Фактор євроінтеграції

Глобалізація економічних процесів дала поштовх своєрідній європейській інтернаціоналізації законодавчого середовища, конвергенції соціально-економічних укладів і організаційних структур, фактичній інтеграції валютних та банківських систем.

При певних застереженнях можна стверджувати, що в основі євроінтеграції були суто економічні національні інтереси, а послідовна гармонізація законодавчо-правової бази, формування спільних позицій у валютно-фінансовій, грошовій, митній та зовнішньоекономічній політиці відбувалися на тлі сталих і динамічних двосторонніх торговельно-економічних відносин без відчутних ознак дискримінації. Розмаїття і об’єктивні розбіжності національних ринкових моделей, безумовно, стримують процес «стандартизації» економік окремих країн на зразок єдиної європейської ринкової моделі, але спільність інтересів і універсальність ринкових засад визначили інтегративні напрями й зміст розподілу праці та економічного об’єднання. Завдяки тривалому та плідному співробітництву в умовах у цілому стабільного й динамічного розвитку економік європейських країн стали можливими і гармонізація національних законодавств, і формування узгодженої торговельної, і валютно-фінансової політики, і, як результат, – створення практично єдиного господарського комплексу країн Західної Європи.

Зрозуміло, що за таких умов значно посилюється конкурентний потенціал країн-членів Європейського союзу, а вектор євроінтеграції стає пріоритетним для країн Центральної і Східної Європи. Наприклад, для країн, що вводять єдину валюту, складаються достатні передумови не тільки для ефективного наднаціонального регулювання, але й для попередження міжнародних валютно-фінансових криз. Разом з тим запровадження ЄВРО апріорі визначає напрямки руху валютної системи України, як і інших країн, що перебувають в інтеграційному полі ЄС. Тому прив’язку гривні до ЄВРО можна розглядати як один із напрямів інтегрування України до європейської системи.

Зазначимо, що хоча у 1998 р. вступила в дію Угода України з ЄС від 16.06.1994 р., у сфері економічного співробітництва даються взнаки як проблеми традиційні (антидемпінгові розслідування ЄС стосовно ключових товарів українського експорту), так і нові (пов’язані з наслідками фінансової кризи та з реакцією європейських компаній на обмеження Україною імпорту в зв’язку з реалізацією проекту «АвтоЗАЗ-Деу»). Індикатором практичних можливостей України на ринку ЄС стануть результати тендеру (1999 р.) по вибору європейського військово-транспортного літака (конкурують Ан-70 і американські моделі).

Логічним кроком у напрямі європейської інтеграції України може стати розгортання спільних торгових зон у прикордонних регіонах України з Угорщиною, Польщею, Чехією. Тим більше, що для фінансування цих проектів разом з українськими коштами залучатимуться інвестиції країн-партнерів. Хоч і кажуть, що капітал не знає кордонів, але він ніколи не буває «безрідним». Недолугий досвід залучення іноземних інвестицій в Україну свідчить, що без прагматичної зацікавленості володар капіталу з ним не розлучається.