БІЛЕТ 3.

1.Внесок акад. С.Л. Рудницького у національну географію.

Степан Рудницький (1877-1937) - фундатор модерної української географії загалом і СГ зокрема. Академік ВУАН, дійсний член НТШ і багатьох європейських наукових товариств, доцент Львівського і профе­сор Українського Вільного Університету (Відень, Прага), один з органі­заторів Українського Вільного Університету (1921). Організатор і керів­ник Українського інституту географії і картографії (1927) у Харкові. На­родився у Перемишлі, розстріляний у большевицькому ГУЛАГу 3 лис­топада 1937 р. (урочище Сандормох поблизу Медвеж'єгорська у Карелії).Учений створив теоретичні основи ук­раїнської географічної науки. Виклав їх у праці "Нинішня географія" (1905). Вважав об'єктом дослідження усієї географії зем­ну поверхню і трактував нашу науку як просторову, що вивчає реальні об'єкти і процеси і визначає закони їхньої просто­рової взаємодії. Скласифікував географіч­ні наукові дисципліни: передусім виділив загальні (номотетичні) й описові (реґіона- льні, дескриптивні) їхні групи. В загальній географії, крім математичної (геодезія, кар­тографія), фізичної, біологічної, виділив антропогеографію. В її складі - географія населення, культури, економічна та полі­тична. Великий його внесок у методику географічних досліджень, у якій він виді­ляв чотири етапи: морфологічний (дослі­дження просторового складу і структури явищ на земній поверхні), ги- лологічний (змістовний - з'ясування сутнісних особливостей елементів цього складу), генетичний (дослідження походження явищ і процесів) та динамічний (вивчення функціонування об'єктів і явищ в часі). У СГ С. Рудницький дотримувався антропо-географічного напряму. З його антропогеографічних праць слід назвати такі: "Коротка географія Украї­ни. Антропогеографія" (1914), "Ukraina. LandundVolk" ("Україна. Край і народ", 1916), "Основи землезнання України. Антропогеографія" (1926). В цих та інших працях він визначив максимальну (1056 тис. км²) і мінімальну (905 тис. км²) українську національну територію.

С. Рудницький заклав наукові основи української політичної та вій­ськової географії загалом (праці у 1914-1923 рр.), зокрема у його фунда­ментальній монографії "Українська справа з погляду політичної геогра­фії" (1923), і особливо політичної географії України. У державотворенні головним вважав національний принцип (а не класовий чи большеви- цько-інтернаціональний). Розумів Україну як країну, що має об'єднати всі українські етнічні землі "від Сяну до Дону і по Кавказ" у єдину Со­борну Самостійну Державу. Велику увагу звернув на причорноморське географічне положення нашої України, її вихід до країн Близького і Середнього Сходу, а також межування з Росією і Польщею.

2. Порівняльна характеристика фізико-географічних країн Австралії.

В Австралії розрізняють три природні країни: Західноавстралійське плоскогір'я, Центральна низовина та Східноавстралійські гори.
Західноавстралійське плоскогір'я є найбільшою за площею природною країною континенту. Тут на протязі багатьох сотень кілометрів тягнуться майже плоскі території, одноманітність яких порушується масивами-останцями.
Надзвичайно сухі центральні частини плоскогір'я зайняті піщаними та кам'янистими пустелями. Тільки уздовж річок іноді тягнуться гаї вологолюбних евкаліптів.
На півночі Західноавстралійського плоскогір'я простяглася зона саван і перемінно-вологих лісів, значно змінених людиною. Велику площу займають пасовища, де розводять переважно овець та велику рогату худобу. В останні десятиріччя тут розробляють родовища залізних, марганцевих, уранових та алюмінієвих руд. Освоєно поклади нафти і газу.
Крайній південний захід плоскогір'я із середземноморським кліматом укритий твердолистими лісами, які з просуванням на схід зникають. Причиною цього є вапняки, з яких складена територія. Вони швидко поглинають атмосферні опади. Тут на півдні плоскогір'я розміщений найбільший карстовий район Австралії.
Центральна низовина на відміну від Західноавстралійського плоскогір'я укрита потужною товщею осадових відкладів, які сховали майже всі нерівності давнього рельєфу.
За умов сухого і жаркого клімату тут переважають піщані та глинясті пустелі, сухі савани, що перетинаються численними кріками. Велика кількість на Центральній низовині і озерних улоговин, дно яких укрите соляною кіркою. Вона утворюється внаслідок випаровування засолених підземних вод.
На півночі Центральної низовини,як і на сусідньому плоскогір'ї, сформувалися перемінно-вологі ліси.
На південному сході розташований басейн Муррею-Дарлінгу. Вода і родючі грунти сприяли виникненню тут головного господарського району Австралії. Більша частина земель на південному сході зайнята під зернові культури, цитрусові, виноградники, рис, бавовник. Проте й тут води не вистачає, тому швидко зростає використання підземних солонуватих вод, які опріснюють за допомогою енергії Сонця.
Східноавстралійські гори — єдина гірська країна Австралії. Тут мають місце різкі відмінності в природі на навітряних і підвітряних схилах Великого Вододільного хребта. Східні схили, що зазнають впливу пасатів, укриті гірськими вологими лісами. Західні, що розташовані в дощовій тіні, зайняті рідколіссям і сухими степами.
Тільки на півдні, в Австралійських Альпах, добре простежується висотна поясність. У червні — серпні тут буває незвична для Австралії холодна сніжна зима. Це — найзаселеніший район материка, він потребує багато води. Для розв'язання водної проблеми споруджено греблі, що регулюють стік річок, і великі обводнювальні системи.
Надра природної країни багаті на корисні копалини. Розробляють родовища олова, міді, поліметалів і золота. Добувають кам'яне вугілля, нафту й газ.
Східноавстралійські гори — високорозвинутий сільськогосподарський район. Гірські ділянки використовують під пасовища, передгір'я відведені під сади, виноградники, зернові. Господарське освоєння території призвело подекуди до розвитку несприятливих процесів. Катастрофічно поширюються зсуви, зменшується водність річок, вимиваються ґрунти, збіднюється видовий склад рослинності і тваринного світу. Справжнім лихом для лісів є пожежі, що часто виникають з вини людини і охоплюють величезні площі.

3.Коливання рівня моря, їх причини і вплив на розвиток географічної оболонки.

Коливання рівня моря (океану) – зміни взаємного положення поверхні моря і суші по вертикалі.
За всю історію Землі рівень океану постійно змінювався. За сучасним уявленням, основна маса океанічних вод накопичилась до початку палеозою в результаті диференціації речовини Землі і дегазації її мантії. моря.Трансгресія моря (лат. transgression – перехід, пересування, від transgredior-переходжу) – тривалий період наступання моря на суходіл, унаслідок відносного підвищення його рівня, а регресія (лат. regression, від regredior-повертаюсь) – процес тривалого відступання моря від берегів унаслідок відносного пониження його рівня. Ці процеси можуть бути зумовлені різними чинниками. Під час трансгресії і регресії може відбуватися тимчасова стабілізація рівня і навіть нетривале та незначне його зниження при трансгресії, чи підвищення при регресії. Переважно процес і трансгресії, і регресії відбувається нерівномірно – фази швидкого підняття чи пониження рівня моря змінюються фазами сповільнення їхньої швидкості.
на коливання рівня океану, пов’язані зі зміною і таненням материкових льодовиків, накладаються ізостатичні й тектонічні рухи суші та інші процеси, які також спричинюють до зміни висоти берегових ліній. Відносні зміни рівнів суші і моря можуть бути породжені або зміною кількості води у водному басЕйні, або ж зміною об’єму улоговини. Евстатичні коливання рівня моря – зміни рівня моря, що виникають унаслідок різних причин, які зумовлюють до змін об’єму океанічних вод або океанічної западини. Це, зазвичай, глобальні, одночасні вертикальні зміни поверхні водного басейну (океану).Гідрократичні коливання рівня океану – коливання рівня, що спричинені змінами об’єму водної маси басейнів, тобто пов’язані зі збільшенням або зі зменшенням кількості води в океані. Одна із причин змін рівня Світового океану – постійне надходження води із мантії Землі, у друга – вилучення мас води із океану на утворення материкових зледенінь і повернення їх у глибини океану під час їхнього танення.Гляціоізостатичні коливання берегових ліній – зміни гіпсометричного положення берегових ліній внаслідок ізостатичної реакції земної кори на навантаження при утворенні льодовикових щитів і їхнього танення.Гідроізостатичні коливання рівня моря – теоретично пропоновані коливання рівня, спричинені прогинанням або ж підняттям земної кори в результаті збільшення (зменшення) товщі води над океанічним дном під час

трансгресій чи регресій моря.Гляціоевстатичні коливання рівнів океану – коливання рівня Світового океану, зумовлені збільшенням (зменшенням) континентальних льодовикових покривів. Під час утворення на континентах великих мас льоду із океану забирається значна кількість води і рівень її опускається.