Першоджерела

В 1240 р. галицькі бояри називали своїм князем Данила, але всю землю держали самі. Вокняжився Доброслав і Судьїч, попів внук, і грабували всю землю; і, прийшовши в Бакоту, взяв він усе Пониззя без князівського веління. А Григорій Ва­сильович думав захопити собі всю Перемиську гірську країну. І було в землі велике заворушення і грабіж від них. Довідав­шись про це, Данило послав до Доброслава свого стольника Якова з великою скорботою сказати: "Я — ваш князь, ви не виконуєте моїх велінь, грабуєте землю; я велів тобі, Добросла-ве, не приймати чернігівських бояр, а давати їм волості гали­цьким, коломийську ж сіль лишити для мене". Доброслав ска­зав: "Хай буде так". В той же час, коли Яків сидів у нього, прийшли Лазар Домажиреч і Івор Молибожич, два беззаконни­ки, з смердів і поклонилися йому в землю. Яків здивувався і запитав про причину, чому вони поклонилися. Доброслав ска­зав: "Я дав їм Коломию". Яків же сказав йому: "Як ти можеш без князівського повеління віддати її їм? Великі князі держать цю Коломию для роздач дружинникам; а ці недостойні і Воть-нина держати". Доброслав же усміхнувся і сказав: "Що ж можу я сказати!" Приїхавши, Яків усе розповів князю Дани­лові. Данило ж сумував і молився богу за свою отчину, об тім, що ці нечестивці держать і володіють нею. Небагато минуло часу, і Доброслав прислав (з доносом) на Григорія, говорячи: "Він тобі невірний"; Доброслав хотів заволодіти всією землею, а той противився йому. Самі почавши розбрат, вони приїхали до князя з великою гординею. Доброслав їхав в одній сорочці, бундючно, недивлячись на землю, а галичани йшли біля стре­мені його. Данило і Василько побачили його гордість і пройня­лися великою ворожістю до нього. А Доброслав і Григорій оби­два обвинувачували один одного. Почув Данило, що їх слова сповнені обману, що вони не хочуть по його волі ходити, а хо­чуть передати його владу іншому, і, поміркувавши з своїм бра­том, обурений їх явним беззаконням, звелів їх схопити.

Грамота Івана Ростиславовича Берладника (1134 р.)*

Грамота князя Івана Ростиславовича Берладника змальовує еко­номічні зв'язки Галицького князівства з чеськими, угорськими та іншими купцями. Суть грамоти полягає у встановленні пільг для месембрійських (болгарських) купців. Ці купці, коли привозили в Малий Галич "товари, на «ізклад», то звільнялися від сплати мита. На привіз товарів в інші міста це правило не поширювалося. При торгівлі на «ісьвоз» (місце причалу і вивантаження кораблів) мито платилося навпаки, тільки в Малому Галичі, але не в інших містах Галицького князівства.

В ім'я Отця, і Сина, (і Святого Духу): це я, Іванко Ростиславович, від престолу (від князівства) Галицького, князь Берладський, за­свідчую (постановляю): купцям (месе) мбрийським (болгарським) да не платити мита у місті нашому (у Малому Галичі) на ізклад (на привіз) ... (на інші міста ця пільга не поширюється). А на «ісьвоз» (на вивіз) різних товарів місцевих, угорських, руських і чеських, те (мито) не платити ніколи (ніде) тільки у Малому Галичі... (В літо) від Різдва Христова, 1134 місяця, травня 20 дня.

Статутна грамота князя Мстислава Романовича (близько 1289 р.)

Статутна грамота володимиро-волинського князя характеризує повинності, які лягали на плечі феодально-залежного населення Південно-Західної Русі.

Мстислав же, трохи побувши в Бересті, і їхав до Кам'янця та до Бєльська, і раді були йому усі люди; утвердив податки і помістив гарнізони в Бєльську, Кам'янці, і поїхав до Берестя, і сказав боярам своїм: «Чи є ловчі (повинність на утримання ловчих, слуг, які віда­ли князівською охотою) тут?» Вони ж відповіли йому: «Не було їх тут ніколи». Мстислав же сказав: «Я встановлюю на цих (землях) ловчі...» і повелів писцю своєму писати грамоту.Це я, князь Мстислав, син Королів, внук Романів, встановлюю ловчі (повинність) на Бересті, і на усі віки, за їх коромолу: із ста (ад­міністративна одиниця) по дві лукні меду, по дві вівці, по 50 льну, по 100 хлібів, 5 цебрів вівса, 5 цебрів жита, по 20 курей, по толку із усякого ста; а на міщан по 4 гривні кун. А хто моє слово порушить, стане зі мною перед богом.

"Рукописания" князя Володимира Васильковича (близько 1287 р.)**

(Витяг )

.

Рукописання князя Володимира Васильковича свідчить про норми спадкового права у Володимиро-Волинському князівстві. В ньому говориться про передачу князем Володимиром права екс­плуатації феодально залежного населення і землі своєму братові і дружині.

Мстислав піде на подвір'я, Володимир же послав послів до ньо­го єпископа свого, з Борком і з Оловянцем, говорячи: «Брате мій! На те я послав послів своїх, (бо) хочу з тобою договір заключити про землю, про міста і про княжну свою, і про сімох дітей (своїх), хочу грамоти писати». Мстислав же відповідає єпископу брата свого: «Господарю, брате мій. Я не хотів захоплювати твій спадок після смерті твоєї (твою землю). Цього на серці моєму не було, але говорив про це, в Ляхах коли там були ми з Телебугою, Алгуєм, з братом моїм Левом і сином моїм Юрієм. Ти ж, пане мій, брат мій, прислав до мене послів, говорячи: «Мстислав, даю тобі землю свою усю: міста, які мені належать». Мстислав же сказав єпископу брата свого: «Пане! Скажи брату, що господу любо і тобі, отже хочеш гра­моти писати, (то пиши) на те господня воля і твоя». Єпископ, по­вернувшись від Мстислава, переказав слова брата; Володимир на­казав писцю своєму Федорцю писати грамоти. Князя Володимира рукописання.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, молитвами Святої Богороди­ці і непорочної діви Марії і святих ангелів. Це я, князь Володимир, син Васильків, онук Романів даю землю свою всю і міста, які мені належать, брату своєму Мстиславу і князівське місто Володимир; другий примірник такої ж грамоти передаю брату своєму і хочу ще княгині своїй грамоту писати.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, молитвами Святої Богороди­ці і непорочної діви Марії і святих ангелів. Це я, князь Володимир, син Васильків, онук Романів, пишу грамоту: даю своїй княгині, із володінь моїх, місто Кобрин з людьми, і з даниною, яку при мені да­вали, таку хай і після смерті моєї платять княгині моїй. Даю їй село своє Городіл, з податками і даниною і людьми, які на мене працюва­ли, після смерті моєї нехай працюють на княгиню мою... А Садово і Соміно даю княгині своїй і монастир свої Апостоли. А село Березо-вичи купив у Юрійовича і у Давида Федорка за 50 гривен кун, 5 лік­тів скорлату і брилі дощаті, а те село віддав у власність монастиря свої Апостоли. А княгиня моя, після моєї смерті, якщо захоче стати черницею, то нехай стане, а якщо не захоче - (то нехай не стає) як їй любо, мені не встати і не бачити, що хто робить після смерті моєї.