Основні напрями антимонопольної політики

Демонополізація економіки — це здійснюваний державою комп­лекс заходів, зокрема примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.

Метою демонополізації є створення та посилення конкуренції на ринках. Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:

o збільшення кількості суб'єктів господарювання, що конкурують на ринках;

o обмеження або припинення монопольної діяльності суб'єктів гос­подарювання.

o Залежно від особливостей монополізованих ринків з метою демо­нополізації застосовуються такі способи:

o децентралізація управління;

o зниження чи зняття бар'єрів, що обмежують входження суб'єктів господарювання на існуючі ринки;

o стимулювання входження на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання;

· поділ державних монопольних утворень;

· ліквідація державних організаційних структур монопольного типу.

Щоб запобігти появі монопольних утворень у приватному секторі економіки, якщо цього вимагає структура ринку, приватизацію дер­жавних підприємств-монополістів за наявності економічних, техноло­гічних та інших умов здійснюють одночасно з їх демонополізацією.

Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються у процесі приватизації майна державних підприємств. Якщо майно підприємств залишається в державній власності, ці способи застосовуються пере­важно в таких випадках:

· майно передається в комунальну власність або в управління місцевих органів влади;

· здійснюється перетворення та перереєстрація існуючих об'єднань державних підприємств у добровільні об'єднання (торговельно-промислові асоціації);

· відбувається корпоратизація та комерціалізація.

Заходи щодо стимулювання входження нових суб'єктів господа­рювання на монополізовані ринки здійснюються протягом обмеже­ного періоду, достатнього для закріплення нового суб'єкта господа­рювання на ринку. Ці заходи не повинні призводити до витіснення з ринку діючих на ньому суб'єктів господарювання.

Як радикальний спосіб, поділ монопольних утворень потребує виважених дій і здійснюється, якщо:

· зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку певного товару;

· внаслідок монопольного становища суб'єкта господарювання ви­никають бар'єри на шляху входження на ринок інших суб'єктів господарювання;

· відсутній тісний технологічний зв'язок між підприємствами, струк­турними підрозділами (одиницями), що входять до складу суб'єкта господарювання;

· •підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно вироб­ляють товари однакової споживної вартості.

Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації, здійснюється переважно в такі способи:

· відокремленням структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), що не мають тісного технологічного зв'язку з іншими підрозділами (одиницями);

· зниженням або зняттям бар'єрів, що обмежують входження суб'єктів господарювання на ринки.

Демонополізації не підлягають підприємства (об'єднання), які є монополістами, але які відповідно до чинного законодавства не при­ватизуються (за винятком випадків, коли демонополізацію можна здійснити відокремленням непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), а також зниженням або зняттям бар'єрів, що обмежують входження суб'єктів господарювання на існуючі ринки).

У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація полягає в поетапному переході переважно до тарифного регулювання та зни­ження митних тарифів на імпорт стосовно внутрішніх ринків, що підлягатимуть демонополізації.

Антимонопольне регулювання — це процес обмеження монополь­ної діяльності, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках, або діяльність конкретних мо­нопольних утворень централізованим встановленням кількісних і якісних показників.

Метою антимонопольного регулювання є захист інтересів спожи­вачів і суспільства загалом від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання. Щоб досягти цієї мети, необхідно розв'язатити такі завдання:

· забезпечити оптимальний баланс інтересів монопольних утворень і суспільства;

· запобігти отриманню суб'єктами надприбутків внаслідок викори­стання свого монопольного становища;

· забезпечити нормативний рівень якості товарів, що виробляють­ся монопольними утвореннями;

· забезпечити необхідні обсяги товарного наповнення ринку та до­ступ усіх членів суспільства до певних товарів, що поставляються на ринок монопольними утвореннями;

· відрегулювати забезпечення товарами специфічних груп спожи­вачів і територій.

У процесі антимонопольного регулювання використовують кількісні та якісні показники стосовно цін, тарифів, обсягу ринку (ви­робництва), нормативів якості, стандартів, структури розподілу то­варів на ринку, бар'єрів на шляху входження на ринок тощо.

Антимонопольне регулювання здійснюється різноманітними спо­собами після аналізу рівнів монополізації ринків. За резуль­татами аналізу визначається перелік підприємств, що посідають мо­нопольне становище на ринку, їх показники та параметри.

Застосування антимонопольного законодавства має такі цілі:

· підтримати досягнутий рівень конкуренції та захистити її на існу­ючих ринках;

· захистити інтереси підприємців і споживачів від монопольної діяльності та недобросовісної конкуренції.

Реалізація цих цілей забезпечується виконанням таких завдань:

· запобіганням монополізації ринків;

· обмеженням і припиненням монопольної діяльності та недобросо­вісної конкуренції.

Запобігання монополізації ринків застосуванням антимонополь-ного законодавства передбачає роботу за такими напрямами:

· встановлення контролю за діями органів державної влади, орга­нами місцевого самоврядування, органами адміністративно-гос­подарського управління та контролю, суб'єктами господарюван­ня, що можуть спричинити до появи нових монопольних утво­рень, збільшення частки існуючих монопольних утворень та посилення їхнього впливу на ринку;

· здійснення заходів, спрямованих на запобігання монопольній діяльності та недобросовісній конкуренції;

· встановлення контролю за діями органів державної влади, орга­нами місцевого самоврядування, органами адміністративно-гос­подарського управління та контролю, що можуть призвести до появи та підвищення бар'єрів на шляху входження суб'єктів гос­подарювання на ринки.

Обмеження та припинення монопольної діяльності й недобросо­вісної конкуренції здійснюється антимонопольними органами Украї­ни у процесі реалізації відповідних повноважень, покладених на них законодавством.

Способи антимонопольного регулювання в Україні:

· Регулювання обсягу ринку (виробництва):

· Встановлення державного замовлення та державного контракту

· Розподіл ринків (визначення споживачів, постачальників тощо)

· Тарифне регулювання імпорту та експорту товарів

Примусовий поділ монопольних утворень незалежно від форми власності як елемент застосування антимонопольного законодав­ства здійснюється на підставі рішень Антимонопольного комітету України.

Примусовий поділ невиправданий, якщо концентрація виробниц­тва спрямована на підвищення його ефективності, збереження та роз­виток експортного потенціалу держави й коли завдяки ефекту масш­табу виробництва, незважаючи на посилення ринкової влади суб'єк­та господарювання, споживачі отримують економію і підвищується якість продукції.

В Україні в пріоритетному порядку підлягають:

· демонополізації — монополізовані загальнодержавні та регіо­нальні ринки, на яких діють монопольні утворення, а саме об'єкти першочергової приватизації, що найбільшою мірою впливають на стан споживчої сфери й водночас гальмують економічний роз­виток України та формування її ринкової економіки;

· антимонопольному регулюванню — природні монополії, а також монопольні утворення, що діють на ринках, де розвиток конку­ренції істотно гальмується з об'єктивних причин (необхідність за­хисту національних інтересів України, нерозвиненість ринкової інфраструктури тощо), а також відповідні ринки.

З метою заохочення демонополізації в пріоритетних сферах підприємствам, що виходять на монополізовані ринки, а також ство­рені в результаті поділу монопольних утворень або поділу відокрем­ленням структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), надаються:

· податкові пільги;

· кредитні квоти;

· пільгові кредити;

· ресурси, що централізовано розподіляються державою;

· державні замовлення (за умови їх застосування на відповідних ринках);

· підтримка у проведенні конверсії, реконструкції, технічного та технологічного переоснащення виробництва тощо.