Орієнтування в просторі

Орієнтування на місцевості полягає в умінні знайти напрям сторін світу і своє місцезнаходження відносно навколишніх предметів, зокрема елементів рельєфу. Воно відіграє вкрай важливу роль, оскільки, знаходячись у природних умовах, людині доводитися орієнтуватися постійно. Звичайно, для точного визначення сторін горизонту і свого місцезнаходження оптимальним варіантом є наявність топографічних карт і компаса. При їх відсутності в ясну погоду орієнтування в просторі можливе за допомогою сонця, Полярної зірки, місяця. Деякі місцеві ознаки, особливо в похмуру погоду, також можуть полегшити орієнтування.

Визначення сторін горизонту за рельєфом, ґрунтом, вітром і снігом. Вологість грунту біля великих каменів, окремих будівель, а також пнів слугує свого роду орієнтиром — влітку фунт більш зволожений з півночі від цих предметів, ніж з півдня.

Південні схили гір і пагорбів, як правило, бувають сухіше північних, менш задерновані і сильніше схильні до процесів розмивання.

Сніг біля скель, великих каменів, пнів, споруд тане швидше з південної сторони, яка сильніше освітлюється променями сонця. У ярах, лощинах, ямах він швидше тане з північної сторони, позаяк на південні краї заглиблень не потрапляють прямі промені сонця, що падають з півдня.

На південних схилах гір і пагорбів утворення проталин відбувається тим швидше, чим більше крутизна схилів. Біля північного узлісся лісу ґрунт звільняється з-під снігу іноді на 10—15 днів пізніше, ніж біля південної. У березні-квітні навколо стволів окремо стоячих дерев, пнів і стовпів у снігу утворюються лунки, витягнуті в південному напрямі. Весною на обернених до сонця схилах під час танення снігу утворюються витягнуті на південь виступи — «шпильки», розділені виїмками, відкрита частина яких обернена на південь.

Визначення сторін горизонту за спорудами. Різні споруди в деяких випадках теж можуть слугувати хорошими орієнтирами. В основному це споруди релігійного культу: церкви, мечеті, синагоги тощо, які відповідно до релігійних канонів будувалися досить суворо орієнтованими за сторонами горизонту.

Вівтарі і каплиці православних церков обернені на схід, а дзвіниці — на захід. Опущений край нижньої щаблини хреста на куполі звернений до півдня, піднятий — на північ.

Вівтарі лютеранських церков обернені тільки на схід, а дзвіниці — на захід. Вівтарі католицьких церков обернені на захід.

Кумирні, пагоди, буддійські монастирі фасадами обернені на південь. Виходи з юрт також обернені на південь.

Визначення сторін горизонту в лісі. У густому лісі нерідко орієнтуються, піднявшись на високе дерево. За місяцем можна судити про розташування близьких круч або крутих схилів, визначивши подвоєну відстань до них за часом проходження звуку. Якщо відоме розташування річкової системи і в лісі є річки, то за орієнтир можна прийняти їх.

Вийшовши на стежку, потрібно уважно її оглянути. Якщо гілка б'є в обличчя або в груди — зі стежки треба піти: вона звірина і до житла людини не приведе. Заблукавши, найнадійніше повернутися своїми слідами до початкового пункту ходьби і орієнтуватися знову. Якщо цього зробити не можна, то слід вийти до будь-якого лінійного орієнтиру — річки, дороги, просіки, напрям яких відомий, застосувавши для цієї мети грубо визначений перпендикуляр до вибраного орієнтиру. Визначити напрямок на дорогу можна за звуком автомобілів або потягів, що проходять.

Затримавшись у лісі, корисно знати, що вітер на відстані 100—200 м від узлісся майже не відчувається; влітку в лісі холодніше, ніж в полі, а взимку тепліше; вдень прохолодніше, а вночі тепліше. Ґрунт в лісі промерзає на меншу глибину, ніж в полі. Сніг у густому лісі сходить на 2—3 тижні пізніше, ніж на відкритому місці. Опадів затримується на листяних деревах близько 15%, на сосні — близько 20—25%, на ялині — до 60%, на ялиці — до 80%.

Для орієнтування в просторі значення має і вміння оцінити відстань. Найточніше вона визначається за допомогою підрахунку своїх кроків, за умови знання довжини кроку. Середня довжина двох кроків може бути прийнята рівною 1,5 м.