Основні хімічні елементи, що входять до складу найбільш важливих органів людини

Усі мікроелементи надходять до організму людини з повітрям (через органи дихання), водою та їжою (через шлунково-кишковий тракт). Тому в умовах забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами в організм людини і тварини можуть потрапляти радіонукліди багатьох хімічних елементів й обумовлювати процеси, що призводять до негативних наслідків.

Поряд з негативним впливом іонізуючих випромінювань на живі організми, радіаційний фактор може за певних умов стимулювати процеси їхньої життєдіяльності: прискорювати ріст, підвищувати стійкість до несприятливих умов життя тощо.

У рослинному світі діапазон “стимулюючих доз” більш широкий, ніж у ссавців. Так, наприклад, передпосівне опромінення насіння деяких сільськогосподарських культур дозами 5 – 50 Гр прискорює проростання насіння на 1 – 2 тижні і збільшує врожайність на 10 – 20% і більше.

Однак вплив іонізуючих випромінювань стимулює далеко не всі біологічні процеси, що протікають у живих організ-мах. Тому необхідність пошуку і наукового обґрунтування безпечних показників радіаційного впливу є найважливішим зав-данням сучасної науки і практики.

До рішення проблеми допустимих показників радіаційного фактора і безпечних доз опромінення людини вчені наблизилися завдяки науковим відкриттям, що висвітлили фізичну природу іонізуючих випромінювань, а також даним спостережень за різними біологічними об’єктами, що опромінювалися.

Перші кроки в рішенні проблеми радіаційної безпеки були зроблені з початком створення (1921) у багатьох розвинених країнах світу національних комітетів із захисту від іонізуючих випромінювань.

Однак тільки в 1934 р. Міжнародна комісія з захисту від рентгенівського випромінювання й радію (МКРЗ, створена в 1928 р.) уперше рекомендувала національним комітетам і урядам прийняти за гранично допустиму дозу (ГДД) 200 мР/доб. (1200 мР/тиж.) для осіб, які працюють із джерелами випромінювань.

Другий етап обґрунтування допустимих доз опромінення був обумовлений збагаченням науковими даними дослід-жень про віддалені наслідки дії іонізуючих випромінювань і появою високовольтних рентгенівських установок, що стало підставою для прийняття в 1948 р. рішення МКРЗ про зниження ГДД у 4 рази (50 мР/доб.). У цьому ж році в рекомендаціях МКРЗ із радіаційної безпеки вперше було введене поняття про ”критичні органи” – органи, опромінення яких може заподіяти найбільшу шкоду всьому організмові. До таких органів віднесено шкіру, кровотворні тканини, гонади й кришталик ока (табл. 18).

Виходячи з генетичної небезпеки іонізуючих випромінювань, наприкінці 1958 р. МКРЗ, а в 1959 р. Міжнародний конгрес радіологів прийняли рішення про затвердження нових ГДД опромінення, які одержали загальне визнання й знайшли своє відображення в рішеннях національних комітетів із радіаційного захисту.

Таким чином, з 1934 р. по 1959 р. ГДД були тричі переглянуті й знижені у 12 разів.

У наступні десятиліття продовжувалося уточнення окремих нормативних положень з радіаційної безпеки, які знайшли своє відображення в публікаціях МКРЗ 1966, 1969, 1971 і 1977 рр.

На підставі цих матеріалів і результатів досліджень вчених колишнього СРСР у 1969 р. були розроблені “Норми радіаційної безпеки” (НРБ – 69), що потім переглядалися в 1976 р. і після аварії на Чорнобильській АЕС (1987).

Важливим етапом у рішенні проблеми національної радіаційної безпеки в Україні було прийняття закону “Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку України” і “Норм радіаційної безпеки України” (НРБУ – 97).

Закон “Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки” та НРБУ – 97 є основними нормативними актами, що встановлюють пріоритет радіаційної безпеки населення і навколишнього природного середовища в Україні. У цих актах реалізовані рекомендації МКРЗ і основні принципи радіаційної безпеки, суть яких зводиться до наступного:

– не перевищення встановленої основної межі дози опромінення;

– виключення будь-якого необґрунтованого опромінення;

– зниження дози опромінення до можливо низької межі.

Нормативними актами з радіаційної безпеки визначені також основні принципи державної політики у сфері використання ядерної енергії і радіаційного захисту, права громадян і компетенція органів влади та інші важливі заходи, які забезпечують правову відповідальність за радіаційну безпеку в Україні.

Відповідальність за виконання НРБУ – 97 покладена на фізичних і юридичних осіб незалежно від форм власності й підпорядкованості, які використовують, зберігають, транспортують і здійснюють захоронення джерел іонізуючого випромінювання, а також на керівників і посадових осіб органів виконавчої влади.

“Нормами радіаційної безпеки України” визначені категорії осіб, які можуть бути опромінені, і межі річних доз їх опромінення. Відповідно до НРБУ – 97 усе населення умовно поділено на три категорії (А, Б, В). До категорії А належать особи (персонал), які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань. До категорії Б – особи (персонал), які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але за умовами розташування робочих місць можуть бути додатково опромінені від радіаційно небезпечних об’єктів, що знаходяться поблизу них. До категорії В – усе населення держави.

Межі доз опромінення для категорій осіб, які можуть бути опроміненими, установлюються показниками доз зовніш-нього опромінення й окремих органів і тканин (критичних органів). НРБУ – 97 заборонено допускати до роботи з джерелами іонізуючих випромінювань осіб молодше 18 років. Регламентовано інші важливі аспекти радіаційної безпеки в Україні.