БІЛЕТ 2.

1.Система методів суспільної географії.

Метод науки має місце, так само, як і об’єкт науки та предмет. Усі методи суспільної географії між собою пов’язані. Вони утворюють систему. Вчення про особливості застосування окремого методу чи системи методів –це методика. Алгоритм – якщо сукупність строго послідовна від початку дослідження до одержання результатів. Головна вимога до методі у суспільні й географії, окрім націленості, детермінованості, результативності, надійності, ясності, економічності , це відповідність методу об’єктові дослідження і рівню пізнання. Філософські принципи, що застосовуються руху і розвитку, історизму, причинності, сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв’язку.

Групи методів суспільної географії: філософські, загальнонаукові, конкретнонаукові. Філософський метод є всезагальним, бо застосовується у всіх науках. Загальнонаукові методи є традиційні та сучасні (модерні). Традиційні: спостереження, аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення та абстрагування, порівняння та аналогія. Порівняльним методом успішно замінюють метод експерименту. Порівняння –пошук спільних та відмінних рис географічних об’єктів. Порівняльно-історичний метод –коли одну і ту ж систему досліджуємо у різні періоди. Деякі методи мають свою конкретизацію, наприклад метод спостереження у географії, геології і біології конкретизується як польовий. Абстрагування часто виступає як метод генералізації –усунення під час дослідження другорядних властивостей. Модерні: моделювання, системний, формалізація, аксіоматико-дедуктивний. Моделювання здійснюємо, коли досліджуємо об’єкт не в натурі, а через модель. Моделлю у географії може бути план, карта, графік, копія, матриця та ін. модель є аналогом до досліджуваного об’єкта. Є два типи моделей - предметні (натурні, фізичні та електронні)і знакові (образно-знакові –карта, аерознімок та формально-знакові – математичні, статистичні та ін.). Формалізація – вивчення обєтів шляхом відображення їхнього змісту, структури, форми у знаковому вигляді, з допомогою штучних мов. Наприклад, математичне моделювання. Системний підхід –обєкт як система, ознаки системи: цілісність, склад. з множини елементів, вони пов’язані, має над системи, виконує властиву їй функцію, елементи формують підсистеми і т.д. Системний підхід буває двох видів: системного аналізу та системного синтезу. Ідеалізація – метод, що включає також абстрагування, моделювання та аналогію. Ідеальні моделі у суспільній географії – це ідеальне місто Н. Блажко, ідеальний ландшафт Б. Родомана (у вигляді шестикутної зірки), ідеальний енергопромисловий цикл тощо. А-д. метод базується на на визначенні аксіом.

Конкретно наукові методи: картографічний метод –складання картографічних моделей та одержання інформації із готових шляхом їх аналізу та перетворення . Карта, як образно-знакова модель має властивості: двовимірність мови, синоптичність, умовний знак –код. Конкретне дослідження передбачає складання тематичних карт. Є два етапи картографічного моделювання: перший – складання карт, атласів, серій карт і т.д. Для карти важлива науковість, 2-ий: використаннч карт для одержанняноовї інформації через зчитування. Польові дослідження – різні способи його застосування: суцільний, вибірокий, маршрутний. Це міждисциплінарний метод. У сусп. географії найчастіше досліджують симплекси – це с.г., пром., транспортн. підприємства, заклади сфери послуг або первинних форм територіального зосередження суспільства - населених пунктів, промислових кущів, вузлів і т.д. Дистанційні методи – одержання наукових висновків шляхом аналізу і синтезу аерокосмічн. знімків. Під час дистанційного фотографування земної поверхні відбувається генералізація інформації Обсяг зафіксованої інформації залежить від висоти знімання. Метод ААА –аналіз аналогових ареалів-вивчення подібних об’єктів шляхом їх порівняння, коли знання про один з них є достовірним. В основі –метод порівняння. Вивчаються перше- риси спільності, друге –риси відмінності. Балансовий метод –баланс трудових ресурсів, міграційний баланс, балнси палива, транспортний балан, баланс прибуктів та видатків населення. Спеціальні методи: галузевий підхід засіб вивчення компонентної структури ТВК регіону чи національного комплексу, є міжгалузевий метод-окрема галузь трактується як компонент міжгалузевого комплексу. Міжгалузевий комплекс – це сукупність кількох галузей, пов’язаних за функцією, використанням ресурсів або за розв’язанням певної територіальної проблеми. Метод енерговиробничих циклів(ЕВЦ) - Колосовський –метод призначений для визначення компонентної структури ТВК великих економічних районів з метою їх типізації. ЕВЦ – сукупність виробничих процесів, що послідовно розгортаються у великому економічному районі на основі поєднання певного виду сировини або енергії , починаючи ід їх виготовлення і закінчуючи виробництвом продукції, придатної для кінцевого споживання. Метод ТВК застосовується для изначення функціональної структури економічних районів. Районний метод – районування.

2. Чинники формування клімату Африки.

Африка – найжаркіший континент світу. Це пов’язане в першу чергу з тим, що більша частина її території знаходиться в жаркому тепловому поясі між тропіками. Тут протягом року Сонце стоїть високо над горизонтом і два рази в рік у будь-якій точці Африки між Північним і Південним тропіком буває у зеніті. Саме в Північній Африці у 1922 році в районі міста Тріполі було зареєстровано найвищу температуру на Землі, що становить +57,8 °С.

Кількість сонячної радіації в Африці коливається від 140 ккал/см2 на рік (в районі екватора) до 200 ккал/см2 на рік на Північному тропіку.

Середні річні ж температури на більшій частині материка становлять +25 ... +30 °С. Навіть на півночі і на півдні континенту, які перебувають у субтропічному поясі, середні температури найхолоднішого зимового місяця не опускаються нижче +10 ... +12 °С. В Африці зима відрізняється від літа не стільки температурами повітря, скільки кількістю опадів. А на окремих територіях протягом року погода практично однакова. Евристична бесіда, робота з презентацією ppt, кліматичною картою Африки.

Опади по території материка розподіляються дуже нерівномірно, що пов’язано з багатьма чинниками, особливо з атмосферною циркуляцією.

Найбільше їх в екваторіальному кліматичному поясі, особливо в басейні річки Конго. Це пояснюється розташуванням тут області низького тиску, екваторіальних повітряних мас, які, піднімаючись угору, охолоджуються і утворюють хмари та опади.
На територіях, через які проходять Північний і Південний тропіки, знаходяться пояси високого атмосферного тиску, панує тропічне повітря з низхідними повітряними потоками. Тому тут випадає дуже мало опадів (до 200 мм).
Усе ж у Південній півкулі територій з малою кількістю опадів менше, ніж у Північній. Це пояснюється багатьма чинниками, зокрема меншою протяжністю материка на півдні із заходу на схід, близькістю океану та особливостями рельєфу.
На клімат Африки впливають постійні вітри – пасати.

Північно-Східні пасати, які дмуть у Північній Африці не приносять вологи, оскільки дмуть з материка Євразія, тому над цією частиною материка формується дуже сухе континентальне тропічне повітря, дощі майже не випадають.
Південна частина материка знаходиться під впливом океанів. Південно-Східні пасати, які приходять з Індійського океану, несуть вологе морське тропічне повітря. І хоч частина цієї вологи залишається на східних схилах Драконових гір, тут опадів випадає значно більше, ніж у районі Північного тропіка.
Дуже багато опадів буває на узбережжі Гвінейської затоки, особливо на західних схилах гори Камерун, де їх кількість досягає 10000 мм на рік. Це найвологіше місце в Африці. Вологу сюди приносять вітри з Атлантики, тому що тиск тут набагато нижчий, ніж над океаном. Евристична бесіда, робота з презентацією ppt, кліматичною картою Африки та контурними картами.
3. Підстилаючи поверхня: вплив рельєфу та морських течій на формування клімату різних частин Африки.
В Африці є пустелі не тільки всередині материка, а й на узбережжях. Ви вже знаєте, що головною причиною їх утворення є високий атмосферний тиск, а холодні течії Атлантичного океану знижують температуру повітря в узбережній частині материка і не сприяють утворенню опадів. Теплі ж течії, навпаки, сприяють формуванню опадів.

Особливості клімату Африки сформувалися внаслідок дії системи кліматотвірних чинників. Більша частина материка розташована між тропіками, і через це клімат Африки характеризується високими значеннями сумарної сонячної радіації. Відповідно, значна частина материка має високі температури, і тому Африка вважається найжаркішим материком. Тут є області, де температура повітря деколи перевищує +50°С.

В широтах Африки над океаном панують постійні вітри - пасати, що значно впливає на розподіл опадів. Південно-східний пасат дме з Індійського океану, тому приносить вологі повітряні маси. Північно-східний пасат – з Євразії, й викликає суху погоду. Південно-західні затримують Драконові та Капські гори, що впливає на перерозподіл опадів: велику кількість їх одержують прибережні райони, за горами опадів мало.
У формуванні клімату узбережжя Африки значну роль відіграють морські течії. Тому малозволоженими є північно-західне узбережжя (через холодну Канарську течію), південно-західне (через Бенгальську), східне (через Сомалійську). Навпаки, добре зволоженими є західні і південно-східні береги завдяки теплим течіям (відповідно Гвінейській та Мозамбіцькій).
В центральній частині материка повітря рівномірно прогрівається впродовж всього року. Коливання температур за сезонами чітко проявляється лиш у тропічних і особливо в субтропічних широтах. Клімати відрізняються, головним чином, за кількістю і режимом опадів. Найбільша їх кількість припадає на екваторіальні райони: басейн річки Конго (Заїр) і узбережжя Гвінейської затоки - 2000-3000 мм за рік, а на схилах гір – до 9000 мм. На північ від 20° пн. ш. і на південь від 18° пд. ш. клімат Африки тропічний, у Північній півкулі пустельний, дуже сухий. У Сахарі кількість опадів зменшується до 100 мм і менше на рік; Східна Сахара - найсухіший район Африки (10-20 мм опадів на рік).
Африка лежить в межах семи кліматичних поясів. Через те, що екватор перетинає материк навпіл, кліматичні умови дзеркально повторюються від екватора до країв материка. На території Африки виділяються екваторіальний, два субекваторіальних, два тропічних пояси. Крайні південна та північні частини материка розташовані в субтропічних поясах.

3.Походження життя та еволюція біосфери.

-У кінці протерозоюз'явилися форамініфери, радіолярії, кремнієві губки, кишковопорожнинні, черв'яки і дрібні членистоногі. Всі вони не мали твердого скелету і тому дуже рідко зустрічаються у викопному стані.

-На початку фанерозою (близько 600 млн років тому) відбулася важлива зміна в складі морської фауни. Багато організмів набули твердої частини тіла — скелету. Значно поширилися молюски.

-У силурійському періоді велика кількість живої речовини планети виходить з океанічного середовища на сушу. Відбувається масове переселення багатоклітинних організмів (спочатку рослин, а пізніше тварин) на поверхню материків. Наприкінці силурійського періоду відбувалося повільне відмирання примітивних форм. Вони звільнили життєвий простір більш досконалим формам, які і визначили подальший розвиток органічного світу. Тварини і рослини по долинах рік поширилися далеко в глибину континентів.

-На початку девонського періоду, приблизно 400—380 млн років тому, серед рослинності переважали болотолюбиві види, які росли на заболочених узбережжях.

Пізніше їм на зміну прийшли плавуневі, хвощеві, папоротеві і голонасінні рослини. На суші в цей час уже жили скорпіони, багатоніжки і комахи. У кінці девонського періоду з'явилися хребетні.

-Упродовж кам'яновугільного періоду (350—285 мли років тому) різко збільшилися кількість дерев'янистих форм. У лісових ландшафтах досить сильно розвинулися чагарникові і ліаноподібні. Серед тварин дуже розвинулися земноводні, які за зовнішнім виглядом нагадували гігантських ящерів.

-У пермському періоді (285—230 мли років тому)поширились більш високоорганізовані голонасінні та Із тварин активно розвивалися плазуни

-В тріасовому періоді (230—195 млн років тому) котилозаврів і звіроподібних плазунів замінили динозаври

-Юрський період (195—137 млн років тому)панували голонасінні. У фауні переважали плазуни, птахи, риби; з'явилися дрібні ссавці.Динозавринабули гігантських розмірів.

-Протягом крейдового часу (137—65 млн років тому) З'явилися представники вищої фауни — квіткові рослини,.з невідомих.

-В останню еру історії Землі —кайнозойську — органічний світ за 70 млн років набув сучасних рис. Провідну роль серед рослин зайняли

покритонасінні, виникли форми, близькі до сучасних. Величезні зміни відбулися в складі тварин. З'явилися хоботні, хижаки, примати, копитні, гризуни та ін.. Найбільш знаменною подією цього періоду стала поява в біосфері людини.