Особливості оцінки необоротних активів

Довгострокові активи (long — term assets) відрізняють­ся віл оборотних тим. шо вони підтримують операційний цикл, а не є його частиною: також віл них очікується отримання вигод упродовж більш тривалого часу, ніж від оборотних.

Довгострокові активи — це активи, шо використовуються у діяльності підприємства і не призначені для перепродажу; мають термін корисного використання більше одного року. Отже, акти­ви відносять до довгострокових за умови їх відповідності двом ознакам:

1) мета утримання — дія використання в діяльності підпри­ємства, а не для перепродажу.

Цінності, призначені для перепродажу, визнаються товарно-матеріальними запасами; а ті. шо не використовуються у підпри­ємницькій діяльності. — довгостроковими інвестиціями.

Згідно з МСБО 16 метою утримання довгострокових активів має бути використання у виробництві або постачанні товарів і наданні послуг, надання в оренду іншим особам або використан­ня для адміністративних цілей:

2) термін корисного використання — більше одного року з розподілом вартості активів упродовж цього періоду.

Довгострокові активи класифікуються за різними ознаками (табл. 6.1). Перш за все воші поділяються на матеріальні (tangible assets) і нематеріальні (intangible assets).

Довгострокові активи відображають в обліку за їх первісною (історичною) вартістю. Первісна вартість (historical cost) містить у собі всі витрати, пов'язані з придбанням, доставкою і доведен­ням активів до робочого стану.

У первісну вартість довгострокових активів включають:

• купівельну вартість за вирахуванням одержаних знижок:

• митні збори:

• первісні витрати на доставку та розвантаження:

• витрати на встановлення:

• витрати на доведення основних засобів до робочого стану. Витрати, шо входять до складу первісної вартості, мають бути

обгрунтованими і необхідними. Так. у разі придбання основних засобів у несправному стані вартість ремонт)' може бути включе­на у первісну вартість. Якщо ж пошкодження відбулося під час розвантаження, то на вартість ремонту не слід збільшувати фак­тичну собівартість основних засобів, вона має бути віднесена до поточних витрат.

Оцінка та облік окремих видів довгострокових активів мають свої особливості:

Земля. У первісну вартість землі включають: купівельну вар­тість: комісійні, сплачені агентам з торгівлі нерухомістю, подат­ки при придбанні, гонорар адвокатам, витрати на підготовку зем­лі до будівництва (дренажні роботи, знесення старих будівель, вирівнювання). Що ж стосується благоустрою землі, як. напри­клад, під'їзні шляхи, автостоянки та огорожі, то вони мають об­межений термін використання, тому підлягають амортизації і об­ліковуються не на рахунку «Земля», а окремо.

Будівлі та споруди. При придбанні будівель їх первісна вар­тість форьгується за загальною схемою. При їх самостійному бу­дівництві, окрім прямих витрат матеріалів і праці, частки непря­мих витрат, до первісної вартості звичайно включають оплат}⁷ роботи архітектора та інших спеціалістів, вартість ліцензії на бу­дівництво тошо.

Обладнання та устаткування. Його первісна вартість зви­чайно містить купівельну вартість за рахунком-фактурою. витра­ти на встановлення і монтаж, проведення контрольних випробу­вань тошо. Обладнання та устаткування підлягає амортизації.

На практиці нерідко трапляються випадки, коли активи скла­даються з різних компонентів, шо мають різні строки корисної експлуатації або надають підприємству вигоди різними способа­ми. За таких обставин доцільно розподіляти сукупні видатки на актив на ного компоненти й окремо обліковувати кожний компонент. Наприклад, літак та його двигун треба розглядати як окремі активи, шо амортизуються, якшо вони мають різні строки корис­ної експлуатації.

Основні засоби можуть надходити на підприємства в результаті:

1) купівлі:

2) будівництва:

3) обмін}':

4) дарування.

Купівля основних іасобів може здійснюватися за грошові ко­шти або в кредит. У діловій практиці широко розповсюджені си­туації, коли одночасно придбавається декілька видів основних засобів, причому оплата проводиться не за окремі об'єкти, а їх комплекс. Якшо у документах не виділена вартість кожного окремого об'єкта, виникає необхідність розподілу загальної суми між об'єктами. Наприклад. Компанія придбала ділянку землі, на якій знаходиться будівля з обладнанням. За все компанія розпла­тилася векселем номіналом $320 000. Пропорційний розподіл за­гальної суми можтивий шляхом визначення ринкової ціни кож­ного з цих об'єктів, за умови, шо воші придбавалнся окремо.

Оцінка основних засобів, придбаних в результаті обміну або часткового обміну на інші активи, залежить віл того, здійснював­ся обмін подібними чи неподібними активами. Подібними вва­жаються об'єкти основних засобів, які:

1) виконують подібну функцію в такому самом}' виді діяльності;

2) мають подібну справедливу вартість.

При обміні основних засобів на подібніш актив вважається, шо операція не має комерційного характеру і процес отримання прибутку не завершено. У таколгу випадку собівартістю отрима­ного об'єкта стає балансова вартість відданого активу. Для такої операції не визнається ні прибуток, ні збиток.

Якшо об'єкт основних засобів придбаний в результаті обмін}' на неподібний актив— така господарська операція має комер­ційний характер і впливає на зміну грошових потоків, шо гене­руються активом. У таком}* випадку отриманий в результаті об­мін}" актив оцінюється за його справедливою вартістю, яка дорів­нює справедливій вартості відданого активу, скорнгованій на су­му переданих грошей або їх еквівалентів. Різниця між балансо­вою вартістю відданого об'єкта і справедливою вартістю отрима­ного визнається як доходи або витрати того періоду', в якому було здійснено обмін.