Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



І та ІІ Всесоюзні з’їзди Рад та їх акти. Утворення СРСР. Конституція СРСР 1924 р.Утворення СРСР.




Читайте также:
  1. Буржуазно-демократична революція (1918 рік) в Німеччині. Веймарська Конституція 1919 року.
  2. Г) утворення на демократичних принципах федерації слов’янських народів з центром у Києві
  3. Г) утворення на демократичних принципах федерації слов’янських народів з центром у Києві
  4. Дані про активи та джерела їх утворення на підприємстві, що здійснює підприємницьку діяльність у виробничо-торгівельній сфері станом на 1 березня 20__ р.
  5. Державними та громадськими утвореннями.
  6. державними та громадськими утвореннями.
  7. Законодавче регулювання і контроль за ціноутворенням.Державна політика ціноутворення та соціальний захист населення.
  8. Закономірності утворення екологічно шкідливих речовин під час горіння палива
  9. ІІ.1.4.5. Закон України «Про космічну діяльність» – космічна конституція України

У серпні 1922 р. в Москві було створено спеціальну комісію для вироблення засад об'єднання. Невдовзі вона прийняла запропонований Й. Сталіним проект, який передбачав входження радянських республік у Російську Федерацію на автономних правах. Цей проект викликав вибух обурення в національних республіках. Центральний Комітет Компартії Грузії на знак протесту подав у відставку. М. Скрипник та інші українські більшовики кваліфікували цей проект як "погано прихований російський шовінізм". Проти проекту автономізації виступив також В. Ленін, який раніше не втручався у роботу комісії, бо був тяжко хворий. Він запропонував покласти в основу державного союзу принцип федералізації, створити "федерацію рівноправних республік".

Договір про утворення Союзу РСР був підписаний у Москві на І з'їзді Рад СРСР ЗО грудня 1922 р. членами делегацій Російської СФРР, Української СРР, Закавказької СФРР, Білоруської СРР (всього 86 підписів). З'їзд затвердив також Декларацію про утворення Союзу РСР. Проте з'їзд виявив істотні розбіжності стосовно повноважень загальносоюзних і республіканських органів управління. З огляду на це Декларацію й Договір після узгоджень і доопрацювання мав остаточно затвердити II Всесоюзний з'їзд Рад. Український варіант поправок до союзного договору, схвалений на спільному засіданні Президії ВУЦВК і РНК УСРР 23 травня 1923 p., передбачав розширення прав союзних республік. Зокрема з відання союзних органів пропонувалося вилучити питання народної освіти та охорони здоров'я; з питань судоустрою й судочинства, правової системи республіки мали право видавати власні законодавчі акти, які не суперечили б законодавству СРСР. Кожна з республік мала здійснювати державну владу самостійно, території республік не могли бути змінені без їх згоди. Більшість українських пропозицій не було підтримано на союзному рівні.

Завершення юридичного оформлення союзу відбулося на II Всесоюзному з'їзді Рад із прийняттям 31 січня 1924 р. Конституції СРСР. її основу становили Декларація про утворення СРСР і Договір про утворення СРСР. Напередодні Конституцію СРСР ратифікували з'їзди Рад союзних республік, зокрема 19 січня 1924 р. — VIII Всеукраїнський з'їзд Рад. Проте у цьому документі були вилучені важливі норми, які забезпечували суверенітет республік (їх право на укладення договорів з іншими державами, дипломатичні відносини, врегулювання кордонів між собою, встановлення внутрішніх позик тощо).



Новоутворена федеративна держава мала верховний орган влади — З'їзд Рад, вищий орган влади у періоди між з'їздами — Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК), вищий орган влади у періоди між сесіями ЦВК — Президію ЦВК. Вищим виконавчим органом держави стала Рада Народних Комісарів (РНК), основними сферами державного життя керували союзні Народні комісаріати. Створювався Верховний Суд СРСР з функціями верховного судового контролю. При РНК СРСР створювався об'єднаний орган ДПУ (ОДПУ). Рішення загальносоюзних органів влади вважались обов'язковими для всіх республік. Однак розпорядження окремих союзних народних комісарів через їх невідповідність нормативно-правовим актам Союзу могли бути припинені вищими органами влади республік із негайним повідомленням про це союзного центру. До компетенції вищих органів влади СРСР належали зовнішні зносини; оголошення війни та укладення миру; кордони; збройні сили; планування та встановлення основ народного господарства; транспорт; зв'язок; бюджет; грошова й кредитна системи; встановлення засад землекористування та землеустрою, судоустрою й судочинства, законодавства про працю; визначення загальних принципів народної освіти, охорони здоров'я тощо.



Бюджети республік були складовими загальносоюзного бюджету і затверджувалися ЦВК СРСР. Для громадян союзних республік встановлювалось єдине союзне громадянство.

За союзними республіками зберігалось право вільного виходу з Союзу РСР, але через відсутність правового механізму його реалізації воно зводилося нанівець. Монополістичне становище жорстко централізованої більшовицької партії призвело до того, що "федерація республік" дедалі більше функціонувала за унітарною схемою.

У соціально-політичній, історичній та юридичній літературі пострадянського періоду утворення СРСР та входження до нього України оцінюється негативно. Звичайно, тоталітарно-репресивна система, що виникла в союзній державі, стала трагедією для українського народу, як і для інших народів СРСР. Проте, як наголошує канадський професор українського походження О. Субтельний, "неправильно було б казати, що радянський федералістський устрій залишив українців та інші неросійські народи з порожніми руками. За царів українська мова, культура, національна самобутність жорстко переслідувалися. Не мали чіткого визначення кордони України, а саму країну називали такими невиразними поняттями, як "Юго-Запад" чи "Малороссия". А за радянської влади Українська Радянська Соціалістична Республіка стала чітко окресленим національним і територіальним цілим, із власним адміністративним центром і апаратом".



 

Х з’їзд партії (березень 1921 р.) обговорив доповідь Сталіна з

національного питання. В ній наголошувалось на невідкладності заходів,

спрямованих на подолання соціально-економічної і культурної нерівності

народів. А він виступив за адміністративний переділ Росії. Ця настанова

призвела до серйозних ускладнень в ряді районів, зокрема на Закавказзі.

В березні 1922 р. представники вищих органів влади Азербайджану,

Вірменії і Грузії затвердили договір про створення федеративного Союзу

Радянських Соціалістичних республік, який у грудні 1922 року

перетворився в Закавказьку соціалістичну республіку (ЗСФСР).

В радянських республіках у 1922 р. були скликані з'їзди Рад. Вони

прийняли рішення про утворення СРСР. 30 грудня 1922 року відбувся І

з'їзд Рад СРСР. Він затвердив конст. Документи: Декларацію Договір

Російської, Української , білоруської, закавказької республік про

утворення СРСР. Було створено першу радянську Конституцію, яка була

затверджена на ІІ всесоюзному з'їзді Рад у січні 1924 р. Конституція

проголосила, що СРСР є "добровільним об'єднанням рівноправних народів,

що за кожною республікою забезпечене право вільного виходу з Союзу.

В 1925 р. на ІІІ зїзді Рад було оформлено входження в Союз Середньої

Азії.

2. Конституція СРСР.

В лютому 1935 р. відбувся черговий зїзд (VІІ) Рад СРСР. На попередній

пленум ЦК ВКП(б) запропонував внести на його порядок про зміни в

конституції СРСР. Вказувалося на зміни у виборчій системі: зміни

нерівних виборів рівними, багатоступеневих прямими, відкритих -

закритими. Йшла мова про підготовку тексту до нової Конституції.

Надзвичайний VІІІ зїзд Рад 5 грудня 1936 р. прийняв нову Конституцію

СРСР. В ній проголошувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне

суспільство. Багатоступеневі вибори до органів влади змінювались прямими

при таємному голосуванні. Говорилось про те, що експл. Класи повністю

знищені. До Конст. 1936 р. вперше ввійшло положення про Комуністичну

партію як керівне ядро всіх громадських і державних організацій.

Партапарат дійсно являв собою вузол тоталітарної держави і в руках

генерального секретаря зосередилась небачена в історії вся повнота

влади. Вражаюча невідповідальність практиці державного терору аніскільки

не турбувала тих, хто розробляв цю Конституцію.

3. Сталінський терор.

В січні 1934 року відбувся VІІ зїзд партії більшовиків, який відвів

підсумки 5-річного плану господарського розвитку. На зїзді виступили

керівні діячі опозиції Бухарін, Риков, Зіновєв і Каменев, які піддали

критиці методи диктаторського правління Сталіна. Більше проти Сталіна не

виступав ніхто, бо це було смертельно небезпечно. Єдину можливість

усунути йогот з керівництва давала процедура виборів у Центральний

комітет партії. Як і раніше, вибори в ЦК відбулися шляхом таємного

голосування. Сталін дістав менше голосів, ніж інші кандидати. Найбільшу

підтримку одержав С.Кіров.

1 грудня 1934 року Кірова було вбито. Причетність Сталіна до цього

вбивства є безспірною. Ця смерть для нього була вигідною: він усунувМіністрів, міністерства, судові органи, прокуратура - це все було

продовженням центральних органів КПРС - Пленумів ЦК, Політбюро та

секретаріату ЦККПРС. На партійних зїздах, конференціях визначалась

генеральна лінія партії у внутрішній і зовнішній політиці країни,

обирались члени Політбюро та секретаріату.

Центральні партійні органи мали монополію на формування кадрового складу

вищих державних органів влади і управління. Голова пПрезидії Верховної

Ради, Голови Ради Союзу та Ради національностей формально обирались на

сесії Верховної Ради за рекомендацією ради старійшин, фактично вони були

номенклатурою політбюро , так само, як і посада Голови ради Міністрів,

керівників міністерств і державних комітетів.

 

Президія Верховної Ради була органом не робочим, а показним, так само,

як і рада міністрів була високопоставленим розпорядчим і господарським

органом.

Рішення відповідних центральних партійних ставали обовязковими для

 

виконання усіх без винятку як партійними, так і державними

 

господарськими органами всіх рівней

— перша Конституція Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Затверджена 2-м З'їздом рад СРСР 31.1 1924 (м. Москва). Складався з Декларації про утворення СРСР 1922 і Договору про утворення СРСР 1922. За цим Осн. Законом до компетенції СРСР були віднесені питання: дип. зносин, укладення договорів з ін. д-вами; врегулювання проблем кордонів між союз, республіками; укладення внутр. позик; керівництво зовн. торгівлею; виділення окр. галузей пром-сті й підприємств, які мають загальносоюзне значення; керівництво збройними силами; затвердження і зміни союз, конституції тощо. Передбачалися форм, гарантії недоторканності території союз, республік. Для обмеження чи скасування права виходу із Союзу потрібна була згода всіх союз, республік (ст. 6). Найвищим органом влади СРСР визначався З'їзд рад, а в період між з'їздами — Нейтральний Виконавчий Комітет СРСР. ЦВК поділявся на дві палати — Союзну Раду, яка обиралася З'їздом рад з представників союз, республік (у складі 414 депутатів) пропорційно до кількості населення кожної з них, та Раду Національностей, що утворювалась із представників союз, і авт. республік (по 50 осіб) та авт. областей (по 1 особі) і затв. на З'їзді. Обидві палати, як і ЦВК у цілому, приймали декрети, кодекси, постанови, розпорядження. Сесії ЦВК скликалися тричі на рік, позачергові — за постановою Президії ЦВК, на вимогу президій Союз. Ради чи Ради Національностей або ЦВК однієї із союз, республік. Проекти нормат. актів набували сили закону лише після їх схвалення як Союз. Радою, так і Радою Національностей. У разі суперечностей між палатами вони мали передаватися на узгоджувальну комісію. Якщо не досягалося згоди, спір розглядався на спільному засіданні палат, а далі — на черговому чи надзвичайному З'їзді рад.

 

У період між сесіями ЦВК СРСР вищим постійно діючим законод., викон. та розпорядчим органом держ. влади була Президія ЦВК. Вона утворювалася ЦВК у складі 7 членів президії Союзної Ради, 7 членів президії Ради Національностей і 7 дод. членів. Роботою Президії ЦВК СРСР керував голова ЦВК (їх було 4 — за кількістю союз, республік). Порядок створення і склад викон. і розпоряд. органу ЦВК — Ради народних комісарів СРСР залишалися незмінними. Однак передбачені Договором про утворення СРСР 1922 10 наркоматів поділялися тепер на 5 загальносоюзних (іноз. справ, військ, і мор. справ, зови, торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфу) та 5 союзно-республіканських (продовольства, праці, фінансів, Вищої ради нар. г-ва, Роб.-сел. інспекції). Перші 5 наркоматів мали в союз, республіках своїх уповноважених, а другі виконували свої повноваження через однойм. наркомати союз, республік. У безпосеред. віданні союз, республік залишалися наркомати землеробства, внутр. справ, юстиції, освіти, охорони здоров'я та соц. забезпечення. Суттєвим доповненням до Договору були спец, глави Конституції про Верховний суд СРСР і Об'єднане державне політичне управління (ОДПУ) СРСР. ВС СРСР утворювався при ЦВК СРСР і діяв у складі пленар. засідання з 11 членів (голова, заступник голови, 4 голови верх, судів республік і ще 5 осіб, у т. ч. представник ОДПУ, призначених Президією ЦВК), цив.-судової, крим.-судової, військової і військ.-транспортної колегій. Як перша інстанція Верх, суд за спец, постановою ЦВК СРСР чи його Президії розглядав крим. і цив. справи виключної важливості, що стосувалися двох або більше союз, республік, а також справи персон, підсудності членів ЦВК і Раднаркому СРСР. Він давав керівні роз'яснення для верх, судів республік, опротестовував перед ЦВК СРСР постанови, рішення і вироки останніх, вирішував суд. спори між союз, республіками, розглядав справи по обвинуваченню вищих посад, осіб Союзу у посад, злочинах тощо.

 

Конституція СРСР 1924 втратила чинність з 5.XII 1936 у зв'язку із прийняттям Конституції СРСР 1936.

79. Створення та діяльність радянської міліції в 1917-1920 роках.У початковий періодСлом старої судової системи почався з ініціативи місцевих рад. Стихійно виникаючі судові органи носили досить різноманітний характер: революційні суди, народні суди, світові суди, адміністративні суди й т.д. У межах своїх рішеннях ці суди керувалися «революційним правосвідомості», «революційної совістю» і обычаями.

 

Первым державним актом, котрий поклав почав формуванню єдиної судової системи, став листопадовий 1917 р. декрет РНК РСФСР - Декрет про суде № 1. Він 1 скасував все дореволюційні судові органи, створені ще судової реформою 1864 р. Ліквідовувалися прокуратуру й адвокатура, інститут судових слідчих. Натомість створювалися місцеві колегіальні суди, що складалися з постійного судді і двох чергових народних засідателів. Склад суду обирався місцевими Советами.

 

Обвинителями, захисниками і повіреними у суді могли бути будь-які особи, користуються цивільними повноваженнями з Конституції. Попереднє слідство здійснювали судді единолично.

 

Кассационными інстанціями, рассматривавшими не які вступили до чинність закону вироки і рішення нижчих місцевих судів, були повітові і столичні з'їзди місцевих суддів. Касаційний оскарження могло вести скасування вироку або вирішення нижчестоящого суду, якщо вищестоящий суд встановлював неповноту чи неправильність проведеного попереднього слідства, процесуальних, кримінальних норм, несправедливість вироку чи відсутність складу якихось злочинів в діянні засудженого. Річ міг стати повернуто на новий розгляд, а вирок року скасовано чи змінено убік пом'якшення наказания.

 

В своєї діяльності суди мали керуватися декретами ВЦВК, РНК, положеннями політичних програм, «революційним правосвідомості» і «законами скинутих урядів», якщо де вони суперечили переліченим вище нормам та принципами. Проте вже листопаді 1918 р. посилання старі закони було зовсім запрещены.

 

В лютому 1918 р. ВЦВК принял Декрет суд № 2, расширивший підсудність місцевих судів. Нової інстанцією стали окружні суди, що складалися з трьох постійних членів і чотири народних засідателів (у справах) і дванадцяти засідателів під керівництвом постійного члена суду (по кримінальних справ). Засідателі приймали рішення як факт злочину, як це було у суді присяжних, а й міри покарання. Декрет відтворював слідчі комісії при окружних судах, обрані місцевими Совітами. Створювалися колегії правозаступников, члени яких підтримували обвинувачення здійснювали захист у суді. Через політичні обставин (боротьби з лівими есерами, які мали серйозний вплив у судовій сфері, і висловлював недовіру до старим юристам) восени 1918 р. ліквідовано окружні суды.

 

В липні 1918 р. РНК принял Декрет суд № 3, далі расширявший компетенцію місцевих судів. Слідчі комісії перепідпорядковувалися місцевим Радам. Касаційні скарги розглядали Ради місцевих народних суддів, сформовані із постійних суддів нижчестоящих судів. Створювався в Москве Касаційний суд до розгляду скарг рішення і вироки окружних судов.

 

В кінці листопада 1918 р. ВЦВК утвердил Положення про народному суді РСФСР, яке унифицировало судову 1 систему Республіки. Учреждалась єдину форму суду — народный суд, що складалася з одного народного судді і знання кількох (двох або шести) засідателів. Вибори суддів здійснювалися місцевими Совітами, засідателі затверджувалися виконавчими комітетами місцевих рад. Кандидати мали користуватися виборчими мораллю плюс досвід політичної роботи. У своїй діяльності суди мали керуватися декретами світської влади й «соціалістичним правосознанием».

 

Захист і обвинувачення здійснювали колегії при повітових і губернських виконкомах, обрані їх Совітами. Члени колегій були посадовими особами. Попереднє слідство проводили слідчі комісії, міліція або суды.

Принципами нового судового права стали: колегіальність до прийняття судових рішень, зменшення ролі судового професіоналізму, розширення судового правотворчества, вторгнення в судочинство соціальних і розширення політичних мотивів, зближення судової та властно-управленческой діяльності (рад). Разом із цим у 1918 р. існують часткові спроби повернутися до деяких інститутам та принципами старого судового права.

Декрет суд №1 заснував паралельно із місцевими судами особливі суди «для боротьби з контрреволюційних сил» — революційні трибуналы. У тому компетенції належала боротьби з контрреволюцією, мародерством, саботажем та ін «зловживаннями торговців, промисловців, чиновників». До їх складу входили голова і зібрали шість засідателів, обраних губернськими і міською Совітами. Попереднє слідство здійснювали особливі слідчі комісії. Система ревтрибуналів початку формуватися вже у січні 1918 р., коли було створено спеціальні революційними трибуналами печати.

С березня травень 1918 р. Наркомат юстиції розробляв проект декрету «Про революційних трибуналах», який було прийнято РНК в травні 1918 р. Наказувалося збереження ревтрибуналів лише у великих центрах і їх скасування інших місцях. Розподіл трибуналів за напрямами діяльності також скасовувалася. Була зроблено спробу укрупнити і централізувати діяльність цих органів. Одночасно вживалися заходи до поділу юрисдикції трибуналів і місцевих судів. Разом про те ревтрибуналам була залишено повну свободу у виборі заходів «боротьби з контрреволюцией».

 

В період громадянську війну система ревтрибуналів була зазнала суттєвим змінам. Вже у лютому 1919 р. ВЦВК своїм постановою підтвердив, що ревтрибуналы зберігаються лише у губернських центрах і великих містах. До їх складу входять три члена, обрані виконкомами Рад. Трибунали перевіряли слідчих дій ЧК, які разом із слідчими комісіями здійснювали попереднє слідство. Судове розгляд у трибуналах мало починатися пізніше сорока восьмої години з моменту следствия.

 

Положение про ревтрибуналах (1919 г.) закріпило кілька галузевих видів цих органів: воєнно-польові суди, залізничні трибунали, транспортні суди, мали статус революційних трибуналов.

 

В березні 1920 р. новое «Положення про ревтрибуналах», принятое ВЦВК, упраздняло спеціальні слідчі комісії, поклавши їх функції на органи ВЧК й особливі відділи, у складі трибуналів почали входити представники губернської ЧК.

 

Особенности судовий процес, характерні для ревтрибуналів, пояснювалися умовами громадянську війну. Прискорений судочинство, застосування найвищої міри покарання, свобода у виборі заходів кримінальної репресії, використання кронштейна як захисників і обвинувачів лише штатних членів колегії за часів совєтів, яскраво виражені геніальні критерії при призначенні покарань - усе це надавало характер чрезвычайности цим судовим органам. Тому, за перехід до непу (1921—1923 рр.) система ревтрибуналів була істотно реорганізовано і більшість ревтрибуналів упразднена.

 

Сохранились військові трибунали вищої ланки, военно-Транспортные трибунали у низці у містах. Як органів надзвичайної юстиції збереглися також особливі трудові сесії народних судів, земельні і арбітражні комісії, які випадали із загальної судової системи. До органам надзвичайної юстиції ставилися також позасудові органи репрессии.

 

С березня 1918 р. починається формування місцевих надзвичайних комісій, підлеглих ВЧК. Їм предоставляюсь прерогатива на арешти, обшуки, реквізиції й конфіскації. Місцеві ЧК створювались у та повітах і до липня 1918 р. існували повсеместно.

 

В червні 1918 р. пройшла Перша Всеросійська конференція ЧК, розробила загальні принципи організації і діяльності ЧК і подготовившая «Положення про місцевих Ч До. боротьби з контрреволюцією, спекуляцією і злочинами по должности», затверджене У ЦВК України у жовтні 1918 р. ВЧК була органом РНК, працював у тісному контакту з Наркоматом юстиції і Наркоматом внутрішніх справ. Місцеві органи ВЧК утворювалися місцевими Совітами на правах їх відділів. По вертикалі місцеві ЧК підпорядковувалися ВЧК.

 

Система надзвичайних органів включала спеціалізовані органи: влітку 1918 р. було створено прикордонні ЧК, у листопаді 1920 р. на особливий відділ ВЧК поклали функція з охорони кордонів, йому було передано прикордонні військові частини. У армії й на флоті наприкінці 1918 р. создавались особливі отделы ВЧК, у лютому 1919 р. ВЦВК принял Положення про особливих відділах ВЧК.

 

При наявності розгалуженої мережі місцевих органів ВЧК перетворюватися на потужний апарат політичних репресій. Після закінчення слідства ЧК передавали справи в самісінький трибунали, не бажаючи розглядали їх за суті й визначали міри покарання, «суспільно небезпечні елементи» могли піддаватися тюремному висновку в адміністративному, позасудовому порядку. Настільки широкі повноваження ВЧК і місцеві ЧК отримали період із вересня 1918 р. по 2 лютого 1919 р., відомого як період «червоного терору». Вже у лютому 1919 р. ВЦВК принимает Положення про ВЧК, у якому право виносити вироки у справі, проведених ЧК, надавалося ревтрибуналам, ними ж покладалася обов'язок перевіряти слідчих дій ЧК. Однак у окремих випадках органи ВЧК як і могли застосовувати несудову розправу.

 

Для боротьби з розкраданнями, спекуляцією, підробками, зловживаннями за посадою у і розподільних органах в жовтні 1919 р. ВЧК створюється Особый Революційний Трибунал, що був з голови і двох призначених ВЧК членов.

 

В березні 1920 р. ВЦВК своїм декретом зовсім скасовує право ЧК застосовувати позасудові репресії, зобов'язуючи їх передавати справи на розгляд ревтрибуналів. Проте вже травні 1920 р., у зв'язку з обострившейся військової техніки та політичної ситуацією, ВЦВК знову розширює права органів ВЧК на застосування особливих репресивних мер.

 

В кінці 1921 р. Дев'ятий Всеросійський з'їзд Рад прийняв рішення про скасування ВЧК. У нових соціально-економічних умовах надзвичайний орган «боротьби з контрреволюцією» трансформувався в Головне політичне управление (ГПУ) при НКВД.

 

Рабочая міліція виникла ході проведення збройного повстання на Петрограді і формувалася з урахуванням принципу добровільності. Цей принцип і був закріплений і жовтневому декреті 1917 р., подчинившем міліцію радам. За рік, у жовтні 1918 р., закінчувався НКВС і Наркомюст прийняли спільну инструкцию «Про організацію робітничо-селянської милиции». Систему міліції очолювало Головне управління робітничо-селянської міліції НКВС РРФСР. На місцях створювалися місцеві управління міліції, перебувала у подвійному підпорядкуванні: закінчувався НКВС і місцевих виконкомів Рад. При Головне управління міліції створювалося Центральне управління карного розшуку, при місцевих управліннях — відділи кримінального розыска.

 

На роботу у міліцію затверджувалися тільки особи, мають робоче чи селянське соціальне походження. У 1919 р. РНК своїм декретом затвердив порядок використання загонів міліції в бойові дії на фронтах громадянської войны.

 

Окончательно система міліцейських органів склалася до середини 1920 р. У червні ВЦВК утвердил Положення про робітничо-селянської милиции, у якому їхньому органи функції охороні суспільного ладу, боротьби зі злочинністю, проведенню слідчих діянь П.Лазаренка та дізнань у кримінальних делам.

 

В систему органів міліції входили: міська і повітова міліція, промислова, залізнична, водна, пошукова міліція. Міліція мала статус частин окремого призначення під час використання їх у бойові дії. Керівництво системою здійснювало НКВД.

 

В період громадянську війну для «ізоляції ворожий елемент» створювалися табору примусових робіт ВЧК. Порядок їх організації та функціонування було визначено у квітні 1919 р. постановою ВЦИК. Становище про місцях заключения було винесено Наркомюстом у листопаді 1920 г.

 

Заключение

 

Следует визнати, що систему «військового комунізму» не стала абсолютно пануючій, що їй зірвалася повністю придушити ринок, який, попри суворі закони війни, виявився дуже життєздатним. Загальновідомо, що спекулянты-«мешочники» приносили у міста стільки ж хліба, скільки давали все заготівлі по продразверстке, лише ціна його був у кілька разів выше.

По всій країні безперервно здійснювалася торгівля, відбувався обмін продовольства на промислові товари. З допомогою найбільшого московському ринку – Сухаревке можна було купити чи виміняти практично будь-який потрібний товар: від шпильки до корови. Меблі, діаманти, хліб, м'ясо, овочі – усе це продавалося на «чорному» ринку. Тут можна обмінювати радянські грошей валюту, хоча офіційно це було суворо запрещено.

Мелкое господарство демонструвало дивовижну живучість всупереч спробам уряду монополізувати виробництво і розподіл. До того ж Радянська влада опинилася у двозначному становищі: якщо суворо забороняти приватну торгівлю, то це прирікало міським населенням на голодну смерть, оскільки державне розподіл були забезпечити його продовольством у властивому объеме.

Частный сектор був такий сильним, що коли і уряд оголосило перехід до нової економічну політику, це було значною мірою лише визнанням факту існування стихійної торгівлі, выжившей всупереч декретам і репресіям властей.

існування радянської державності в Україні, тобто наприкінці 1917 - початку 1918 рр., єдиної системи органів охорони правопорядку на українській території, що контролювалася більшовиками, не існувало. На організаційно-правовому рівні правоохоронні функції утворених в містах різних (за назвою) органів поєднувалися з функціями збройного захисту радянської держави

 

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 71; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.063 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты