КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Соборне Уложен-ня» 1649. злочини та покарання.
Другим важливим нормативним актом було «Соборне Уложен-ня» 1649 р., яке, виражаючи інтереси класу феодалів-кріпосників, у першу чергу задовольняло вимоги служилого дворянства—основної опори царизму.
Джерелом «Соборного Уложення» були закони. Великий вплив на нього мав «Литовський Статут» 1588р. Увесь матеріал «Уложення» подавався без будь-якої системи, що є свідченням низького рівня тогочасної московської юридичної техніки. «Соборне Уложення» закріплює дві основні форми власності: вотчину і помістя.
Вотчина, як і помістя, була феодальним земельним володінням, власник якого мав перебувати на службі у царя. Вотчину можна було продати, передати у спадщину. «Боярським людям» і «монастирським слугам» законодавство не дозволяло купувати вотчини або тримати їх у закладі. Строк викупу вотчини по закладній встановлювався у 40 років. Право успадкування вотчини належало синам. Дружина мала право володіти родовими вотчинами, але закласти або «по душе отдать» вона не могла. Після її смерті вотчина переходила до роду вотчинника.
Помісне володіння надавалося боярам, думним дякам, дворянам та деяким іншим особам з умовою несення царської служби. За «Соборним Уложенням» поміщикам дозволялося міняти помістя на помістя, помістя на вотчину. Дозволялося переводити селян на інше помістя. Помістя передавалось у спадщину синам, якщо вони поступили на службу. Вдови і доньки після смерті поміщика одержували прожиткові помістя: дружина із 100 чвертей — 20, а доньки 10 чвертей. Отже, починає зникати різниця між помістям і вотчиною.
«Соборне Уложення» закріпачує всі прошарки селян і повністю позбавляє їх політичних і майнових прав. Селян-втікачів кріпосники мали право повертати, незважаючи на давність втечі. їх повертали із дружинами, дітьми і всім майном. За надання притулку селянам-втікачам винних карали штрафом на суму в 10 крб. (вартість семи корів).
Встановлювався один вид холопства — холопство кабальне. Росіянам заборонялося бути холопами у іноземця. Особа звільнялася від холопства по смерті свого пана, або коли холоп попадав у полон, або ж коли феодал у голодні роки виганяв холопа з двору.
У зв'язку з посиленням кріпосницьких відносин сталися зміни в цивільному законодавстві. Зобов'язання виникали із різноманітних договорів. «Уложення» вказує на три види злочинів, пов'язаних із укладенням договорів: складання фальшивої кріпості, укладання угоди під примусом, неправдиве звинувачення у примушенні до укладання угоди. Позовна давність по позиці становила 15 років.
Злочин кваліфікувався як непослух царській волі, як діяння, небезпечне для панівного класу. Стосовно ж об'єктивної сторони злочину, то «Уложення» знає намір, замах на царя і слуги на пана, закінчений і незакінчений злочин. Від покарання звільнялися тільки діти віком до семи років. Існували такі види злочинів: проти релігії, державні злочини (за них встановлювалась відповідальність не тільки винного, але й членів усієї його сім'ї), підробка документів, дезертирство, порушення державної монополії на виготовлення і продаж спиртних напоїв.
У «Соборному Уложенні» була спеціальна глава (XXV), присвячена боротьбі з корчмарством, тобто порушенням державної монополії на вироблення і продаж спиртних напоїв. Протизаконне вироблення, зберігання і збут вина каралися досить жорстоко. «У кого корчму вымут впервые или кто на продажу вино курит: и на тех впервые заповеди правити по пяти рублев, а на питухах по полутине на человека», — зазначалося у ст.1 гл.XXV «Соборного Уложення». Коли ж кого-небудь впіймають вдруге, то розмір штрафу подвоювався. Окрім того, карали фізично: корчмаря «бити кнутом по торгам, а питухов бити батоги».
Вели боротьбу з протизаконною торгівлею вином розгіздні голови і «дети боярские».
У 1636 р. у Московській державі указом царя було заборонено під страхом смертної кари продаж тютюну.
Мета покарання за «Соборним Уложениям»—устрашіння населення, щоб іншим «на то смотря, неповадно было впредь такде-лати».
Судові органи не були відокремлені від адміністрації. Судовими органами були: цар, Боярська дума (Розправна палата), прикази — Земський, Розбійний, Холопський, Помісний, а на місцях — губні і земельні старости, вотчинний і церковний суди. Доказами були: цілування хреста, показання свідків, загальне посилання на свідка, обшук, повальний обшук, письмові докази, тортури.
49. Право Росії за «Артикулами військовими»
Затверджені в 1714 р. і видані в 1715 р. Військові Артикули, збіркавійськово-карного законодавства.Структура “Артикула військового”, його основні рисиВійськові артикули складаються з двадцяти чотирьох глав і двохсотдев'яти статей і включені як Частина друга у Військовий статут. Юридична техніка цього кодексу досить висока: законодавець уперше прагневикористовувати найбільш ємні й абстрактні юридичні формулювання івідходить від традиційної для російського права казуальної системи.Законодавець звертав увагу на ступінь випадковості - грань міжнеобережним і випадковим злочинами була дуже тонкою. Виділившисуб'єктивну сторону злочину, законодавець усе-таки не відмовлявся відпринципу об'єктивного зобов'язання: нерідко необережні дії каралися таксамо, як і навмисні: для суду був важливий результат дії, а не йогомотив. Разом зі злочинцем несли відповідальність особи, що не робилизлочини, - його родичі. Відповідальність знімалася чи зм'якшувалася взалежності від об'єктивних обставин. До пом'якшувальних обставин законвідносив стан афекту, малолітство злочинця, "незвичку до служби" іслужбова запопадливість, у запалі якої був скоєний злочин.Характерно, що до обтяжуючих обставин закон уперше став відносити стансп'яніння, що колись завжди було обставиною, що зм'якшує провину.Законодавець уводив поняття крайньої необхідності (наприклад, крадіжкавід голоду) і необхідної оборони. У ряді випадків законодавецьпередбачав покарання за один тільки намір (у державних злочинах).Основні види злочинів за “Артикулем військовим”Артикули включали наступні види злочинів:1. Проти релігії. У цю групу входили чарівництво, ідолопоклонство, щокаралося стратою (спаленням) за умови, що будуть доведені зносининям) за умови, що будуть доведені зносиниобвинувачуваного з дияволом. У противному випадку призначалося тюремнеув'язнення і тілесне покарання.Богохульство каралося усіканням язика, а особлива образа діви Марії ісвятих - стратою. При цьому враховувався мотив злостності вбогохульстві.Недотримання церковних обрядів і не відвідування богослужінь,перебування в церкві в п'яному виді каралися штрафом чи тюремнимув'язненням. Каралося і не доведення інформації про богохульство.Божіння, тобто проголошення "всує" імені божого каралося штрафом іцерковним покаянням.2. Державні. Простий намір убити чи взяти в полон каравсячетвертуванням. Так само карався збройний виступ проти влади (однаковепокарання - четвертування несли виконавці, посібники і підбурювачі).Образа словом монарха каралося відсіканням голови. 3. До посадових злочинів відносили хабарництво, що каралося стратою,конфіскацією майна і тілесних покарань.4. Злочину проти порядку управління і суду. До них відносилися зриванняі винищування указів, що каралося стратою. Сюди ж відносилися такі дії,як підробка печаток, листів, актів і видаткових відомостей, за щопокладалися тілесні покарання і конфіскація. За підробку грошей -спалення.До злочинів проти суду відносилися лжеприсяга, що каралася відсіканнямдвох пальців (якими присягали) і посиланням на каторгу, лжесвідчення, щокарається як і лжеприсяга (крім того, призначалося церковне покаяння).5. Злочину проти "благочиння", що близько стоять до попередньої групи,але не мають прямої антидержавної спрямованості. До них відносилиприховування злочинців, що каралося стратою, розміщування кубел,присвоєння помилкових імен і прізвиськ з метою заподіяння шкоди,виспівування непристойних пісень і проголошення нецензурних слів. В Артикулі передбачалися покарання за буйство, пияцтво, гру в картина гроші, бійки і нецензурну лайку в публічних місцях. 6. Убивство. Артикули розрізняли навмисне (яке каралося відсіканнямголови), необережне (тілесне покаранням, штрафом, шпіцрутенами),випадкове (некаране). До найбільш тяжких видів убивств законодавецьвідносив убивство по замовленню, отруєння, убивство батька, матері,дитини чи офіцера. Особливе етичне забарвлення цих складів очевидні, зацим випливав і особливий вид покарання - колесування.Той, хто невдало покушався на самогубство після благополучного порятункуприговорювався до страти. Дуелянти, які залишилися в живих каралисяповішенням, тіла загиблих на дуелі (як і самогубців) піддавалися нарузі.Відсікання руки призначалося за удар тростиною (склад, що знаходиться награні між тілесними ушкодженнями й образливою дією). Вдарившого рукою,бив привселюдно по щоці профос (нижчий військовий чин, що спостерігав зачистотою відхожих місць).7. Артикули вводять майновий (кількісний) критерій для визначеннявеличени злочину - суму в двадцять карбованців. За крадіжку на сумуменше встановленої в перший раз злочинець карався шпіцрутенами (шістьразів проходячи через ряд), у друг раз покарання подвоювалося, утретє, у друг раз покарання подвоювалося, утретє йому відрізали вуха, ніс і засилали на каторгу. Укравшого майно на суму понад двадцять карбованців уже після першого разу страчували. Страта призначалася також особам, які вкрали: у четвертий раз, укравших під час пожежі чи повені, з державної установи, у свого пана, у своготовариша, на місці, де він ніс варту, з військового складу. Ці особи каралися смертю через повішення.8. До злочинів проти моральності відносили зґвалтування (факт якого,відповідно до закону, повинен бути крім заяви підтверджений данимиекспертизи), чоловіколожество (кара стратою чи посиланням на галери),скотоложество (за який випливало важке тілесне покарання), "блуд", чикровозмішення зв'язок між близькими родичами, двоєженство, перелюбство(кара тюремним ув'язненням і каторгою).Основна мета покарань по АртикулахОсновною метою покарання по Артикулах було залякування, що виявлялося зіспеціальних застережень типу "щоб через те страх подати й оних від такихнепристойностей втримати". Лякання сполучалося з публічністю покарань.Архаїчний елемент мести, відплати ставав додатковим стосовно лякання.Злочинцю відтинали той орган, за допомогою якого він зробив злочиннідії. Ізоляція, виключення із суспільства злочинця, стає виразно вираженоюметою покарання. Праця злочинців використовували при будівництві Санкт-Петербурга, гаваней, доріг, каналів, при роботі в рудниках і мануфактурах.Покарання і його застосування характеризувалися поруч особливостей: а) відсутністю індивідуалізації, коли разом з чи злочинцем замість ньогокаралися його родичі;б) невизначеністю формулювань ("по суду покараний буде", "по обставинахсправи покараний буде" і т.п.: невизначеність вироку підсилювалазагальний стан страху); в) відсутністю формальної рівності передзаконом.Страта по Артикулах була передбачена в 122 випадках, причому в 62випадках - з позначенням виду, вона підрозділялася на просту ікваліфіковану.До простої страти відносилися відсікання голови (згадувалося 8 разів),повішення (33 рази) і розстріл (аркебузування - 7 разів). Докваліфікованих видів страти відносили четвертування (по черзівідтиналися кінцівки, потім голова; іноді кінцівки відривалися щипцями;згадувалося 6 разів), колесування (по тілу прокочували окутеколесо, дроблячи тіло; згадувалося 5 разів), закопування в землю заживо(закопували до плечей, засуджений умирав від спраги і голоду), заливаннягорла металом, спалення (на багатті чи в зрубі; згадувалося 3 рази),повішення за ребро на залізному гаку.Тілесні покарання підрозділялися на органоушкоджувальні, таврування іхворобливі.До органоушкоджувальних відносили урізування язика чи пропалювання йогорозжареним залізом, відсікання руки, пальців чи суглобів, відсіканняноса та вух, виривання ніздрів.Таврування укладалося в накладенні розжареним залізом особливих знаківна тіло злочинця (чоло, щоки, руки, спину). Ціль цього покарання -виділити злочинця з загальної маси, привернути до нього увагу.До хворобливих покарань відносили биття батогом (до 50 ударів і"нещадне"), кийками (лозинами, число ударів не регламентувалосявироком), батогом (число ударів також не регламентувалося), "кішками"(четирихвостовим батогом), ліньками (на флоті, канат з вузлами),шпіцрутенами (товстими лозинами при прогоні через лад три, шість чидванадцять разів; згадувалося в 39 випадках), різками. До хворобливихвидів відносили також заковування в залізо, носіння на собі сідла ірушниці, садіння на дерев'яний (дуже незручний) кінь, ходіння босоніж подерев'яних колах.Каторжні роботи призначалися у виді посилання на роботу з будівництвагаваней, фортець, на роботу в рудники і мануфактури чи навічно на певнийстрок. До каторги прирівнювалося посилання на галери веслярем.Розширюється застосування тюремного ув'язнення, що іноді супроводжуєтьсязаковуванням у залізо. Більш м'якою формою висновку був арешт у профоса(до двох тижнів).Позбавлення честі і гідності здійснювалося у виді ганебних покарань іособою процедури - шельмування. До ганебного покаранням відносилисяповішення за ноги після смерті, удар профоса по щоці, прибиття імені нашибениці, роздягання жінок догола, положення тіла на колесо.Процедура шельмування включала наступні дії: ім'я злочинця прибивалосядо шибениці, кат над уклінним злочинцем ламав шпагу і його повідомлялизлодієм (шельмою). Злочинець віддавався церковній анафемі і з'являвсяпоза законом, відлучався від церкви і її обрядів, від таїнств, шлюбу іможливості приношення присяги. Він фактично виключався із суспільства.Це покарання передбачалося в 11 випадках.Близьким до шельмування видом покарання була політична смерть, яказаключалася в конфіскації майна, позбавленні честі, усіх прав, стану іслужби.5. Управлінські органи, особливості судового процесуСенат був вищою апеляційною інстанцією і його рішення були остаточними.Судовими функціями (по справах своїх чиновників) наділялися накази іколегії.Новими рисами організаційної судової системи в першій чверті XVIII в.стали: колегіальний устрій судів і спроби (правда, невдалі) відокремитисудову організацію. Абсолютистську держава першої чверті XVIII ст.називають поліцейською.Вже в 1733 р. у 23 містах існували поліцмейстерські контори на чолі зполіцмейстером. Поліція мала збройні формування.В області судового процесу вже з кінця XVII в. панують принципи розшуку,"інквізиційний" процес. У 1697 р. приймається указ "Про скасування всудних справах очних ставок, про буття замість оних распросу ірозшуку..."Пошукові початки вводилися також у цивільні суперечки. Регламентаціяцього виду процесу давалася в спеціальному "Короткому зображенні чипроцесів судових позовів",Закон допускав відвід суддів при наявності на те особливих основ:перебування судді "у властивості" з однієї зі сторін, наявності міжсуддею і стороною ворожих чи відносин боргових зобов'язань.Перша стадія закінчувалася на відповіді відповідача. Така відповідьмогла бути "винним", відповідач міг "замкнутися" чи зізнатися, але зутися" чи зізнатися, але з указівкою нових обставин справи.Друга стадія процесу починалася з аналізу доказів. Розрізнялися чотиривиди доказів: власне визнання, показання свідків, письмові докази,присяга."Цариця доказів" - власне визнання. Для його одержання моглазастосовуватися катування. Катування не було позапроцесуальною мірою,вона піддавалася законом ретельної регламентації. Катували відповідно дозайманого чина і стану (дворян як людей "делікатного додавання" катувативипливало не так жорстоко, як селян), віку (осіб старше сімдесятьохроків катуванню не піддавали, так само як і недоуків, що не досягли15-ти річного віку), стану здоров'я (не можна було катувати вагітнихжінок). Катувати можна тільки визначене число раз, після кожноїпроцедури випробуваному давали можливість оправитися і підлікуватися.Катувати могли і свідків.Негідними свідками вважалися особи, що не досягли п'ятнадцятирічноговіку і клятвопорушники, визнані такими по суду, прокляті церквою,тавровані, шельмування, суджені - за розбій, злодійство й убивство,перелюбники, іноземці, про які немає достатніх зведень. Застосовувалася"формальна теорія доказів": цінність кожного доказу визначаласязаздалегідь і була незмінною. Так, показання чоловіка вважалися більшґрунтовними, чим показання жінок, показання знатної людини оцінювалисявище, ніж показання незнатного, ученого - цінніше, ніж невченого,показання духовної особи -доверительнее показань світської людини.Дача помилкових показань каралася відсіканням пальців руки. Якізаслуговували найбільшої довіри вносилися до записів в городових ісуддівських книгах, записи в торгових книгах оцінювалися нижче (якщо тамне було особистого підпису боржника), враховувалися боргові зобов'язанняі ділові листи. Нерідко письмові докази мали потребу в підкріпленніприсягою.Рішення виносилося більшістю голосів, при їхній рівності переважувавголос президента (голови). При з'ясуванні думок опитування починалося змолодшого члена суду.Вироки по справах, де застосовувалося катування, затверджувалися вищимчиновником ( фельдмаршалом чи генералом), що могли поміняти мірупокарання.Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 138; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав |