Договір поміж Цісарем Турецьким і Військом Запорозьким з народом руським відносно торгівлі на Чорному морі

(Витяги)

1.

Цісар, Його Милість Турецький дає свободу Козацькому війську і його землі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів, міст і островів: також по морі Білім (Середземнім) до всіх своїх держав і їх портів, а також до чужих панів і держав християнських, також по всіх ріках і містах, з якими вони захо­тіли б торгувати, продавати, купувати і міняти, після своєї волі задержуватися у порті або від'їжджати, коли захочуть, без ні­якого задержання, спротиву і затруднень.

Резидент Війська Запорозького і його землі має жити у Стам­булі у слушній пошані, зі всією безпекою. Названий резидент має вимагати усю справедливість покривдженим козацьким купцям; також Військо Запорозьке повинно прийняти у своїм портовім місті резидента Цісаря Його Милості: він даватиме паспорти га­лерам або козацьким кораблям, хоч би куди вони захотіли пла­вати.

8.Якщо б козацька галера у чомусь порушила закон Цісаря його Милості (Боже охорони!), старший тої галери повинен бути покараний, але вона з товарами та робітниками має бути вільною, так як мають бути вільними інші галери і кораблі, що були з нею разом, щоб невинні не терпіли і щоб мир нічим не був поруше­ний.

9.Якщо б галера або корабель козацький розбився при березі Цісаря Його Милості, всі речі, які можна заховати, мають бути заховані й віддані спадкоємцям.

10.Відносно купецьких довгів, закон козацьким купцям має бути таким же, як і туркам у всій турецькій державі, а теж негайна справедливість. Якщо б якийсь купець помер в державі Цісаря Його Милості, чи то на морі, чи на суші, його добра будуть належати його наслідникам, і не можуть бути ніким задержані, навіть коли б він щось комусь усно або письмово записав при смерті. Це все не матиме ніякої ваги.

Куруківська угода між представниками польсько­го уряду і запорозькими козаками (1625 р.)

(Текст угоди написаний польським командуванням)

...Найбільше і найсерйозніше непокоїли Річ Посполиту морські походи козаків, які вони робили всупереч забороні уряду, а та­кож їх свавільства, які вони чинили в містах. Злочини ці зазнали належної кари від зброї коронного війська. Тим, які через щастя і з волі божої уникнули страти і зберегли життя, обіцяючи на­далі віддати його на службу Речі Посполитій, ми іменем його королівської милості і Речі Посполитої оголошуємо прощення: всі вони, як ті, що лишаться на службі його королівської милості, так і ті, які по волі й. к. м. повернуться в свої домівки, не мусять нести ніякої відповідальності з умовою, що вони проявлятимуть до начальників належну пошану і покору, не будуть втручатися в розпорядження судової і адміністративної влади і захоплювати доходи.

Ми вважаємо справедливим, щоб військо запорозьке, яке складається з підданних й. к. м. мало голову або старшого, за прикладом давніх років, призначеного королем або гетьманами коронними з відома його королівської милості. Тому на основі повноваження, даного від й. к. м. і Речі Посполитої, й. к. м. пан воєвода сендомірський, гетьман польний коронний, з відома всіх нас затвердив старшим обраного козаками пана Михайла Доро­шенка.

І надалі козаки повинні будуть коритися виключно тому стар­шому, з якого самі вони оберуть, але який буде затверджений королем його милістю або його наступниками, польськими ко­ролями, на подання коронних гетьманів...

Через те, що король його милість бажає для кращого поряд­ку знати число козаків, щоб мати змогу заохотити більш заслу­жених до успішної служби Речі Посполитій, то він доручив скла­сти правильний список війська запорозького з зазначенням чис­ла козаків, які проживають у кожному місті й. к. м. А що перепис цей зручніше зробити на місці, ніж тут, то ми призначаємо строк з 6 листопада по 18 грудня нового стилю поточного року. Протя­гом цих 6 тижнів козаки мусять скласти правильні реєстри, які не перевищують 6 000 з зазначенням, скільки їх живе в кожно­му старостві. Реєстри ці мусять бути подані або й.м. ко ронному гетьманові, або панам комісарам, для цього призначеним. Далі списки будуть передані в коронний скарб, а звідти копії будуть повідомлені всім старостам...

Для війська запорозького ми призначаємо платню на рік 60 000 злотих польських, які вони будуть одержувати в місті й. к. м. Києві в день св. Іллі за руським календарем. Крім того, бажаючи, щоб урядові особи ретельніше виконували свої обо­в'язки на службі й. к. м. і Речі Посполитої, ми призначаємо такі оклади для старшини: старшому над усім військом 500 злотих на рік, обозному 100 злотих, двом осавулам по 150 злотих, шести полковим осавулам по 50 злотих, шести полковникам по 100 зло­тих, шестидесяти сотникам по 50 злотих, судді військовому 100 злотих.

З числа 6 000 козаків 1 000 або більше, на розсуд коронного гетьмана і з відома їхнього старшого, залежно від умов часу, му­сять перебувати на Низу за порогами і там виконувати свою служ­бу: подавати відомості про дії ворогів, не допускати їх до переправ і взагалі захищати ті місця. Решта, живучи по волостях, мусили йти в похід з наказу коронних гетьманів на допомогу регулярному війську або туди, куди треба буде, утримуючись у дорозі від утис­ку жителів.

Організація Війська Запорозького реєстрового, перебуваючого на службі Речі Посполитої (1638 р.)

На вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовидних судових установ, права, доходів і інших відзнак, набутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер вна­слідок заколотів утрачених, і бажаємо тих, кого в живих збе­регло воєнне щастя, мати в стані простого народу, оберненого в холопів.

Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита ви­значила на своїй службі тільки 6 тисяч і які смирилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію, згідно з постановою цього сейму.

На місце старшого, який більше не буде (вибиратись) з серед козаків, ми будемо ставити старшого комісара, від сей­му до сейму, за рекомендацією гетьманів,— людину, яка була б народжена в шляхетському стані, в лицарській справі досві­дчена, підтримувала б у війську лад, запобігала б усяким бун­там, була б справедлива до вбогих людей і з розпорядження гетьмана приходила б у той час і на призначене місце, де по­требуватиме Річ Посполита. Він мусить бути приведений до присяги...

4. Цьому комісарові мусять коритися осавули, полковники, сотники, як і все військо. Всі вони, також полковники з комі­саром, мусять залежати від гетьмана. Більше того і осавула ми мусять бути шляхтичі, досвідчені в лицарському ремеслі випробуваної доблесті і віри. Сотники і отамани можуть оби­райся.

ігщещог комісара мусить бути в Трахтемирові, як у центральному пункті. Полковники мусять перебувати кожний при своєму полку, причому не від­лучатися з своїх місць, хіба на законній підставі і то з відома коронного гетьмана.

Полки з своїми полковниками повинні ходити по черзі на Запоріжжя для охорони тих місць і щоб перешкодити татарсь­ким переходам через Дніпро. Треба невпинно стежити, щоб козацька вольниця не ховалась по островах і звідти не чинила б походів на море. Разом з тим жоден козак не повинен нава­жуватись ходити на Запоріжжя без паспорта комісара; спійма­ний комендантом козацьким, він підлягає смертній карі.

Попереджаємо також про те, щоб перебуваючі на службі у Речі Посполитої козаки не терпіли від старост і українських підстарост безсудних вироків. Так само козаки не повинні чи­нити ніяких труднощів у здобуванні доходів у наших маєт­ках, — за цим полковники і комісари повинні пильно стежи­ти і, якби виявились недбалими у виконанні своїх обов'язків, то підлягають відповідальності перед коронним гетьманом. В разі виникнення справи між міщанином з наших маєтків і ре­єстровим козаком в судах у такій справі повинні засідати під­старости з полковником.

7....Козаки реєстрові ніким не повинні бути обтяжені як щодо земель, так і особисто. Наші міщани, згідно з старовинними правами і заборонами, не повинні ні самі вступати в козаки, ні втягати в це своїх синів, ні навіть віддавати заміж за козаків своїх дочок під страхом кари з конфіскацією майна. Попереджую про те, щоб козаки в далеких українських мі­сцевостях (крім Черкас, Чигирина, Корсуня, де для безпеки від поганих повинні проживати); в інших містах на самій Україні не проживали, щоб, живучи там разом, вони не мали ніякого приводу до зборищ і далі до бунтів.