Розвиток бібліотечної каталогізації в Україні

У 1886 р. була відкрита Харківська громадська бібліотека (ХГБ), яка тривалий час була центром каталогізації в Україні, особливо в І половині XX ст. Уже в перший рік заснування ХГБ вийшов друком систематичний каталог. Потім каталоги ХГБ видавалися майже щорічно, якість їх зростала, оскільки укладали їх харківські вчені, члени правління ХГБ. Проф. Д. Багалій та М. Сумцов запропонували ввести до систематичного каталогу «Місцевий відділ», що з часом було реалізовано. Такі каталоги друкували Київська, Одеська, Катеринославська, Херсонська та інші громадські бібліотеки. Крім друкованих, вони складали й карткові.

У західноукраїнських міських народних бібліотеках друковані каталоги виникли пізніше, наприкінці ХІХ ст. Для службових цілей у народних бібліотеках створювалися карткові абеткові каталоги. Цікаво, що в систематичних і абеткових каталогах обов'язково відокремлювалась «малороссийская литература». У фонді були представлені твори Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка, Л. Глібова, М. Вовчка тощо. Відповідальними за зміст каталогів були громадські каталожні комісії, які готували до друку систематичні каталоги, вели абеткові каталоги, інвентарні книги.

Систематичні каталоги набули поширення в бібліотеках усіх типів і видів. Голова товариства «Просвіта» Б. Грінченко упорядкував систематичний каталог бібліотеки Київської «Просвіти». Узагалі на межі ХІХ–ХХ ст. було надруковано більше 300 каталогів, в основному систематичних. Друковані каталоги були популярними серед читачів: купуючи їх за помірну ціну, вони мали можливість працювати з ними будь-де, замовляючи необхідні книги в бібліотеці.

Каталоги створювалися без загальнодержавних інструкцій із каталогізування, але більшість народних, публічних, громадських бібліотек орієнтувалися на інструкції В. Собольщикова, В. Межова, А. Торопова. Вони містили правила складання бібліографічних описів, рекомендації зі створення абеткового, систематичного, топографічного каталогів тощо. Велику популярність серед бібліотекарів мали праці Л. Хавкіної, присвячені бібліотечній техніці.

Наприкінці ХІХ ст. створені перші предметні каталоги в академічних і міських бібліотеках, де їх сприймали як нову форму обслуговування читачів. Особливістю предметних каталогів було те, що вони відбивали лише частину фонду: в Сімферопольській бібліотеці – тільки наукову літературу, в бібліотеці Київського університету – лише студентський фонд.

З 1809 по 1832 рр. у Кременецькому ліцеї на Волині працював П. Ярковський, викладаючи бібліографію та книгознавство. Він розглядав каталогізацію як бібліотечну бібліографію, висловлював прогресивні думки щодо найраціональнішої форми каталогів – карткової, доступності каталогів, необхідності розкривати в каталогах зміст збірок, періодичних видань. Майже одночасно з В. Анастасевичем П. Ярковський передбачив створення у бібліотеках системи каталогів, у якій головним елементом вважав систематичний каталог.

На початку XX ст. у бібліотеках використовувалися, в основному, абеткові та систематичні каталоги, створювалися перші предметні, узагальнювався вітчизняний та світовий досвід каталогізації. Бібліотечні каталоги існували у вигляді друкованих або рукописних книжок, набули поширення карткові каталоги.

Утім теорія та практика каталогізації все більше відставала від розвинутих країн Західної Європи та США. Значна частина бібліотек Російської імперії не мала навіть мінімуму бібліотечних каталогів. Незадовільний стан каталогізації був зафіксований у багатьох доповідях і Всеросійського з’їзду з бібліотечної справи (1911 р.). Не було загальнодержавної інструкції з каталогізації, загальноприйнятої схеми бібліотечної класифікації тощо.

Ставлення до бібліотек докорінно змінилося в роки Радянської влади: вони невпинно зміцнювалися, кількість їх зростала. Уже в перші роки Радянської влади розпочалися пошуки найраціональнішої форми, видів каталогів, вивчався зарубіжний досвід, формувалася система централізованої каталогізації, розроблялися різноманітні інструкції з каталогізації на державному рівні, здійснювалася підготовка кадрів.

Важливою проблемою 1920–1930 рр. залишалася проблема реального каталогу. Більшість фахівців надавала перевагу предметному каталогу. Серед українських бібліотекознавців його особливо активно пропагували Б. Борович, Д. Балика, В. Козловський та ін. Він є простим за своєю структурою (алфавіт предметних рубрик), завдяки чому є зручним для всіх категорій читачів, зокрема малоосвічених; гнучким; розкриває фонд у міжгалузевому, предметному аспекті.

Використанню предметного каталогу сприяла недосконалість систематичних каталогів. Крім того, його прихильники активно перебільшували недоліки систематичних каталогів. Поступово наголошувалося на необхідності предметного каталогу в усіх бібліотеках. Створювалися публікації з організації предметного каталогу, списки предметних рубрик тощо.

Вперше в Радянському Союзі був створений предметний каталог у Харківській громадській бібліотеці під керівництвом Б. Боровича (1920). Уже на базі діючого предметного каталогу Б. Борович створив низку правил (інструкцій)щодо його організації, ведення та редагування, які були поширені в Україні, Росії, опублікував список предметних рубрик. У 1931 р. Б. Боровича звільнили, а предметний каталог визнано шкідницьким, він зник із системи каталогів бібліотек наприкінці 1930-х рр.

Успішно діяла також київська школа предметизації на чолі з відомим бібліотекознавцем Д. Баликою. Він не погоджувався з Б. Боровичем щодо ролі списку предметних рубрик в організації предметного каталогу. Д. Балика вважав, що його слід складати завчасно, тоді як Б. Борович розробляв у процесі організації каталогу. Перший рекомендував відображати в ньому лише бібліотечне ядро, другий – увесь фонд.Були й інші розбіжності. Д. Балика ще в 1920-ті рр. пропонував організувати предметний каталог як систему, що було реалізовано тільки в 1970-ті рр.

Період динамічного розвитку предметного каталогу не був довготривалим. У 1930 рр. було підготовлено радянський, політизований варіант Десяткової класифікації за редакцією Л. Троповського. Саме за ним і почали створювати систематичні каталоги в масових бібліотеках. До того ж, не була сформована система підготовки кадрів, не вистачало кваліфікованих предметизаторів, інструктивно-методичної літератури. Предметизатори зазнали репресій (частина була фізично знищена), особливо в Україні. Тільки через 30 років предметна каталогізація в Радянському Союзі, зокрема в Україні, почала відроджуватися.

Всеросійська нарада з питань бібліотекознавства, яка відбулася в грудні 1933 р., остаточно затвердила статус предметного каталогу як додаткового до систематичного саме в наукових бібліотеках. Систематичний каталог було визнано обов'язковим у бібліотеках різних і видів.

У рекомендаціях цієї наради було затверджено і статус абеткового каталогу як обов'язкового в бібліотеках. У 1920-ті рр. більшість фахівців вважали цей каталог службовим. Значний внесок у розвиток абеткової каталогізації зробив М. Годкевич завдяки наполегливій праці по складанню інструкції з бібліографічного опису документів у Книжковій палаті України. У 1930-ті рр. за абетковим каталогом закріплюється місце одного з головних, обов'язкових каталогів у будь-яких бібліотеках.

У 1920-1930-ті рр. почала формуватися система зведених каталогів України майже одночасно з Росією. У XX ст. створенню зведених каталогів сприяла державна політика, оскільки надавала можливість з'ясувати наявність особливо цінної оригінальної літератури у різних бібліотеках країни.

Ідея створення зведеного каталогу в українських бібліотеках виникла ще за часів Української Народної республіки, але в той період вона не була реалізована. До неї повернулися лише в 1925 р., коли директор Одеської наукової бібліотеки С. Рубінштейн у доповіді на 1 конференції наукових бібліотек України запропонував створити національний зведений каталог бібліотек.

У 1920-ті рр. в Україні створені місцеві зведені каталоги, які відбивали фонди періодичних видань, переважно іноземних, часописів. Вітчизняний та зарубіжний досвід зведеного каталогу було узагальнено в монографії українського і російського бібліотекознавця Л. Хавкіної «Зведені каталоги: Історія – Теорія – Практика» (М., 1943).

У другій половині ХХ ст. зведені каталоги набувають подальшого розвитку. Бібліотеки України використовували загальнодержавні зведені каталоги й брали участь у їх складанні, організовували власні зведені каталоги іноземної літератури, частково вітчизняної, рідкісних, серіальних видань.

Безперечним стимулом для подальшого розвитку бібліотечної каталогізації було впровадження централізованої каталогізації. Книжкова палата України друкувала єдиний комплект карток для наукових і масових бібліотек. З 1927 р. Книжкова палата УРСР почала друкувати каталожні картки для бібліотек усіх типів, забезпечивши для цього інструктивно-методичну базу. З другої половини 1930-х рр. Книжкова палата України втратила свій самобутній шлях і в подальшому розробляє різні інструкції, узгоджуючи із Всесоюзною книжковою палатою.

До початку 1990-х рр._. в Україні склалася система друкованих карток, яка за допомогою відповідних комплектів охоплювала різні види документів, типи і види бібліотек від дитячих до наукових, але в 1992 р. ця система була ліквідована як така, що не має прибутку. Бібліотекам була завдана подвійна шкода: вони залишилися без вітчизняних карток й одночасно припинилось їх надходження з Книжкової палати Росії. З 1996 р. система почала відроджуватися, але на нових принципових засадах.

У 1920-1930-ті рр. зароджувалися й інші форми централізованої каталогізації: каталогізація у виданні та типові (зразкові) каталоги. У 1924 р. Українська книжкова палата (Харків) разом із видавництвами і бібліотеками Києва, Дніпропетровська, Одеси, інших міст почала впроваджувати попереднє індексування книг. Україна була однією з перших союзних республік, яка почала здійснювати «каталогізацію у виданні» (1960). Спочатку вона існувала у двох формах: у вигляді макета каталожної картки на звороті титульного аркуша і самої друкованої картки, яка вкладалася в частину тиражу, що призначався для бібліотек. Сьогодні від неї не відмовляються й намагаються вдосконалювати, зважаючи на зарубіжний досвід.

Внесок українських бібліотекознавців у постановку проблеми та формування в бібліотеках системи каталогів і картотек був досить значним. Україна завжди мала свою бібліотечну школу, зокрема з каталогізації, представники якої плідно вирішували проблеми функціонування практично всіх видів каталогів, централізованої каталогізації, без вирішення яких організувати систему каталогів і картотек неможливо. Вони досліджували функції каталогів, вважаючи їх «помічником творчої думки» (Б. Борович, Ю. Меженко), і вимоги щодо їх організації; доводили, що між каталогами та бібліографічними покажчиками немає «прірви», що це об'єкти однієї природи (С. Боровий, В. Іваницький). Навіть палкі прихильники предметного каталогу (Д. Балика, Л. Хавкіна, Б. Борович та ін.) ніколи не заперечували доцільність систематичного каталогу в системі каталогів та картотек. Українські бібліотекознавці та бібліографи зробили вагомий внесок у методику організації всіх видів каталогів, обґрунтування їх різних форм (Ю. Ковалевський, Ю. Меженко, М. Годкевич, Б. Борович, Д. Балика).

Ідея системи каталогів і картотек була реалізована в повоєнні часи, знайшла відображення в науковій літературі, в різних нормативних документах. У 1970–1980-х рр. викладачі Харківського державного інституту на теоретичному рівні обґрунтували своєрідність, особливості систем каталогів і картотек дитячих, юнацьких бібліотек і ЦБС, тим самим синтезувавши надбання попередніх поколінь учених і практиків України та Росії.

Однак здобутки бібліотечної каталогізації були б значно вагомішими, якби фахівці та вчені не відволікалися на її безперспективну політизацію. Отже, бібліотечні каталоги мали передусім повно, всебічно, глибоко розкривати зміст подібних документів у системі каталогів і картотек. Так, у 1930-ті рр. були створені комісії по перевірці бібліотек щодо відповідності їх діяльності партійним постановам, які обов'язково перевіряли бібліотечні каталоги. У результаті такого «контролю» значна частина каталогів була визнана «шкідницькими». Отже, з них вилучалися твори «ворогів народу»; докорінно перебудовувалася структура систематичного каталогу (створювалися самостійні розділи «1М Марксизм-ленінізм»; «3КП Комуністична партія» тощо); замінювалися формулювання предметних рубрик у предметних каталогах; вилучалися рубрики з позакласовими формулюваннями тощо.

У повоєнні часи політизація бібліотечних каталогів тривала. Більше того, з кінця 1940-х рр. службові каталоги почали активно використовувати для приховування літератури, яка хоча й не була забороненою, але через примхи політичної кон'юнктури не рекомендувалася читачам. Це явище існувало до початку 1990-х рр.

Отже, маючи певні успіхи, передусім у галузі абеткової, систематичної каталогізації, формуванні системи каталогів бібліотек різних типів і видів, загальна технологічна відсталість як наслідок залишкового принципу фінансування бібліотечно-бібліографічних та освітянських закладів, відволікання кваліфікованих кадрів на політизацію каталогів і відповідних процесів призвели до несвоєчасного вирішення організаційних, кадрових та технологічних проблем каталогізації. Повільно створювалася система зведених каталогів країни, недостатніми темпами розвивалися предметизація документів, предметні каталоги, централізована каталогізація. Особливо загрозливим стало відставання комп'ютеризації каталогізації. У результаті, сьогодні електронні каталоги, які є звичайними в розвинених країнах як атрибут інформаційного суспільства, в нас тільки-но створюються, але за цією формою майбутнє бібліотечної каталогізації, вдосконалення та розширення функцій бібліотек узагалі. Отже, впровадження сучасних інформаційних технологій є загальною проблемою вітчизняної каталогізації.