Загальні поняття та визначення

Слово folklore англійське: folk – народ, lore – наука, мудрість, знання. Первісне значення терміна, таким чином, досить широке й недосить чітке: можна розуміти, що це «наука про народ», «знання про народ»; а можна – «народна наука», «те, що знає народ», «народна мудрість». Усе це різні речі, що не раз створювало плутанину; саме тому треба конкретніше домовитися, про що йдеться.

Фольклор, або ж народна наука, – це ті важливі знання, які народ накопичив упродовж своєї історії і для кращого збереження та передачі зафіксував у художній формі.

Цьому визначенню не відповідають авторські твори, хоч би якими глибокими й важливими були відкриті в них знання: твір, незалежно від авторства, стає фольклорним, тобто народно-науковим, лише після тривалої перевірки і, найчастіше, вдосконалення в процесі всенародної практики впродовжісторії.

Щодо тривалості перевірки, то вона відповідає тим самим принципам, що й вік вина: чим старіше, тим краще (порівняння мудрості з вином, до речі, – дуже давня традиція). Добрий фольклор визріває століттями, а несе в собі послання тисячоліть. І це цілком природно й зрозуміло: довго живуть по-справжньому потрібні й гарні зразки тих послань, а живучи довго, вдосконалюються формою й змістом, стають кориснішими й кращими.

Разом із тим, фольклор у здоровому суспільстві – не тільки енциклопедія, не тільки музей; це обов’язково живий, активний організм, що чутливо реагує на всі рухи життя. Якщо це не так, фольклор залишається в минулому (у багатьох цивілізованих націй так і сталося). Допоки ж фольклор живий і продовжує розвиватися, про жодний авторський твір не можна сказати, що він не стане фольклорним – із часом, після тривалого всенародного вдосконалення. Вгадати, якому творові судилася доля стати народним, – це як дегустація вина: краще від гіршого не зразу відрізниш, але то ще чверть справи; а спробуйте визначити вік вина; а спробуйте передбачити, що буде з молодого п’янкого напою через десять років...

Ніякий твір не можна назвати фольклорним, якщо він не художній. Краса – неодмінна ознака народної науки. І це теж не випадково: знання передавалися усно, а гарне легше запам’ятати, бо душа кожної людини вітає красу й хоче милуватися нею.

До цих ознак справжнього фольклору треба додати головну: фольклор не лицемірить і не бреше. Його абсолютної правдивості, як чорт ладану, сахаються всі фальшиві, неправедні істоти. Їм тут немає чим поживитися, і завдяки цьому фольклор залишається стійким до спотворень. Як стійкі біологічні види в дикій Природі.

Отже, за нашим визначенням, головними (так і скажемо: визначальними) прикметами фольклорного твору є:

– художня форма (краса);

– глибокий зміст (важливі знання);

– тривала всенародна практика використання (запорука істини);

– абсолютна правдивість (щирість).