Порядок і методи обліку виробничих витрат

Облік витрат на виробництво є визначальним у загаль­ній системі бухгалтерського обліку. Він забезпечує воображения операцій, пов'язаних з виробництвом продукції за допомогою їх вимірювання, реєстрації, групування і аналізу в розрізах, шо фо­рмують собівартість продукції. Облік витрат здшснюється для встановлення їх величини за окрешімн об'єктами. Процес визна­чення собшартості певного об'єкта витрат називають калькулю­ванням (Costing).

Об'єктом витрат (Cost Object) є предмет або сегмент діяльнос­ті, шо потребує окремого вимірювання пов'язаних з ним витрат. Вибір об'єкта витрат залежить від мети калькулювання. З метою ціноутворення, внутріїпньої звітності, оцінки запасів, рішень шо-до асортименту, об'єктом витрат звичайно є продукт. З метою контролю за рівнем витрат, для планування і оцінки діяльності менеджери*, об'єктом витрат обирається центр відповідальності.

Калькулювання і контроль собівартості об'єктів витрат забез­печує система виробничого обліку. В межах цієї системи спочат­ку здійснюється накопичення витрат за однорідними елементами (матеріали, зарплата тошо) у розрізі відповідних підрозділів (центрів відповідальності), а потім ці витрати розподіляються на певні види продукції' (калькуляційні одиниці).

Калькулювання собівартості продукції є важливою функцією обліку. Разом з тим. необхідно пам'ятати, шо для різних цілей використовуються різні види собівартості. Так. у фінансовому обліку формується:

• виробнича собівартість:

• собівартість реалізованої продукції:

• повна собівартість.

З метою підготовки інформації для управління собівартістю, тобто для цілей управлінського обліку необхідно формувати такі види собівартості:

• собівартість центру відповідальності:

• повну виробничу собшартість:

• маржинальну (обмежену) собівартість.

Собівартість центру відповідальності включає сукупність витрат на виготовлення відповідним центром усієї продукції та містить лише ті статті витрат, за які відповідає керівник даного структурного підрозділу. Собівартість центру відповідальності застосовується для контролю та оцінки діяльності центру.

Собівартість центру відповідальності включає сукупність витрат на виготовлення відповідним центром усієї продукції та містить лише ті статті витрат, за які відповідає керівник даного структурного підрозділу. Собівартість центру відповідальності застосовується для контролю та оцінки діяльності центру.

Повна виробнича собівартість включає змінні і постійні ви­робничі витрати, які Доцільно віднести на собівартість конкрет­ного виду продукції.

Маргинальна (обмежена) собівартість включає змінні ви­трати, які можна прямо віднести на собівартість конкретного ви­ду продукції.

Організація обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції залежить від виду діяльності підприємст­ва, структури управління, характеру виробництва, видів продук­ції, шо виготовляється, періодичності ЇЇ випуску.

Важливою передумовою раціональної організації обліку ви­трат і калькулювання собівартості продукції є правильне визна­чення об'єктів обліку та об'єктів калькулювання.

Об'єктом обліку виробничих витрат є витрати на виробницт­во виробів. їх окремих частин (конструктивних елементів, вузлів, деталей), груп виробів, виконані роботи, сукупність однорідних робіт, виробництва, процеси, фази й стадії технологічних проце­сів (переділи), окремі операції, які грутгуються за різними озна­ками з метою визначення собівартості.

Об'єктом калькулювання є одиниця продукції (робіт, послуг), тобто кінцевий продукт, виготовлений на підприємстві. Залежно від технології і характеру продукції об'єктами калькулювання можуть бути: один продукт виробництва: один продукт окремих процесів, стадій, переділів, фаз виробництва; виріб підприємства: виріб центру відповідальності: вид робіт, послуг структурного підрозділу підприємства. У деяких випадках виникає необхід­ність калькулювати продукт різного ступеня готовності. В таких виробництвах об'єктом калькулювання є напівфабрикат або окремі частини (деталі) виробів.

Облік витрат на виробництво і калькуляція собівартості про­дукту здійснюються за такими етапами:

• групування первісних витрат за статтями калькуляції та за об'єктами обліку витрат:

• визначення витрат і калькулювання собівартості продукції допоміжних виробництв та віднесення їх на основне виробництво:

• визначення собівартості браку:

• оцінка зворотних відходів:

• оцінка незавершеного виробництва:

• розподіл витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;

• розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та його калькуляційної одиниці.

Методика групування витрат за об'єктами калькулювання є спільною для всіх підприємств. Вона включає в себе облік пря­мих витрат, узагальнення даних у регістрах бухгалтерського об­ліку, облік та розподіл непрямих витрат.

Для визначення собівартості продукції прямі витрати відносять до відповідних об'єктів на підставі первинних документів, а не­прямі витрати розподіляють між об'єктами пропорційно до обра­ної бази (обсяг}' виробництва, площі, суми прямих витрат, прямої зарплати, машино-годин тошо). Вибір бази розподілу залежить від рівня механізації та автоматизації виробництва. Для виробництв з високим рівнем ручної праці доцільно за базу приймати заробітну плату або кількість відпрацьованих годин робітниками основного виробництва, а для виробництв з високим рівнем оснащення — час. відпрацьований машинами (машино-години).

Базу розподілу непрямих витрат підприємство обирає само­стійно. При її виборі необхідно визначити таку характеристик}' виробничого процесу, зміна якої найбільше впливала б на вели­чину непрямих витрат.

За певних обставин доцільно використовувати два і більше методів розподілу непрямих витрат, залежно від умов функціо­нування конкретних виробничих підрозділів. Передумовою ви­бору методу розподілу має стати найбільш тісний причннно-наслідковнй взаємозв'язок між базою розподілу і витратами.