СНД-фактор

Процеси, що відбуваються в межах СНД, по суті є передінтеграційним зближенням країн: відпрацюванням механізмів взаєморозрахунків, взаємодії валютно-фінансових і грошових систем, пошуком шляхів збереження транснаціональних транспортних та енергетичних мереж тощо. Іншими словами, поки що – це економічні компроміси у виборюванні національних інтересів кожної з країн.

На жаль, на шляху до економічного зближення майже за вісім років країни СНД не подолали навіть початкової стадії інтеграції – створення практично діючої зони вільної торгівлі. Замість того акцент переноситься на політичні, часто кон’юнктурні питання. У безпосередньо зовнішньоекономічній сфері країни СНД форсують процес входження до європейських або азійських економічних структур, встановлення двосторонніх економічних зв’язків пріоритетно з розвинутими країнами. Найбільш показовою є політика Російської Федерації. Наприклад, частка країн СНД у російському зовнішньому торговельному обороті на сьогодні становить лише 19% і, за прогнозами російських експертів, продовжуватиме зменшуватися, інвестиційна та валютно-фінансова інтеграція Росії з іншими країнами СНД залишається в початковому стані. А на тлі заяв про те, що країни СНД перебувають у колі її геополітичних і геоекономічних пріоритетів, Росія втілює першочергові заходи для прискорення її входження до світової та європейської господарських систем: на країни ЄС припадає 32% російського експорту і до 35% імпорту, Західна Європа імпортує близько 41% енергоносіїв з Росії тощо. Аналогічні підходи характерні і для зовнішньоекономічної політики багатьох інших країн СНД, хоча у окремих випадках посилюється, а в окремих залишається їх торговельна залежність від Росії (по імпорту: Білорусь, Україна, Казахстан – понад 40%; по експорту: Білорусь, Молдова – понад 60%, Казахстан, Вірменія – понад 30%).

У цілому з досвіду попередніх років стає очевидним, що запорукою успіхів і основою економічних відносин України з країнами СНД сьогодні є запровадження принципів вільної торгівлі у двосторонніх та багатосторонніх торговельних відносинах, тим більше, що стратегічні інтереси ми маємо в Туркменістані (газ), Таджикистані (рідкоземельні метали, алюміній), Казахстані (нафта) тощо.

Десинхронізовані процеси концентрації капіталу і приватизації, крупні спільні фінансово-інвестиційні проекти є з точки зору національної безпеки проблематичними, а для окремих країн і загрозливими.