Магдебурзьке право

Стаття 1. Про радників (ратманів)

Коли було засновано місто Магдебург, воно набуло пра­ва за своєю доброю волею і за порадою наймудріших. На раду скликали (міщан), щоб вони вибрали шефенів і рад­ників (ратманів); шефенів — на тривалий термін, а рад­ників — на один рік... Ратмани збираються на міський суд, коли вони побажають, за порадою наймудріших, коли про­голошують заклик про допомогу, і (тоді вони) виклика­ються у відповідності з їхньою присягою... Коли хто не з'явиться на міський суд, коли дзенить дзвін, той платить шість пфенігів. Коли йому повідомляють про міський суд(а він не з'явиться), то він платить 5 шилінгів. Радники (ратмани) владні розглядати різноманітні справи, що сто­суються порушень правил щодо міри і ваги та продажу харчових припасів. Порушники цих правил повинні пла­тити штраф на суму ... 36 шилінгів.

Стаття 2. Про права дрібних торгівців

Якщо торгівці в чомусь провинились або не сплатили на­кладений на них штраф, порушивши клятву, дану місту або радникам (ратманам), і коли доведено, що цей поступок здійснено..., то порушника стрижуть і б'ють канчуком або він сплачує три шилінги, але це залежить від ратманів, що вони вирішать. Покараний таким чином стає безправним і не може перепродавати харчові припаси, хіба що ратмани йому дозво­лять. Такий же вирок поширюється і на інших людей, яких спіймали на торгівлі недоброякісними продуктами і вони не можуть більше мати лавку без дозволу ратманів.

Стаття 3. Про судові дні вищого (бурграфського) судді Наш вищий суддя, який тут засідає, засідає три рази на рік. Коли він (граф) не з'явиться в судовий день або коли там не буде шультгейса, то суд також відбудеться, оскільки шультгейс повинен знайти (запропонувати) бурграфові пер­шим рішення. Коли шультгейс не з'явиться на судове засі­дання, то він виплачує бурграфові 10 фунтів. Штраф не стягується при поважних причинах неявки до суду, які доказуються як це (встановлено) правом.

Стаття 4. Про права бурграфа

Якщо станеться щось протизаконне протягом 14 днів до судових днів бурграфа, то ці (справи) розглядає бурграф... Справи про насилля, переслідування, напад на дім розгля­дає бурграф... Коли бурграф не може бути (там), то міща­ни обирають суддю замість бурграфа для розгляду справи, коли винуватий спійманий на місці злочину.

Стаття 24. Про хворобу

Ні чоловік, ні жінка, будучи хворими, не можуть відчу­жувати своє майно, вартість якого перевищує три шилін­ги, без згоди спадкоємців, а дружина без згоди чоловіка.

Стаття 25. Про боргові зобов'язання батька

Коли хто-небудь вимагає від іншого виплатити борг його батька, то він (відповідач) звільняється від сплати боргу, якщо йому не повідомили про цей борг, як того вимагає закон. Коли ж (боржнику) подають позов із свідками і (боржник) стверджує, що він сплатив борг, то він повинен це довести ... власною рукою.

Стаття 28. Про поєдинок

Коли хто-небудь б'ється в поєдинку, то, коли переможе, платить за рану рукою, а за вбивство — шиєю (головою). У межах міського права ніхто не має права вести поєдинок, за винятком того, коли пораненим був той, хто розпочав по­єдинок, і при цьому був свідок.

Стаття 34. Про дарування

Коли чоловік або дружина отримують у присутності суддів дарунок, то дружина може з отриманою нею частиною ро­бити усе, що вона бажає, без заперечень з боку будь-кого; те ж і чоловік може робити з отриманою ним частиною. Коли дружина помирає без спадкоємців і коли не знайдеться спад­коємців з боку її чоловіка, то її доля майна переходить у спадщину до її найближчого родича, чи буде то чоловік, чи жінка... Те ж стосується і долі чоловіка.

Стаття 35. Про правомірне володіння

Коли хто-небудь подасть скаргу на іншого стосовно май­на, яким він володіє по праву і яке інший утримує непра­вомірно, яке він (скаржник) отримав у спадщину від бать­ка, і коли з'явиться той, на кого подано скаргу, і скаже, що він набув володіння на це майно і має право володіння, і що він мав це майно один рік і один день без заперечень з чийогось боку, і що це його законне чиншове майно, то він повинен негайно підтвердити документом своє право володіння і пред'явити його в той же день, і тоді він збе­рігає за собою своє чиншове майно.

Магдебурзьке право(Марія Рівненська)

Марія рівненська (Несвицька) виявила себе мудрою жінкою-правителькою міста, справжньою патріоткою. Княгиня так багато добра зробила Рідному, його жителям. Зрозуміло, що ті привілеї, яких вона добилася в королів, їй не були потрібні. Ифіаі як власниця міста, цим полегшувала життя прдсщЦч рівнянам. І вдячні нащадки увічнили її ім'я в назві однієї з міських вулиць (рішення міськвиконкому від 18.09.1991 р., № 379). А на |] фній із сесій міської ради депутати ухвалили рішення спорудити пам'ятник славній рівнянці. Він має бути споруджений на одному з майданів на вулиці Соборній між двома багатоповерховими будинками (напроЬгимагазину «Монарх»), Яких же привілеїв домагалася княгиня Рівненська?

Ім'я Марії Несвицької тісно пов.'язане з питанням магде­бурзького права, яке бери свій поаток ще з ХІІІ коли в німецькому старовинному місті Магдебург було ствфено орган місцевого самоуправлін­ня.: Воно юридично закріплювало права ремісників, міщан, купців та інших. Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і органів міського само­врядування, суду, купецьких гільдій, ремісничих цехів, регу­лювало питання торгівлі, опіки, спадкування, установлювало покарання за різні види зло­чинів тощо. Це право юридично зафіксувало успіхи місцевого населення в його боротьбі про­ти феодалів.Протягом ХШ-ХІІІ століть магдебурзьке право поширилося в Німеччині, Чехії, Угорщині, Литві, Польщі, Білорусі. Прийш­ло в Україну воно разом із німецькими колоністами, адже ще галицько-волинський князь Данило Романович і його на­ступники забезпечували їм при­вілей користуватися власним правом і мати власні судово- адміністративні інституції.

Магдебурзьке право надава­ли населеним пунктам королі та великі князі. В Україні пер­шими містами, які отримали магдебурзьке право, були: Володимир-Волинський (1324 р.), Сянок (1339 р.), Львів (до 1352 р.), Київ (1494 р.). На Рівнен­щині цим правом володіли, крім Рівного, ще Дубно, Степань і десятки інших населених пунктів.

Княгиня Марія Несвицька була прекрасно ознайомлена з пільгами, які надавало магде­бурзьке право, і після смерті свого чоловіка Семена Несвицького, який купив «двор и село в Луцком повете на имя Ровное» в луцького землевлас­ника Івашка Дичка Васильовича «... с приселки, и с полями, и с сеножатми, и с дубровами, и с лесами, и с боржными землями, и с ставами и ставищами, и с река­ми, и с бобровыми гони, и с мыти»... за 300 кіп широких чеських грошей (3000 карбо­ванців сріблом), вона разом зі своею дочкою Анастасією в 1479 році успадкувала це тоді ще село. Княгиня, яка прожива­ла у сусідньому селі Городок, вирішила перетворити тодішнє село Рівне в красиве квітуче місто, яке їй, очевидно, дуже вже сподобалося.

Незабаром заммок був споруд­жений з дерева, обнесений земляним валом замок мав бійниці, кілька гармат. Княгиня перенесла свою резиденцію у Рівне і стала себе іменувати Рівненською.

Перше своє бойове хрещення замок прийняв у 1496 році, коли на Рівне напали татари й почали обстрілювати замок за стінами якого, заховалися, городяни. «Завершилися переговори? як закінчилися тим, що рівняни вимушені були погодитися на викуп. Татари зняли облогу. Але згодом вони більше тридцяти раз нападали на Рівне, забираючи в ясир і жителів руйнуючи його, як і навколишні міста.

Після першої татарської навали Рівне швидко відбудувалося і нараховувало вже майже 400 будинків. Частина населення продовжувала займатися землеробством.

Відкрилися крамниці, де рівняни могли придбати різніий крам, продукти.

Власниця Рівного княгиня Марія Рівненська вирішила зробити подарунок його жите­лям. Вона звертається до тоді­шнього великого князя литовського і, польського короля Казимра Ягеллончика з прохан­ням надати Рівному магдебурзьке право. І, як свідчить відомий дослідник історії Воілинрької землі Тадеуш Сіецький що працював у кінці ХIХ століїтя спираючись на доку­менти, зробив висновок, що ко­роль, перебуваючи в Степані, 13 серпня (без вказання року) звенувсся до Луцького, Пере­мишльського і Володимирського старост з документом, у яко­му нагадував їм, щоб нових мит не винаходили, а застосовува­ли лише ті «які. Були за йога дядька.князя Вітольда». Крім того в документі говорилося: «...в Ровному од воза по грошу,... а од пригнаного скота по грошу од десяті» Отож магдебурзьке право для Рівного було надано не пізніше 1492 року.

Згодом уже від сина Казими­ра Олександра, великого кня­зя литовського і польського ко­роля вона домоглася для сво­го новозаснованою міста при­вілей, на ярмарок – на один день на рік - свято Семена Літолроводця (вересень). Цей при­вілей, буВ наданий у Бресті 21 грудня 1500 року. Проте в зам­ку сталась пожежа і в полумї і загинули документи - пільги. Княгиня почала будувати новий замок.

Тоді ж вона звернулася до наступного польського коро­ля - великого князя литовсь­кого, сина Казимира Жигмонта (Сигізмунда) І Старого з проханням підтвердити при­вілеї, надані місту його попе­редниками.

Після смерті зятя співвласника Рівного Семена Юрійовича Гольшанського, старости Луцького, який і так мало займався інтересами Рівного, почалися нові клопо­ти в княгині Марії її сусіди ко­ристувалися тим, що княгиня була вдовою і їй самій було дуже тяжко захищати свої інтереси, й почали добивати­ся права на її маєтності. Це в першу чергу стосувалося феодалів Дєвчиців - Гната, Богдана, Івашка. Не маючи жодних юридичних прав, вони зверталися з листами до сейму та короля з вимо­гою надати їм ці маєтності.

І тоді 11 липня 1507 року король у Вільнюсі підписує документ, у якому говориться, що він підтверджує привілеї, надані Рівному королями Кази­миром та Олександром. А далі у документі читаємо: «... потвержаем то сим нашим лис­том вечно ей и ее детем, и на потом будучи их сщадком, и их ближним. Мают они тот, выше мененый замок Ровное из ме­стом его, и зо всими селы и приселки его, и з бояры, и з слугами путными, и з их селы, и теж зо всими людми-данни-ки и слободичи и тяглыми, -из всими землями пашными и бортными, и боры, и лесы, и з дубровами, и гаи, и з ловы, и з ловищи, и з сено-жатми, и с озеры, и с бобровыми гоны, и з река-ми,и з речками и млыны, и их вымелки, и з данми грошовыми и ме­довыми, бобро­выми и куничными, и з мыты, ко­торый будут з ста-родавна там бы­вали, И всими иными платы и доходы, который якимколвек (яким завгодно) име­нем могут назва­ны або менены быти, и зо всим правом и пан­ством.