Станово-представницька монархія в Німеччині. Золота булла 1356 року.

Станово-представницбка установа подібна до Генеральних штатів у Франції чи парлаиенту у Англії у вигляді рейхстагу виникає і в Німеччині. Імперські з'їзди, або рейхстаги, складалися з трьох ко­легій: колегії курфюрстів, колегії князів, графів і вільних госпо­дарів (панів), а також колегії представників імперських міст. Кож­на колегія засідала окремо. Однак в країні, яка не тільки не по­збулася, а навіть посилила роздробленість, ніякої реальної влади цей орган не мав. Певний вплив мали в кожній окремій державі місцеві представницькі органи - ландтаги, які складалися з дво­рянства, вищого духівництва і міщан.

Таке становище було обумовлено тим, що боротьба за побудо­ву Священної Римської імперії германської нації серйозно ослаб­ляла імператорську владу. Міста, які самі дбали про свій добро­бут, не надали центральній владі підтримки в боротьбі за об'єднан­ня країни. Дуже слабким був і політичний вплив лицарства, тому Німеччина і на другому етапі розвитку залишилася феодально роз­дробленою. В імперії існували імперські стани, в князівствах - земські. На три відокремлені групи підрозділялися німецькі міста, втрачало своє колишнє значення німецьке лицарство.

Імператор представляв імперію зовні, однак у ставленні до князів він був лише «першим серед рівних». Імператорський титул по черзі надавався представникам різних династій, а з 1254 року по 1273 рік у Німеччині взагалі не було імператора. Фактично влада в роздроб­леній країні опинилася в руках декількох курфюрстів (князів-ви-борців), які обирали імператора.

У 1356 році «Золота булла», видана імператором Карлом IV, юри­дично закріпила практику, яка вже склалася. Обрання імператора визнавалося справою семи курфюрстів (маркграфа Бранденбурзько-го, герцога Саксонського, архієпископа Кельнського та ін.). Булла чітко визначала процедуру обрання, передбачала перетворення колегії курфюрстів на постійно діючий орган державного управління. Що­річно повинен був скликатися з'їзд колегії курфюрстів для обгово­рення державних справ. Колегія курфюрстів мала право судити імпе­ратора, ставити питання про його зміщення.

Золота булла була справді «золотою» для князів-виборців, бо визнавала політичну самостійність курфюрстів, їх рівність з імпера­тором. Князі-виборці збирали мито, карбували монету, мали право вищої юрисдикції. Війни між ними були узаконені. Таким чином, роздробленість Німеччини в другому періоді її розвитку отримала своє законодавче закріплення.