Генезис ідей громадянського суспільства

Проблема громадянського суспільства посідає особливе місце у розвитку політико-юридичної думки. З одного боку, ця проблема з'явилася разом з виникненням держави і роз­поділом суспільства на державну та недержавну сфери людсь­кої діяльності і залишалась у центрі уваги мислителів протя­гом багатьох століть; з другого — у нашому лексиконі навіть термін «громадянське суспільство» з'явився не так давно. Йо­го не було в словниках, довідниках, енциклопедіях, надруко­ваних до 1990 p., однак останніми роками проблеми грома­дянського суспільства почали інтенсивно вивчатись у межах одразу кількох наук і навчальних дисциплін. Зокрема, пра­вознавство вивчає громадянське суспільство як суб'єкт ци­вільного права і правового регулювання; політологія вивчає характер і форми взаємодії громадянського суспільства з по­літичними інститутами, державою в цілому, причини й умови його виникнення, структуру, тобто всю цілісну картину грома­дянського суспільства.

Сама ідея громадянського суспільства бере початок у Ста­родавній Греції та Давньому Римі, зокрема з творчості Платона, Цицерона та ін., коли склались уявлення про грома­дянство, громадянина і виникло поняття суспільства як спільності громадян. Однак тривалий час саме поняття «гро­мадянське суспільство» ототожнювалося з державою. Для стародавніх греків усе суспільне життя було політичним, тобто полісним. Поняття «політія» визначало одночасно права суспільства, форму правління, конституцію, особли­вості державного управління. А суспільство — це сукупність громадян, які мешкають у політії — місті-державі, що відрізняється від села. Громадянин у Давньому Римі — осо­бисто вільна людина (тобто не раб), підданий Римської імперії (не іноземець), мешканець Італійського півострова (а не провінції або колонії). Римлянин мав громадянські обо­в'язки: служив в армії, брав участь у народних зборах і політиці. Він мав права, навіть привілеї: його не можна було віддати на ганебну страту — розі п'яти на хресті.

Зі зростанням продуктивності праці, диференціацією різ­них сфер суспільства, визволенням з-під всеосяжної держав­ної влади об'єднання людей в різні асоціації стають чисель-нішими і різноманітнішими. Спільний інтерес пов'язує ці ут­ворення, вони прагнуть свободи, автономії від держави і ко­лективного життя. У зв'язку з цим проблема взаємовідносин суспільства і держави стає однією з найважливіших у працях мислителів середини XVII ст. Т. Гоббса, Дж. Локка. Ця про­блема розглядалася в XVIII-XIX ст. у працях Ж.-Ж. Руссо, ПІ.-Л. Монтеск'є, Д. Віко, В. фон Гумбольдта, І. Канта, Г. Ге­геля, К. Маркса.

Від XVII ст. мислителі не ототожнювали громадське су­спільство з існуючою державою або реальними формами дер­жавного управління. Навпаки, вони відзначали, що в дійсності реальна держава найчастіше пригнічує громадянське суспільство, і вважали законним тільки обраний уряд, підкоря­тись якому добровільно погодились усі громадяни. Дж.Локк, наприклад, вважав абсолютну монархію, яка деяким уявлялась єдиною формою правління у світі, насправді несумісною з гро­мадянським суспільством і, отже, неможливою формою громадянського правління1. 1Локк Дж. Два трактата об управлении // Собр. соч.: В 3 т. - М., 1988. - Т. 3. - С 312.

Тобто поняття «громадянське суспільство», яке з'явилося в XVII ст., вже тоді містило в собі такі важливі елементи, як договір, облік та реалізація інте­ресів громадян.

Відомий представник німецького Просвітництва XVII ст. В. фон Гумбольдт найчіткіше визначив поділ між державою і громадянським суспільством, виділивши три головні відмін­ності між ними: по-перше, це система національних суспіль­них закладів, які формуються «знизу» самими індивідами, і система державних інститутів; по-друге, «природне і загаль­не право» і позитивне право, що визначається державою; по-третє, «людина» і «громадянин». Він робить висновок про те, що «державний лад не є самоціль, а лише засіб для розвитку людини»2. 2 История политических и правовых учений XVII-XVIII вв. — М., 1988. — С. 189.

Державна діяльність, за Гумбольдтом, повинна підкорятися задоволенню інтересів і потреб людини.

Ідею підкорення держави інтересам суспільства, індивіда підтримував І. Кант. Він вважав, що громадянське суспіль­ство — це сукупність відносин між вільними громадянами, і вищою метою історії повинна стати така держава, в якій роз­виватимуться всі первісні задатки людського роду. І. Кант сформулював основні засади, на яких ґрунтується існування громадянського суспільства: свобода члена суспільства як людини; його рівність з іншими людьми; самостійність члена суспільства як громадянина.

Істотний вклад у розробку теорії громадянського суспіль­ства зробив німецький філософ Г. Гегель. У своїй праці «Філо­софія права» він докладно висловив погляди на громадянське суспільство. Для нього громадянське суспільство — це пере­дусім система потреб, що ґрунтується на приватній власності і загальній формальній рівності людей. Гегель вважав, що громадянське суспільство може виникнути лише на певному, до­сить високому етапі розвитку людства, протиставляючи йому дикість, нерозвинутість, нецивілізованість. Під громадянсь­ким суспільством розуміється класичне буржуазне суспіль­ство, створене, за його словами, лише в сучасності.

Головним елементом у громадянському суспільстві, вва­жав Гегель, є людина — її роль, функції, становище. Окрема особа є для самої себе метою, і її діяльність спрямована насам­перед на задоволення власних потреб (природних і соціаль­них) — тут вона є егоїстичним індивідом. Водночас такий індивід може задовольнити свої потреби, лише перебуваючи у колективі, у певних відносинах з іншими людьми. «У грома­дянському суспільстві кожен для себе — мета, всі інші для нього ніщо. Однак без співвідносин з іншими він не може до­сягти реалізації всього обсягу своїх потреб»1. Гегелъ Г. Философия права. — М., 1990. — С. 228.

За Гегелем, гро­мадянське суспільство це не проста сукупність окремих інди­відів, а складне об'єднання різних соціальних груп, які сфор­мувалися в результаті розподілу суспільної праці, мають внутрішню структуру і «суспільний лад», зумовлений насам­перед відносинами між багатими та бідними... Основними принципами, на яких ґрунтується громадянське суспільство, Гегель називає: а) приватну власність; б) особисту свободу; в) публічну проінформованість; г) вільно сформовану суспіль­ну думку; ґ) справедливі і суворо дотримувані закони. Пану­ючі в суспільстві приватновласницькі відносини здавалися Гегелю непорушними, а нерівність людей природженою. Без приватної власності свобода особи неможлива.

Вагомий внесок у розвиток ідей про громадянське суспіль­ство зробили К. Маркс та Ф. Енгельс. Маркс прийшов до чітко­го усвідомлення того, що у вивченні держави необхідно спи­ратися на аналіз громадянського суспільства. Не держава по­роджує суспільство, а навпаки — родина і громадянське суспільство складають передумови держави. У своїх ранніх працях К. Маркс використав поняття «громадянське суспільство» для позначення ним структури родини, станів, класів, власності, розподілу, реального життя людей, підкреслюючи їх об'єктивний характер та економічні підстави. К. Маркс по­казав, що саме громадянське суспільство, як першооснова людського співіснування і діяльності, є головним двигуном історичного прогресу. «Візьміть певний ступінь розвитку ви­робництва, обміну і споживання, — писав він, — і ви отри­маєте певний суспільний лад, певну структуру родини, ста­нів, класів, певне громадянське суспільство. Візьміть певне громадянське суспільство, і ви отримаєте певний політичний лад, який є лише офіційним виразом громадянського суспіль­ства»1. 1 Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 3. — С. 64.

Сфера діяльності громадянського суспільства, за Мар­ксом, не тільки економіка, а й культура, ідеологія і породжені ними суспільні рухи2. 2 Там само. — Т. 8. — С. 145, 146, 148, 159, 161.

Відомий італійський політичний діяч і вчений А. Грамши, аналізуючи механізм панування керівного класу в першій по­ловині XX ст., виокремив три його складові частини, три «суспільства»: економічне (економічний фундамент пануван­ня буржуазії — її володіння засобами виробництва і розпо­ділу), політичне і громадянське. Сукупність тих частин, які здійснюють функцію примусу і безпосереднього панування (військового, поліцейського, правового), становить «політич­не суспільство». Однак такого суспільства, яке відповідало б системі «охорони суспільного порядку і дотримання зако­нів», не існує. Воно переплітається з тією частиною суспіль­ства, яка іменується «громадянським суспільством». Це су­купність усіх тих важелів і органів у державі, які дають змогу буржуазії здійснювати ідейне і моральне керівництво підлег­лими класами. У зв'язку з цим А. Грамши писав: «На Сході держава була всім, громадянське суспільство перебувало у первісному, аморфному стані. На Заході між державою і суспільством були упорядковані відносини, і якщо держава починала хитатися, одразу ж виступала на поверхню міцна структура громадянського суспільства. Держава була лише передовою траншеєю, позаду була міцна низка фортець і казе­матів »1. ГрамшиА. Избранные произведения. — М., 1957. — Т. 3. — С. 200.

Наведені підходи показують, що громадянське суспільство було історично представлене як найрозумніше та найдоціль­ніше влаштування людського буття. Йшлося про новий етап розвитку цивілізації, новий виток суспільного прогресу, який мав отримати відповідне офіційне призначення та вира­ження. І мислителі визначили основні характерні риси цього етапу:

1) розвиток громадянського суспільства був пов'язаний з падінням станово-феодального ладу, з виникненням капіта­лістичних виробничих відносин;

2) громадянське суспільство виникає на певному етапі су­спільного розвитку і пов'язане з історичними формами; воно є силою, яка разом з державою становить діалектичну єдність;

3) у межах громадянського суспільства невпинно зростає значення людини, що перетворюється з підданого на громадя­нина, як особистості.

Громадянське суспільство називається так не тому, що во­но складається з громадян, а тому, що створює певні умови для громадян.