Розміри зон зараження на сліді радіоактивної хмари наземного вибуху

П р и м і т к и: 1. Середній вітер – середній за напрямком і швидкістю вітер у всьому шарі атмосфери від поверхні землі до максимальної висоти підняття хмари вибуху. 2. L – довжина зони зараження, км; b – максимальна ширина зони зараження, км.

Ядерні вибухи в атмосфері й у більш високих шарах спричиняють утворення могутнього електромагнітного поля з довжинами хвиль від 1 до 1000 м і більше. Ці поля, через їх короткочасне існування, прийнято називати електромагнітним імпульсом (ЕМІ). Основною причиною утворення ЕМІ тривалістю менше 1 с вважається взаємодія гамма-квантів і нейтронів з газами у фронті ударної хвилі й довкола нього.

Під час висотних ядерних вибухів (Н>10 км) поля ЕМІ можуть виникати на висотах 20 – 40 км від поверхні землі (рис.4).

Уражаюча дія ЕМІ обумовлена виникненням напруги й струму у провідниках, розташованих у повітрі, на землі і в інших об’єктах (радіоелектронних пристроях, лініях електропередач).

Найбільш чутливі до впливу ЕМІ системи управління і зв’язку, а також погано екрановані електричні ланцюги й пристрої. На людей ЕМІ безпосередньо не впливає, за винятком випадків контакту із цими пристроями.

Рис.4. Утворення ЕМІ під час висотного вибуху.

Захист від ЕМІ досягається екрануванням ліній енергопостачання і зв’язку. Для захисту чуттєвого електронного устаткування використовуються розрядники з невеликим порогом запалювання й інші способи.

Хімічною прийнято вважати зброю (боєприпаси), уражаюча дія якої заснована на використанні отруйних речовин (ОР) і токсинів, здатних впливати на організм людини, тварин і рослинність.

Використання ОР для ураження людей відомо з глибокої давнини, коли отрути природного походження використовувалися у воєнних цілях. З розвитком хімічної промисловості можливості виробництва й використання ОР у воєнних цілях значно зросли. Початком широкого застосування хімічної зброї стала перша світова війна (1914 – 1918), під час якої воюючими державами було виготовлено близько 180000 т ОР, з яких біль-ше 120000 т було використано на полях боїв і призвело до загибелі понад 1 млн людей.

Незважаючи на прийняту Міжнародну угоду про заборону виробництва хімічної зброї (Женева, 1925), всупереч їй, цей вид потай удосконалювався в багатьох державах, що її підписали (Німеччина, Англія, США та ін.).

У роки другої світової війни були синтезовані більш ефективні за своєю токсичною дією хімічні сполуки (зарин, табун та ін.), які могли використовуватись у великих кількостях і на великих територіях.

За фізико-хімічними і токсичними властивостями сучасні ОР, що перебувають на озброєнні армій іноземних держав, прийнято поділяти на три групи: смертельної дії, подразливої і тимчасової.

Токсини й хімічні сполуки, призначені для знищення рослинності, виділяють в окрему групу.

Найбільш небезпечні для людини ОР с м е р т е л ь н о ї д і ї: нервово-паралітичні, шкірнонаривні, загальноотруйні й подразливі, що за тривалістю уражаючої дії розподіляють на стійкі й нестійкі.

Засобами застосування ОР смертельної дії є авіація, артилерія, ракети, фугаси та інші технічні пристрої. В організм людини ОР смертельної дії можуть потрапити через органи дихання, шлунково-кишковий тракт і шкіру.

Механізми токсичної дії ОР, як і більшості інших отрут, обумовлені взаємодією їх з ферментами, що забезпечують життєдіяльність людини. Ефект впливу ОР залежить від токсичності й кількості речовини, що потрапила в організм. Розрізняють абсолютно смертельну концентрацію (дозу), яка призводить до 100% летального результату (LCt₁₀₀, LD₁₀₀), і концентрацію (дозу), яка викликає 50% летальність (LCt₅₀, LD₅₀).

Показники токсичності, які призводять до 50% летального результату, для деяких ОР наведено в табл.15.

Т а б л и ц я 15