Умовне позначення зон забруднення після аварії на АЕС і показники потужностей доз випромінювання на їх межах

Іноді на практиці райони (території), які піддавалися забрудненню радіонуклідами, характеризують щільністю розподілу радіоактивних речовин на місцевості в кюрі на 1 км² (Кі/км²).

Тривалість забруднення місцевості радіонуклідами, що утворилися в ядерних реакторах АЕС, обумовлена, головним чином, радіоактивним цезієм-137 і стронцієм-90, період напіврозпаду яких складає близько 30 років. За оцінками фахівців, кількість довгоживучих радіонуклідів (цезій-137, стронцій-90 й ін.), які утворюються в реакторах типу РБМК-1000, може скласти до 2^.10⁹ Кі. Більшість радіонуклідів, що утворилися, бета-активні і становлять найбільшу небезпеку для здоров’я людини при проникненні їх усередину організму.

Захворюваність дітей, потерпілих від аварії на ЧАЕС, починаючи з 1992 р., на 20% перевищує звичайний рівень. За даними МОЗ України, майже 1,5 млн українських дітей тією чи іншою мірою відчувають на собі наслідки цієї техногенної катастрофи – лейкоз, анемії, захворювання ендокринної та серцево-судинної систем, вроджені вади, хвороби нервової системи та органів травлення. Нині на обліку перебу­ває 2500 дітей-інвалідів Чорнобиля, зареєстровано близько тисячі ви­падків раку щитовидної залози, який до аварії у дітей практично не діагностувався.

Аналіз динаміки захворювань дорослих осіб, визнаних постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи, свідчить про наявність нега­тивних змін у їхньому стані здоров’я. За роки спостережень установлено суттєве зростання новоутворень, у тому числі злоякісних, хвороб органів травлення, дихання, кровотворення, щитовидної залози (рак щитовид­ної залози реєструється в 10 разів частіше ніж до 1986 р.).

Одним із наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції є довготривале опромінення малими дозами іонізуючого випромінювання через надходження в організм радіоактивних речовин, які містяться в продук­тах харчування. Внаслідок дії малих доз іонізуючого випромінювання відбувається поступовий розвиток патологічних процесів. Понад 3 млн громадян знаходяться під впливом дії малих доз і живуть в умовах різних обмежень поведінки.

Проблема оцінки довготривалого впливу на організм малих доз іонізуючого випромінювання є однією із найактуальніших.

Усього за сучасними даними внаслідок Чорнобильської катастро­фи в Україні постраждало майже 3,23 млн осіб, із яких 2,35 млн мешка­ють на забрудненій території, понад 358 тис. брали участь у ліквідації наслідків аварії, 130 тис. були евакуйовані 1986 р. або відселені пізніше.

Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучно­го походження, що виготовляють в Україні або за кор­доном для використання в господарстві та побуті і які негативно впли­вають на життя та здоров’я людей, тварин і рослин, обов’язково вно­сяться до державного реєстру потенційно небезпечних хімічних ре­човин і біологічних препаратів.

За Міжнародним реєстром у світі використовуються в сільському господарстві, промисловості та побуті понад 6 млн токсичних речо­вин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, у тому числі понад 500 речовин, які належать до групи небезпечних хімічних ре­човин (НХР), що становлять загрозу життю й здоров’ю людей.

Під х і м і ч н о н е б е з п е ч н и м и прийнято розуміти об’єкти (ХНО), на яких виробляються, зберігаються (транспортуються) і використовуються небезпечні хімічні речовини, які під час аварійних ситуацій можуть негативно вплинути на навколишнє середовище і життєдіяльність людини.

За ступенем небезпеки ХНО характеризуються показниками зараження місцевості (приземного шару атмосфери), людських жертв і матеріального збитку. За цими показниками ХНО прийнято поділяти на чотири категорії (ступеня) небезпеки. Основним показником ступеня хімічної небезпеки є кількість отруйної речовини, що може бути викинута в атмосферу при аварійних ситуаціях.

Бурхливий розвиток хімічної промисловості в другій половині ХХ ст. і широка хімізація всіх сфер життєдіяльності сучасної людини обумовили потенційну небезпеку виникнення хімічно небезпечних ситуацій, пов’язаних з викидами (витоком) НХР у навколишнє середовище.

Досить відзначити, що тільки за 1985 р. у США було зареєстровано 6 тис. аварій з витоком НХР. При цьому більшість великих аварій сталася через порушення правил зберігання і транспортування НХР. Подібні ситуації постійно виникають і в інших промислово розвинених країнах.

За даними відкритих джерел, аварії на ХНО часто призводять до трагічних наслідків серед населення, яке проживає як у безпосередній близькості від районів аварій, так і на значному віддаленні.

Прикладом є аварія на хімічному підприємстві фірми „Юніон Карбайд” (США) у м. Бхопал (Індія), на якому в грудні 1984 р. відбувся викид близько 43 т метілізоціанату і продуктів його розкладу. Зона зараження продуктами викиду склала понад 10 км² (5 км у глибину і понад 2 км у ширину). У результаті аварії загинуло 3150 людей, стали повними інвалідами близько 20 тис. і одержали отруєння різного ступеня тяжкості, що призвело до ураження органів дихання, очей, нирок, печінки, понад 200 тис. людей.

В Україні, за станом на 2000 р., функціонувало понад 1800 ХНО, серед яких близько 80 хімічно небезпечних І ступеня. За оцінками фахівців у районах можливого хімічного зараження під час аварій на цих об’єктах можуть опинитися близько 20 млн людей (38% населення України).

Прогнозування наслідків аварій на ХНО є дуже складною задачею, тому що їхні масштаби залежать не тільки від виду і кількості НХР, викинутих в атмосферу, але й від метеорологічних умов, характеру місцевості й інших факторів. Щодо ураження людей, то встановлено, що за відсутності відповідних засобів захисту кожен, хто опиниться в зоні зараження, одержує отруєння різного ступеня тяжкості.

Орієнтовний відсоток уражених за відсутності засобів захисту при поширенні (первинної) хмари НХР наведений у табл.9.

Т а б л и ц я 9

Кількість уражених НХР за відсутності засобів захисту, %

П р и м і т к и: 1. Первинна хмара формується в момент руйнування ємності за рахунок температури піддона (обвалування) і навколишнього повітря.

2. Відсоток уражених у будинках з виключеною вентиляцією в 1,5 – 2 рази менше зазначеного у таблиці.

За наявності засобів захисту відсоток уражених (через технічні несправності) може скласти 1 – 3%.

Найбільш важливими показниками наслідків аварій на ХНО є масштаби хімічного зараження, які характеризуються площею (радіусом) району аварії і глибиною поширення первинної (вторинної) хмари НХР.

Радіус району аварії залежить від кількості й виду НХР, умов збереження і може досягати 0,5 – 1,0 км.

Глибина поширення хмар зараженого повітря з вражаючими концентраціями залежить від виду й кількості НХР, умов збереження, метеоумов та інших факторів. Найбільш сприятливими метеоумовами для поширення хмар зараженого повітря є інверсія (ясна ніч), за якої глибина поширення хмари може досягати кілька десятків кілометрів.

Таким чином, аварії з витоком НХР здатні призвести до важких наслідків для живої природи й людини. Фахівці з усією визначеністю наголошують на тому, що сучасна хімічна промисловість для людства є небезпечним “хижаком”, для утримання якого потрібні надійні грати законів, фахової і особистої відповідальності.