Класифікація освітлення 3 страница

Лазерне випромінювання має ряд особливостей. Воно харак­терне великою часовою та просторовою когерентністю - кореля­цією (сумісністю) фаз коливань у деякій точці простору на певну величину моменту часу, а також кореляцією фаз коливань у різних точках простору в один і той самий момент часу.

Часова когерентність зумовлює монохроматичність (одночас-тотність) випромінювання, що випливає із самого принципу дії лазера як квантового прилада. У реальних умовах з ряду причин ширина спектра лазерного випромінювання обмежена, хоча й до­сить немала.

Просторова когерентність зумовлює високу скерованість лазер­ного випромінювання, тобто малу кутову розбіжність променя на великих відстанях. У зв'язку із малою довжиною хвилі лазерне вип­ромінювання може бути сфокусоване оптичними системами (лінза­ми та дзеркалами) невеликих геометричних розмірів, обмежених дифракцією, завдяки чому на малій площі досягається велика гус­тина випромінювання.

Вказані властивості та їх поєднання є основою для широкого використання лазерів. За їх допомогою здійснюється багатоканаль­ний зв'язок на великих відстанях (причому кількість каналів тут у

Я.І. Бедрііі. Безпека життєдіяльності

десятки тисяч разів може перевищувати можливості НВЧ-діапа-зону), лазерна локація, дальнометрія, швидке опрацювання інфор­мації.

Вплив лазерного випромінювання на біологічні тканини може призвести до теплової, ударної дії світлового тиску, електро­стрикції (механічні коливання під дією електричної складової ЕМП), перебудови внутріклітинних структур. Залежно відрізних обставин прояв кожного ефекту, зокрема, чи їх сумарна дія мо­жуть відрізнятися.

При великій інтенсивності і дуже малій тривалості імпульсів спостерігається ударна дія лазерного випромінювання, яка по­ширюється з великою швидкістю та призводить до пошкоджен­ня внутрішніх тканин за відсутності зовнішніх проявів.

Найважливішим чинником дії потужного лазерного випром­інювання на біологічне середовище є тепловий ефект, який про­являється у вигляді опіку, іноді з глибинним руйнуванням - де­формацією і навіть випаровуванням клітинних структур. При менш інтенсивному випромінюванні на шкірі можуть спостері­гатися видимі зміни (порушення пігментації, почервоніння) з досить чіткими межами ураженої ділянки. Шкірний покрив, який сприймає більшу частину енергії лазерного випромінювання, значною мірою захищає організм від серйозних внутрішніх уш­коджень. Але є відомості, що опромінення окремих ділянок шкіри викликає порушення у різних системах організму, особливо нер­вової та серцево-судинної.

У зв'язку з різною поглинальною здатністю живих тканин при відносно слабких ушкодженнях шкіри, можуть виникати серйозні ураження внутрішніх тканин - набряки, крововиливи, змертвіння, згортання крові. Результатом навіть дуже малих доз лазерного випромінювання можуть бути такі явища, як майже і при НВЧ-опроміненні - нестійкість артеріального тиску, пору­шення серцевого ритму, втома, дратливість тощо. Звичайно, такі порушення зворотні і зникають після відпочинку.

Найсильніше впливає лазерне випромінювання на очі. Тут най­серйознішу небезпеку становить випромінювання УФ-діапазо-ну, яке може призвести до коагуляції білка, рогівки та опіку сли­зової оболонки, що викликає остаточну сліпоту. Вплив видимого діапазону впливає на клітини сітківки, внаслідок чого настає тим­часова сліпота або втрата зору від опіку чи наступна поява рубце-

2. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва и у побуті

вих ран. Випромінювання ІЧ-діапазону, яке поглинається рай­дужною оболонкою, кришталиком та скловидним тілом, більш-менш безпечне, але також може спричинити сліпоту.

Таким чином, лазерне випромінювання ушкоджує (іноді не-зворотно) усі структури ока, а оскільки око є оптичною систе­мою, виникають другорядні біологічні ефекти як реакція на оп­ромінення.

Внаслідок лазерного опромінення у біологічних тканинах мо­жуть виникати вільні радикали, які активно взаємодіють з моле­кулами та порушують нормальний хід процесів обміну на клітин­ному рівні. Наслідком цього є загальне погіршення стану здоро­в'я (як і при впливі іонізаційних випромінювань).

2.3.2. Нормативи та стандарти

Усе живе в біосфері постійно перебуває під впливом ЕМП при­родного походження, в зв'язку з чим у організмів в процесі ево­люції виробилися механізми, які дають змогу безболісно зносити середній рівень фонового опромінення, «також окремі пристосу­вальні можливості, що знижують гостроту реакції на деякі відхи­лення від норми при зміні ситуації (при грозових розрядах, маг­нітних бурях тощо). Але перевищення інтенсивності випроміню­вання над фоновим рівнем, зумовлене роботою радіозасобів, викликає несприятливі наслідки і дає підстави твердити про еко­логічну небезпеку електромагнітного випромінювання практич­но в усьому діапазоні частот і навіть при дуже малих інтенсивно­стях. Через це потрібно оцінити ступінь небезпеки, нормувати допустимі рівні опромінення, розробити та вжити необхідних за­хисних заходів.

Як вказувалося вище, увагу на шкідливий вплив ЕМП було звер­нено фактично у початковий період розвитку радіо. Тоді ж були запропоновані і деякі заходи з охорони праці за умов опромінення ЕМП. Але небезпека у широких масштабах не лише для осіб, про­фесійно пов'язаних з радіоапаратурою, а й для населення, стала зрозумілою тільки у 50-ті pp., коли розпочались спеціальні до­слідження, які мали на меті розробку та обґрунтування правил техніки безпеки.

Треба відзначити, що будь-які норми та стандарти, пов'язані із захистом людини від небезпечного впливу різних чинників, є компромісом між перевагами, отриманими при використанні

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

нової техніки, та можливим ризиком, пов'язаним із цим вико­ристанням. Тому ризик повністю не виключається. Гранично до­пустимі рівні впливу будь-якого чинника залежать від того, на­скільки нам відомі ураження, завдані організму, які прийняті при цьому критерії безпеки, який обраний відсоток летальних наслідків при незворотних негативних результатах. З урахуван­ням цього пропонувалося ввести, наприклад, допустимі (чи екс­плуатаційні) рівні, гранично терпимі (для аварійних режимів).

У 1953 р. американський вчений Г.Шван запропонував вва­жати гранично допустимою для людини густину потужності НВЧ-випромінювання 100 мВт/см². Таке опромінення збільшує тем­пературу опроміненої ділянки тіла не більш ніж на 1,5°С та вик­ликає ефекти, подібні до тих, що відбуваються в організмі при природних фізіологічних процесах. Запропонована норма давала 10-кратний запас щодо умов, які викликають теплове ураження. У 1986 році ця норма для діапазону частот від 10 МГц до 100 ГГц була введена американським національним інститутом стандартів як стандарт США для осіб, що професійно обслуговують джерела електромагнітного випромінювання для населення. Аналогічна норма була незабаром прийнята багатьма західними країнами.

Водночас у СРСР були введені «Санитарные правила при работе с источниками електромагнитного поля высокой и ульт­равысокой частоты» та «Временные санитарные правила при ра­боте с генераторами сантиметровых волн». Згідно з останніми інтенсивність опромінення протягом робочого дня на УВЧ та НВЧ не повинна перевищувати 10 мкВт/см², протягом двох го­дин - 100 мкВт/см², та протягом 15-20 хв - 100 мкВт/ см². Ці дані були покладені в основу ГОСТ 12.1.006-76 «Электромаг­нитные поля радиочастот». Аналогічні норми були введені у відповідні документи ряду країн.

Нормування вимог до граничного рівня опромінення не відмінило проведення наступних робіт з вивчення впливу випро­мінювання та уточнення норм.

Посилена увага до цих питань стимулювалася і тією обстави­ною, що норми, прийняті в СРСР, були у 1000 разів жорсткіши­ми, ніж у США. Швидке поширення засобів зв'язку на НВЧ та масове запровадження побутових НВЧ-печей зачіпали інтереси широких кіл населення. Ажіотаж у пресі підігрівався активністю ряду фірм, наприклад, виробників печей, які використовували традиційні (не НВЧ) способи нагрівання.

2. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва й у побуті

На підставі нових наукових даних американський стандарт у 1982 р. був переглянутий в бік більших обмежень. Крім того, у ньому був значно знижений допустимий рівень випромінюван­ня для частот, близьких до 100 МГц. Ці частоти є резонансними для об'єкта, що має розміри та форму тіла людини, і тому виз­нані найнебезпечнішими. Новий американський стандарт ви­ходив із вимоги обмеження величини потужності, що погли­нається, рівнем 0,4 Вт на кілограм маси тіла (з урахуванням 10-кратного запасу).

Більш глибоке вивчення питання впливу радіовипроміню­вання дало підставу для перегляду стандарта ГОСТ 12.1.006—84 «Електромагнитные поля радиочастот». Він охоплює діапазон частот 60 кГц-300 МГц і встановлює, що оцінка ЕМП у діапа­зоні 60 кГц- 300 МГц проводиться окремо за електричною та магнітною складовими поля. Гранично допустимі рівні протя­гом робочого дня за електричною складовою не повинні пере­вищувати 50 В/м, знижуючись ступенями до 5 В/м у міру підви­щення частоти. За магнітною складовою встановлені рівні лише для окремих ділянок діапазону: 5 А/мдля частот 60 кГц-1,5 МГц та 0,3 А/м для частот 30 кГц-50 МГц. Допускається перевищен­ня цих рівнів (але не більше двократного) при скороченні робо­чого часу на 50%.

Для частот 300 МГц-300 гГц гранично допустимі значення щільності потоку енергії ЕМП визначаються як результат ділен­ня нормованої величини енергетичного навантаження за робо­чий день на час впливу. Енергетичне навантаження протягом робочого дня не повинне перевищувати 200 мкВт/см²; у випадку опромінення від антен, що обертаються і скануються (за певних обмежень), може бути трохи вищим. У будь-якому випадку гра­ничне значення щільності потоку енергії не повинно перевищу­вати 1000 мкВт/см².

2.3.3. Захист від електромагнітних випромінювань

Для зменшення впливу ЕМП на персонал та населення, яке перебуває у зоні дії радіоелектронних засобів, потрібно вжити ряд захисних заходів. До їх числа можуть входити організаційні, інже­нерно-технічні та лікувально-профілактичні.

Здійснення організаційних та інженерно-технічних заходів покладено передусім на органи санітарного нагляду. У контакті з

Я.1. Бедрій. Безпека життєдіяльності

санітарними лабораторіями підприємств та установ, які викорис­товують джерела електромагнітного випромінювання, вони по­винні вживати заходів з гігієнічної оцінки нового будівництва та реконструкцієї об'єктів, котрі виробляють та використовують радіозасоби, а також нових технологічних процесів та обладнання з використанням ЕМП. проводити поточний санітарний нагляд за об'єктами, які використовують джерела випромінювання, здійснювати організаційно-методичну роботу з підготовки фахівців та інженерно-технічний нагляд.

Ще на стадії проектування має бути забезпечене таке взаєм­не розташування опромінювальних та опромінюваних об'єктів, яке б зводило до мінімуму інтенсивність опромінення. Оскіль­ки повністю уникнути опромінення неможливо, потрібно змен­шити ймовірність проникнення людей у зони з високою інтен­сивністю ЕМП, скоротити час перебування під опроміненням. Потужність джерел випромінювання мусить бути мінімально потрібною.

Виключно важливе значення мають інженерно-технічні ме­тоди та засоби захисту: колективний (група будинків, район, на­селений пункт), локальний (окремі будівлі, приміщення) та інди­відуальний. Колективний захист спирається на розрахунок по­ширення радіохвиль в умовах конкретного рельєфу місцевості. Економічно найдоцільніше використовувати природні екрани -складки місцевості, лісонасадження, нежитлові будівлі. Встано­вивши антену на горі, можна зменшити інтенсивність ЕМП, яке опромінює населенний пункт, у багато разів. Аналогічний резуль­тат дає відповідна орієнтація діаграми спрямованості, особливо високоспрямованих антен, наприклад, шляхом збільшення висо­ти антени. Але висока антена складніша, дорожча, менш стійка. Крім того, ефективність такого захисту зменшується з відстан­ню.

При захисті від випромінювання екрана має враховуватись затухання хвилі при проходженні крізь екран (наприклад, лісову смугу), а також явиша на верхній та бічних стінках екрана, які збільшують інтенсивність ЕМП за екраном. Для екранування можна використовувати рослинність. Спеціальні екрани у виг­ляді відбиваючих і радіопоглинаючих щитів дорогі, малоефек­тивні і використовуються дуже рідко.

2. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва й у побуті

Локальний захист дуже ефективний і використовується час­то. Він заснований на використанні радіозахисних матеріалів, які забезпечують високе поглинання енергії випромінювання у матеріалі та віддзеркалення від його поверхні. Для екранування шляхом віддзеркалення використовують металеві листи та сітки з хорошою провідністю. Захист приміщень від зовнішніх випро­мінювань можна здійснити завдяки обклеюванню стін металізо­ваними шпалерами, захисту вікон сітками, металізованими што­рами. Опромінення у такому приміщенні зводиться до мінімуму, але віддзеркалене від екранів випромінювання перерозподіляється у просторі та потрапляє на інші об'єкти.

До інженерно-технічних засобів захисту також належать:

- конструктивна можливість працювати на зниженій по­тужності у процесі налагоджування, регулювання та профілакти­ки;

- робота на еквівалент налагоджування;

- дистанційне керування.

Для персоналу, що обслуговує радіозасоби та перебуває на не­великій відстані, потрібно забезпечити надійний захист шляхом екранування апаратури.

Глибина проникнення ВЧ- та НВЧ-променів в екран не пере­вищує міліметра, тому товщину екрана вибирають із конструк­тивних міркувань.

Поряд із віддзеркалювальними поширені екрани із матері­алів, що поглинають випромінювання. Такі екрани повинні за­безпечити узгодження з навколишнім простором, звідкіля падає випромінювання, тобто мінімально його відбивати.

Зараз існує велика кількість радіопоглинальних матеріалів як однорідного складу, так і композиційних, котрі складаються з різного розміру та форм часток діелектричних та магнітних речовин. Для відтворення електричних втрат, звичайно, вико­ристовують речовини на основі вуглецю, для магнітних - фери­ти. З метою кращого узгодження поглинача з навколишнім про­стором поверхня екрана робиться шорсткою, ребристою або у вигляді шипів.

Радіопоглинальні матеріали можуть використовуватися для захисту навколишнього середовища від ЕМП, яке генерується Джерелом, що перебуває в екранованому об'єкті. Крім того, ра-

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

діопоглиначами для захисту від віддзеркалення облицьовуються стіни безлунких камер-приміщень, де випробовуються випромі­нювальні пристрої. Радіопоглинальні матеріали використовують­ся в кінцевих навантаженнях, еквівалентах системах. Нарешті, поглинальні об'єкти із подібних матеріалів використовуються для зменшення перевіддзеркалення та поглинання ЕМП всередині ек­ранованих приміщень.

Засоби індивідуального захисту використовують лише у тих випадках, коли інші захисні заходи неможливі чи недостатньо ефективні: при переході через зони збільшеної інтенсивності вип­ромінювання, при ремонтних та налагоджувальних роботах у ава­рійних ситуаціях, під час короткочасного контролю та зміни інтен­сивності опромінення. Такі засоби незручні в експлуатації, обме­жують можливість виконання робочих операцій, погіршують гігієнічні умови. У радіочастотному діапазоні засоби індивідуаль­ного захисту базуються на принципі екранування людини з ви­користанням відбивання та поглинання ЕМП.

Для захисту тіла використовується одяг із металізованих тка­нин та радіопоглинальних матеріалів. Металізована тканина скла­дається із бавовняних чи капронових ниток, спірально обвитих металевим дротом. Таким чином, ця тканина, наче металева сітка, при відстані між нитками до 0,5 мм послаблює випромінювання не менш як на 20-30 дБ. При зшиванні деталей захисного одягу потрібно забезпечити контакт ізольованих провідників. Тому електрогерметизація швів проводиться електропровідними роз­чинами чи клеями, які забезпечують гальванічний контакт або збільшують ємнісний зв'язок неконтактуючих проводів.

Очі захищають спеціальними окулярами зі скла з нанесеною на внутрішній бік провідною плівкою двоокису олова. Гумова опра­ва окулярів має запресовану металеву сітку чи обклеєна металізова­ною тканиною. За допомогою таких окулярів випромінювання НВЧ послаблюється на 20-30 дБ.

Раніше використовувані рукавички та бахили тепер вважа­ють непотрібними, оскільки допустила величина щільності по­току енергії для рук та ніг у багато разів вища, ніж для тіла.

Колективні та індивідуальні засоби захисту можуть забезпечи­ти тривалу безпечну роботу персоналу на радіооб'єктах.

2. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва й у побуті

2.4. Хімічні та біологічні чинники безпеки

2.4.1. Загальна характеристика отруйних речовин

Отруйні речовини. Сьогодні у світі виробляється близько 1 млн різних хімічних речовин, з яких приблизно 700 широко викори­стовуються у промисловості, сільському господарстві та у побуті. Переважна більшість використовуваних людиною хімічних ре­човин завдає певної шкоди її здоров'ю, а інколи й життю.

Небезпека хімічних речовин визначається їх здатністю прони­кати крізь органи дихання, травлення, шкірні та слизові оболонки, а також навіть у порівняно малих дозах порушувати нормальну жит­тєдіяльність, викликати різні хворобливі стани, а за певних умов

- летальний наслідок. Ступінь та характер порушень нормальної
життєдіяльністі організму (ураження) залежить від фізико-
хімічних, токсичних властивостей хімічних речовин, тривалості
та шляхів впливу на організм.

Для небезпечних хімічних речовин (НХР) встановлюється їх гранично допустима концентрація (ГДК) у повітрі, воді та інших середовищах.

ГДК - це максимальна кількість НХР в одиниці об'єму (по­вітря, води чи інших рідин) чи маси (харчових продуктів), яка при щоденному впливі протягом необмежено тривалого часу не викликає в організмі патологічних відхилень, а також негатив­них наступних змін у потомстві. При встановленні ГДК викори­стовують розрахункові методи, результати біологічних експери­ментів, а також матеріали динамічних спостережень за станом здо­ров'я осіб, які підлягали впливу НХР різної концентрації. Рівні ГДК однієї й тієї самої речовини щодо різних об'єктів навколиш­нього середовища неоднакові (наприклад, встановлені ГДК для свинцю та його неорганічних сполук: у воді водоймищ господарсь­ко-питного використання - 0,1 мг/л, у повітрі виробничих при­міщень- 0,01 мг/м³, в атмосферному повітрі середньодобова ГДК

- 0,0007 мг/м³.

Серед небезпечних хімічних речовин особливо виділяють спе­ціальні отруйні речовини (ОР), які призначені для знищення лю­дей, тварин, атакож сільськогосподарських рослин.

Отруйні речовини — це токсичні хімічні сполук з певними фізичними та хімічними властивостями, які роблять можливим

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

їх бойове використання з метою ураження живої сили, зараження місцевості та бойової техніки. Для досягнення максимального ефекту ОР переводять у бойові стани: пара, аерозоль, краплі. За­лежно від бойового стану ОР уражають людину, проникаючи крізь органи диханя, шкірний покрив, травний тракт, рани.

Крім того, людина може отримати ураження внаслідок спо­живання заражених продуктів харчуваня та води, а також при впливі на слизові оболонки очей та носоглотки.

Результатом тривалого використання ОР можуть бути важкі еко­логічні та генетичні наслідки, ліквідація яких потребує декількох десятиліть.

ОР за призначенням поділяють на 4 групи залежно від харак­теру їх уражаючої дії: смертельні; ті, що виводять з ладу тимчасо­во; подразнювальні та навчальні.

За фізичною дією на організм розрізняють ОР:

—нервово-паралітичні: GA (табун), GB (зарин), GJX (зоман), УХ(Ві-Екс);

—шкірно-наривні: Н (технічний іприт), НД (перегнаний іприт). НО та НТ (іпритні рецептури), HN (азотистий іприт);

—задушливі - GG (фосген);

—психохімічні- BZ (Бі-зет);

—подразнювальні: CN (хлорацетофенон), адамсит.

Усі ОР — це хімічні сполуки, які мають хімічне найменуван­ня, наприклад, АС-нитрил мурашиної кислоти, НД-діхлордіетил-сульфід, CN-фенолхлорметилкетон.

Найбільшого розвитку останнім часом зазнали речовини VX, GB, НД, BZ, CS, CR, а також токсини. Як ОР можуть використову­ватися ботуличний токсин та стафілококовий ентеротоксин.

За швидкістю настання уражаючої дії ОР класифікують та­ким чином:

—швидкодіючі ОР, які не мають періоду прихованої дії, котрі за декілька хвилин призводять до смерті чи до втрати боє­здатності внаслідок тимчасового ураження: СВ. СД, АС, СК, CS. CR;

—повільно діючі ОР, які мають період прихованої дії та призводять до ураження за деякий час: VX, НД, CG, BZ.

Швидкість уражаючої дії, наприклад, для X, залежить від бойо­вого станута шляхів впливу на організм. Якщоустані грубодиспер-сного аерозолю крапель шкірно-резобтивна дія цієї ОР виявляєть-

2. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва й у побуті

ся уповільненою, то у стані пари та дрібнодисперсного аерозолю його інгаляційна уражаюча дія досягається швидко. Швидкість дії ОР залежить також від величини дози, яка потрапила в організм. При великих дозах дія ОР проявляється значно швидше.

Залежно від тривалості збереження уражаючої здатності ОР поділяють на дві групи:

- стійкі ОР, які зберігають свою уражаючу дію протягом декількох годин або діб (VX, GJX, НД);

- нестійкі ОР, котрі зберігають свою уражаючу дію кілька хвилин після їх застосування.

Речовина СВ залежно від засобу та умов застосування може поводитись як стійка, так і як нестійка ОР. В літніх умовах вона поводиться як нестійка ОР, особливо при зараженні невсмокту-вальних поверхонь, а в зимових - як стійка.

До ОР смертельної дії належать: GA (табун), GB (зарин), GJI (зоман), VX, Н (азотний іприт), АС (синильна кислота), СК (хлор-ціан), CG (фосген) та ін.

Зарин (GB) — ОРнервово-паралітичної дії, без кольору та майже без запаху рідина. Добре розчиняється у воді та органічних розчинах, дуже токсична ОР. Ознаки ураження виявляються швидко, без періоду прихованої дії. Однією із зовнішніх ознак є звуження зіниць очей. Зарин має кумулятивну дію при усіх шля­хах його проникнення в організм. Основний бойовий стан зари­ну - пара та неосідаючий аерозоль. При концентрації парів зари­ну у повітрі 5ХІ0-⁴ г/м³ виникають перші ознаки ураження: міоз, страх світла, утруднене дихання, біль у грудях.

Зоман (ЄД) - ОР нервово-паралітичної дії. Це прозора рідина з легким запахом камфори. Погано розчиняється у воді, добре - в органічних розчинниках, горючих та мастильних речовинах. Ура­жає людину незалежно від шляхів проникнення в організм. За характером дії зоман аналогічний зарину, але ще токсичніший.

VX(BI-ikc) - ОРнервово-паралітичної дії. Це безколірна слаб-колетка рідина без запаху, малорозчинна у воді, але добре - в органічних розчинах. Небезпека ураження VX через органи ди­хання залежить від метеорологічних умов та засобів переведення її У бойовий стан. Вважають, що VX дуже ефективно діє у вигляді тонкодисперсного аерозолю та крапель. VX діє крізь шкірні по­криви та одяг. В зв'язку з цим VX розглядається як ОР, здатна завдавати ураження живій силі, захищеній протигазами. Симп-

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

томи ураження VX аналогічні симптомам ураження іншими ОР нервово-паралітичної дії, але при дії крізь шкіру вони розвива­ються повільніше. Як й інші нервово-паралітичні ОР, має куму­лятивну дію.

Іприт (НД) — ОРшкірно-наривної дії. Це олійна рідина без кольору. Погано розчиняється у воді та досить добре в органіч­них речовинах та мастильних матеріалах, а також у інших ОР. Важча за воду. Легко всмоктується у продукти харчування, на­довго їх заражаючи. Типова стійка ОР. Основні бойові стани іпри­ту - пари та краплі. Має різнобічну уражаючу дію. Уражає неза-хищених людей через органи дихання, шкіру, органи травлення. Діє на шкіру та очі. Має період прихованої дії та кумулятивний ефект.

Синильна кислота (АС) — загальноотруйна речовина. Це ріди­на без кольору, із запахом гіркого мигдалю, дуже сильна швидко­діюча отрута. Незахищених людей синильна кислота уражає че­рез органи дихання та разом із водою чи їжею. Основний бойовий стан синильної кислоти - пара. При малих концентраціях ( 0,04 г/см³) практично уражень не викликає, бо у невеликих кількос­тях знешкоджується організмом; при великих концентраціях може уражати крізь шкіру. Ознаки ураження: гіркий та метале­вий присмак у роті, нудота, головний біль, задишка, судоми. Смерть уражених настає внаслідок паралічу серця. Разом із во­дою чи їжею вживання 70 мг синильної кислоти викликає миттє­ву смерть.

Хлорціан (СК) — загальноотруйна речовина. Хлорціан за тем­ператури вище 13°С - газ, при температурі нижче за 13°С -ріди­на. Розчиняється у воді, в органічних розчинах. Повільно взає­модіє з водою. Добре сорбується пористими матеріалами. Основ­ний бойовий стан — газ. Хлорціан - швидкодіюча ОР. При дії на очі та органи дихання його уражаючі здатності виявляються відра­зу, без прихованого періоду. При концентраціях 2x10^і г/м¹ спос­терігається подразнення очей; вищі концентрації викликають за­гальне отруєння — з'являється запаморочення, блювання, відчут­тя страху, настає втрата свідомості, починаються судоми, настає параліч.

Фосген (CG) — задушлива ОР. Фосген при температурі више 8°С - газ із запахом прілого сіна, важчий від повітря у 3,5 рази.

2. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва и у побуті

Погано розчиняється у воді, добре ворганічних розчинах. Ура­жає легені людини, викликаючи їх набряк, подразнює очі та сли­зові оболонки. Має кумулятивну дію. Ознаки ураження: слабке подразнення очей, сльозотеча, запаморочення, загальна слабкість. Після виходу із зараженої зони ці ознаки зникають - настає пер­іод прихованої дії (4-5 год), протягом якого розвивається ура­ження тканини легенів. Потім стан ураженого різко погіршуєть­ся: з'являється кашель, синіють губи та щоки, виникає головний біль, задишка, ядуха, спостерігається підвищення температури тіла до 39°С. Смерть настає у перші дві доби від набряку легенів. При концентрації фосгену 40 г/ м³ смерть настає практично миттєво.

Отруйні речовини, які виводять з ладу тимчасово, з'явилися по­рівняно недавно. До них належать психохімічні речовини, які діють на нервову систему та викликають психічні розлади. Най-ширше використовується психохімічна OP BZ (Бі-Зет) - це тверда речовина, а основний її бойовий стан — аерозоль (дим). У бойовий стан переводиться термічним засобом у вигляді порошку. Неза-хищених людей уражає через органи дихання, чи травний тракт. Період прихованої дії - 0,5-3 год залежно від дози. Потім пору­шуються функції вестибулярного апарату, починається блюван­ня. Пізніше розвивається оціпеніння, загальмованість мови, після чого настає період галюцинації та збудження.

ОР подразнювальної діїуражають чутливі нервові закінчення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та діють на очі.

Хлорацетофенон (CN) - ОРсльозоточивої дії. Це кристаліч­ний білий порошок із запахом черемхи, практично не розчиняється у воді, добре розчиняється у дихлоретані, хлороформі, хлорно-крилі та в іприті. В літніх умовах максимальна концентрація його парів становить 0,2 г/м³. При концентрації парів 2х10⁵ г/см³ хло­рацетофенон виявляється за запахом.

Адамсит (ДМ). Чистий адамсит - це кристалічна речовина світло-жовтого кольору, без запаху. У воді практично не розчи­няється, при нагріванні розчиняється в органічних розчинах; доб­ре розчиняється в ацетоні. Основний бойовий стан - аерозоль (дим). При проникненні в організм викликає сильне подразненя носоглотки, біль у грудях, блювання.

Cl-Ec (CS). Це кристалічний білий порошок, помірно розчи­няється у воді, добре — в ацетоні і бензолі, при малих концентра-

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

ціях подразнює очі та верхні дихальні шляхи, при більших ви­кликає опіки відкритих ділянок шкіри та параліч органів дихан­ня. При концентрації 5х10³ г/м³ люди миттю виходять із ладу. Симптоми ураження: відчуття паління та біль в очах і грудях, сльо­зотеча, нежить, кашель. При виведенні людини із зараженої зони симптоми поступово минають протягом 1—3 год.

Cl-Ap (CR) — нова ОР подразнювальної дії, значно токсичні-ша, ніж CN. Це тверда речовина, слабо розчиняється у воді. Озна­ки ураження аналогічні CN. Спричинює сильну подразнюваль­ну дію на шкіру.

Для ураження сільськогосподарських рослин використо­вується спеціальний клас ОР - фітотоксиканти, які використо­вуються також і в мирних цілях. До цього класу ОР належать:

— гербіциди - для ураження трав'яної рослинності, злакових
та овочевих культур;

- арборициди - для ураження дерево-чагарникової рослин­
ності;