Енергетичний фактор

Принципово важливими для України стали галузеві геоекономічні фактори. Перш за все йдеться про жорсткі обмеження енерго-сировинної недостатності при збереженні традиційної структури економіки, сформованої у господарському комплексі СРСР (навіть при значних темпах падіння ВВП Україна імпортує 90% нафти, 80% природного газу, 15% вугілля). Саме на цій основі поширилася думка про однобічну і безальтернативну залежність України від поставок, наприклад, російського газу, яка при детальному аналізі виглядає дещо штучною. Якщо тільки за рахунок сплати за транзит російського газу через Україну можна задовольнити майже половину своєї потреби в ньому, а ще близько 30% – власним видобутком, то решта потреб реально може бути суттєво скорочена за рахунок проведення активної політики енергозбереження. На жаль, до практичних дій у цьому напрямі та навіть до серйозних розрахунків справа поки що не дійшла.

В цілому конструктивна наступальна геоекономічна стратегія України щодо диверсифікації джерел і можливостей енергетичного та сировинного забезпечення своєї економіки набуває особливого значення. Наприклад, досить перспективною виглядає можливість лідируючої ролі України у створенні Балто-Чорноморського економічного альянсу на основі активної участі у здійсненні каспійського проекту. З боку Норвегії існує згода щодо можливостей подовження територією України газових магістралей для транспортування норвезького газу, які зараз проходять територією Польщі та Німеччини. Із закінченням у першому кварталі поточного року будівництва двох терміналів на залізничному коридорі Поті-Одеса створюються реальні умови для включення України до єдиної східної транс’європейської транспортної мережі. За умови виявлення з нашого боку певної ініціативи на саміті президентів і вищого керівництва держав Балто-Чорноморського альянсу, який передбачено провести у вересні-жовтні 1999 р. в Криму, Україна могла б стати лідером Балто-Чорноморської співдружності і тим самим значно поліпшити свої позиції щодо вступу до ЄС. Зазначені проекти в плані економічної інтеграції України до європейської спільноти привабливі ще й тим, що значна частина витрат щодо реалізації цих проектів фінансується ЄБРР, партнерами із США та Норвегії.

Зволікання з структурною перебудовою економіки й намагання будь-що зберегти обсяги енергетичного забезпечення, в тому числі й нераціональних виробництв, веде до посилення залежності від екзогенних факторів, причому з боку держав з нестійкою економічною та політичною ситуацією. З іншого боку, концентрація енергетичних потоків і відповідних транспортних інфраструктур дозволяє Україні підвищити свою значущість як суттєвого екзогенного фактора для розвитку економік європейських і азійських країн, регіонів та субрегіональних економічних структур. Одночасно геополітична стратегія України не може ігнорувати той факт, що, за підрахунками експертів, Сибір і Далекий Схід Росії містять 50-60% усіх доступних для використання ресурсів планети. Тому рано чи пізно цей регіон має стати об’єктом підвищеної світової уваги. Принципово важливою є взаємовигідна і безконфліктна інтеграція України з Росією, як і з іншими країнами СНД, у процесі загальноєвропейської і транс’європейської інтеграції.

Висновки

1. Новітня історія України свідчить про необхідність посилення прагматичного підходу до стратегії економічної інтеграції з обгрунтуванням напрямів, змісту і масштабів співробітництва як з окремими країнами, так і з європейськими та світовими економічними структурами.

2. Аналіз невдалих спроб ефективної економічної інтеграції в межах СНД, малопомітні результати інтеграції України до європейської та світової господарських систем підкреслюють неадекватність організаційних форм та структур, які суперечать якісно новим історичним умовам, неприйнятність звичних підходів до міжнародного розподілу праці та співробітництва. Вони несумісні з вимогами як поточних, так і стратегічних національних інтересів України.

3. В основі найважливішого для України спектра міжнародних економічних відносин початку ХХI століття лежать інтереси, пов’язані з енергоресурсами. Необхідність задоволення економічних потреб, пов’язаних з енергетичним та сировинним дефіцитом, певний час стабілізуватиме розвиток процесів економічної інтеграції взагалі.

4. В сучасних умовах українська геоекономічна політика не може ігнорувати потенціалу інтеграції в межах СНД, але не повинна ним і обмежуватись. Актуалізуються проблеми диверсифікації відносин України у напрямку країн Західної Європи, Середньої Азії та Близького Сходу. Євроінтеграція як закономірний результат сучасного етапу глобалізації створює для України природну зону безпеки й економічного співробітництва.