Соціальна держава

Утвердження правової держави є важ­ливою віхою в розвитку свободи інди­віда та суспільства. її творці вважали,

що забезпечення кожному негативної свободи (тобто свободи без обмежень) і заохочення конкуренції будуть корисні всім, зроблять приватну власність доступною для кожного, максима-лізують індивідуальну відповідальність та ініціативу, що в свою чергу сприятиме всезагальному благополуччю. Однак цього не сталось. Проголошені в правових державах індивідуальна свобо­да, рівноправ'я і невтручання держави в справи індивіда не за­шкодили монополізації економіки з її періодичними кризами, жорстокої експлуатації, загостренню соціальної нерівності і кла­сової боротьби. Глибока фактична нерівність знецінила рівно­правність громадян, перетворила можливість використання конституційних прав у привілей заможних класів. Конструктивною відповіддю на недосконалість правової держави в її класичному ліберальному варіанті, а також на нев­далу спробу адміністративного соціалізму забезпечити кожно­му матеріальну свободу і встановити в суспільстві соціальну справедливість і рівність стали теорія і практика соціальної держави.

Соціальна держава — це держава, яка бере на себе відпові­дальність за кожного громадянина і прагне забезпечити кож­ному гідні умови існування (життя), соціальний захист, співучасть в управлінні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакові життєві шанси та можливості для самореалізації осо­бистості в суспільстві. Діяльність такої держави спрямована на загальне благо, утвердження в суспільстві соціальної спра­ведливості.

Вона стирає майнову та іншу соціальну нерівність — допо­магає слабким, недієздатним та знедоленим, піклується про надання кожному роботи або якогось джерела існування, про збереження миру і спокою в суспільстві, формування сприят­ливого для людини життєвого простору.

Витоки соціальної держави виходять із соціальної політики, яка зародилася в далекому минулому. Ще в стародавні часи багато правителів дбали про найбільш злиденних громадян, про надання плебсу "хліба і видовищ". Індустріалізація, урба­нізація та індивідуалізація суспільства, безконтрольний розви­ток капіталізму зруйнували традиційні форми соціального забезпечення, загострили соціальні суперечності і класову бо­ротьбу. Розв'язання цієї проблеми вимагало певного розши­рення об'єктів соціальної політики і перетворення її в один із провідних напрямів діяльності держави.

Унаслідок цього в 60-х роках XX ст. і виникли соціальні держави. Необхідною матеріальною передумовою їх став ви­сокий рівень розвитку провідних країн Заходу, що дозволило забезпечити кожному достатній прожитковий рівень.

Діяльність сучасної соціальної держави багатогранна. Це пе­рерозподіл національного доходу на користь менш забезпече­них прошарків населення, політика зайнятості й охорони прав працівника на підприємстві, соціальне страхування, під­тримка сім'ї і материнства, турбота про безробітних, старих, молоді, розвиток доступної для всіх освіти, культури і т. д.

Політичні права людини доповнюються соціальними права­ми, що передбачають надання всім членам суспільства мінімуму матеріальних благ, який прийнятий в даному суспільстві. Вво­диться принцип соціальної відповідальності як приватних кор­порацій, так і держави.

Соціальні програми стали невід'ємною частиною політики держави. Більш того, держава набуває форми держави добро­буту, держави достатку. На цій основі відбувається розширен­ня функцій держави, які доповнюють і нерідко заміняють функції громадянського суспільства.

Прикладом соціальної держави є країни соціал-демократич­ної орієнтації, де при владі, як правило, перебувають пред­ставники цих партій (Швеція, Норвегія і т. д.)