Оцінка матеріально-виробничих запасів.

Запаси товарно-матеріальних цінностей має кожна компанія, незалежно від сфери її діяльності. Для торговельної компанії ос­новним джерелом доходу є продаж товарів. Тому запаси оптової та роздрібної торгівлі складаються із товарів, шо закуповуються у готовому вигляді і продаються без додаткової обробки чи пере­робки.

Виробнича компанія перетворює сировину та деталі на готові вироби. Тому у виробничому бізнесі існує три типи запасів: си­ровина і матеріали, незавершене виробництво і кінцевий товар — готова продукція. Отже, рахунок «Запаси» у зарубіжних компані­ях поділяється на декілька рахунків другого порядку, кожен з яких призначений для обліку і контролю за рухом певного виду товарно-матеріальних цінностей.

Очікується, шо протягом одного року або операційного циклу запаси перетворяться в готівку, тому вони відносяться до поточ­них активів. Разом з тим. ліквідність цієї статті дешо менша, ніж дебіторської заборгованості.

У Балансах західних країн товарно-матеріальні запаси пред­ставляються однією статтею «Запаси» (Stock— англ.: Inventory — амер.).

Основні методологічні принципи оцінки, обліку та відобра­ження у фінансовій звітності запасів викладені у Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку 2. відповідно до якого запа­си — це активи, які:

а) утримуються для продажу за умов звичайної господарської діяльності;

б) перебувають у процесі виробництва для такого про­дажу

або

в) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг.

Як бачимо, основним критерієм віднесення активів до запасів є мета, з якою вони утримуються. Тому земля та інша нерухо­мість, машини і обладнання, шо утримуються для продажу — та­кож вважаються запасами товарів.

До основних завдань обліку руху запасів можна віднести на­ступні:

1) визначення собівартості придбаних запасів:

2) визначення вартості, за якою запаси мають бути списані на витрати в результаті їх використання, споживання чи пролажу;

3) визначення вартості, за якою запаси мають бути відображе­ні у Балансі на дату його складання.

Перше і друге завдання пов'язані з визначенням вартості запа­сів, шо знаходяться у залишку і відображаються у Балансі. Згідно з МСБО 2. запаси повинні вимірюватися та відображатися в облі­ку і звітності за найменшим із двох показників: собівартістю. або чистою вартістю реалізації.

Запаси поєднують між собою дві основні форми фінан­сової звітності: Баланс та Звіт про прибутки та збитки. Так. нере­алізовані товарно-матеріальні цінності відображаються як запаси у Балансі, а реалізовані впродовж звітного періоду — у Звіті про прибутки та збитки як витрати. Це собівартість реалізованих товарів. Згідно з принципом відповідності, витрати, пов'язані з товарно-матеріальними запасами (собівартість реалізованих то­варів) відображаються в обліку у тому ж звітному періоді, шо й доходи від реалізації цих запасів.

Методика визначення фінансового результату від реалізації продукції, товарів, послуг наводиться у Звіті про прибутки та збитки:

Дохід від реалізації

мінус

Собівартість реалізованих товарів

Валовий прибуток (збиток)

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між вартістю товарів хтя продажу і сумою залишку товарів на кінець звітного періоду:

С_рт = 3і + Н-3₂

де Срт — собівартість реалізованих товарів.

Зі — залишки товарів на початок звітного періоду.

Н — надходження товарів упродовж звітного періоду.

Зі — залишки товарів на кінець звітного період}'.

З наведених рівнянь видно, шо підвищення вартості кінцевих запасів призводить до зменшення собівартості реалізованих то­варів і. як наслідок, до збільшення валового прибутку. І навпаки, чіш менша вартість матеріальних запасів на кінець звітного пері­оду — тим виша собівартість реалізованої продукції і нижчий ва­ловий прибуток. Таким чином, визначення вартості товарних за­пасів на кінець звітного періоду є важливим кроком до встановлення собівартості реалізованих товарів, валового і чистого прибутку.