Громадянська присяга херсонеситів

Повідомлення Страбона про грецькі колонії

На узбережжі Чорного моря

Це місто (Херсонес) раніше користувалося автономією, але потім, спустошуване варварами, примушене було взяти собі в покровителі Мітрідата Євітатора.

Пантікапей являє собою горб, на схід від нього знаходиться гавань і доки приблизно для ЗО кораблів, є також акрополь; заснований він мілітянами. Довгий час це місто і всі сусідні поселення навколо гирла Меотіди по обидва боки його були під одноосібною владою правителів з дому Левкона, Сатіра і Парі-сада, аж до того Парісада, що добровільно передав владу Міт-рідатові...

Великий Херсонес і виглядом, і розміром подібний до Пело­поннесу; ним володіють боспорські владарі після того, як він увесь дуже постраждав від безперервних війн.

Громадянська присяга херсонеситів

Клянуся Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою [богиня], богами й богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, тери­торією та укріпленими пунктами херсонесців.

Я буду однодумним щодо порятунку і свободи держави та громадян і не зраджу Херсонеса, Керкінітіди, Калос Лімена та інших укріплених пунктів і з решти території, якою херсонес-ці управляють чи управляли, нічого нікому не зраджу, ні ел­ліну, ні варвару, але оберігатиму все це для херсонеського на­роду.

Я не звалюватиму демократичного ладу й не дозволю цього тому, хто зраджує і звалює, й не потаю цього, але доведу до відома державних службових осіб.

Я буду ворогом тому, хто замишляє і зраджує чи відторгає Херсонес, або Керкінітіду, або Калос Лімен, або укріплені пун­кти й територію херсонесців.

Я служитиму народові й радитиму йому найкраще й найсп-раведливіше для держави і громадян.

Я оберігатиму для народу састер (значення цього терміна не з'ясоване; можливо, це найменування однієї із святинь херсо­несців) і не розголошуватиму нічого з потаємного ні елліну, ні варвару, що може зашкодити державі.

Я не даватиму або прийматиму дарів на шкоду державі і громадянам.

Я не замишлятиму ніякої несправедливої справи проти будь-кого з громадян, що не відпали, і не дозволю цього й не потаю, але доведу до відома й на суді подам голос за законами.

Я не укладатиму змови ні проти херсонеської громади, ні проти будь-кого з громадян, хто не оголошений ворогом наро­ду; якщо я вступив із кимось у змову або пов'язаний будь-якою клятвою чи закляттям, то мені, що порушив це, і тому, що мені належить, хай буде найкраще, а тому, хто додер­жує — протилежне.

Якщо я довідаюсь про якусь змову, що існує або зароджу­ється, я доведу до відома службових осіб.

Хліб, який звозиться з рівнини, я не буду ні продавати, ні вивозити з рівнини в будь-яке інше місце, а тільки в Херсонес.

Зевс, Гея, Геліос, Діва, божества олімпійські! Тому, хто пе­ребуває в усьому цьому, хай буде благо мені самому і потомст­ву й тому, що мені належить, а тому, хто не перебуває, хай буде зле й мені самому, й потомству, й тому, що мені нале­жить, і хай ні земля, ні море не приносять мені плоду, хай жінки не розроджуються благополучно...

Иордан (VI ст.). "Історія готів"

В оточенні рік лежить Дакія, укріплена, ніби вінцем, кру­тими Альпами. З їх лівої сторони, яка схиляється до півночі від витоків р. Вісли, на величезних просторах проживає бага-точисельне плем'я венедів. Хоч тепер їх назви змінюються в залежності від різних родів і місць проживання, все ж перева­жно всі вони називаються слов'янами й антами.

Слов'яни живуть від міста Новієнтуна і озера, яке назива­ється Мурсіанським, аж до Данастра й на півночі до Віскли: болота й ліси заміняють їм міста. Анти ж, найбільш могутні з них, там, де Понтійське море робить дугу, простягаються від Данастра аж до Данапра. Ці ріки віддалені одна від одної на багато переходів.

Після побиття херулів Херманарік також пішов із військом на венедів, які, хоча й варті презирства через їхнє [погане] озброєння, але могутні чисельністю, спочатку зробили спробу чинити опір. Але нічого не значить багаточисельність нездат­них до війни, особливо коли з ласки божої веде наступ велика кількість добре озброєного війська. Вони ж, як ми сказали ра­ніше, або в каталозі народів, вийшовши з одного кореня, породили три народи, тобто венедів, антів і слов'ян, які хоч тепер лютують повсюдно за гріхи наші, проте всі підпорядко­вувалися владі Херманаріка.

...Після смерті їхнього короля Херманаріка, вони [остготи], відділені від візиготів... підпорядковані владі хуннів, залиша­ються в тій самій державі, проте Амал Вінітарій утримав зна­ки відмінності своєї верховної влади.

Він, наслідуючи владі діда Вултулфа, хоч і уступаючи Хер-манаріку у вдачі, однак важко переносячи підпорядкування владі хуннів, потроху визволяючи себе від них, між тим праг­нув виявити власну доблесть [і] рушив із військом у володін­ня антів. І коли підійшов до них, був переможений у першій сутичці, потім повів себе більш хоробро й короля їхнього за іменем Боз з синами його і 70 знатними людьми розіп'яв, щоб трупи повішених подвоювали страх покорених.

Але після того... не потерпів Баламбер, король хуннів... по­вів війська на Вінітарія. І [вони] довго воюють, Вінітарій пе­ремагає у першій і другій битві...

У третій же битві, при допомозі обману... коли обидва піді­йшли один до одного, Баламбер, поранивши пущеною стрілою в голову Вінітарія, вбив його -[й]... оволодів всім народом го­тів.