КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Енергетика харчування
Згідно даних ВООЗ надлишок ваги на сьогоднішній день є одною з найбільш актуальних проблем сучасної медицини та охорони здоров'я.
Визначальним у формуванні надлишку ваги з наступним ожирінням є спосіб життя (поведінка, в т.ч. і поведінка харчування).
Ожиріння – хронічне рецидивне захворювання, основним симптомом якого є надлишкове накопичення жирової тканини, що веде до порушення всіх функціональних систем організму.
В організмі людини постійно проходять 2 процеси: літогенез (утворення жиру) та ліполіз (розпад жиру). До тих пір, поки ці процеси врівноважені, маса тіла залишається стабільною. Регуляція цього визначається прямо або побічно усіма без виключення гормонами, одна частина з яких стимулює або гальмує літогенез, а друга – ліполіз. Найголовніша роль в цьому складному процесі належить підкорковому утворенню – гіпоталамусу, в якому є центри апетиту та насичення.
На сьогоднішній день процеси ліпогенезу переважають над ліполізом у більшої частини людства. А це призводить до надлишкового накопичення жирової тканини, що веде до порушення всіх функціональних систем організму. ВООЗ вважає ожиріння епідемією, що інтенсивно розповсюджується по всіх країнах світу.
Загальноприйнятим вважається визначення ступеня ожиріння по індексу маси тіла (ІМТ або індекс Кетлє), який розраховується як відношення маси тіла В(кг) до росту людини стоячи
Р(м):
ІМТ = В/Р2, кг/м2 (1)
Оцінювати ожиріння тільки по ІМТ недостатньо. Важливо оцінити топографію розподілу жиру і відношення товстої і худої частин тіла. По типу розподілу жирової тканини виділяють такі типи ожиріння: абдомінальне (андроідне – змінюється розмір жирових клітин, а не їх кількість), сіднично-стегнове, змішане. Характер розподілу жирової тканини визначають по відношенню величини об’єму талії до стегон. Якщо ця величина у чоловіків більше 1, а в жінок більше 0,88, то це говорить про абдомінальне ожиріння. Класифікація ожиріння по ІМТ і ризик супутніх захворювань наведені в таблиці 2.
Для підтримки нормальної життєдіяльності організм потребує певної кількості енергії. Маса тіла буде постійною в тому випадку, коли будуть виконуватись такі умови: кількість енергії, що поступає з їжею і засвоєна організмом буде дорівнювати витратам енергії на основний обмін, фізичну активність (зовнішню роботу), термогенез, специфічну динамічну дію їжі.
Таблиця 2 - Класифікація ожиріння по ІМТ і ризик супутніх захворювань
| Типи ожиріння | ІМТ, кг/м2 | Ризик супутніх захворювань |
| Дефіцит маси тіла | <20,0 | Ризик дистрофії |
| Нормальна маса тіла | 20,0...24,9 | Звичайний |
| Надлишкова маса тіла: | >25 | Помірний |
| ожиріння 1 ступеня | 25,0...29,9 | Підвищений |
| ожиріння 2А ступеня | 30,0...34,9 | Високий |
| ожиріння 2Б ступеня | 35,0...39,9 | Дуже високий |
| ожиріння 3 ступеня | >40,0 | Надзвичайно високий |
Основний обмін – енергія, що витрачається на підтримку обміну речовин в стані спокою, в умовах температурного комфорту.
Фізична активність – витрати енергії в залежності від рівня фізичного навантаження (особливості праці і позавиробничої рухової активності).
Термогенез – виділення тепла для підтримки термостабільності в умовах змін температури навколишнього середовища.
Специфічна динамічна дія їжі – витрати енергії на перетравлення, всмоктування, транспорт та асиміляцію нутрієнтів (поживна речовина) на клітинному рівні. В середньому величина основного обміну складає 1 ккал/год (4,19кДж/год) на 1 кг маси тіла. При цьому треба пам’ятати, що у жінок основний обмін нижчий на 5…10 % ніж у чоловіків.
Більш точно визначають величину основного обміну по формулі Харіса-Бенедикта.
Величина основного обміну:
Жінки: 655 + (9,6 х М) + (1,8 х Р) - (4,7 хВ) (2)
чоловіки: 660 + (13,7 хМ) + ( 5 х Р) - (6,8 х В), (3 )
де М – маса тіла, кг,
Р – ріст, см,
В – вік, роки.
Отриманий результат збільшується на коефіцієнт фізичної активності К (для моделі з різною фізичною активністю):
І група (розумова праця) – К = 1,4;
ІІ група (легка фізична праця) – К = 1,6;
ІІІ група (середні фізичні навантаження) – К = 1,9;
ІV група (важка фізична праця) – К = 2,2;
V група (особливо важка фізична праця) – К = 2,4.
Калорія (джоуль: 1 ккал ≈ 4,19 кДж) – це одиниця енергії. Поповнення енергії з їжею відбувається за рахунок жирів, білків, вуглеводів (макронутрієнтів) і алкоголю.
Запаси жиру в організмі – це запаси енергії. Щоб ці запаси зменшити, потрібно обмежити кількість калорій, що потрапляють в організм і там утилізуються. Калорійність різних компонентів їжі неоднакова.
1 г білку – 16,76 кДж (4 ккал); 1 г вуглеводів – 16,76 кДж (4 ккал);
1 г жиру – 37,71 кДж (9 ккал); 1 г алкоголю – 29,33 кДж (7 ккал).
Розрахунок калорійності добового раціону (ккал) проводиться по
формулі ВООЗ:
Жінки:
18-30 років [(0,0621 х вага в кг)+2,0357] х 240 (4)
31-60 років [(0,0342 х вага в кг)+3,5377] х 240 (5)
>60 років [(0,0377 х вага в кг)+2,7545] х 240 (6)
Чоловіки:
18-30 років [(0,0630 х вага в кг)+2,8957] х 240 (7)
31-60 років [(0,0484 х вага в кг)+3,6534] х 240 (8)
>60 років [(0,0491 х вага в кг)+2,4587] х 240 (9)
Вирахуваний показник необхідно помножити на коефіцієнт фізичної активності. Отриманий результат буде відповідати реальній потребі енергії, необхідної даній людині.
Треба пам’ятати, що в середньому втрата ваги на 1000 г включає в себе 700 г жиру і 300 г води. Значить для того, щоб позбутися одного граму жиру, необхідно витратити 29,33 кДж (7 ккал).
5. Складання дієт
Складання дієт слід робити з врахуванням індивідуальних особливостей стану здоров`я людини, іі енерговитрат, групи крові, побажань, щодо складу раціону.
5.1. Приклади розрахунків індивідуальної гіпокалорійної дієти
Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 163; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав |