Устав князя Володимира Святославовича

Характеризує юрисдикцію церкви в епоху Київської Русі. Церк­ва з моменту введення християнства на Русі вела боротьбу за збе­реження і захист своїх інтересів. З цією метою церква добивалася отримання спеціальних актів великокняжої влади, які отримали на­зву церковних «Уставів». «Устав» князя Володимира в початковому його вигляді до нас не дійшов, а зберігся в шести пізніших редакці­ях. «Устав» князя Ярослава є коротким кодексом норм, які регулю­ють відносини між церквою і державою. Вони регулюють правове положення духівництва і межі юрисдикції церкви, а також головну галузь державного життя - сімейно-шлюбну.

Перша редакція Устав князя Володимира Святославовича (за списком/сторичного музею XV ст.)

В ім'я Отця і Сина, і Святого духу.

Це я, великий князь Василь, названий (в миру) Володимиром, син Святослава, онук Ігоря і блаженної (княгині) Ольги, прийняв святе хрещення від грецьких царів Костянтина і Василя і патріарха Фотія, і взяв першого митрополита Михайла на Київ і на всю Русь, хрестити усю землю Руську.

Потім, минулим літом, побудував церкву Святої Богородиці і наказав збирати на її користь десятину: від усієї землі Руської, (від) княжіння, від всякого суду (збирати) десяту копійку, із торгу десяту неділю (збирати), із будинків в кожне десяте літо, із кожного стада і кожного живота (людини) Чудотворної Божої Матері і Чудотвор­ного Сина.

А потім звернувся до грецького номоканону і знайшовши в ньому це, (вирішив) не слід цим (світським) судом судити князю, ні боярам, ні суддям його. І видав устав із своєю княжною Анною і зі своїми дітьми, і дав (його) Святій Богородиці (церкві), і митропо­литу, і усім єпископам.

Нехай не (будуть) втручаються ні діти мої, ні внуки мої, ні рід мій в справи церковні і в усі суди (церковні), по усіх містах, погос­тах, слободах (поселення), де живуть християни і діє цей устав.

І якщо я порушу цей устав, (чи рід мій), то суд мені (і роду моєму). А хто порушить мій устав, суд мені з них перед богом, а ми­трополиту проклинати його збором (церковним).

До компетенції церковного суду належать справи: розпусти (розводу), мильне (незаконні зв'язки чоловіка з другою жінкою), заставання чоловіком жінки під час подружньої невірності, уми­кання (заключения шлюбу шляхом крадіжки дівчини чи чужої дружини), пошибання (зґвалтування) і толоки (групове зґвалту­вання), справи про межі між чоловіком і жінкою, про живіт (супер­ечка про майно між чоловіком і жінкою), чи в племені або сватов-стві, справи про заключения шлюбу між близькими родичами чи свояками, відовство (чаклунство), урікання (ображання негідни­ми словами чи кличкою), вузли (чародійний нав'яз, який носили для зберігання від хвороб і наговорів - оберіг), зілля, еретичество, зубоядення (кусання під час сварки чи бійки), справи про бійку між батьком і матір'ю, чи сина з дочкою, бійка між братами або справи про спадок братів.

А це (категорії населення, які знаходяться під патронатством церкви): митрополичі люди церковні, ігумен, ігуменя, піп, попадя, попович, чернець, черниця, диякон, дружина диякона, проскурни­ця, пономар, вдова, каліка, сторонник (бродяга), задушна людина (звільнена за духовним заповітом), прикладник (ізгой), кульгавий, сліпий, дяк і усі члени церковного причету.

Практична робота № 3

Тема: Право Київської Русі

«Руська Правда»

коротка редакція (за Академічним списком)

Руську Правду вперше відкрив В. Татіщєв в 1738 році. Є думка, що Руська Правда була введена в дію Ярославом в 1037 році. Не з'я­совано остаточно і місця створення цього джерела, хоча більшість дослідників на основі аналізу існуючого звичаєвого права та врахо­вуючи культурне та наукове середовище, яке існувало в Києві, ви­словлюються саме на користь Київської гіпотези, хоча існує думка про її новгородське походження. На князівськім з'їзді в 1072 році сини Ярослава Мудрого: київський князь Ізяслав, чернігівський -Святослав, Переяславський - Всеволод спільно з київським воєво­дою Коснячком, вишгородським - Чудином та іншими представни­ками князівської влади доповнили звід новими статтями.

Законодавство, вироблене Ярославом Мудрим та його синами носить назву «Короткої редакції Руської Правди». Існують також «Поширена» та «Скорочена» Правди.

«Руська Правда» дійшла до нас у 106 списках, які представля­ють три редакції: Коротку, Поширену, Скорочену. Характерно, що всі ці редакції відображають різний рівень розвитку давньоруського права. Найдавнішою редакцією є «Коротка Правда». Вона збере­глася в двох основних списках - Академічному і Археографічному (XV ст.). Решта 11 списків «Короткої Правди» відносяться до XVI-II - XIX ст. і пов'язані з Академічним списком.

«Коротка Правда» ділиться на 4 основних частини: Правду Ярос­лава - ст. 1 - 17 (18), Устав Ярослава (чи Правду Ярославичів) - ст. 19 - 40 (41), Покон вирний^стТіЗ (41 - 42), Урок мосників - ст. 43. «Коротка Правда»Іоула укладена Ярославом біля 1016 року (вважа­ли Б. Греков, Л. Черепній, А. Зімін), хоча існує думка, що вона вини­кла в 1035 - 1036 рр. (М. Тихомиров, С. Юшков, М. Котляр та ін.)..

«Поширена Руська Правда» заснована на двох основних джере­лах: «Короткій Правді» та «Уставі Володимира Мономаха». В ній знайшли відображення ті зміни, які відбулися в Давньоруському сус­пільстві на рубежі XI - XII ст. В ході київського повстання 1113 року В. Мономах зібрав своїх сподвижників і, з'ясувавши причини по­встання, доповнив існуючий закон низкою нових необхідних статей.

Виникнення «Скороченої Правди» датують XII - XVII ст. Однак слід зазначити, що назва «Скорочена Правда» не відповідає змісту, адже вона є самостійним оригінальним явищем в Давньоруському законодавстві. Відомий дослідник «Руської Правди» Л. Білець-кий вважав, що текст цієї редакції вийшов не із тексту «Поширеної Правди», а з якогось іншого. Він відносить час її виникнення до пер­шої половини XVII ст. Текст «Скороченої Правди» зберігся удвох списках. Ні один із двох списків не є оригіналом. Створені вони не­залежно один від одного, з якогось третього тексту, досі невідомого. Тому текст цього оригіналу «Скороченої Правди» є цілком новий кодекс Правди. Якщо вб'є муж мужа, то мстить брат за (вбивство) брата, син за батька, або батько за сина, чи двоюрідний брат, або племінник з боку сестри; якщо не буде нікого, хто б помстився, то (слід призначити) за вбитого_40_гривен, якщо (убитий) буде русин, гридень, купець, ябетник, мечник або ж ізгой чи Словении, то призначити 40 гривен за нього.

Якщо хто-небудь буде побитий до крові; чи до синців, то не тре­ба шукати (цьому чоловікові) свідок; якщо ж на ньому не буде ніяких слідів (побиття), то нехай прийдуть свідки, якщо ж не може (привес­ти свідків) то справі кінець; якщо ж не може помститися за себе, то нехай візьме собі з винуватця за образу 3 гривни та ще плату лікарю.

Якщо ж хтось когось вдарить батогом, жердиною, долонею, ча­шею (келихом), рогом або плазом меча, то (повинен заплатити) 12 гривен; якщо його (винуватця) не настигнуть, то він платить,"! на цьому справа кінчається.

Якщо (хто-небудь) вдарить мечем, не витяппи його (з піхв), чи рукояткою, то повинен заплатити 12 гривен за образу (потерпілому).

Якщо (хто-небудь) вдарйтьмечем по руці і відсіче її, або вона в~соэ*не<то (він, винуватець, платить потерпілому) 40 гривен.

Якщо нога залишиться цілою, (але почне людина) кульгати/\ тоді нехай угамують (винного мстять) домочадці (пораненого).

Якщо (хтось) відсіче (комусь) будь-який палець, то (має спла­тити) 3 гривни за образу потерпілому.

За (висмикнутий) вус (сплатити) 12 гривен, а за жмут бороди 12 гривен. "

Якщо ж хтось вийме меч, але не вдарить (ним), то платити одну гривну.

Якщо ж чоловік штовхне чоловіка від себе чи до себе, (то пла­тить) 3 гpJПшиJ якщо (потерпілий) виставить двох свідків; але якщо (потерпілий) буде варяг, чи колбяг, то йому достатньо присягнути (самому).

Якщо ж челядин сховається у варяга або колбяга, і ті його про­тягом 3-х днів не повернуть (колишньому господарю), то, розпізнав­ши його на 3-й день, він (колишній господар) повертає його до себе, а переховувач повинен заплатити 3 гривни за образу потерпілому.

Якщо хтось поїде на чужому коні, не спитавши дозволу, то платить 3 гривни.

Якщо хтось візьме чужого коня, зброю або одежу, а (госпо­дар) розпізнає (крадене) в своїй общині, то хай забере своє, (а зло­дій сплатить)3 гривни за образу потерпілому.

Якщо хтось розпізнає (свою річ у кого-небудь) і не зможе її взяти, то не повинен говорити (при цьому): «Моє», - а нехай скаже: «Піди на звід (і ми з'ясуємо), де взяв її». Якщо той не піде, то нехай представить поручника (який би явився на з .ід не пізніше), 5 днів.

Якщо хтось намагається стягнути з кого-небудь борг (решт­ки майна), а той почне відпиратися, то слід йому (з відповідачем) на звід перед 12 чоловіками; і якщо виявиться, що зловмисно не віддав предмет позову, то за шукану річ належить йому сплатити грішми, крім того, - 3 гривни винагороди потерпілому.

Якщо хтось розпізнав свого (зниклого) челядина, захоче його повернути, то відвести (його) до того, у кого його було купле­но, а той відправляється до попереднього (перекупника), і коли ді­йдуть до третього, то нехай господар скаже йому: «Ти мені віддай свого (мого) челядина, а свої гроші шукай при свідкові».

Якщо холоп вдарить вільного чоловіка і втече в хороми, а господар не захоче його видати, то він (господар) може забрати холо­па собі, заплативши за нього 12 гривен, а після того, якщо де-небудь зустріне холопа побитий ним чоловік, то може його (холопа) вбити.

А якщо хтось зломить спис, чи щит або (зіпсує) одяг і захоче їх лишити у себе, то (господар) за псування одержить компенсацію грошима; якщо ж господар відмовляється від поламаного, то йому належить заплатити грошима стільки, скільки він сам заплатив за цю річ.

Правда Руської землі впорядкована, коли зібралися Ізяслав, Всеволод, Святослав, Коснячко, Переніг, Микифор Киянин, Чу-дин, Микула.

Якщо вб'ють огнищанина навмисно, то (вбивця) платить за нього 80 гривен, а люди можуть не допомагати йому у виплаті. А за вбивство княжого під'їзного платити 80 гривен.

А якщо вб'ють огнищанина під час розбійного нападу, а вбивцю не будуть шукати, то виру платить общинаиде знайдено тіло вбитого.

Якщо вб'ють огнищанина при крадіжці (коли він краде) у домі, або (при крадіжці) коня, або (при крадіжці) корови, то нехай уб'ють його, як собаку. Так діяти і при вбивстві тіуна.

22.А за (вбитого) княжого тіуна платити 80 гривен.

А за (вбивство) старшого конюха при табуні (платити) 80 гривен. Як встановив Ізяслав за свого конюха, якого вбили до-рогобужці.

А за вбивство (княжого старости) і старости сільського і по­льового (платити) 12 гривен.

А за вбивство княжого рядовича платити 5 гривен.

А за (вбивство) смерда чи холопа (платити) 5 гривен.

Якщо вбита раба-годувальниця, чи син її, то (платити) 12 гривен.

А за княжого коня, якщо він з товаром (платити) 3 гривни, а за коня смерда - 2 гривни, за кобилу 60 резан, а за вола - гривну, а за корову - 40 резан, а за трирічну (корову) - 15 кун, а за дворічну -півгривни, а за теля - 5 резан, а за ягня - ногата, за барана - ногата. (1 гривна = 20 ногат - 25 кун = 50 резан).

А якщо хто-небудь украде чужого холопа чи рабиню, то платить він за образу 12 гривен потерпілому.

Якщо ж прийде побитий до крові чи в синцях чоловік, то не шукати йому свідків.

А якщо хто-небудь вкраде коня чи волів, або (обкраде) дім, і при цьому буде красти один, то платити йому гривну і ЗО резан; коли ж злодіїв буде 18 (навіть 10), то платити кожному по 3 гривни і по ЗО резан.

А якщо підпалять княжу борть, чи видеруть (з неї бджіл), то платити 3 гривни.

Якщо без княжого розпорядження будуть мордувати смер­да, то платити за образу 3 гривни, а за (мордування) огнищанина, тіуна і мечника - 12 гривен.

А якщо хтось переоре межу чи знищить межовий знак на дереві, то (платить) 12 гривен винагороди потерпілому.

А коли хтось украде човен, то за нього платити ЗО резан, і штрафу 60 резан.

А за голуба і за курку (платити) 9 кун, а за качку і за гуску, і за журавля, і лебедя - ЗО резан, а штрафу - 60 резан.

А якщо вкрадуть чужого собаку, чи яструба, чи сокола, то платить за образу 3 гривни потерпілому.

Якщо вб'ють злодія на своєму дворі, чи біля кліті, чи біляхліва, то так тому і бути; якщо ж дотримали його до світанку, то по­винні відвести на княжий двір, але якщо його вб'ють, а люди бачили (його) зв'язаним, то платити за нього (злодія).

39.Якщо вкрадуть сіно, то платити 9 кун, а за дрова - 9 кун.

40.Якщо вкрадуть вівцю, козу чи свиню, при чому одну вівцю украли 10 (чоловік), то платити по 60 резан штрафу кожному, а тому, хто затримає злодія, - 10 резан.

41.А від гривни мечнику припадає куна, а з десяти - 15 кун, а князеві 3 гривни, а з 12 гривен тому, хто приведе винуватця, -70 кун, а з десяти - 2 гривни, а князеві - 10 гривен.

42.А ось закон вирника: вирнику взяти 7 відер солоду на тиж­день, а також барана чи півтуші м'яса чи дві ноги, а в середу резану чи сири, так само і в п'ятницю, а хліба й пшона взяти, скільки змо­жуть з'їсти, а курей по дві щодня; поставити 4 коней і годувати уво­лю; а вирнику платити 60 гривен 10 резан і 12 вевериць, а при в'їзді гривну; якщо ж під час посту потрібна йому риба, то взяти за рибу 7 резан; і всього одержує 15 кун на тиждень, а хліба давати скільки можуть з'їсти; хай вирники зберуть виру протягом тижня. Ось таке розпорядження Ярослава.

43.А ось плата установлена для мостників: якщо збудують міст, то взяти за роботу ногату і за кожен стоян (проліт) мосту ногату; якщо ж підремонтували декілька дощок старого мосту - 3, 4 або 5, то брати стільки ж.

Руська Правда

(Поширена редакція)

(За Троїцьким списком)