Литовський статут 1588 року

(Витяги)

Статут великого князівства Литовського від найсвітлішого господаря короля його милості Жикгимонта Третього на коро­нації в Кракові виданий року 1588

Дивіться, що маєте чинити, бо не чините суд людський, а суд Божий. Як кого засудите — все на вашій совісті буде. Не­хай завжди з вами буде страх Божий. І чиніть усе щиро, бо немає перед Господом Богом нашим неправди, а ні правдивих людей...

Даруйте справедливість землі, у якій чините суд. Хто лю­бить неправду, той ненавидить душу свою. Правдиво судіть, сини людські.

Жикгимонт Третій, Божою милістю король Польський, ве­ликий князь Литовський, Руський, Пруський, Жомоїтський, Мазовецький, Іфлянтський, тією ж Божою милістю призначе­ний король Шведський, Кготський, Вандальський и великого князівства Фінського та інших.

Розділ перший — про нашу особу панську

Артикул 34. Про надання двох голосів або посад одній осо­бі. На прохання всіх станів Великого Князівства Литовського, якби то не був заможний господар у землі нашій, два голоси у раді і два місця у суді одній особі не будуть надані, про що по­становляємо і зазначаємо і виконувати обіцяємо; одній особі, навіть найзнаменитішій і найзаслуженішій, двох голосів на лаві ради нашої, а також двох посад земських і дворянських староств судових відтепер і на всі часи давати не будемо. А якби хто-небудь коли-небудь у раді нашій, або ж місце дворян­ське, земське або ж староство судове всупереч статуту отримав, владі такого ніхто коритись не буде; і якщо коли-небудь хтось із нас і сейму покличе його, то ми його одного голосу або су­дового місця, куди його покликано, відсудити маємо, а іншо­му віддамо; а тому, хто його покличе, покликаний повинен за­платити сто кіп грошей...

Розділ другий — про оборону земську

Артикул 2. Про рішення і оборону земську.

Обіцяємо і на вічні часи постановляємо, що коли буде по­треба проти якогось ворога нашого оборону землі панству на­шому Великому Князівству Литовському... вести, тоді ми самі, господар, і з панами-радою нашою не можемо і не будемо мог­ти того усунити, а ні серебщину і ніякого побору установлюва­ти, як на підданих князівських, панських і землянських, так і на місцях стосовно підданих наших господарських, а маємо спочатку сейм загальний скликати. На сейм за закликом і ли­стами нашими повинні будуть всі стани з'їхатися, і там, на сеймі, ми, господар, і за їх милістю пани-рада і посли земські за їх порадою і згодою маємо вирішувати і постановляти про війну, і яке рішення за ухвалою усіх станів на сеймі буде по­становлено, таким чином і має бути, а не інакше. А без сейму і дозволу усіх станів війну починати і вести не можна.

Артикул 26. Як далеко особи, зобов'язані нести військову службу, мають знаходитись від війська гетьмана.

Постановляємо також, щоб ніхто не смів далі милі від геть­мана нашого знаходитись, але має бути так, як їм за своєю по­требою гетьман вкаже.

Розділ четвертий — про суддів і підсудків

Артикул 2. Про суддів, які мають бути обрані.

Постановляємо, що на суддівство, підсудство і писарство не можуть бути обрані духовні особи, а ні каштляни, маршалки і старости судові, а ні підкомірні, військові, а ні хорунжі земсь­кі, дворянські і повітові, і ніхто такий, хто б іншим урядни­ком земським був... А якби хтось був такий, що два місця су­дові або інші земські посідав, а обраного від шляхти на зборах судових або сеймику не допускав до місця, тоді він обидва мі­сця втрачає, а ми, господар, згідно Статуту, або обранням і на прохання шляхти, інших на ті місця маємо призначити. З ла­ски нашої панської можуть урядники земські, підсудді і писар, а також маршалки, підкомірні, хорунжі бути державцями і ті­унами дворів і добра нашого, але тільки не староств судових як у тому ж, так і в іншому повіті.

Артикул 58. Про прокураторів: які особи і де ними не мо­жуть бути.

Постановляємо також, що прокураторами не можуть бути такі особи: суддя, підсудок і писар земський, також урядник гродський, у тих повітах і при тих судах, де вони урядники; у тих же повітах та інших судах, де вони не є урядниками, але можуть виступати з користі або з дружніх стосунків на захист інших, не можуть бути прокураторами. Не можуть також бути прокураторами особи духовні; проте виступати з власними про­мовами і відстоювати право їм вільно має бути.

Артикул 59. Про покарання неправдивих і підступних про­кураторів; стосовно того прокуратора, який свавільно право тлумачить — іншого прокуратора на його місце поставити.

Артикул 69. Про міщан права Магдебургського.

Постановляємо так: коли б комусь із міщан наших права Магдебургського якась кривда була вчинена від князів, панів та землян і підданих їхніх, і вони самі добровільно не захоті­ли б справедливо діяти стосовно своїх підданих, тоді такого кожного міщанина може до суду земського повітового покли­кати і потім поступати згідно права і Статуту земського.

Артикул 85. Про полюбовний (мировий) суд.

Постановляємо: якби мирові судді узгоджене якесь рішення прийняли і письмове те рішення обидві сторони (позивач і від­повідач) своїми печатками скріпили, а опісля одна якась сто­рона не захотіла б дотримуватись і виконувати те рішення, тоді вона має подати на розгляд до суду земського, і земський суд, розглянувши узгоджене (полюбовне) рішення суддів обома сторонами пропечатане, має те рішення взяти і змусити сторо­ни виконувати рішення. А якби суд полюбовний прийняв інші рішення, і коли обидві сторони звернуться до земського суду або одна сторона по кличе іншу сторону на суд, тоді земський суд має розглянути і розсудити і який суд (полюбовний) вирі­шив справу у відповідності з правом, те рішення залишити чинним. Якщо ж суд обох сторін при вирішенні справи віді­йшов від загального права і ухилився від полюбовного рішен­ня, тоді лава земська... має рішення своє по праву у судочинс­тву завершити.

Розділ сьомий — про записи і продажу

Артикул 8. Про записи людей простих вільних, прийшлих і орендних.

Постановляємо, що коли б якась вільна-прийшла людина знайшла захист у якогось пана, а той пан майном своїм якусь допомогу їй надав, а та людина на те майно, взяте у пана, лист-запис свій добровільно з обов'язковими у ньому вказани­ми під печатками трьох шляхтичів, гідних довіри, дала, такий запис згідно права має бути чинним. Люди вотчинника, що ві­дійшли від своїх панів і пішли до інших панів за наявності запису про зобов'язання, то такі записи не можуть мати чин­ності і той, кому що одпишуть, нічого отримати не може. Пла­та за оренду корчм, млинів, за лісові роботи і таке інше, якщо вона зафіксована у такому вигляді, як того вимагає цей арти­кул, має сплачуватись, як того вимагає право.

Розділ восьмий — про заповіти

Артикул 2. Про заповіти на рухомі речі і на набуті поміс-тя — як вони мають оформлятися.

Постановляємо: Якби хтось на рухоме майно, або на поміс-тя, будь-яким чином набуті, надумав заповіт скласти, тоді він, будучи здоровим або й хворим, але при добрій пам'яті і здоро­вому глузді, має право вільне майно своє рухоме, а також по-містя ним самим набуте, але не батьківське і не материнське, кому захоче, за своєю доброю волею як духовним, так і світсь­ким особам, заповідати. При складанні заповіту має бути свід­чення ради земської або гродського того повіту, де той заповіт складається, а якщо він не зміг би одержати свідчення ради земської так само, як і гродського повіту, тоді необхідно, щоб хоч одна особа радна прибула, маючи при собі двох шляхтичів; а може бути і один урядник при трьох шляхтичах, які у тім панстві нашого Великого Князівства Литовського осіли, і мо­жна заповіт складати. А коли та особа, що заповіт складала, помре, і вже остаточно свою волю підтвердила, доклавши до заповіту свою печатку, і якби ще хтось умів і міг писати, має підписати заповіт; також і ті, хто засвідчував, якщо хтось з них уміє писати, мають своєю рукою заповіт підписати. Потім той заповіт, таким чином оформлений, на вічні часи... ні в чому порушений не може бути. А той, хто своїм заповітом буде заповідати, має кожну річ докладно назвати і ті свідки, які присутні при складанні заповіту, що чули від того, хто запо­віт складає, мають правдиво, за сумлінністю своєю, усі слова до заповіту за писати без будь-яких значних відхилень. Неза­баром після смерті спадкодавця той заповіт має бути спочатку на раді гродській, а потім перед нами, господарем, або перед нашим судом земським оприлюднений і в книги записаний. А коли б хтось після складання заповіту залишається живим, ві­льно має свій заповіт скасувати, коли забажає; останній його заповіт, що залишиться після його смерті, складений, як за­значено вище, має мати чинність.

Розділ дев'ятий — про підкомірних в повітах і про права на землю, про розмежування і межі.

Артикул 2. Про обов'язки і владу підкомірного.

У справах про спори на земельну власність і розмежування,отриманих від суду земського або гродського, підкомірці мають силою нашою і своєю владою урядника дати позови сторонам за ім'ям своїм, печаткою своєю і підписом руки своєї, а після позовів, даних особисто, через когось, мають протягом шести тижнів скласти земельне розмежування, чи інші спори за пожитки А хто позов візьме і не скористається ним протягом року, має брати новий позов. Виїхавши за позовом, підкомірний має розглянути докази про право власності, документи і межові знаки, а також свідчення свідків — і чиїдокументи кращі і межові знаки повніші, а свідки правдивіші,
ту сторону до доказу допустити і, вислухавши докази, згідно Статуту провести розмежування і знаки межові встановити; і кого винним буде визнано, той по винен платити... (за ви-
клик);... там же на місці, не відкладаючи на інший час, встановити суму відшкодування і на те все лист свій судовий з печаткою своєю і підписом своїм має дати. І скільки платити (за
виклик), головщину і за шкоду підкормчий скаже, то через лист той складений має тому суду земському або гродському, від якого ті справи надійшли, повідомити й той суд, за рішен-
ням підкормчого,... у відповідності із Статутом рішення про спірну справу прийняти. А якщо б у обох сторін доказів правових письмових і межових знаків явних не було, а були б
тільки свідки, тоді б сторона-відповідач має бути для доказів допущена, тобто може представити свідків, гідних віри, які можуть присягатися. Коли б сторона-відповідач сама або ізсвідками добровільно присягнулася, тоді б одержала право виступати, а хто не присягнувся б, не одержує право на виступ.

Артикул 27. У чужої людини ніхто не може купувати її зе­млю без волі її пана. Постановляємо, що у бояр і людей прос­тих князівських, панських і землянських ніхто землю купува­ти або на літо орендувати для обробітку не може без дозволу пана його. А коли б хтось у чужої людини землю без дозволу пана його купив або орендував і щось би на ній посіяв, тоді той посів і гроші втрачає. А той чоловік, кому належить земля,... має ту землю забрати; а він (покупець), у кого землю купив або орендував і у поручника, через якого давав гроші, вимага­ти повернення (грошей) не має права, поскільки він діяв всу­переч статуту нашому. Так само і чужу людину, дружину і ді­тей його не може ніхто купувати і най мати без дозволу пана його або урядника — найм буде не дійсним.

Артикул 28. Про поруки людей простих.

Постановляємо, що бояри панцирні, путні і люди простого стану не можуть без відома і дозволу письмового панів своїх нікому у речах своїх ручатися. Одне ж тільки їм вільно буде, без відома панів своїх ручатися у речах рівних, тобто, вартіс­тю не більше чотирьох кіп грошей. І коли б одна людина за­хотіла б ручатися за кількох осіб, то сума ручання не може перевищувати чотирьох кіп грошей.

Розділ десятий — про пущу, про ловлю, про дерево бортне, про озера і сінокоси.

Артикул 2. Ціна звірям диким.

Встановлюємо ціну диким звірям, які могли бути кимось вбиті у чужій пущі: за зубра — дванадцять рублів грошей, за лося — шість рублів грошей, за ведмедя — три рублі грошей, за вепра або свиню — рубль грошей, за рись — три рублі гро­шей, за соболя — два рублі грошей, за куницю — пів копи грошей.

Розділ одинадцятий — про злочин, бійку і головщину шля­хетську.

Артикул 1. Якби хтось на чийсь дім або господаря наїхав, хотячи його забити.

Артикул 2. Про доведення злочину — як скаржник має спо­віщати і скаржитись.

Коли б проти когось такий злочин, як вище зазначено, було вчинено, і було його вбито, тоді сторона потерпіла відразу піс­ля злочину має про той злочин і вбивство повідомити околич­них сусідів своїх, а якщо їх немає, то шляхті — людям доб­рим, а коли немає шляхти, то околичним сусідам, хоча б і не шляхтичам, але людям добрим, довіри гідним, а потім має по­скаржитись раді нашій гродській судовій того повіту, де цей злочин вчинено, і возного взяти, і йому про злочин розповісти і вбитого показати, а потім про злочин скаргу в книги ради гродської записати, при цьому труп той привезений має пока­зати членам ради судової, які будуть на місці. А після цього труп той може бути похований не чекаючи закінчення судово­го розгляду... А коли б господар будинку був вбитий, тоді його дружина і діти його, а якщо не буде дружини і дітей, то його близькі таким же чином мають повідомляти і доводити про той злочин. А після цього злочинець і його помічники мають бути покарані у відповідності з артикулом першим цього ж розділу. А коли ж помічники на гарячому вчинку не були спіймані, але в тому звинувачувалися б, про те, до того не зна­лися і присягнули б, що не брали участі у злочині, мають бути вільними; а коли б не присягнулися, тоді мають бути на горло скарані, як і сам злочинець. А коли б злочинець напав на дім і не вбив, а лише поранив, тоді потерпілий таким чином має повідомити про злочин і показати рани околичним сусідам і повідомити раду і записати, як уже було зазначено, і довести про злочин і покарання за допомогою людей добрих, шляхти і за присягою; а коли присягнуть, то злочинець і його помічни­ки мають бути покарані, як вказано у вищезазначеному арти­кулі; а штраф за поранення і за заподіяну шкоду мають взяти з його помістя, а коли такого не буде — з маєтності рухомої. Коли б шести свідків не мав, тоді з двома шляхтичами, людь­ми сторонніми, а коли б і їх не було — з домашніми, як вище зазначено, присягнути має; а злочинця, за таких неповних до­казів, на горло не карати, проте за злочин дванадцять рублів грошей за шкоду має сплатити, а за вину двадцять чотири ти­жні у вежі на дні має сидіти; а коли б на своєму стояв (про не­винність), то як поранений, на ранах своїх має присягнути,... і злочин, і заподіяні збитки йому мають не приписуватися. А коли б за того злочину нікого не було вбито і поранено, а тільки б заподіяно шкоду, то такий злочин треба доводити так же, як зазначено вище...

Артикул 39. Про покарання людей простого стану за вбивс­тво шляхтича.

Постановляємо: коли б люди простого стану, чи будуть вони нашими, господарськими, або князівськими, панськими, зем-лянськими, або бояри панцирні, путні, міщани або люди тяг­лові, вбили шляхтича або шляхтанку, то скільки б їх через потерпілу сторону не було б звинувачено у відповідності з пра­вом і у відповідності з артикулом доказано, мають усі бути на горло скарані; проте, таких простих людей більше трьох осіб за одну шляхетську голову скарано не може бути. Це стосуєть­ся вбивства, учиненого випадково. А коли б люди простого ста­ну з умислом у домі або у господарстві шляхетському, або на дорозі шляхтича вбили, такі за доказами усі мають на горло скарані бути. А коли хто-небудь з тих станів простих шляхти­ча або шляхтанку побив або поранив, такому має бути відсіче­на рука; а коли б руку або ногу утяв, або якийсь інший член відтяв, зате на горло має бути скараний.

Розділ дванадцятий — про головщину і навізки людей про­стих і про таких людей і челядь, які від панів своїх відходять, а також про слуг приказних.

Артикул 2. Про людиновбивство між людьми простого стану.

Також постановляємо: коли б людина простого стану іншу людину, теж простого стану, не шляхтича, на смерть забила, то потім за доказами сторони-скаржника... звинувачена сторона має на горло бути скарана, а годовщина з майна його рухомого бути виплачена тому, кому за правом має на лежати.

Артикул 11. Людина вільна... в неволю віддана не може бути.

Також постановляємо, що людина вільна за будь-який борг в неволю вічну віддана не може бути. А якби заборгував вели­ку суму, то її він має відробляти; чоловікові рубль грошей, а жінці копу грошей, а також і харчі має давати той, кому їх видано. І коли б ту суму до смерті не зміг би відробити, а мав би дітей дорослих, до служби і до роботи гідних, тоді діти його мають ту суму відробляти, але не більше ніж сім літ, і одержу­вати вони мають так, як зазначено. А закупним людям так само плата має бути така ж, як і тим вільним, які самі себе за щось запродали.

Артикул 12. Про людину вотчинну.

Коли б якась людина вотчинна, чи то боярин панцирний, пу-тний або людина тяглова у вотчині народжена, або куплений вислужений або якимось іншим чином набутий, піде від свого пана і поселиться недалеко, за п'ять-шість миль, але у найми не піде, а буде там жити, а його пан, знаючи про це, не шукав, да­вність земську у десять років мовчав, тоді стосовно цієї людини він вічно має мовчати. А коли б та людина вотчинна пішла від свого пана і мешкала б далеко, за десять або за кілька десятків миль, а пан його, про те знаючи, протягом двадцяти років його не розшукував, то вже він не має права його розшукувати. А коли б той пан про ту людину, що далеко своїм домом посели­лася, не знав, а та людина, що жила далеко і давність у двадця­ть років не пройшла або не прожила, а потім переселилася бли­жче до помістя пана свого, таку людину вільно буде кожному шляхтичу вимагати повернути у вотчину, скільки б земської давності не пройшло б з часу ближчого поселення. Стосовно че­ляді двірської, вотчинної або полоненої, яка б від своїх панів втекла, також ні віддаленість місця поселення, ні давність роз­шуку не може зашкодити розшукувати їх та їх дітей.

Артикул 13. Про давність поселення людини прийшлої ві­льною.

До того постановлено: коли б якась людина стану простого, боярин або тягла, будучи вільним прийшлим, а не вотчинним, знайшла захист у якогось князя, пана, шляхти, або допомогу від того пана отримала або не отримала, і десять років за тим паном прожила, а потім така людина або ті діти захочуть геть піти, повинні будуть відкупитися від служби десятьма копами грошей і всю допомогу, яку вони від того пана отримали, пове­рнути. А коли б така людина або її діти, хоча б і сиділи десять років, а потім без відома того пана утекли, а той пан десять ро­ків їх не розшукував, то така людина має залишатися вільною. А коли б до десяти років пан такого втікача де знайшов, то його мають у судовому порядку визнати за вотчинного пана.

Артикул 21. Хто може бути невільником.

Невільниками не можуть бути ні з яких інших причин, як тільки ті, що були полонені. А інша челядь невільна і їх діти, потомки полонених мають бути посажені на землю і їх слід вважати за вотчинних. А татарських невільників мають саджа­ти на їх землях.

Розділ тринадцятий — про грабунок і про відшкодування.

Артикул 4. Про пограбування людини князівської, панської і землянської.

Також постановляємо: коли б шляхтич пограбував чиїхось людей на ринку, біля церкви чи на дорозі, то має заплатити по­терпілій стороні штраф на суму шість рублів грошей, а вкраде­не повернути, коня — конем, вола — волом. А коли б шляхтич пограбував чиїхось людей у полі або ж у іншому місці,... тоді має заплатити три рублі грошей і пограбоване повернути. А му­жик мужика коли б то на торзі або біля костьолу, або на дорозі пограбував — має заплатити два рублі грошей; а коли б у полі пограбував — рубль грошей. А коли б мужик шляхтича або шляхтанку пограбував, то його мають судити згідно з артикулу цього ж розділу, а вкрадене повернути: за коня — коня, за вола — вола, за корову — корову, і за всяку тварину, яку вкрав, має віддати тварину, або заплатити за неї ціну її вартості.

Розділ чотирнадцятий — про злодійство усякого стану.

Артикул 1. Про спійманого з доказами слугу або чийогось підданого — куди мають привести.

Коли б хто-небудь чийогось слугу, боярина, людину тяглу або челядника невільного з якимось доказом, речами краде ними, спіймав би... у будинку його, або ж у полі, або на доро­зі, але б тільки на землі пана тієї людини, тоді таку людину має вести до пана його, чий він буде, до того двору, до якого та людина належить. А кому б вдалося чийогось слугу спійма­ти з доказом не у помісті пана його, а десь у іншому місці, на дорозі або на чужій землі, або у містечку, у селі іншого пана, а буде те у місті нашому, де немає судової ради і не у торго­вий день, або у селі нашому — такого сторона-скаржник має вести куди захоче — або до ради нашої господарської гродсь-кої того повіту, або до пана його. І коли поведе до пана, при­вівши його з доказом до того пана, а того не буде, то до уряд­ника, тіуна його або рикуньї, а де урядника не буде і тіуна, то до дружини або дорослого сина, має просити поступити по справедливості, а той пан, а коли він буде відсутній, то пансь­кий урядник має справедливість учинити не пізніше ніж через два тижні у відповідності із цим Статутом; а коли справа дій­де до зводу, тоді звід має бути вчинений у тім же місці таким же чином... А коли б той пан або урядник його справедливість не учинив, або діяв не у відповідності із звичаєвим правом, за­вдав кривди стороні-скаржнику, тоді, будучи на раду нашу су­дову покликаний, по винен сам перед радою нашою постати і того, у злодійстві звинувачуваного, доставити, а рада наша за їх показаннями має розсудити і винного, у відповідності із правом, покарати має. Якби той злодій утік від свого пана, або пан докази злочину втратив і перед судом нашим злодія не по­ставив, тоді він сам або його урядник має присягнути, що той злочинець втік, а докази зникли із-за недосвідченості або не­дбалості його; після такої присяги стороні-скаржнику він має заплатити, присягнувшись або навівши інші докази, що дока­зи зникли. А коли злочинець той звинувачується у злочині, за який мають карати на горло, то потім де б його не спіймали, мають скарати на горло. Якщо б звинувачуваного у злочині привели до пана або дому шляхетського, пан або урядник його, тіун чи хтось інший стороні-скаржнику, вознику та іншим від­мовив би у розгляді справи і звинувачуваного у злочині не за­хотів би забрати — таку людину стороні потерпілій треба вес­ти до ради нашої судової гродської і там, на раді нашій, шукати справедливості.

Артикул 23. Про дружин і про дітей, які скористалися кра­деними речами.

А коли б у домі знайшли докази і при цьому присутні були дружина і діти, і користувалися такими речами, знаючи, що вони крадені, тоді вони повинні відшкодувати збитки, недоста­чу віддати, а самі мають бути головами видані, але не у вічну неволю, а виробити одну копу, як ті, що закупами були; а той злодій, що крав, має бути на горло скараний.

Артикул 37. З якого часу цим Статутом судити мають.

А усі ті справи, що у Статуті описані, поширюються на справи минулі від того часу, з якого затверджено нашою волею господарською цей Статут, за винятком лише артикула трина­дцятого розділу сьомого — про спосіб доведення закладних да­вніх, які зросли після видання перших статутів.

Постанова польського сейму про роздачу земель на Україні магнатам і шляхті (1590 р.)

Вказали нам коронні чини, що від значних у наших держа­вах просторів пустих земель, розташованих на кордоні за Бі­лою Церквою, ніякої користі нема ні громадської, ні приват­ної, от же, як ці землі можна було б перетворити в корисні, аби не лежали, пусті. Тому, внаслідок даного нам від усіх чи­нів дозволу, встановлюємо, що будемо вважати себе вільними в роздачі в цьому розумінні тих пустирів на вічність особам шляхетського стану, вислуженим перед нами і Річчю Посполи­тою, на розсуд і волю нашу...

Статут про наділи господаря короля И. М. у всьому Великому князівстві Литовському року 1557 квітня (Статуту на волоки)

(Витяги)

Арт. 1

Бояри путні, древні хочуть, щоб було залишено їм по два вільних наділи, з яких би за всі повинності пенями виплачу­вали, залежно від грунту, як люди осідлі платили, а на служ­бу боргову та у підвори ходити неповинні, нічого платити не мають уряду нашому без волі та розпорядження нашого, уря­ду на дорогу їх не посилати, а якщо будуть на дорозі, то слу­жити їм по-старому: платити, як і перед тим згідно статуту. Слуг ревізори обирають, та небагато, тільки якщо буде у цьо­му потреба, які будуть залишатись при кожному дворі та зали-ку нашому; а служба їх буде такою: їздити з листами нашими до дворів, принятих уряду, з пенями плат наших до війни, до скарбниці, з розпорядження урядового їздити та сповіщати про кривди, заподіяні підлеглим; (на потребу уряду їздити не по­винні), за це їм дають два наділи та звільняють від податків.

Арт. 4. Про слуг двірних

Одвірні та інші слуги двірні, перебуваючи на нашій службі, повинні мати по два наділи, звільнені від усіх тих повиннос-тей, а які на службі нашій не будуть, щоб платили з кожного наділу пенями, виплачувавши все: а якщо котрі зістарілись на службі нашій, тим, за листом нашим господарським, мають бути залишені наділи.

Арт. 7. Про війтів

В селах війтові мають дати один наділ, а якщо захоче то й інший дати під проценти. А служба його така: з розпоряджен­ня урядового людей на роботу виганяти, бути при видачі пла­ти, підлеглих наших замість децького по праву перед урядом ставити, при всіляких роботах замість пристава стояти над людьми війтовства свого, коли будуть відвозити овес і сіно до Вільни чи в інше місто, то їздити з людьми війтовства свого; переори наділів порожніх та найманих, стіни кордонів та копи на кожний рік між підлеглими нашими лагодити та поновля-ш, а якщо від котрого сусіда побачив копу чи кордон зіпсова­ними, то має уряду сповістити.

А судити уряду підлеглих і в торговий день, крім причини кривавої та гвалтівної, за таку провину, коли ж звелить уряд, тгавитя підлеглого до права наказу перед урядом не стане, то на такого своєвільного уряд має право послати децького (ви­плативши йому за кожну в обидва кінці грош). Війту бути на суді та допомагати у справедливості підлеглому. Вести відо­мість провин та ревізорами сповіщати, стерегтись того, щоб уряд не чинив пересудів, має про те війт ревізору сповістити. А вхжта уряду за всяку вину судити, тільки війтовства у нього ж яшая до тмх пір. поки ревізор не дізнається про справу і ярааввву йото, і тоді, скинувши війта, іншого поставити, — чвявваваї ш тої ж яояостї непідкупного, на якого підлеглі вка­жуть. Виїм та іавввия не кажуть права чинити по селах жаді-башх судів, вашагата довгаятгія та інших вчинків не чинити над z.z.-.іт.. господарську, повинні опо-відати уряду чи ревізору, нічого не приховуючи, заплативши при цьому до скарбниці нашої руб грошей. А якщо війтовство кому передають, то присягати тому не потрібно, бо відповіда­льність залишається.

А відкупів уряд з підлеглих за роботу не має права брати, а де буде брати, то війт має про те ревізору доповісти. А якщо війт наділ порожній кому найняв, чи від ревізора це приховав, то за провину цю скарати війта, як злодія, на горло. А у вій-товство кожному мають дати сто наділів, або більше (або мен­ше), залежно від потреби, чи два або три села з'єднати. А для розпізнавання межі підлеглих у війта має бути шнур однієї до­вжини, який буде використовуватись у будь-яку погоду, якщо підлеглий комусь межу переоре чи пожує, пересуду не влаш­товувати, війт пожовану межу вирівняє та візьме з того, хто її викривив, на уряд — двадцять грошей, а собі за працю — чо­тири гроші. А за биту чи попсовану — двадцять грошей, а якщо не попсована, а за наказом переорана, поєднана — так само. А якщо бій станеться та не дивлячись ні на що, поєдна­ється межа, то — шість грошей, а про того, хто єднає, сповіс­тити уряду, а війту і лавнику — по копі грошей.

Арт. 15. Про проценти та податки, про роботи людей тяглих

Податок з доброго земельного наділу — 21 грош, з середньо­го — 12 грошей, з гіршого — 8 грошей, а з найгіршого (піско­вого або болотного) — 6 грошей; вівса з земельного наділу до­брого та середнього — по дві бочки, а з гіршого — одна бочка, а якщо необхідно буде грошима за овес платити, то за кожну бочку — п'ять грошей, а за те, щоб відвезти бочку кожну — п'ять грошей, а з тих самих грунтів (з кожного наділу) сіна — один віз чи 3 гроші за сіно, а за перевезення — 2 гроші, а з гіршого грунту сіна і вівса не треба давати: з кожного наділу мають давати: гуску чи півтори гроші, дві курки або пенезей 16, двадцять яєць або пенезей 4, на неводи 2 гроші, на стацію грошей півтретини, а коли повинно стацію брати, то один раз на рік за ті пенязі мають давати з тридцяти наділів телицю одну, два барана, а з кожного наділу курку та по десять яєць, а пенязей вже того року на стацію не давати (Стації — грошовий збір на особу чи певну мету.)

Арт. 16. Про огородників

Тяглі люди повинні працювати по два дні кожного тижня, а влітку відбути чотири толоки, за це дати тиждень відпочин­ку на Різдво Христово, тиждень на М'ясниці, тиждень на Ве-ликодень, а ті, що на роботу не з'являються, платити борг.

Арт. 20. Про фільварки, про жнива, про надання в остеп, про наділи

Про роботу війт повинен попередити підлеглих недільного дня, з чим і коли люди (волость) мають з'явитися на роботу, війт кожному призначає роботи: котра людина не вийде на ро­боту, то за перший день платить грош, а за другий день — ба­рана, а коли і на третій день ослухається чи за п'янкою не вийде, то за ослух бичем на лавці покарати, а заборговані дні звеліти відпрацювати.

А якщо з якоїсь пригоди підлеглий не міг вийти на роботу, треба було через сусіда чи уряд сповістити, а уряд, взявши до уваги причину, не буде його карати, а заборговані дні відпра­цювати у інші, але не відхилятись від праці.

Арт. 22. Про двірні огороди

Ставити до роботи підлеглих, як сонце сходить, а йти з ро­боти, як сонце заходить. А відпочинку тим, хто біля скотини працює, перед обідом — година, опівдні — година, ввечері — година, а котрі біля землі працюють, то відпочинку по півго­дини (але у ті ж часи), відпочинок у святкові дні. А хто вран­ці на роботу не вийде, так на другий день відпрацювати має стільки часу, скільки згаяв.

Арт. 36. Про ревізорів, мірників, про податки та місце роз­селення підлеглих

Ревізори повинні бути людьми добрими, набожними, замо-жніми, а не бідними, добре справлятися у господарстві... Також ревізор має пильно стежити за тим, щоб ніхто з шлях­ти та підлеглих наших в пущах та на наших власних грунтах не своевольничав, а якщо це буде робитись, то сповістити уря­дника, в чийому уряді це станеться. Також ревізори мають сте­рпти за тим, щоб місце для розселення мірники підлеглим ви­значали у третьому середньому полі, а якщо мірник цього не зробить, то сам ревізор має це зробити, а уряд має право при­мусити підлеглих селитися на місцях визначених, за чим має іевізор спостерігати, також давати пораду у справах господар­чих тим, хто цього потребує, а тих, хто ігнорує статутами та ::: впорядженнями нашими, ревізор повинен не приховувати, а довести до нашого відома, а вирок ми виголосимо.

Ревізори та мірники повинні слідкувати за тим, щоб кіль­кість підлеглих при замках була ближче та спідручніше, але щоб після такої переміни не зменшувались наші землі. Ті ж ревізори та мірники через уряд, лавників та війтів про прихо­вані землі або від когось забрані повинні дізнатись та господа­ря сповіщати, відповідно свого обов'язку та присяги.

Арт. 38. Про прибутки уряду та про лежні

У всіх замках та дворах наших, де землі та наділи вже роз­мірені, даємо з нашої ласки господарської на уряд наш: плату з десятого наділу, крім вівса і сіна по третьому снопу; з гумен наших усякого збіжжя, десята риба, коли ставки спускати бу­дуть, вино; а коли котрий підлеглий на роботу не вийде — один грош за день, а за другий день — барана, а від наділу пе-незей 14, а де на нас овес беруть, — від бочки по пенезю, від присяги — два гроші, при пересуді — з копи три гроші; куни­ця за дівкою чи вдовою, якщо у чужу волость заміж йдуть (ще 12 грошей), за нив наших третій грош, а за покривлення межі — 12 грошей.

Якщо уряд наш буде приховувати провини підлеглих, не буде доповідати про покривлення меж та до суду відсилати їх, то ревізор зобов'язаний запобігати цьому.

Арт. 39. Про ліси, суміжні з сінами, та пущі, про боброві ділянки, про пасічників, про ліси розмірені

У деякі наші ліси, пущі та дуброви стародавня шляхта та під­леглі мають доступи і входи, про такі ліси та пущі всі наші уря­дові та їх намісники мають ревізорові сказати, пильно стежити за тим, хто з якої потреби зробив вхід, а потім все це вивідав­ши, нам сповістити, а ми, все зваживши, вислати комісарів ма­ємо. А до тих пір, поки комісари наші прибудуть туди, уряд по­винен підлеглим дати розпорядження, як використовувати ті грунти, щоб множились прибутки, а якщо сварка почнеться за менший чи більший наділ, то сварку цю по винен припинити урядовий з ревізором чи мірником, не чекаючи на висланих ко­місарів, аби не було заподіяно шкоди нашому грунту.

А ліси, тяжкі для обробки, на наділи розмірені, де можна людьми заселити, та в розпорядження давати на п'ять або шість років, робити це за згодою уряду, а ревізор, приїхавши, затвердить все, встановить, скільки платити: ті ліси, які під римна не годяться, обміривши, не ділити на наділи, а лише вказати довжину та ширину (зареєструвати все) та брати неве­ликі гроші з десяти моргів.

А де є сіножаті у пущах наших, то уряд чи лісничий мають сповістити ревізора, а ревізор, при потребі, запише їх до нашо­го двору, щоб між підлеглими за плату розділити, а підлеглі, йдучи косити їх, мають сповістити меншого.

А рушниці, собаки, рогатини — нічого, чим можна звіра вбити, не брати йому з собою. А якщо між пущами болота бу­дуть, землі придатної менше трьох наділів, то людей не сели­ти, щоб не було злодійства та крадіжок мит.

...Якщо в урядових відомостях зазначене бортне дерево, то ревізори мають за цим пильно стежити. За старим звичаєм з пущ мають платитись податки з пасік, а якщо є вулики чи па­сіка, так кожний окремо платити повинен.За пасіку шляхетську, яка дісталась підлеглому з наділом, чи з бджолами, чи пуста, платити згідно статуту: за пусту па­лку — 15 грошей, з бджолами — 30 грошей, а хто платити не схоче, у того свою пасіку забрати.

А у наших пущах, де підлеглі бобрів ловили, і тепер лови­ти мають, а там, де в річках та озерах бобри з'являються, то й там ловити їх; а за їх працю давати п'ятого бобра чи почере-в'я від кожного (бобра). А якщо підлеглі біля входів мають схованки, то лісник чи урядовий мають заборонити ховати там скотину та собак, також підлеглі у наші пущі (але близько)жуть ходити за дровами, за хмизом на загорожу, за деревом на будівництво, за ликом, але для своєї потреби, а не продавати, а якщо хочуть використати дерево для іншої потреби, то брати * тієї ділянки, на яку ревізор вкаже. А дітям малим, дівчатам не боронити усякого лісового овочу, ягід та хмелю у наших аввввк. А своїм підлеглим вільно полювати на вов­ка, росомаху, зайця, білку та інших малих зві­рів, віаіів усякжх. ипві продавати їх...

Арт. 40. Про виловлювання риби в озерах

Уряд та невідничий не мають права забороняти нашим під­леглим ловити рибу в озерах та річках кригою, вудкою, при-губицею, сбором та іншими малими сітками; а з місяців квіт-

ня, травня, червня уряд та невідничий можуть заборонити ло­вити рибу в озерах тому, що вона розмножується, а щодо рі­чок такої заборони немає.

Арт. 41. Про скарги децького на підлеглих та про кривди, пограбування йому заподіяні

Убогий підлеглий (за голодних часів) засіявши ріллю на зиму, з якої буде годуватись, має сповістити урядові і війтові про причину своєї убогості зробивши це, з такого підлеглого податки не беруться аж до святого Яна, а якщо не зможе по­вернути все взяте до визначенного часу, то віддати усю його маєтність іншому без розпорядження урядового. А котра люди­на, не сповістивши урядника при війтові, втіче з наділу, його землю зі всією маєтністю, що залишиться, іншому віддати, а втікача уряд з війтом шукати повинні, якщо його знайдуть, а видати не схочуть, присягувати законом.

Якщо сам втікач буде знайдений, чи після того часу, що втік, повернеться, поселити його на пустому наділі. А якщо підлеглий, ображений урядовим чи війтом, вернеться назад, ревізор має довідатись про кривду та її причину, а вже потім дати дозвіл чи заборонити засівати та забудовувати наділ.

Арт. 51. Про злодіїв та злочинців

Старости, державці щоб карали злодіїв та інших злочинців згідно статуту, не враховуючи те злодійство, що було скоєно колись, а маєтки злодіїв та злочинців ніхто інший, крім уря­ду, не має права забирати. Якщо є жінка і діти, землю зали­шити їм, а якщо немає, то іншу людину поселити.

А коли хтось помре, то з їхнього маєтку нічого не брати, а щоб місце не було порожнім, іншого поселити.

Арт. 57.

Під суровою карою, щоб з пущ лісники дерева, що росте, нікому не давали на будівництво та для домашнього вжитку, тільки давати лежаче дерево, але не кому-небудь, тільки на­шим підлеглим, які на своїх наділах не мають лісу.