляді справ за цими злочинами бралися до уваги свідчення жінок, а наклепники залишалися непокараними.

В монархічний період поняття цих злочинів суттєво розширилося. До них відносилося все те, що ображало персону принцепсів, причому не тільки дії, але слова, жести, навіть думки й мрії. Крім «образи величності» римського народу, а потім принцепса, до злочинів проти держави відносилися: казнокрадство, хабарництво, використання недозволених коштів під час виборчих кампаній і участь в організаціях, які переслідували ці цілі, спекуляція продовольством і участь в торгових кампаніях подібного роду, участь в союзах або організаціях, не дозволених імператором, підробка монети, користування фальшивими засобами й вагою.

Злочини, що віднесено до другої групи, (проти релігії), були переважно характерні для часів монархії, в республіканський же період переслідування зазнавали будь-які виключно зухвалі злочини проти встановлених вірувань і культу, а також святотатства. Характерно, що подібного роду дії переслідувалися більше в адміністративному, ніж у судовому порядку.

До злочинів третьої групи (проти моральності) відносилися: перелюбство, тобто співжиття з чужим чоловіком, звідництво, кровозмішення, багатомужество, гомосексуалізм та ін.

До публічних злочинів проти приватних осіб були віднесені: вбивство, підпал, насильство, насильне обернення в рабство вільних людей і захоплення чужих рабів без згоди їх господарів, лжесвідчення, стягування за борги відсотків понад встановленої норми. Так само до категорії публічних злочинів проти приватних осіб були віднесені в цей період різні види кваліфікованої крадіжки: крадіжка зі зломом, нічна крадіжка, крадіжка в лазнях, крадіжка худоби та ін.

До четвертої групи приватних злочинів відносилися: крадіжка, грабіж, який раніше не відокремлювався від крадіжки, тілесні ушкодження, образа особи й пошкодження чужого майна. Проти грабіжника можна було порушити або кримінальне переслідування, або цивільний позов. Але поєднання того й іншого не допускалося.

 

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 12; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты