ПРАВО ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

Право — це особливий вид соціальних норм. Воно завжди виступає як правило (норма) поведінки людей у суспільстві. Право, на відміну від інших соціальних норм, норм моралі, норм громадських організацій, релігійних норм, має свою специфіку. Важливим є те, що держава встановлює і санкціо­нує право. Право виражає загальнолюдські інтереси, певні со­ціальні устремління і бажання більшості населення, закріп­лює права та свободи громадян. Властивістю права є те, що воно не лише виражає, а й охороняє та захищає як ці загаль­нолюдські цінності, так і інші проголошені ним права й обо­в'язки людей. Такі регулятивні функції права забезпечуються силою державного примусу. Справа в тому, що встановлені державною владою правила поведінки є обов'язковими для всіх людей, котрі проживають на території держави. Поза пра­вом, виконанням його приписів не може залишитися ніхто. Сила державного примусу виражає суть права, становить не­обхідну ознаку його норм, входить до складу правової норми з моменту її проголошення.

Право об'єднує суспільство, людей у державі тим, що вони під­корені одним і тим самим вимогам права, між ними складаються відповідні даному праву правові відносини. Правові відносини можуть існувати між людьми однієї держави на основі загального для них права. Цим право створює певну систему суспільних зв'язків людей, установ, організацій, громадських об'єднань на основі діючих правових норм; створюється внутрішньодержавна узгоджена цілісність, відповідна єдність держави і людей, що живуть у її межах.

Правові правила (норми) пов'язані між собою своєю суттю, державним санкціонуванням, силою державного примусу, що забезпечує їх виконання, а також гуманістичною метою і зав­даннями функціонування. Вони створюють єдину правову си­стему, що діє в державі. Отже, право — це впорядкована система норм, установлених або санкціонованих державою, у цьому його сутнісна особливість.

Властивим праву є те, що воно формулює правила поведін­ки у вигляді прав і обов'язків. Формальна, або юридична, ви­значеність правил полягає в тому, що вони:

— встановлюються державою відповідно до існуючих вимог;

— офіційно оприлюднюються;

— визначається час їх вступу в законну силу;

— зазначаються територія, на якій вони будуть діяти, та ко­ло осіб, на яких розповсюджується їх дія.

У зв'язку з цим необхідно звернути увагу на суть і роль право­вих відносин у суспільстві і, зокрема, на такий аспект, як винят­ково важливе значення правових обов'язків, що проявляються в процесі функціонування права, виконання його норм. При спів­відношенні між правами й обов'язками головну роль виконують обов'язки, адже від рівня виконання обов'язків залежить рівень прав. Права однієї особи залежать від виконання обов'язків ін­шою особою. Стан невиконання обов'язків руйнує всю систему прав громадян. А це означає, що право фактично перестає функціонувати, приносити позитивні наслідки. Ось чому в юри­дичних обов'язках вбачають ядро правових правил поведінки (норм), ядро діючої правової системи.

Право завжди має визначені офіційні форми зовнішнього вираження: закон, указ, декрет, постанова, розпорядження тощо. Вони мають чинність у часі і просторі.

Право можливе лише як національна система норм, тому воно може бути українське, німецьке, французьке і т. д. У ко­жній правовій системі відображаються історичні традиції та національні звичаї, умови та можливості життя нації. Однак національний дух права не означає, що дана правова система замикається у межах інтелектуальних можливостей лише од­нієї нації. При розробленні будь-якого національного права використовуються кращі надбання світової правотворчої практики.

Важливість і роль права яскраво проявляються у правовій державі. У ній виступає пануюча над державою і суспільством

система правил поведінки. Верховенство права у всіх сферах суспільного життя є гарантом прав і свобод громадян, захисту їх власності, честі і гідності. Верховенство права забезпечуєть­ся чітким розподілом державної влади на законодавчу, вико­навчу та судову, а також незмінністю їх самостійності у процесі функціонування.

Ми розглянули особливості внутрішньодержавного права. Разом з тим, право встановлює правила міждержавних відно­син і виступає як міжнародне право. Це врегульований поря­док правових відносин між державами, що виражає їх взаємне погодження. Створюється воно міжнародними організаціями держав, наприклад, Організацією Об'єднаних Націй, до якої входить Україна разом з іншими державами світу. Відповідні норми міжнародного права зобов'язані виконувати держави — члени цієї організації. Відомі інші міжнародні організації, їх міжнародних правил повинні дотримуватися не всі держа­ви, а лише держави, які є членами відповідних організацій.

Отже, право — це специфічна система загальнообов'язкових правил поведінки (норм), встановлених чи санкціонованих державою, які регулюють дії, поведінку і відносини людей, їх груп, державних і громадських органів, організацій та установ з метою захисту прав, свобод і власності громадян, встанов­лення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави і громадянського суспільства.

В юридичній літературі прийнято розрізняти об'єктивне і су­б'єктивне право. Об'єктивне право — це діюче в державі право. Воно діє як загальна об'єктивна закономірність необхідності ре­гулювання суспільних відносин людей. Людина сприймає право як об'єктивну вимогу, що не залежить від її волі і бажання. Право сприймається особою як об'єктивна реальність, об'єк­тивна вимога додержання певних правил поведінки. Ці правила виконуються тому, що вони для особи є фактом об'єктивним, що відображає її потреби, інтереси, сподівання. Дотримання правових норм, отже, забезпечується не тільки примусовою си­лою держави, а й свідомістю її громадян.

Суб'єктивне право — це закріплені правом певні юридичні можливості особи. Володіючи суб'єктивним правом, особа набуває таких можливостей (свобод):

— самій чинити певні активні дії (право на свої дії);

— вимагати від інших суб'єктів вчинення певних дій (право на чужі дії);

— звертатися до держави за захистом, примусовим забезпе­ченням свого юридичного права (право на дії держави).

Отже, суб'єктивне право набувається особою внаслідок дії об'єктивного права, яке закріплює за нею певні юридичні мо­жливості, а держава гарантує, що дії особи стосовно реалізації наданих їй правових можливостей будуть перебувати під її за­хистом. Суб'єктивне право виглядає як правова можливість, яку особа може реалізувати, а може і не реалізувати, якщо на­дані їй об'єктивним правом можливості або невигідні, або не­потрібні.

Поділ права на об'єктивне і суб'єктивне має не лише теоре­тичне, а й важливе практичне значення. Воно проявляється у виконанні та реалізації правових відносин.

Правові відносини — це суспільні відносини, урегульовані правом, що виражаються у взаємних правах й обов'язках су­б'єктів — учасників цих конкретних відносин. Специфічна особливість їх полягає в тому, що вони завжди виступають як відносини між конкретними людьми і характеризуються суво­рою визначеністю взаємної поведінки їх учасників, тобто вза­ємних прав і обов'язків. Відповідним правам одного суб'єкта правовідносин повинні суворо відповідати обов'язки іншого суб'єкта цих відносин.

Діюче в державі право пов'язане із правосвідомістю. Норми права створюються людьми на основі їх знань. Адресуються норми права також до свідомості людей. Отже, творення і здійснення права повинні усвідомлюватися. Правосвідомість можна визначити як сукупність правових поглядів, що вира­жають ставлення людей до права, його мети, завдань, спосо­бів і методів регулювання, до оцінки правомірності його норм та уявлень про майбутню правову систему і окремі її норми. Правосвідомість впливає на процес державотворення, на реа­лізацію права та виконання його приписів, на формування правової держави, створення цивілізованого правопорядку в країні.

Правосвідомість піднімає громадянина на вищий щабель політичної та правової культури. Правова культура — це сис­тема правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відбивають у правовій фор­мі стан свободи особи, інші важливі соціальні цінності. В структурі правової культури важливе місце займає рівень зас­воєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права), рівень оволодіння ними і практичного впровадження у правову діяльність. Правова культура відбиває стан закон­ності і правопорядку, рівень правосвідомості. Критерій право-

вої культури — це міра активності суб'єкта права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реаль­ність прав і свобод громадян.